Постанова

від 01.11.2017 по справі 910/2597/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" листопада 2017 р. Справа№ 910/2597/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Іоннікової І.А.

Станіка С.Р.

при секретарі судового засідання Даниленко Т.О.

за участю представників:

від прокуратури: Вацківська І.В. - посвідчення № 030809 від 12.12.2014

від позивача 1 : Напханюк І.Ю. - за дов. № 101-10703/02 від 10.10.2017

від позивача 2: не з'явився

від відповідача (апелянта): Зозуля О.Б. - за дов. № б/н від 20.03.2017; Чесакова М.С. - за дов. № б/н від 20.03.2017

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного вищого навчального закладу "Економіко-приватний технікум при Міжрегіональній академії управління персоналом"

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2017

у справі № 910/2597/14 (суддя Босий В.П.)

За позовом Прокурора Дарницького району міста Києва в інтересах держави в особі

1. Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації

2. Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації

До Приватного вищого навчального закладу "Економіко-приватний технікум при Міжрегіональній академії управління персоналом"

про стягнення 361 884,85 грн., розірвання договору та звільнення приміщення

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Дарницького району міста Києва звернувся до господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації (позивач 1) та Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації (позивач 2) з позовом до Приватного вищого навчального закладу "Економіко-приватний технікум при Міжрегіональній академії управління персоналом" (відповідач) про:

- стягнення з Приватного вищого навчального закладу "Економіко-приватний технікум при Міжрегіональній академії управління персоналом" на користь Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації 426 613,25 грн., з яких: заборгованість з орендної плати - 355 933,27 грн., відшкодування податку на землю - 25 626,32 грн., комунальні послуги - 20 821,06 грн., пеня - 24 232,60 грн.;

- розірвання договору оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №256 від 22.07.2005, укладеного між Управлінням освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації та Приватним вищим навчальним закладом "Економіко-приватний технікум при Міжрегіональній академії управління персоналом";

- зобов'язання Приватного вищого навчального закладу "Економіко-приватний технікум при Міжрегіональній академії управління персоналом" звільнити (повернути) орендоване нежитлове приміщення середньої загальноосвітньої школи №266 по вул. Вербицького, 14 Г в м. Києві, загальною площею 1020,05 кв.м.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №256 від 22.07.2005 в частині сплати Управлінню освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації орендної плати та інших платежів у встановлені договором строки, що стало підставою для нарахування пені. Крім того, як вказує прокурор, порушення відповідачем умов договору є істотними, у зв'язку з чим наявні підстави для розірвання договору та звільнення приміщення наймачем.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.04.2014 у справі №910/2597/14 позов прокурора задоволено частково, вирішено розірвати договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №256 від 22.07.2005, зобов'язано відповідача протягом 30 днів звільнити (повернути) орендоване приміщення та стягнути з Приватного вищого навчального закладу "Економіко-приватний технікум при Міжрегіональній академії управління персоналом" заборгованість (орендна плата, комунальні послуги та відшкодування плати за землю) у розмірі 337 652,25 грн. та пеню в сумі 24 232,60 грн.; провадження в частині стягнення заборгованості в розмірі 64 728,40 грн. припинено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2015 рішення господарського суду міста Києва від 25.04.2014 у справі №910/2597/14 скасовано в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості в розмірі 337 652,25 грн. та пені в розмірі 24 232,60 грн., розірвання договору оренди та зобов'язання Приватного вищого навчального закладу "Економіко-приватний технікум при Міжрегіональній академії управління персоналом" звільнити орендоване приміщення; прийнято в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог; в іншій частині рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 07.10.2015 постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 25.04.2014 в частині припинення провадження у справі щодо стягнення заборгованості у розмірі 64 728,40 грн. залишено без змін: в іншій частині постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 25.04.2014 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, судом касаційної інстанції вказано, що судами не було надано оцінки доказам та обставинам справи з огляду на положення ст. ст. 207,654 Цивільного кодексу України, не досліджено порядок внесення змін до договору оренди з урахуванням положень ст. 632 Цивільного кодексу України та ст. 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а також не встановлено дійсного розміру заборгованості з орендної плати. Крім того, судами попередніх інстанцій не перевірено наявності підстав для розірвання спірного договору, а отже й зобов'язання звільнити займане приміщення.

