Ухвала

від 08.11.2017 по справі 814/505/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2017 р. Справа № 814/505/17

Категорія: 8.1 Головуючий в 1 інстанції: Марич Є. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Вербицької Н.В.

- ОСОБА_1

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної фіскальної служби України на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 травня 2017 року у справі за позовом приватного підприємства Боллінг-Сервіс до Державної фіскальної служби України, Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області, про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ :

Приватне підприємство Боллінг-Сервіс звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області, Державної фіскальної служби України з позовними вимогами:

- визнати протиправними дії ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області та Державної фіскальної служби України щодо відмови у прийнятті для реєстрації податкової накладної від 28.12.2016 року №6, виписану приватним підприємством Боллінг-Сервіс ;

- вважати прийнятою та зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних з 10.01.2017 року податкову накладну від 28.12.2016 р. №6, виписану приватним підприємством Боллінг-Сервіс ;

- зобов'язати Державну податкову інспекцію у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області та Державну фіскальну службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну від 28.12.2016 р. №6, виписану приватним підприємством Боллінг-Сервіс ;

- зобов'язати Державну податкову інспекцію у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області поновити реєстрацію електронних документів, поданих Приватним підприємством Боллінг-Сервіс .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що такої підстави для відмови у прийнятті і реєстрації податкових накладних як Можливо, припинено дію договору про визнання електронної звітності не передбачено чинним законодавством, тому при відсутності інших підстав для відмови у реєстрації, податкова накладна вважається такою, що зареєстрована у Єдиному державному реєстрі податкових накладних протягом операційного дня, тобто датою і часом її фактичного надіслання на реєстрацію.

Відповідачі заявлені позовні вимоги не визнали, надали відповідні заперечення згідно яких просили відмовити у задоволенні позову.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 травня 2017 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області та Державної фіскальної служби України щодо відмови у прийнятті для реєстрації податкової накладної від 28.12.2016 року №6, виписану приватним підприємством Боллінг-Сервіс . Податкову накладну №6 від 28.12.016 року, складену приватним підприємством Боллінг-Сервіс (код ЄДРПОУ 24063459), визнано такою, що прийнята та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних датою її фактичного отримання - 10.01.2017 року. Зобов'язано Державну податкову інспекцію у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області поновити реєстрацію електронних документів, поданих Приватним підприємством Боллінг-Сервіс . В решті позовних вимог відмовлено.

На вказану постанову Державною фіскальною службою України подано апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 травня 2017 року та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог ПП Боллінг-Сервіс у повному обсязі.

Державна податкова інспекція у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області також зверталась з апеляційною скаргою, проте, у зв'язку з не усуненням недоліків апеляційна скарга була повернута апелянту.

Згідно до вимог п. 2 ч.1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки у судове засідання не прибули сторони, які беруть участь у справі, проте про розгляд справи були належним чином повідомлені.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Колегією суддів встановлено, що приватне підприємство Боллінг-Сервіс зареєстроване як юридична особа, перебуває на податковому обліку в ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області як платник податків.

Між ПП Боллінг-Сервіс укладено договір про визнання електронних документів від 15.09.2016 р. №150920161, який згідно квитанції №1 прийнято позитивно та зареєстровано.

Вказані обставини сторонами не заперечується та підтверджено відповідачами у запереченнях. Таким чином, орган ДФС взяв на себе зобов'язання забезпечити приймання податкових документів в електронному вигляді платника податків - ПП Боллінг-Сервіс , у терміни, визначені законодавством для податкових документів в паперовому вигляді, та їх комп'ютерну обробку.

Позивачем було направлено податкову накладну від 28.12.2016 №6 в електронному вигляді для реєстрації її в Єдиному реєстрі податкових накладних, однак вона не була прийнятою, у зв'язку із помилкою: Порушено вимоги Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженої наказом ДПА України від 10.04.2008 року № 233, а саме: ЄДРПОУ: 24063459. Можливо, припинено Договір про визнання електронної звітності .

Не погодившись з таким висновком контролюючого органу позивач звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом.

Відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно з вимогами ч.2 ст.2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Згідно до вимог п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Абзац 9 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачає, що якщо надіслані податкові накладні та/або розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених відповідно пунктом 201.1 статті 201 та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді із зазначенням причин.

Відповідно до вимог абз.11 п.201.10 ст.201 ПК України реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється не пізніше п'ятнадцяти календарних днів, наступних за датою їх складання.

Таким чином, реєстрація податкової накладної в ЄРПН є обов'язком постачальника товарів чи послуг. Разом з тим, вказаному обов'язку кореспондує обов'язок центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та митну політику, прийняти та зареєструвати надану платником податку - продавцем податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до положень п. 9 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 р. № 1246, причиною відмови у прийнятті податкової накладної та/або розрахунку коригування до реєстрації є:

1) наявність помилок під час заповнення податкової накладної;

2) відсутність в Реєстрі відомостей, що містяться у податковій накладній, яка коригується;

3) факт реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування з такими ж реквізитами;

4) порушення вимог щодо наявності суми податку, обчисленої відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 Податкового кодексу України(для податкових накладних та/або розрахунків коригування, що реєструються після 1 липня 2015 року);

5) порушення вимог, установлених пунктом 201.1 статті 201 та/або пунктом 192.1 статті 192 Податкового кодексу України.

Таким чином, законодавством визначено виключні підстави для відмови у прийнятті податкової накладної.

Проте, податкову накладну № 6 від 28.12.2016 року не було прийнято у зв'язку із помилкою: Порушено вимоги Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженої наказом ДПА України від 10.04.08 № 233, а саме: ЄДРПОУ: 24063459. Можливо, припинено Договір про визнання електронної звітності .

