Постанова

від 23.06.2020 по справі 569/123/17

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2020 року

м. Рівне

Справа № 569/123/17

Провадження № 22-ц/4815/605/20

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Гордійчук С.О.,

суддів: Боймиструка С.В., Хилевича С.В.,

секретар судового засідання: Пиляй І.С.

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство Альфа-банк ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 липня 2017 року в складі судді Ковальова І. М., дата складання повного тексту рішення відсутня, у справі № 569/123/17-ц,

в с т а н о в и в :

У січні 2017 року ПАТ Альфа-банк звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 26 лютого 2008 року між публічним акціонерним товариством Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк (далі - ПАТ АКПІБ ) та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 251/08, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 39600,00 доларів США, зі сплатою 13 % річних, строком до 23 лютого 2018 року.

27 лютого 2008 року між ПАТ АКПІБ та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала в іпотеку земельну ділянку несільськогосподарського призначення, площею 1300 кв. м, розташовану по АДРЕСА_1 .

17 грудня 2012 року між ПАТ Альфа-банк та ПАТ АКПІБ було укладено договір відступлення прав вимоги відповідно до якого останнє відступило своє право вимоги ПАТ Альфа-банк за указаним кредитним договором.

У зв`язку із неналежним виконанням своїх кредитних зобов`язань, станом на31 жовтня 2016 року, виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 8 571,84 доларів США, яка складається із: заборгованості за кредитом - 8002,38 доларів США та заборгованості за відсотками - 569,46 доларів США.

З урахуванням викладеного, ПАТ Альфа-банк просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 04 липня 2017 року позов ПАТ Альфа-банк задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ Альфа-банк заборгованість за кредитним договором від 26 лютого 2008 року у розмірі 8 571,84 дол. США., що складалася із: заборгованості за кредитом в розмірі 8002,38 дол. США; заборгованості за відсотками у розмірі 569,46 дол. США.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, виходив із того, що внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з неї на користь банка.

У поданій на вказане рішення апеляційній скарзі представник позивача, покликаються на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач не довів належними доказами набуття відступної вимоги, оскільки Додаток №1 до договору відсутній, а наданий витяг з нього не є таким доказом.

Крім цього судом не досліджено який саме розмір основного грошового зобов`язання ОСОБА_1 на день підписання реєстру позичальників було передано позивачу та у якій валюті. Доводить, що, пред`явивши у 2015 році позов до відповідачки про стягнення заборгованості за кредитним договором, банк змінив строк виконання зобов`язання, тому перебіг позовної давності за вимогами банку про повернення кредиту та платежів почався з наступного дня, зазначеного кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту як кінцевого строку виконання її умов.

Вважає, що всі платежі, здійснені позичальником після спливу терміну, зазначеного у вимозі підлягають зарахуванню банком в рахунок погашення заборгованості, яка зазначена у змісті вимоги. Суд першої інстанції не дав оцінки тому, що позивач, починаючи з 30.06.2015 року неправомірно здійснював зарахування суми сплачених ОСОБА_1 коштів в розмірі 1528,58доларів США в рахунок погашення відсотків по кредиту. Банк не врахував суми сплачених коштів після 31.10.2016 року і невірно нарахував відсотки в сумі 549,46 доларів США.

Судом не враховано обставини позасудового способу захисту позивачем своїх майнових прав шляхом вчинення 07 вересня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. виконавчого напису на предмет іпотеки за іпотечним договором, який зареєстрований у реєстрі за № 11468, яким завершене позасудове врегулювання вимог. Також не з`ясовано та не враховано те, що постановою старшого державного виконавця РМВДВС 04 серпня 2016 року відкрито виконавче провадження, 10 жовтня 2016 року здійснено опис та арешт майна на підставі акта, та постановою ВДВС від 18 жовтня 2016 року призначено експерта Гринчук А. П. для визначення вартості описаного майна для його реалізації на прилюдних торгах. Стверджує, що судом не враховано, що з вересня 2015 року відповідачкою сплачено більш ніж 7 тис. доларів США.

Також вважає, що пред`явлення виконавчого напису на примусове виконання через рік після його вчинення нотаріусом є навмисним затягуванням позивачем часу з метою збільшення простроченої заборгованості, що є підставою для застосування судом положень ст.613 ЦК України.

