Рішення

від 08.11.2017 по справі 910/15939/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.11.2017Справа №910/15939/16

За позовом Публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука Віталія Віталійовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВГФ 2014"

про визнання нікчемного правочину недійсним

Суддя Пукшин Л.Г.

Представники сторін:

від позивача:Мірошник С.Б. - представник за довіреністю № 125 від 03.10.2017 від відповідача:не з'явились

В судовому засіданні 08.11.2017, в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Банк національний кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука Віталія Віталійовича подало на розгляд Господарського суду міста Києва позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВГФ 2014" про визнання нікчемного правочину недійсним.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.10.2016р., яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2017р. у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 28.03.2017р. постанову Київського апеляційного Господарського суду від 31.01.2017р. та рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2016р. залишено без змін.

Постановою Верховного суду України від 23.08.2017р. скасовано Постанову Вищого господарського суду України від 28 березня 2017 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 31 січня 2017 року, рішення Господарського суду м. Києва від 31 жовтня 2016 року у справі № 910/15939/16 та справу передано на розгляд до Господарського суду м. Києва.

Згідно розпорядження щодо призначення повторного автоматичного розподілу справ № 05-23/2692 від 15.09.2017р. справу №910/15939/16 передано на розгляд судді Пукшин Л.Г.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2017 прийнято справу №910/15939/16 до свого провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 18.10.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.10.2017 розгляд справи було відкладено на 08.11.2017.

07.11.2017 через загальний відділ діловодства господарського суду надійшли письмові пояснення позивача, відповідно до яких останній зазначає, що виявлення уповноваженою особою фонду гарантування вкладів фізичних осіб під час здійснення у банку тимчасової адміністрації нікчемного правочину та повідомлення про це вкладника є діями щодо ініціювання повернення активів вже по нікчемному в силу Закону правочину, а не дії з визнання правочину нікчемним.

08.11.2017 до канцелярії господарського суду надійшли документи позивача для долучення до матеріалів справи, клопотання про вихід господарського суду за межі позовних вимог та клопотання про уточнення позовних вимог, відповідно до якого позивач зазначає, що внаслідок укладення оспорюваного нікчемного правочину, за яким банком безпідставно було перераховано відповідачу 399 452,05 грн. при достроковому закритті депозитного рахунку з ініціативи вкладника, можливо застосувати наслідки недійсності правочину.

У судове засідання, яке призначене на 08.11.2017, з'явився представник позивача, який надав усні пояснення по справі та підтримав позовні вимоги з урахуванням поданих клопотань.

Представник відповідача у судове засідання повторно не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про причини відсутності суд не повідомив, про дату та час проведення судового засідання був повідомлений належним чином. Клопотання про відкладення від відповідача не надходило.

Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначено перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу та, відповідно до п. 2 ч. 1 названої статті, у разі неподання витребуваних доказів. Однак стаття 77 Господарського процесуального кодексу України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України, запобігаючи безпідставному затягуванню розгляду спору.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив .

26 червня 2014 року між ПАТ "Банк Національний кредит" (надалі - Позивач, Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВГФ 2014" (надалі - Відповідач, Вкладник) було укладено договір про депозитний вклад "Стандартний" №DU1235/2014-1 строком на 12 місяців + 1 день (367 днів) в національній валюті без капіталізації процентів (надалі - Депозитний договір).

Відповідно до п. 2.1 Депозитного договору Вкладник передає, а Банк приймає на депозитний рахунок грошові кошти в розмірі 3 000 000,00 грн. в національній валюті на умовах цього Договору.

Пунктом 2.2 Депозитного договору визначено, що депозит розміщується на строк з 26.06.2014 по 27.06.2015 включно.

Згідно з п. 2.3 Депозитного договору Банк сплачує Вкладнику процентну ставку за користування депозитом у розмірі 22% річних.

За змістом п. 3.7 Депозитного договору вкладник має право звернутися з проханням про дострокове розірвання Договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це Банк за 10 робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів, шляхом подання заяви про дострокове розірвання дії Договору. Датою розірвання Договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів Вкладнику. Банк повертає суму депозиту та нарахованих процентів протягом 10 днів з для подання Вкладником заяви про дострокове розірвання дії Договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок Вкладнику, відкритий у ПАТ "Банк Національний кредит". У випадку розірвання цього Договору з ініціативи Вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 2% річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку.

27 червня 2014 року між сторонами було укладено договір про внесення змін № 1 до Депозитного договору (далі - Договір про внесення змін № 1), яким внесено зміни до окремих положень Депозитного договору.