Рішенням господарського суду міста Києва від 07.06.2017 позовні вимоги задоволені частково, а саме, стягнуто з Приватного вищого навчального закладу "Економіко-приватний технікум при Міжрегіональній академії управління персоналом" на користь Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації заборгованість з орендної плати в розмірі 291 204, 87 грн., відшкодування податку на землю в сумі 25 626,32 грн., вартість комунальних послуг в сумі 20 821,06 грн. та пеню в сумі 24 232.60 грн. Провадження в частині позовних вимог про розірвання договору оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №256 від 22.07.2005, укладеного між Управлінням освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації та Приватним вищим навчальним закладом "Економіко-приватний технікум при Міжрегіональній академії управління персоналом", та зобов'язання Приватного вищого навчального закладу "Економіко-приватний технікум при Міжрегіональній академії управління персоналом" звільнити (повернути) орендоване нежитлове приміщення середньої загальноосвітньої школи №266 по вул. Вербицького, 14 Г в м. Києві, загальною площею 1020,05 кв.м., припинено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, Приватний вищий навчальний заклад "Економіко-приватний технікум при Міжрегіональній академії управління персоналом" звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати в частині стягнення з Приватного вищого навчального закладу "Економіко-приватний технікум при Міжрегіональній академії управління персоналом" на користь Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації заборгованість з орендної плати в розмірі 291 204, 87 грн., відшкодування податку на землю в сумі 25 626,32 грн., вартість комунальних послуг в сумі 20 821,06 грн. та пеню в сумі 24 232.60 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом позовні вимоги задоволені частково, через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга має бути задоволена, а рішення місцевого господарського суду має бути скасоване.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.07.2017 апеляційну скаргу Приватного вищого навчального закладу "Економіко-приватний технікум при Міжрегіональній академії управління персоналом" передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Куксова В.В., суддів Іоннікової І.А., Михальської Ю.Б.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.07.2017 апеляційну скаргу Приватного вищого навчального закладу "Економіко-приватний технікум при Міжрегіональній академії управління персоналом" на рішення господарського суду міста Києва від 07.06.2017 у справі № 910/2597/14 прийнято до апеляційного провадження у визначеному складі суддів та призначено до розгляду на 27.09.2017.

Розпорядженням від 25.09.2017 у зв'язку з перебування судді Михальської Ю.Б., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи, відповідно до якого апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Куксова В.В., суддів: Іоннікової І.А., Станіка С.Р.

26.09.2017 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів апелянтом подано клопотання про відкладення розгляду справи.

27.09.2017 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів прокурором подано заперечення на апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2017 прийнято справу до провадження у визначеному складі суддів та призначено до розгляду на 01.11.2017.

В судовому засіданні 01.11.2017 представники апелянта підтримали доводи викладені в апеляційній скарзі та просили задовольнити її, а рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2017 у справі № 910/2597/14 скасувати.

В судовому засіданні 01.11.2017 представник прокуратури заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі з урахуванням заперечень поданих під час апеляційного провадження та просив відмовити в її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2017 у справі № 910/2597/14 залишити без змін.

В судовому засіданні 01.11.2017 представник позивача-1 заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі та просив відмовити в її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2017 у справі № 910/2597/14 залишити без змін.

В судове засідання 01.11.2017 позивач-2 свого представника не направив, про день, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, причини неявки суду не відомі.

