Постанова

від 09.11.2017 по справі 804/9877/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2017 рокусправа № 804/9877/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередниченка В.Є.

суддів: Іванова С.М. Малиш Н.І.

за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро адміністративну справу за апеляційною скаргою селянського (фермерського) господарства Маяк на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2017 року у справі №804/9877/15 за позовом селянського (фермерського) господарства Маяк до Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Селянське (фермерське) господарство Маяк 10 серпня 2015 року звернулось до суду з позовом до Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, згідно з яким, з урахуванням уточнень просить визнати протиправним та скасувати прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення форми Р №0000461500 від 24.04.2015 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказане податкове повідомлення-рішення повинно бути скасоване, оскільки дії відповідача щодо проведення перевірки позивача є протиправними. Крім того, висновки відповідача, щодо порушення позивачем приписів п.286.4 ст.286, п.п.285.5.1 п.288.5 ст.288 Податкового кодексу України та про заниження ним через це розміру орендної плати за земельні ділянки на загальну суму 15440,29 грн. за період з 01.01.2014р. по 31.01.2015р. викладені у акті №44/04-83-22-01/30339687 від 03.04.2015 року (далі - акт перевірки), на підставі якого було прийнято оскаржене рішення, є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2017 року у задоволені адміністративного позову відмовлено повністю.

Постанова суду мотивована тим, що відповідачем доведена правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції позивач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповного з'ясування обставин справи. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити повністю.

В апеляційній скарзі зазначає про те, що відповідач не заперечував проти позову; розгляд справи понад 1,5 роки свідчить про упередженість суду; перевірка відповідача є незаконною проте суд не досліджував підстави проведення перевірки та порушення під час її проведення .

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, який підтримав доводи апеляційної скарги, пояснення представника відповідача яка заперечувала щодо її задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо правильності та повноти нарахування орендної плати за землю за період з 01.01.2014 р. по 31.01.2015 р..

За результатами складено акт від 03.04.2015 року №44/04-83-22-01/30339687 в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог, зокрема, вимог п.286.4 ст.286, п.п.288.5.1 п.288.5 ст.288 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI, в результаті чого занижено податкові зобов'язання з орендної плати за землю всього на суму 15440,29грн. за період з 01.01.2014р. по 31.01.2015р.,в т.ч.: за 2014 рік 13558,53 грн.; за січень 2015 року 1881,76 грн.

Ці висновки ґрунтуються на тому, що позивач декларував та сплачував орендну плату за земельні ділянки без урахування приписів п.п.288.5.1 п.288.5 ст.288 Податкового кодексу України зі змінами, внесеними Законом України Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні №1166-VІІ від 27.03.2014р., тобто в розмірі менше трьох відсотків нормативної грошової оцінки землі. Станом на час проведення перевірки СФГ Маяк уточнюючу декларацію з орендної плати за 2014 рік не подано, крім того, позивачем подано звітну декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) на 2015 рік зі ставками, які діяли до 01.04.2014р. При цьому з 01.01.2011р. будь-які питання щодо оподаткування регулюються саме Податковим кодексом України і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України. Водночас, з 01.04.2014р. СФГ Маяк здійснює нарахування та сплату орендної плати за землю з порушенням вимог п.п.288.5.1 п.288.5 ст.288 Податкового кодексу України.

На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення форми Р від 24.04.2015р. №0000461500, яким СФГ Маяк збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб в загальній сумі 19300,37 грн., з яких за основним платежем у розмірі 15440,29 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 3860,08 грн.

Правомірність та обґрунтованість вказаного рішення відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та відмовляючи у задоволені позову повністю, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне рішення відповідача прийняте на підставі та у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскарженої постанови, виходить з наступного.

Зі змісту Земельного кодексу України та Закону України Про оренду землі (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) убачається, що користування землею в Україні є платним.

З 1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс, який, відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності. Отже, ПК визначив обов'язок орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України). Подібне визначення міститься й у статті 21 Закону України Про оренду землі .

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, в якій би формі не справлялась плата за землю (чи то у вигляді земельного податку, чи то у вигляді орендної плати), вона у відповідності до положень Податкового кодексу України залишається загальнодержавним податком.

Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII Податкового кодексу України.

В свою чергу, норми статті 288 Податкового кодексу України містять вичерпні правила визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 Податкового кодексу України).

Пункт 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу встановлює мінімальну та максимальну граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.

Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі. Диспозиція розглядуваної норми чітко розрізняє розмір орендної плати (яка визначається договором) та річну суму платежу (яка, в свою чергу, не може бути меншою від затвердженого законодавцем розміру).

Отже, незалежно від того, чи вносилися зміни до змісту договору оренди в частині встановлення розміру орендної плати, Податковий кодекс України, в період з 01.01.2014 року до 01.04.2014 року, вимагав, аби річний платіж був не менше трикратного розміру земельного податку, а з 01.04.2014 року не менш 3 відсотків нормативної грошової оцінки.