Судом першої інстанції було вірно наголошено на тому, що в даному випадку не вказано в чому ж саме полягає порушення Інструкції №233 від 10.04.2008 року. У зв'язку з чим суд дійшов вірного висновку про відсутність чітко визначених законом підстав для відмови у прийнятті та реєстрації податкової накладної №6 від 28.12.2016 р., а тому вона оформлена відповідно із п.201.1 ст.201 ПК України.

Крім того, доказів на підтвердження того, що в ЄРПН вже зареєстрована вказана податкова накладна з такими ж реквізитами або ж доказів порушення вимог щодо наявності сум податку, обчисленої відповідно п. 200-1.3 ст. 200-1 ПК України, апелянтом суду не надано.

Разом з тим, відсутні докази про те, що податкова накладна містять помилки під час її заповнення або ж докази розірвання договору про визнання електронних документів від 15.09.2016 р. №150920161, який оброблений позитивно та зареєстрований.

Колегія суддів критично ставиться до доводів апелянта, викладених у запереченнях та апеляційній скарзі, оскільки вказані обставини не слугували підставою для відмови у реєстрації податкової накладної згідно із квитанцією, а такі підстави не визначені і Порядком від 29.12.2010 р. № 1246. Враховуючи викладені обставини колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про протиправність відмови у прийнятті означеної податкової накладної.

Крім того, апелянт вказує на те, що дію договору про визнання електронних документів від 15.09.2016 р. №150920161 призупинено, оскільки існує ризик у здійснених господарських операціях позивача, що можливо встановити лише після документальної позапланової перевірки. Також вказується на те, що не підтверджено місцезнаходження позивача.

Колегія суддів не приймає такі доводи апелянта, виходячи з наступного.

Положеннями ст.ст. 46-51, 201 ПК України встановлений обов'язок платника податку скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, подавати контролюючому органу податкову звітність у вигляді податкових декларацій або розрахунків та кореспондуюче йому право платника подавати таку звітність засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до статті 5 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Статтею 6 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг передбачено, що для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис.

Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

За правилами ст. 14 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг електронний документообіг здійснюється відповідно до законодавства України або на підставі договорів, що визначають взаємовідносини суб'єктів електронного документообігу. Використання електронного документа у цивільних відносинах здійснюється згідно із загальними вимогами вчинення правочинів, встановлених цивільним законодавством.

Орган ДФС має право розірвати договір в односторонньому порядку у випадку ненадання платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або в разі зміни платником місця реєстрації.

Таким чином, законодавчо обґрунтованими підставами для розірвання договору про визнання електронних документів органом ДПС в односторонньому порядку є ненадання платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих; або зміна ним місця реєстрації.

Як вбачається із матеріалів справи, аналогічні підстави розірвання Договору від 15.092016 року № 150920161 були визначені у розділі 6 Договору.

Проте, апелянтом не надано до суду жодних доказів того, що платник податків не надав нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих та (або) змінив своє місце реєстрації. У Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не внесено відомостей щодо відсутності позивача за його місцезнаходженням. Натомість, чинним законодавством не визначено будь-яких інших підстав для розірвання в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів.

Таким чином, призупинення, так само як і розірвання в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів з підстав не визначених як самим договором так і положеннями ст. 651 Цивільного кодексу України є неправомірним і не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Крім того, вирішуючи справу колегія судів враховує також наступні обставини.

07.11.2014 р. ПП Боллінг-Сервіс своїм листом повідомило ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва про те, що у зв'язку з проведенням ремонтних робіт за місцезнаходженням підприємства платник податків тимчасово знаходиться за іншою адресою (м. Миколаїв, вул. Садова, буд. 25-А, офісний центр Столичний , к. 416).

На запит щодо встановлення місцезнаходження юридичної особи від 15.07.2015 р. до ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва надійшла довідка податкової міліції від 27.07.2015 р. про відсутність платника податків за своїм місцезнаходженням.

28.07.2015 р. відповідач прийняв рішення про направлення державному реєстратору повідомлення про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням.

21.09.2015 р. до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців державним реєстратором було внесено запис про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу ПП Боллінг-Сервіс . Цього ж дня комісією ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва прийнято рішення №180 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість у зв'язку з внесенням запису про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2017 р. у справі №814/3981/15 за позовом приватного підприємства Боллінг-Сервіс до ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області про скасування рішення - позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано рішення ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість приватного підприємства Боллінг-Сервіс (код за ЄДРПОУ 24063459) від 21.09.2015 року № 180.

Під час вирішення вказаної адміністративної справи встановлено, що крім рішення про доцільність направлення державному реєстратору повідомлення про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням, контролюючим органом не надано жодних доказів щодо вчинення дій по встановленню місцезнаходження підприємства. Документи про відсутність ПП Боллінг-Сервіс за місцезнаходженням були складені податковим органом формально, без вжиття всіх необхідних заходів, передбачених чинним законодавством України, що призвело до передчасного та безпідставного направлення державному реєстратору повідомлення про відсутність позивача за місцезнаходженням.

Зазначена постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2017 р. у справі №814/3981/15 набрала законної сили.

За таких обставин колегія суддів не приймає доводи апелянта про те, що за результатами проведених заходів оперативним управлінням ГУ ДФС у Миколаївській області була встановлена відсутність ПП Боллінг-Сервіс за податковою адресою.

Враховуючи викладені обставини колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Апелянт, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію не доказав та не обґрунтував її.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195; 197; 198; 200; 205; 206; 254 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 травня 2017 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після надіслання її копії особам, що беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів.

Головуючий: О.В.Джабурія

Суддя: Н.В.Вербицька

Суддя: А.В.Крусян