Згідно із п.3.9.2 Постанови № 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Дослідивши матеріали справи, які містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності представника позивача-2 за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишене без змін, виходячи із наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між Управлінням освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації (орендодавець) та Приватним вищим навчальним закладом "Економіко-правовий технікум при Міжрегіональній академії управління персоналом" (орендар) 22.07.2005 було укладено договір №256 оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень), що є об'єктом комунальної власності територіальної громади Дарницького району міста Києва (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого орендодавець на підставі розпорядження голови райдержадміністрації у Дарницькому районі міста Києва №573 від 22.07.2005 передає, а орендар приймає у строкове платне користування нерухоме майно (будівлю, споруду, приміщення), розташоване за адресою: вул. Вербицького, 14-Г, середня школа №266, загальною площею 1239,65 м2 для використання під економіко-правовий технікум.

Відповідно до п. 2.1 Договору вступ орендаря у строкове платне користування нерухомим майном настає одночасно з підписанням сторонами договору та акту приймання-передачі вказаного нерухомого майна.

Пунктом 11.1 Договору погоджено, що він діє з 01.08.2005 до 01.08.2007 строком на два роки.

Позивачем -2, на виконання умов Договору було передано відповідачу в оренду приміщення за адресою: вул. Вербицького, 41-Г, середня школа №266, загальною площею 1239,65 кв.м., що підтверджується актом прийняття-передачі приміщення від 23.08.2005.

У відповідності до рішення Дарницької районної у місті Києві ради №14 від 19.12.2007 позивачем-1 та відповідачем укладено додаткову угоду, якою продовжено строк дії Договору до 01.07.2008.

На підставі розпорядження виконавчого органу Дарницької районної в місті Києві ради (Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації) №1331 від 23.10.2008 "Про розгляд питань оренди нежилих приміщень" між Управлінням освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації та Приватним вищим навчальним закладом "Економіко-правовий технікум при Міжрегіональній академії управління персоналом" було укладено додаткову угоду від 01.11.2008 про зменшення орендованої площі, згідно з п. 1.1 якої зменшено орендовану площу з 1239,65 кв.м. до 1020,05 кв.м.; строк дії договору продовжено до 01.07.2009.

На підставі розпорядження Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації №613 від 21.10.2009 строк дії Договору продовжено відповідною додатковою угодою до 01.07.2010.

На підставі розпорядження Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації №627 від 04.10.2010 сторонами укладено додаткову угоду до договору, якою термін дії Договору продовжено на 5 років - до 01.07.2015.

Даний спір виник у зв'язку з неналежним, на думку прокурора та позивачів 1, 2, виконанням відповідачем умов договору оренди, у зв'язку з чим прокурор вказує на існування заборгованості з орендної плати в розмірі 355 933,27 грн., з відшкодування податку на землю в сумі 25 626,32 грн. та оплати комунальних послуг на суму 20 821,06 грн., що є підставою для нарахування пені, а також розірвання договору та повернення орендованого нерухомого майна.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ст. ст. 2, 29 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. При цьому прокурор для представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво) повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 25 Закону України "Про прокуратуру". У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Як вказано у рішенні Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999, що представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.

У відповідності до ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру", підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Згідно з приписами ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення містяться у ч.2 ст.20 Господарського кодексу України.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

У рішенні Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 зазначено, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними.

Для розуміння поняття "охоронюваний законом інтерес" важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів.

Поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Згідно з ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Частиною 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду (ч. 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

У відповідності до розпорядження Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації №373 від 11.08.2011 "Про закріплення майна, переданого до сфери управління Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації" майно комунальної власності територіальної громади міста Києва - приміщення середньої школи №266 за адресою: вул. Вербицького, 41-Г, яке передане до сфери управління Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, було закріплено за балансоутримувачем - Управлінням освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації.

Як визначено п. 4.7 Положення про управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації №25 від 30.12.2010, Управління освіти має право надавати в оренду фізичним та юридичним особам майно, що не експлуатується, та вільні площі навчальних закладів, які знаходяться на балансі управління освіти.

Беручи до уваги викладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що звернення прокурора до господарського суду з розглядуваним позовом в інтересах держави в особі Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації та Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації відповідає сфері діяльності і функціям позивачів та направлено на захист їх охоронюваних законом інтересів.