Відповідно до Договору про внесення змін № 1 пункт 3.7 Депозитного договору викладено в наступній редакції: "3.7. Вкладник має право після припинення дії Договору застави майнових прав № 04-1276/1-1 (вимоги отримання грошових коштів, що розміщені на вкладному (депозитному) рахунку) від 27.06.2014 звернутися з проханням про дострокове розірвання Договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це Банк за 10 робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів, шляхом подання відповідної заяви про дострокове розірвання дії Договору. Датою розірвання Договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів Вкладнику. Після припинення дії Договору застави майнових прав № 04-1276/1-1 (вимоги отримання грошових коштів, що розміщені на вкладному (депозитному) рахунку) від 27.06.2014 Банк повертає суму депозиту та нарахованих процентів протягом 10 днів з дня подання Вкладником заяви про дострокове розірвання Договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок Вкладника, відкритий у ПАТ "Банк Національний кредит".

Листом № 3 від 26.02.2015 відповідач звернувся до банку з вимогою достроково припинити дію Депозитного договору та повернути депозитні кошти разом з відсотками на поточний рахунок в ПАТ "Банк Національний кредит".

Судом встановлено, що 28 серпня 2015 року позивачем було повернуто відповідачу суму депозитного вкладу у розмірі 3 000 000,00 грн. та нараховані на вклад відсотки у розмірі 439 397,26 грн., що підтверджується випискою ПАТ "Банк Національний кредит".

На підставі постанови Правління Національного банку України № 358 від 05.06.2015 року "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 114 від 05.06.2015 року "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит", згідно з яким з 08.06.2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Банк Національний кредит".

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 28.08.2015 № 159, прийнятим на підставі постанови Правління НБУ від 28.08.2015 № 563, припинено з 31.08.2015 здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "БАНК НАЦІОНАЛЬНИЙ КРЕДИТ" та розпочато процедуру ліквідації Банку з 31.08.2015.

У зв'язку з віднесенням Банку до категорії неплатоспроможних та запровадженням у Банку тимчасової адміністрації з 08.06.2015, а також наступним початком ліквідаційної процедури Банку згідно з постановою Правління НБУ від 28.08.2015 № 563, Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб здійснено перевірку Договору про внесення змін № 1 від 27.06.2014 до Депозитного договору та виявлено, що вказаний Договір про внесення змін є нікчемним згідно з п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Листами №10/15-8 від 02.10.2015р. та №04-08/2091 від 17.11.2015р. Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Банку звернулася до відповідача із повідомленням про нікчемність правочину від 26.06.2014р. та з проханням повернути грошові кошти у розмірі 399452,05 грн.

Оскільки зазначені листи були залишені відповідачем без відповіді та виконання, позивач звернувся з позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

За приписами частин 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до п. 2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Крім того, згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Таким чином, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Як на підставу для визнання недійсним договору про внесення змін №1 від 27.06.2014 до Депозитного договору позивач вказує на те, що такий правочин є нікчемним, тобто таким, недійсність якого встановлена приписами ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Згідно з ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 2 ст. ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Як вбачається із матеріалів справи, на підставі постанови Правління Національного банку України від 05.06.2015 р. № 358 "Про віднесення ПАТ "Банк Національний кредит" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05.06.2015 р. № 114 "Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ "БАНК НАЦІОНАЛЬНИЙ КРЕДИТ", згідно з яким з 08.06.2015 р. запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в Банку.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 28.08.2015 р. № 563 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк Національний кредит" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 28.08.2015 р. № 159 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк Національний кредит" та делегування повноважень ліквідатора банку".

31.08.2015 року розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства "Банк Національний Кредит" та делеговано всі повноваження ліквідатора позивача, визначені статтями 37 та 38, частинами першою та другою статті 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Паламарчуку Віталію Віталійовичу.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 1554 від 18.08.2016 строк здійснення процедури ліквідації ПАТ "Банк Національний кредит" та повноваження ліквідатора продовжено на два роки по 31.08.2018 включно.

Положення ч. 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав, зокрема, банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог.

Проведеною перевіркою уповноваженою особою Фонду гарантування було виявлено нікчемність договору про внесення змін №1 від 27.06.2014 р. до Депозитного договору №DU1235/2014-1 від 26.06.2014 з тих мотивів, що Банк відмовився від власних майнових вимог, що потягло за собою необґрунтовану виплату відповідачу грошових коштів у розмірі 399 452,05 грн.

Листами №10/15-8 від 02.10.2015р. та №04-08/2091 від 17.11.2015р. Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Банку звернулася до відповідача із повідомленням про нікчемність договору про внесення змін №1 від 27.06.2014 р. до Депозитного договору та з пропозицією повернути банку грошові кошти у розмірі 399 452,05 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається із умов Депозитного договору, його пунктом 3.7 сторонами було погоджено, що у випадку розірвання Договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 2 % річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку.