Просить рішення скасувати, ухвалити нове - про відмову у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 .

Відзив на апеляційну скаргу ПАТ Альфа-банк не подавало.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду таким вимогам в повній мірі не відповідає.

Судом встановлено, що 26 лютого 2008 року між ПАТ АКПІБ та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №251/08, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 39600,00 доларів США, зі сплатою 13 % річних, строком до 23 лютого 2018 року.

27 лютого 2008 року між ПАТ АКПІБ та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала в іпотеку земельну ділянку несільськогосподарського призначення, площею 1300 кв. м, розташовану по АДРЕСА_1 .

17 грудня 2012 року між ПАТ Альфа-банк та ПАТ АКПІБ було укладено договір відступлення прав вимоги відповідно до якого останнє відступило своє право вимоги ПАТ Альфа-банк за указаним кредитним договором.

Згідно з розрахунком заборгованості наданого до позовної заяви станом на 31 жовтня 2016 року, виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 8 571,84 доларів США, яка складається із: заборгованості за кредитом - 8002,38 доларів США та заборгованості за відсотками - 569,46 доларів США.

Встановлено, що 07 вересня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку.

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Наявність невиконаного судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 921/107/15-г/16 від 18 вересня 2018 року .

Аналогічні висновки викладені й у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 310/11534/13-ц від 04 липня 2018 року, в якій зазначено, що здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. У разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов`язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення.

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Позика. Кредит. Банківський вклад ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Встановлено, що на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу від 07 вересня 2015 року було звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: земельну ділянку несільськогосподарського призначення (для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель), площею 1300 кв. м, кадастровий номер 3221880802:14:138:0706, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Звернення із заявою про вчинення виконавчого напису про стягнення кредитної заборгованості незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з такою заявою вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі.

Отже, кредитор, звернувшись 22 липня 2015 року із заявою про вчинення виконавчого напису (шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки), на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.

Виконавчий напис нотаріуса про стягнення кредитної заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки свідчить про закінчення строку дії кредитного договору.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, комісію, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі № 202/4494/16-ц.

Судом встановлено, що на момент розгляду справи судом виконавчий напис нотаріуса не виконано, предмет іпотеки не реалізовано, і відповідно, погашення вимог кредитора за рахунок іпотеки не відбулося.

Отже, зобов`язання відповідача за кредитним договором не припинилося, право вимоги банку про повернення кредиту (тіла) залишалося дійсним і підлягає судовому захисту.

Здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту.

Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному.

Наявність невиконаного судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором, оскільки застосування кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права не є подвійним стягненням заборгованості.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16 (провадження № 12-117гс18).

Із наданого позивачем розрахунку заборгованості убачається, що у період з 01.07.2015 року по вересень 2015 відповідач погасила наявну заборгованість, яка утворилась із лютого 2015 року і станом на 30.09.2015 року будь-яка заборгованість відсутня. У період з 30.09.2015 року по 30.05.2016 року ОСОБА_1 сплатила Банку 35 595,42 долара США (499,68+897,1+428,48 +37,11 +55,66+36,6+1068,54+58,14+77,82 = 3595,42) (а.с.26).

Разом з тим, враховуючи, що з вересня 2015 року право позивача нараховувати відсотки припинилось і вимоги в цій частині не підлягають задоволенню, до стягнення підлягає лише заборгованість за кредитом (тіло) у сумі 4406,96 долара США (8002,38 -3595,42=4406,96).

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, воно підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.

Частиною 13ст. 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню судові витрати пропорційно задоволених позовних вимог в розмірі 4138,69 грн. у відшкодування сплаченого судового збору за перегляд справи судом касаційної та апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 липня 2017 року змінити, зменшивши суму кредитної заборгованості з 8571,84 доларів США до 4406,96 доларів США, що складається іззаборгованості тіла кредиту.

Стягнути з ПАТ Альфа-банк на користь ОСОБА_1 судовий збір пропорційно задоволеним вимогам в сумі 4138,69 грн. за перегляд справи судом апеляційної та касаційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 24 червня 2020 року.

Головуючий :

Судді :