Як вбачається, предметом нового розгляду даної справи є вимоги прокурора Дарницького району міста Києва в інтересах держави в особі Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації та Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про стягнення з Приватного вищого навчального закладу "Економіко-приватний технікум при Міжрегіональній академії управління персоналом" на користь Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації 361 884,85 грн., з яких: заборгованість з орендної плати - 291 204,87 грн. (з урахуванням припинення провадження в частині позовних вимог про стягнення 64 728,40 грн.), відшкодування податку на землю - 25 626,32 грн., комунальні послуги - 20 821,06 грн., пеня - 24 232,60 грн.; розірвання договору оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №256 від 22.07.2005; зобов'язання відповідача звільнити (повернути) орендоване нежитлове приміщення середньої загальноосвітньої школи №266 по вул. Вербицького, 14 Г в м. Києві, загальною площею 1020,05 кв.м.

У відповідності до змісту ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Як визначено ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За своїм змістом та правовою природою укладений позивачем-2 та відповідачем Договір є договором оренди комунального майна, який підпадає під правове регулювання статей 759-786 Цивільного кодексу України, статей 283-287 Господарського кодексу України та Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд першої інстанції, вірно прийняв Договір як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у його сторін взаємних цивільних прав та обов'язків.

Як визначено ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму .

Згідно з ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

У відповідності до приписів ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 795 Цивільного кодексу України).

Матеріалами справи, а саме, актом приймання-передачі від 23.08.2005 підтверджується факт передачі в оренду позивачем та прийняття відповідачем об'єкту оренди за Договором.

Згідно з ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін (ч. 1 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

Як вже зазначалось вище, додатковими угодами до Договору сторонами продовжувався строк його дії на один рік. Однак, останньою додатковою угодою до Договору, яка була укладена на підставі розпорядження Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації №627 від 04.10.2010, термін дії договору продовжено на строк понад три роки - до 01.07.2015.

Відповідно до ч. 1 ст. 793 Цивільного кодексу України із змінами, внесеними Законом України №501-V від 20.12.2006, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно з п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №12 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" якщо із закінченням строку договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) його дію було продовжено і наведене призвело до збільшення загального строку користування орендованим майном, який складає понад три роки, це не може бути підставою для визнання такого договору нікчемним у зв'язку з відсутністю його нотаріального посвідчення та державної реєстрації, якщо на момент укладення такого договору він відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України відповідав вимогам частини другої статті 793 та статті 794 Цивільного кодексу України.

В разі якщо внаслідок внесення змін до договору така його істотна умова як строк його дії сторонами визначено більше, ніж три роки (а саме, якщо додатковою угодою відповідним чином змінюється пункт договору, який передбачав менш ніж трирічний строк), то, за загальним правилом, передбаченим статтею 654 Цивільного кодексу України, відповідна додаткова угода чи договір у редакції такої угоди підлягають нотаріальному посвідченню, якщо інше не встановлено договором. Таким чином, у випадку неодноразової пролонгації договору оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) на підставі статті 764 Цивільного кодексу України чи частини другої статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (строк дії якого менший трьох років) немає підстав для його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Як передбачено ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися стосовно усіх істотних умов договору і це підтверджується письмовими доказами та відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідні приписи ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України не застосовуються до правочинів, які підлягали і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній до 01.01.2013) пов'язувався з державною реєстрацією; відповідні правочини не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Вищим господарським судом України в постанові від 07.10.2015 у даній справі було зроблено висновок, що договір №256 від 22.07.2005 та додаткова угода, якою було встановлено строк оренди на термін понад три роки, що є істотною умовою договору, потребує нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Місцевим господарським судом вірно було встановлено, що сторонами договору дійсно не було дотримано вимог ст. 793 та ст. 794 Цивільного кодексу України при укладенні у 2010 році додаткової угоди про продовження строку договору оренди. Разом з цим, дана обставина не спростовує факту існування між позивачем-2 та відповідачем правовідносин, які виникли на підставі основного договору №256 від 22.07.2005, під час укладення якого нотаріального посвідчення правочину та реєстрації права користування законом не вимагалось.