При цьому, договором про внесення змін №1 від 27.06.2014 р. до Депозитного договору сторонами було змінено пункт 3.7 такого договору, в тому числі, в частині застосування зниженої відсоткової ставки у випадку його розірвання за ініціативою вкладника.

Тобто, внаслідок внесення сторонами змін до Депозитного договору на підставі договору про внесення змін №1 від 27.06.2014 р., положення про можливість застосування зниженої відсоткової ставки за погодженням сторін були виключені із умов договору.

Таким чином, укладення договору про внесення змін №1 від 27.06.2014 р. до Депозитного договору є відмовою банку від власних майнових вимог, оскільки у зв'язку з незастосуванням банком перерахунку нарахованих відсотків за заниженою відсотковою ставкою (2%) потягло за собою необґрунтовану виплату відповідачу грошових коштів за відсотковою ставкою 22,00%.

За таких обставин суд приходить до висновку про існування підстав, з якими приписи частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачають нікчемність договору про внесення змін №1 від 27.06.2014 до Депозитного договору.

Відповідно до п. 2.5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 р. №11 за змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним. Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову. Сторони нікчемного правочину не зобов'язані виконувати його умови (навіть якщо суд не визнавав його недійсним). Поряд з тим законом не виключається можливість вирішення судом спорів, пов'язаних з визнанням нікчемних правочинів дійсними, у випадках, встановлених законом (частина друга статті 218, частина друга статті 220 ЦК України).

На підставі викладеного та враховуючи висновок суду про нікчемність Договору про внесення змін №1 від 27.06.2014 до Депозитного договору, позовні вимоги про визнання недійсним такого договору є правомірними та обґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ч. 1 ст. 216 ЦК України).

Відповідно до п. п. 4, 5 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійними", судам відповідно до ст. 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша ст. 225 ЦК тощо).

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

З огляду на встановлення в ході судового розгляду обставини нікчемності договору про внесення змін до депозитного договору, на підставі яких відповідач отримав грошові кошти у розмірі 399 452,05 грн., враховуючи наведені вимоги законодавства, відповідач зобов'язаний повернути вказані кошти позивачу.

Пунктом 4 ч. 2 ст. 37 Закону визначено, що Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Відповідно до ч. 5 ст. 38 Закону у разі отримання повідомлення Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Однак, в порушення приписів ч. 5 ст. 38 Закону, вимог повідомлень уповноваженої особи Фонду №10/15-8 від 02.10.2015р. та №04-08/2091 від 17.11.2015р про повернення грошових коштів у розмірі 399 452,05 грн., отриманих на підставі нікчемного правочину з підстав, визначених п. 1. ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", відповідач не виконав, кошти не повернув, чим порушив не лише права позивача, а й усіх вкладників позивача, вимоги яких підлягають задоволенню в результаті здійснення ліквідаційної процедури.

Таким чином, враховуючи подане позивачем клопотання про вихід за межі заявлених позовних вимог відповідно до п.2 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України та встановлений факт нікчемності правочину, суд вважає за можливе застосувати наслідки недійсності правочину та стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 399 452,05 грн.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Крім того, відповідно до п.4.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

У зв'язку з поданням Публічним акціонерним товариством "Банк національний кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб апеляційної та касаційної скарги, заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України останнім було сплачено відповідно до вимог Закону України "Про судовий збір" судовий збір у загальному розмірі 4 960,80 грн., які покладаються на відповідача, оскільки при новому розгляді позовні вимоги задоволено повністю.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним нікчемний Договір про внесення змін №1 від 27.06.2014 до Депозитного договору № DU1235/2014-1 від 26.06.2014, укладений між Публічним акціонерним товариством "Банк Національний кредит" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВГФ 2014" в частині незастосування заниженої процентної ставки при достроковому розірванні договору з ініціативи вкладника.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВГФ 2014" (01001, м. Київ, вул. Михайлівська, 21-Б, н/п 34; ідентифікаційний код 39253137) на користь Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит" (04053, м. Київ, вул. Тургенєвська, 52/58; ідентифікаційний код 20057663) грошові кошти у розмірі 399 452 (триста дев'яносто дев'ять тисяч чотириста п'ятдесят дві) грн. 05 коп., судовий збір у розмірі 1 378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. та судовий збір за подання апеляційної, касаційної скарг та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у розмірі 4 960 (чотири тисячі дев'ятсот шістдесят) грн. 80 коп.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВГФ 2014" (01001, м. Київ, вул. Михайлівська, 21-Б, н/п 34; ідентифікаційний код 39253137) в доход Державного бюджету України судовий збір у розмірі 5 991 (п'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто одна) грн 78 коп.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 09.11.2017

Суддя Пукшин Л.Г.