Таким чином, норми Податкового кодексу України застосовують поняття річна сума платежу. А це поняття вже не є безпосередньо прив'язаним до змісту договору і не є тотожнім поняттю орендна плата . Відтак, орендна плата може бути однією, а річна сума платежу - іншою. І пріоритет у такому разі варто надавати нормам Податкового кодексу України, які регулюють справляння податків і зборів, адже до них належить і орендна плата.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Проаналізувавши наведені норми матеріального права, колегія суддів вважає правильним застосування судом першої інстанції у спірних відносинах їх положень, у зв'язку з чим суд дійшов обґрунтованого висновку, що з набранням чинності Податковим кодексом України річний розмір орендної плати, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

Цей висновок також узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом України в постанові від 02.12.2014 у справі № 21-274а14.

Проте, вирішуючи спірні відносини суд першої інстанції не врахував наступне.

Згідно із пунктом 3 Розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2014 року №71-VII Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України. Зазначене обмеження не поширюється: з 1 січня 2015 року на перевірки суб'єктів господарювання, що ввозять на митну територію України та/або виробляють та/або реалізують підакцизні товари, на перевірки дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску, відшкодування податку на додану вартість; з 1 липня 2015 року на перевірки платників єдиного податку другої і третьої (фізичні особи - підприємці) груп, крім тих, які здійснюють діяльність на ринках, продаж товарів у дрібнороздрібній торговельній мережі через засоби пересувної мережі, за винятком платників єдиного податку, визначених пунктом 27 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, з питань дотримання порядку застосування реєстраторів розрахункових операцій.

З аналізу вищенаведеної норми матеріального права слідує, що законодавець встановив імперативну заборону на проведення органами ДФС України перевірок суб'єктів господарювання у 2015 та 2016 роках за попередній рік. При цьому, вказана заборона стосується будь-яких видів перевірок, тобто документальних, фактичних або камеральних.

Виключення з цієї заборони передбачені лише якщо:

1) суб'єкт господарювання має обсяг доходу понад 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік;

2) перевірка проведена з дозволу Кабміну, за заявкою суб'єкта господарювання, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України;

3) у випадку, якщо суб'єкт господарювання ввозить на митну територію України та/або виробляє та/або реалізує підакцизні товари (з 01 січня 2015 року).

Згідно з матеріалами справи відповідач з 23.03.2015 року по 27.03.2015 року провів позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо правильності та повноти нарахування орендної плати за землю за період з 01.01.2014 р. по 31.01.2015 року не повідомивши про її проведення. Про проведення перевірки позивач дізнався після отримання оскарженого податкового повідомлення-рішення відповідача. Вказані обставини підтверджується поясненнями представника позивача та не спростовано відповідачем. Докази проведення перевірки з відома та в присутності голови СФГ Маяк Залозного Валерія Дмитровича відповідачем суду не надано.

Оскільки перевірка позивача проведена у 2015 році за попередній календарний рік, тому вона підпадає під законодавчу заборону, яка встановлена у пункті 3 Розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2014 року №71-VII Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи .

При цьому, суд встановив, що позивач не підпадає під жодне виключення з заборони, оскільки обсяг його доходів за попередній рік становить менше 20 мільйонів гривень, що підтверджується фінансовим звітом (а.с.18), перевірка призначена не за заявкою суб'єкта господарювання, не за дозволом Кабміну, не за рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України; позивач не здійснює операцій з підакцизними товарами і доказів протилежного суду не надано.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що перевірка позивача проведена відповідачем всупереч законодавчій забороні на її проведення, тобто протиправно та передчасно. А, отже, і винесене за результатом такої перевірки податкове повідомлення-рішення від 24 квітня 2015 року №0000461500 є протиправним та підлягає скасуванню.

Правова позиція, відповідно до якої у разі незаконності перевірки протиправним є і прийняте за її результатом рішення контролюючого органу, була висловлена Верховним судом України у постанові від 27 січня 2015 року №21-425а14 (реєстраційний номер в ЄДРСР 43075087), яка в силу вимог статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, повинна враховуватися судами.

Слід зауважити, що відповідача буде вправі повторно провести перевірку спірного періоду після 2016 року, тобто коли вичерпає свою дію законодавча заборона на перевірку 2014 року.

Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Вказаний обов'язок відповідач не виконав.

Щодо доводів позивача про те, що розгляд справи відбувався понад 1,5 роки і це свідчить про упередженість суду, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що у разі сумніві в упередженості суду позивач мав право заявити відвід судді, який розглядає справу, проте зазначеним правом не побажав скористатися.

Частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Таким чином, з Державного бюджету України підлягає до стягнення на користь позивача 2192,41 грн. судового збору, сплаченого при поданні адміністративного позову та апеляційної скарги (а.с.3,4, 115).

З огляду на викладені обставини, колегія суддів дійшла висновку про ухвалення судом першої інстанції рішення з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для задоволення апеляційної скарги, скасування постанови суду першої інстанції та прийняття нової постанови про задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись пунктом 3 частини 1 статті 198, пунктом 4 частини 1 статті 202, статтею 207 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу селянського (фермерського) господарства Маяк - задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2017 року у справі №804/9877/15 - скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області форми Р від 24.04.2015 року №0000461500.

Стягнути з Державного бюджету України на користь селянського (фермерського) господарства Маяк судовий збір у розмірі 2192 (дві тисячі сто дев'яносто дві) грн. 41 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлений 9 листопада 2017 року.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: С.М. Іванов

Суддя: Н.І. Малиш