Підстави припинення договору оренди визначені в ч. 2 ст. 291 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Разом з тим, у розгляді справ зі спорів, що виникають з договорів оренди будівель або інших капітальних споруд, господарські суди мають враховувати умови договору та спеціальні норми статті 795 Цивільного кодексу України, в силу яких договір найму припиняється з моменту оформлення відповідних документів (актів), що підтверджують повернення наймачем предмета договору найму (п. 5.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №12 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна").

Як передбачено ч. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Матеріалами справи підтверджується, що 05.02.2015, тобто після звернення до суду з даним позовом, шляхом укладення додаткової угоди орендарем та орендодавцем було досягнуто згоди щодо припинення дії договору №256 від 22.07.2005 з 05.02.2015, а також підписано акт приймання-передачі приміщення від 05.02.2015.

Отже, матеріалами справи підтверджується, а учасниками судового процесу не заперечується фактичне користування відповідачем об'єктом оренди у період з 23.08.2005 до 05.02.2015.

Вказані висновки місцевого господарського суду також підтверджуються рішенням господарського суду міста Києва від 20.03.2015 у справі №910/2978/15-г, яке набрало законної сили, про стягнення з Приватного вищого навчального закладу "Економіко-приватний технікум при Міжрегіональній академії управління персоналом" заборгованості з орендної плати за Договором за період з лютого 2014 року по січень 2015 року.

В межах даної справи, в свою чергу, судом розглядаються вимоги про стягнення заборгованості за період з січня 2011 року по січень 2014 року.

Крім того, між сторонами виникли розбіжності щодо площі орендованого нежитлового приміщення та, відповідно, розміру орендної плати.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Як визначено ч. 1 ст. 285 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством

Відповідно до п. 3.1 Договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої сесією районної у м. Києві ради.

Відповідно до п. 3.2 Договору орендна плата на момент укладення договору встановлюється в розмірі визначеному відповідно до розрахунку орендної плати (додаток 1) і перераховується орендарем орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця з урахуванням щомісячного індексу інфляції. Крім орендної плати орендар сплачує комунальні послуги (додаток 2) та відшкодовує орендодавцю експлуатаційні витрати, пов'язані з утриманням нерухомого майна (включаючи відшкодування податку на землю).

Пунктом 3.9 Договору встановлено, що орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно.

Згідно з п. 5.2 Договору орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі вносити орендодавцю орендну плату, сплачувати витрати за користування комунальними послугами (водою, електроенергією, центральним опаленням) та інші платежі згідно з п. 3 цього договору.

Контрагенти, у додатку №1 від 01.11.2010 до Договору (враховуючи, що предметом спору по справі є заборгованість за період з січня 2011 року по січень 2014 року) визначили, що розмір орендної плати на місяць становить 28 436,19 грн. та розмір відшкодування плати за землю складає 7540,81 грн. за місяць.

Контрагентами, у додатку №2 до договору №256 від 22.07.2005 було погоджено алгоритм (формулу) визначення розміру комунальних платежів, які щомісячно підлягають оплаті орендарем, зокрема, їх розмір залежить від площі орендованого майна, тарифу на відповідну комунальну послугу (водо-, електро-постачання) та відповідної кількості споживання.

Наданий прокурором розрахунок, за період з січня 2011 року по січень 2014 року свідчить про те, що орендодавцем було нараховано орендну плату на загальну суму 355 933,27 грн. (з урахуванням щомісячного інфляційного збільшення), відшкодування плати за землю в сумі 25 626,32 грн. та комунальні витрати на загальну суму 20 821,06 грн.

