Ухвала

від 09.11.2017 по справі 569/123/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2017 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі суддів: Бондаренко Н.В., Шимківа С.С., Григоренка М.П.

секретар судового засідання: Москалик Т.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 4 липня 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Альфа-банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідачки, перевіривши матеріали справи, колегія суддів

в с т а н о в и л а :

Рішенням Рівненського міського суду від 4 липня 2017 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Альфа-банк" заборгованість за кредитним договором, яка утворилась станом на 31.10.2016року в сумі 8571,84 доларів США та складається із заборгованості по тілу кредиту в сумі 8002,38 доларів США та заборгованості по відсотках у сумі 569,46 доларів США.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

В поданій на вказане рішення суду апеляційній скарзі позивачка вказує, що воно судом винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що суд прийшов до помилкового висновку про те, що ПАТ "Альфа-банк" набув права вимоги на підставі договору про відступлення прав від 17.12.2012року, оскільки відповідно до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України №231 від 3.04.2009року Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг набуття відступленого права грошової вимоги, в т.ч. права вимоги, яке виникне в майбутньому, може здійснюватись виключно до боржників - суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення. Стягуючи борг, суд першої інстанції не встановив чи є відповідачка суб'єктом господарювання та прийшов до передчасного висновку про наявність у ПАТ Дельта-банк правових підстав набуття кредитора.

Вказує, що позивач не довів належними доказами набуття відтупної вимоги, оскільки Додаток №1 до договору відсутній, а наданий витяг з нього не є таким доказом.

Крім цього судом не досліджено який саме розмір основного грошового зобов'язання ОСОБА_1 на день підписання реєстру позичальників було передано позивачу та у якій валюті.

Доводить, що, пред'явивши у 2015 році позов до відповідачки про стягнення заборгованості за кредитним договором, банк змінив строк виконання зобов'язання, тому перебіг позовної давності за вимогами банку про повернення кредиту та платежів почався з наступного дня, зазначеного кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту як кінцевого строку виконання її умов. Після зміни строку виконання зобов'язання до 9.02.2009року усі наступні платежі, передбачені графіком не мали правового значення, оскільки за вимогою банку позичальник зобов'язаний був повернути кредит в повному об'ємі до дати, вказаної у ній.

Вважає, що всі платежі, здійснені позичальником після спливу терміну, зазначеного у вимозі підлягають зарахуванню банком в рахунок погашення заборгованості, яка зазначена у змісті вимоги. Суд першої інстанції не дав оцінки тому, що позивач, починаючи з 30.06.2015року неправомірно здійснював зарахування суми сплачених ОСОБА_1 коштів в розмірі 1528,58доларів США в рахунок погашення відсотків по кредиту. Банк не врахував суми сплачених коштів після 31.10.2016року і невірно нарахував відсотки в сумі 549,46 доларів США.

Стверджує, що пеня в сумі 413,03 долара США нарахована банком в період з 30.11.2015року по 31.10.2016року поза межами річного строку позовної давності та судом не враховано, що з вересня 2015 року відповідачкою сплачено більш ніж 7 тис. доларів США.

Покликається на те, що критична оцінка судом доводів сторони відповідача про використання ПАТ Дельта - банк передбаченого законом та умовами договору позасудового способу захисту порушеного права, а саме вчинення виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки, не ґрунтується на приписах постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30.03.2012року №5 Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин . Також вважає, що пред'явлення виконавчого напису на примусове виконання через рік після його вчинення нотаріусом є навмисним затягуванням позивачем часу з метою збільшення простроченої заборгованості, що є підставою для застосування судом положень ст.613 ЦК України.

Просить рішення скасувати, ухвалити нове - про відмову у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1

Апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок неналежного виконання відповідачою своїх зобов'язань за кредитним договором виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з неї на користь позивача.

Такі висновки суду відповідають встановленим фактам та ґрунтуються на законі.

26 лютого 2008 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство) та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №251/08 відповідно до п.2 якого, банк надає позичальнику кредит 39 600,00 доларів США на умовах, передбачених цим договором. За користування кредитом встановлюється процентна ставка в розмірі 13 процентів річних. Кінцевий термін повернення кредиту та процентів за ним не пізніше 23 лютого 2018 року . У разі несвоєчасної сплати відсотків за користування кредитом відповідно до п.3.3. цього договору, датою остаточного повернення всіх коштів за кредитом є шістдесятий календарний день від дня нарахування процентів, що не сплачені у встановлений цим договором строк, але не пізніше дати кінцевого терміну повернення кредиту та процентів за ним. Погашення кредиту здійснюється позичальником щомісячно у відповідності до графіку погашення кредиту (додаток №1), який є невід'ємною частиною цього договору. Кредит надається позичальнику із наступним цільовим призначенням: на ремонт та облаштування житла.

27 лютого 2008 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство) та ОСОБА_2 укладений іпотечний договір, відповідно до якого останній в забезпечення зазначеного кредитного договору передав в іпотеку земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 1300кв.м, розташовану в АДРЕСА_1.

7.09.2015року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на цю земельну ділянку, як предмета іпотеки.

Матеріали справи не містять доказів реалізації майна за виконавчим написом та погашення заборгованості по кредиту.

Згідно вимог ч. 1 ст.513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

17 грудня 2012 року між Публічним акціонерним товариством Альфа-Банк та Публічним акціонерним товариством Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк було укладено договір відступлення прав вимоги відповідно до якого ПАТ Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк відступило ПАТ Альфа-Банк права вимоги по кредитних договорах, укладених між ПАТ Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк та фізичними особами.

Договір факторингу є самостійним цивільно-правовим договором, який належить до групи договорів про надання фінансових послуг. Сторонами договору є фактор і клієнт (ст.1079 ЦК). Фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа - підприємець, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Клієнтом може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності.