Заперечуючи проти заявленої до стягнення суми, відповідач посилається на акт приймання-передачі від 29.06.2012, підписаний директором загальноосвітньої середньої школи №266 та представником відповідача, а також підписану представниками позивача-2 та відповідача експлікацію до поверхових планів внутрішніх площ нежитлових приміщень по вул. Вербицького, 14-Г, за змістом якої площа займана орендарем становить 695,15 кв.м. Як вказує відповідач, орендодавцем нараховано завищену орендну плату, виходячи з площі приміщення 1020,05 кв.м., а орендар фактично займає лише 695,15 кв.м. При цьому, на думку відповідача, підписану сторонами договору експлікацію необхідно розцінювати як додаткову угоду до договору оренди.

Судом першої інстанції вірно звернуто увагу відповідача на те, що відповідно до статті 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

У відповідності до вимог ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Позивачем-2 у письмових поясненнях, які наявні в матеріалах справи зазначає, що експлікація до поверхових планів внутрішніх площ нежитлових приміщень виготовляється для проведення оцінки майна об'єкта, що передує внесенню змін до договору, на виконання вимог Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради №34/6250 від 22.09.2011 (яке було чинне на момент спірних правовідносин).

Відповідачем вимог вказаного Положення дотримано не було, та відповідні зміни до Договору не вносились.

Відповідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно з ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

У відповідності до приписів ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про оцінку акту приймання-передачі від 29.06.2012, підписаного директором загальноосвітньої середньої школи №266 та представником відповідача, а також підписаній представниками позивача-2 та відповідача експлікації на відповідність положенням ст.ст. 207, 654 Цивільного кодексу України та вірно зазначено місцевим господарським судом, що вказані документи не можуть розцінюватись як докази вчинення правочину щодо внесення змін до договору оренди №256 від 22.07.2005.

А саме, акт приймання-передачі від 29.06.2012 вірно не прийнятий судом першої інстанції до уваги, оскільки вказаний документ не підписаний орендодавцем.

Разом з тим, експлікація поверхових планів внутрішніх площ нежитлових приміщень, яка орендодавцем підписана, не є додатковою угодою про внесення змін до договору оренди, оскільки сторонами, всупереч ст. 654 Цивільного кодексу України, не дотримано письмової форми правочину у вигляді єдиного документу, для якого правилами ділового обігу вимагаються відповідні реквізити (назва документу, дата, найменування сторін, відомості про основний правочин, підписи представників, печатки юридичних осіб).

Враховуючи те, що відповідачем не було надано суду належних та допустимих доказів внесення змін до договору оренди №256 від 22.07.2005 в частині зменшення площі орендованого приміщення, орендна плата підлягає нарахуванню, виходячи з площі приміщення, яка вказана у договорі оренди, а саме 1020,05 кв.м.

Щодо тверджень відповідача про те, що визначений орендодавцем розмір орендної плати не відповідає пункту 22 Методики для розміщення приватних навчальних закладів та суб'єктів господарювання, що здійснюють освітню діяльність, якою з 22.09.2011 було зменшено орендну ставку до 5%, а з 24.05.2012 - до 3%, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

У відповідності до приписів ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Як встановлено ст. 180 Господарського кодексу України, при укладанні господарських договорів сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити, зокрема, ціну договору. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Згідно з ст. 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін. Розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї з сторін, якщо з незалежних від них обставин істотно змінився стан об'єкта оренди, а також в інших випадках, встановлених законодавчими актами України. Спори з питань зміни орендної плати вирішуються відповідно до чинного законодавства.

За змістом пункту 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №12 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" спори про внесення змін до договору оренди (найму) у зв'язку із запровадженням нових тарифів, ставок орендної плати (в т. ч. внесенням змін до відповідних методик) мають вирішуватися з урахуванням вимог приписів статті 632 Цивільного кодексу України та частини другої статті 21 Закону "Про оренду державного та комунального майна", згідно з якими розмір орендної плати в договорі встановлюється за домовленістю сторін і може бути змінено за погодженням сторін або у випадках та на умовах, встановлених законом. В інших випадках судам у вирішенні відповідних спорів необхідно з'ясовувати, чи погоджувалися сторонами при укладенні договору оренди умови щодо перегляду орендної плати, в тому числі з підстави внесення змін до методики розрахунку орендної плати. Відповідний перегляд орендної плати є обґрунтованим, якщо господарський суд встановить факт погодження сторонами при укладенні договору оренди такої підстави перегляду орендної плати, як внесення змін до методики розрахунку орендної плати.

Як передбачено п. 3.3 Договору, розмір орендної плати, та комунальних платежів може бути переглянуто на вимогу однієї із сторін в разі зміни методики її розрахунку, змін централізованих цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавством України.

Як вказувалось вище, місячний розмір орендної плати та відшкодування податку на землю було погоджено контрагентами у додатку №1 від 01.11.2010 з урахуванням площі орендованого відповідачем приміщення в розмірі 1020,05 м2.

З пояснень позивача-2, які з боку відповідача підтверджені, зміни до вказаного додатку не вносились, розмір орендної плати та відшкодування плати за землю за погодженням контрагентів у визначеному чинним законодавством України порядку не змінювався. При цьому, відповідач вказав, що останній звертався до Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації з листами про перерахунок орендної плати, проте станом на момент вирішення спору його вимоги задоволено не було.

Місцевий господарський суд вірно зазначив, що у разі необґрунтованої відмови позивача-2 від укладання додаткових угод до договору чи внесення до нього змін Приватний вищий навчальний заклад "Економіко-правовий технікум при Міжрегіональній академії управління персоналом" не був позбавлений права та можливості звернутись до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав.

Разом з тим, висновок експерта №17273/14-45 від 15.05.2015 за результатами проведення судово-економічної експертизи, призначеної ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2014, при новому розгляді справи вірно не прийнятий місцевим господарським судом до уваги та як доказ в розумінні ст. ст. 32, 42, 43 Господарського процесуального кодексу України та вірно оцінений критично, оскільки містить висновки з правових питань та оціночні судження експерта.

Суд апеляційної інстанції, здійснивши перерахунок визначеного у додатку №1 від 01.11.2010 розміру плати за оренду з урахуванням щомісячного інфляційного збільшення, що відповідає умовам п. 3.2 Договору, дійшов висновку, що визначена Управлінням освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації помісячна орендна плата є обґрунтованою та в повному обсязі відповідає умовам укладеного між позивачем-2 та відповідачем правочину.

У апеляційного господарського суду відсутні підстави здійснювати перевірку розрахунку розміру щомісячної плати та відшкодування плати за землю на підставі іншої суми, ніж визначена у додатку №1 від 01.11.2010 до спірного правочину. При цьому, відповідачем не спростовано і розміру заборгованості з оплати комунальних послуг, заявленої до стягнення.

Орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності (ч.1 ст.19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

Як встановлено ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Частиною 4 ст.19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Пунктом 3.2 Договору встановлено, що орендна плата перераховується орендарем орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця з урахуванням щомісячного індексу інфляції. Крім орендної плати орендар сплачує комунальні послуги та відшкодовує орендодавцю експлуатаційні витрати, пов'язані з утриманням нерухомого майна (включаючи відшкодування податку на землю).

Таким чином, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п.3.2 Договору, відповідач повинен був сплачувати орендну плату не пізніше 20 числа поточного місяця, за який здійснюється оплата.

Отже, господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що визначений орендодавцем розмір орендних платежів, плати за землю та комунальних витрат є обґрунтованим та відповідає умовам договору №256 від 22.07.2005, а з урахуванням умов спірного правочину щодо розрахунків між сторонами, строк їх оплати є таким, що настав.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Як визначено ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як свідчать матеріали справи, що в процесі розгляду даної справи відповідачем було частково оплачено заборгованість з орендної плати на суму 64 728 грн., у зв'язку з чим провадження у справі в частині даних вимог було припинено рішенням господарського суду міста Києві від 25.04.2014, яке в цій частині залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 07.10.2015.