У даній справі, сторонами договору факторингу від 17 грудня 2012 року є банки, які в силу Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг є фінансовими установами, які надають фінансові послуги.

Таким чином законодавство встановлює перелік суб'єктів, які можуть бути стороною договору факторингу, а відповідачка є боржником кредитора, а не стороною договору про відступлення прав вимоги, а тому доводи апеляційної скарги про те, що за договором факторингу право вимоги може здійснюватись виключно до боржників - суб'єктів господарювання не ґрунтується на нормах ст.ст. 514, 516, 1077-1079 ЦК України. Покликання на розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України №231 від 3.04.2009року Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг є безпідставним, оскільки ним встановлено сукупність операцій з фінансованими активами, що відносяться до фінансової послуги факторингу.

Відповідно до ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

ПАТ Альфа-Банк на підтвердження своїх вимог надало копію договору про відступлення права вимоги та витяг з Додатку № 1, з яких вбачається, що ПАТ Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк передало ПАТ Альфа-Банк права вимоги за кредитними договорами, в тому числі і за кредитним договором, в якому позичальником є ОСОБА_1 У свою чергу відповідачка не заперечувала проти отримання кредитних коштів та не надала доказів того, що відступлення права вимоги за її кредитним договором не відбулося, чи доказів того, що вона здійснила погашення кредитної заборгованості первісному кредитору.

Договір про відступлення прав є чинним та жодною із сторін не оспорювався.

За наведеного зазначені доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про те, що позивач набув усі права кредитора за кредитним договором.

Ст. ст. 526, 530, 623, 624 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином і у встановлений у ньому строк відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані збитки.

Банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши ОСОБА_1 кредит в сумі 39600 доларів США, однак відповідачка не виконувала належним чином свої зобов'язання щодо повернення кредитних коштів у встановлені договором строки, внаслідок чого станом на 31 жовтня 2016 року у неї виникла заборгованість за кредитом в сумі 8 571,84доларів США, яка складається із заборгованості по тілу кредиту в сумі 8002,38 доларів США та заборгованості за відсотками в розмірі 569,46 доларів США.

Згідно розрахунку заборгованості ОСОБА_1 з грудня 2012року по лютий 2015року включно щомісячно вносила платежі на погашення боргу. У період з березня 2015 по квітень 2016року відповідачкою такі платежі не здійснені лише у березні, травні 2015року та січні, квітні 2016року. Останній раз кошти на погашення заборгованості були внесені 23.05.2016року в розмірі 135,96 доларів США

Із матеріалів справи вбачається, що ухвалою Рівненського міського суду від 7.08.2015року було відкрито провадження у цивільній справі за позовом ПАТ Альфа-Банк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за вказаним вище договором, однак за заявою позивача у грудні 2015 року позовна заява була залишена без розгляду.

13 грудня 2016 року за вихідним № 95950-102б/б ПАТ Альфа-Банк надіслало ОСОБА_1 рекомендованою кореспонденцією вимогу про дострокове повернення кредиту та, у зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору, запропонувало їй достроково у строк до 30 днів з моменту надіслання цієї вимоги повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом і нараховані штрафні санкції.

Відповідач своїх договірних зобов'язань у добровільному порядку не виконала, в зв'язку з чим кредитор 30.12.2016року звернувся із даним позовом до суду.

Твердження апеляційної скарги про неправомірність зарахування з 30.06.2015року сплачених коштів в розмірі 1528,58доларів США в рахунок погашення відсотків по кредиту, не зарахування їх в погашення тіла кредиту, що є наслідком невірного визначення відсотків не ґрунтується на умовах п.3.8 укладеного кредитного договору, яким встановлена черговість погашення позичальником заборгованості у разі її виникнення.

Що стосується пені в сумі 413,03 долара США, то вона згідно розрахунку нарахована за період з 30.11.2015року по 30.09.2016року, однак не є предметом спору, оскільки вимога про її стягнення банком не заявлялась і сплачені позичальником кошти на її погашення не направлялись.

Що стосується доводів про неврахування судом першої інстанції використання банком позасудового способу захисту, то такі висновки суду є правильними, виходячи з наступного.

На момент розгляду справи судом виконавчий напис нотаріуса не було виконано, предмет іпотеки не реалізовано, і відповідно, погашення вимог кредитора за рахунок іпотеки не відбулося.

Отже, зобов'язання відповідача за кредитним договором не припинилося, право вимоги банку про повернення кредиту і сплату відсотків залишалося дійсним і підлягає судовому захисту.

За змістом ст. 33 Закону України Про іпотеку звернення стягнення на предмет іпотеки повинно привести сторони до задоволення вимог кредитора за основним зобов'язанням, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов'язання як такого, що вважається виконаним згідно із ст. 599 ЦК України.

Забезпечувальне зобов'язання має похідний характер, а не альтернативний основному.

Звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов'язання на забезпечувальне. Тому задоволення вимог за дійсним основним зобов'язанням одночасно чи за наявності рішення (виконавчого напису) про звернення стягнення на предмет іпотеки не може бути наслідком подвійного стягнення за основним зобов'язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов'язанням відсутня.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 9 вересня 2014 року, у справі № 3-71гс14, яка в силу ст. 360-7 ЦПК України, є обов'язковою для всіх судів України.

Крім цього, такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 3 лютого 2016 року, у справі № 6-1080цс15.

Судове рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для його скасування відсутні, тому відповідно до п.1 ч.1 ст. 307 ЦПК України воно підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - відхиленню.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 315, 317, 319, 323-325 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 4 липня 2017 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Судді: Бондаренко Н.В.

Григоренко М.П.

Шимків С.С.