Матеріали справи не містять доказів погашення іншої частини заборгованості в розмірі 361 884,85 грн., з яких: заборгованість з орендної плати - 291 204,87 грн., відшкодування податку на землю - 25 626,32 грн., комунальні послуги - 20 821,06 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не спростовано факту порушення взятих на себе обов'язків за договором, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення заборгованості з орендної плати в розмірі 291 204,87 грн., відшкодування податку на землю в сумі 25 626,32 грн. та комунальних послуг в сумі 20 821,06 грн. підлягають задоволенню.

Позивачем, також заявлено вимогу про стягнення пені в сумі 24 232,60 грн. за період з 01.08.2013 по 01.02.2014.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

У відповідності до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 статті 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

За змістом пункту 3.6 Договору за несвоєчасну сплату необхідних платежів або в повному обсязі, орендар сплачує пеню в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Проте, статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Уункту 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №12 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна", встановлено, що господарським судам слід мати на увазі, що з огляду на положення частини шостої статті 231, частини другої статті 343 Господарського кодексу України та статей 1 і 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" яким би способом не визначався в договорі оренди (найму) розмір пені за прострочення платежу за відповідним зобов'язанням, стягнуто може бути лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена з урахуванням подвійної облікової ставки Національного банку України.

Місцевим господарським судом вірно встановлено, що відповідачем у встановлений строк грошових обов'язків за Договором не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), а тому позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховано пеню.

Апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок пені зазначає, що такий розрахунок є вірним, а відтак вимоги про стягнення пені в сумі 24 232,60 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

На рахунок позовних вимог про розірвання договору оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №256 від 22.07.2005, та зобов'язання відповідача звільнити (повернути) орендоване нежитлове приміщення суд першої інстанції вірно зазначив наступне.

Згідно з ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря); банкрутства орендаря; загибелі об'єкта оренди; ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем. Договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Як вбачається з матеріалів справи, в процесі розгляду справи, а саме 05.02.2015 між Управлінням освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації та Приватним вищим навчальним закладом "Економіко-приватний технікум при Міжрегіональній академії управління персоналом" укладено додаткову угоду до договору оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №256 від 22.07.2005, відповідно до якої сторони вирішили припинити дію договору за взаємною згодою з 05.02.2015.

На підтвердження факту повернення об'єкта оренди орендодавцю сторонами підписано акт приймання-передачі приміщення від 05.02.2015.

Згідно з п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відповідно до п. 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (п.1-1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що між сторонами не залишилося неврегульованих питань щодо розірвання договору оренди та повернення орендованого приміщення, у зв'язку з чим провадження у справі в цій частині вимог підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, беручи до уваги вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з Приватного вищого навчального закладу "Економіко-приватний технікум при Міжрегіональній академії управління персоналом" заборгованості з орендної плати в розмірі 291 204,87 грн., відшкодування податку на землю в сумі 25 626,32 грн., комунальних послуг в сумі 20 821,06 грн. та пені в сумі 24 232,60 грн., а також припинення провадження в частині вимог про розірвання договору оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №256 від 22.07.2005, укладеного між Управлінням освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації та Приватним вищим навчальним закладом "Економіко-приватний технікум при Міжрегіональній академії управління персоналом", та зобов'язання Приватного вищого навчального закладу "Економіко-приватний технікум при Міжрегіональній академії управління персоналом" звільнити (повернути) орендоване нежитлове приміщення середньої загальноосвітньої школи №266 по вул. Вербицького, 14 Г в м. Києві, загальною площею 1020,05 кв.м.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно частини 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що доводи Приватного вищого навчального закладу "Економіко-приватний технікум при Міжрегіональній академії управління персоналом", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2017 у справі № 910/2597/14 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного вищого навчального закладу "Економіко-приватний технікум при Міжрегіональній академії управління персоналом" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2017 у справі № 910/2597/14 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2017 у справі № 910/2597/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/2597/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді І.А. Іоннікова

С.Р. Станік