Ухвала

від 08.11.2017 по справі 755/15458/16-к

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 755/15458/16-к

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" листопада 2017 р. слідчий суддя Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , секретар судових засідань ОСОБА_2 , за участю представника особи, що подала ОСОБА_3 , прокурора ОСОБА_4 , розглянувши в приміщенні суду в м. Києві у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_5 на бездіяльність слідчого та прокурора у рамках кримінального провадження унесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 32016100090000038, яка полягає у неповернення тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 Кримінального процесуального Кодексу України,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_5 звернулася до слідчого судді з цією скаргою у рамках вказаного кримінального провадження, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 Кримінального процесуального Кодексу України, та просить зобов`язати слідчого повернути вилучене під час обшуку майно.

Скарга умотивована тим, що у неї було вилучено під час обшуку від 18.10.2017 за адресою: АДРЕСА_1 майно, а саме грошові кошти у сумі 67 297 (шістдесят сім тисяч двісті дев`яносто сім) гривень, яке не повернуто по цей час.

Звернув увагу, що, на цей час, не є підозрюваним, обвинуваченим та не несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, не є причетним до будь-якої протиправної діяльності, а вилучене майно набуте на законних підставах.

З огляду на наведене, заявник, у світлі норм ст.ст. 169, 171, 236 КПК України, просить дану скаргу задовольнити та повернути вилучене під час обшуку майно, адже фактично досудовим слідством в порушення вказаних вимог КПК України, протиправно не повернуто тимчасово вилучене майно і фактично незаконно утримується слідчим.

У судовому засіданні представник особи, що подала скаргу її підтримала в повному обсязі, просила задовольнити, зазначивши, що вилучене майно має статус тимчасово вилученого майна, оскільки не входить до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, у відповідності до ч. 7 ст. 236 КПК України, а слідчий чи прокурор не звернулись до суду з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна в порядку ч. 5 ст. 171 КПК України, просила повернути власнику тимчасово вилучене майно.

Прокурор у судовому засіданні указав на те, що під час обшуку у особи, яка подала скаргу дійсно було вилучене майно вказане у скарзі, а, у цей період, слідством дії регламентовані ст.. 100, 170 КПК України відносно цього майна не вчинялися.

У судове засідання слідчий, будучи повідомленим про розгляд скарги, не з`явився, про поважні причини неявки, визначені ст. 138 КПК України, не повідомив, у зв`язку з чим, слідчий суддя, враховуючи положення ч. 3 ст. 306 КПК України, вважає за можливе провести її розгляд у його відсутність.

Тож, слідчий суддя, вивчивши скаргу, заслухавши доводи учасників процесу, дослідивши матеріали провадження за скаргою, приходить до наступного.

Щодо можливості подання скарги на таку бездіяльність та суб`єкта звернення.

Згідно ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 КПК України, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно ч. 2 ст. 8 та ч. 5 ст. 9 КПК України, принцип верховенства права у кримінальному провадженні та кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини визначено, що кожен, чиї права тасвободи, було порушено, має право наефективний засіб юридичного захисту внаціональному органі.

Згідно статті 303 КПК України передбачено, що на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора:1) бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, - володільцем тимчасово вилученого майна.

За таких обставин, слідчий суддя вважає, що скарга відповідає вимогам КПК України, та виходячи з наведених норм законодавства, підлягає судовому розгляду.

Щодо строків оскарження.

У ч. 1 ст.304 КПК встановлено строки звернення особи зі скаргою, у тому числі на бездіяльність, які становлять 10 днів з моменту такої бездіяльності, однак, як указує ВССУ в Узагальненні «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», на відміну від бездіяльності, яка полягає у невнесенні відомостей до ЄРДР, та бездіяльності, що полягає у нездійсненні окремих процесуальних дій, які слідчий чи прокурор зобов`язані вчинити, бездіяльність з неповернення майна слід віднести до категорії триваючих.

Так, результати аналізу змісту ч. 5 ст.171КПК свідчать про те, що вона встановлює обов`язок слідчого, прокурора подати клопотання про арешт тимчасово вилученого майна не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна. У свою чергу, за умови невиконання такого обов`язку у зазначених суб`єктів виникає інший обов`язок негайно повернути особі вилучене майно, строк виконання якого не обмежується в часі, а отже, моментом завершення виконання такого обов`язку є винятково його виконання. Саме тому, на думку ВССУ, немає підстав повертати скарги на бездіяльність, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна, з підстав пропущеного строку звернення з такою скаргою, оскільки така бездіяльність має лише початковий момент, однак не має кінцевого строку.

З урахуванням вказаного, слід дійти висновку про відсутність підстав для повернення скарги, оскільки така бездіяльність має лише початковий момент, однак не має кінцевого.

Щодо скарги по суті.

Як убачається з матеріалів скарги та пояснень учасників процесу, ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 26.09.2017 надано дозвіл на проведення обшуку нежитлових приміщень, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що зареєстровані на праві власності за ОСОБА_6 , Голосіївською районною в м. Києві радою (код ЄДРПОУ 26077543), ПП «Видавничий дім «Відомості» (код ЄДРПОУ 21568227), які фактично використовуються в протиправній діяльності з метою використання, приховання та зберігання особами причетними до злочинної схеми кримінального правопорушення, з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання, встановлення та вилучення предметів, речей та документів, знаряддя, засобів вчинення кримінального правопорушення, чорнових записів, фінансово-господарської документації (договори з додатками, акти прийому-передачі, специфікації, накладні, податкові накладні, платіжні документи, товарно-транспортні документи, документи листування між підприємствами, акти звірок, журнали-ордери, банківські виписки, книги реєстрації податкових накладних, реєстри отриманих податкових накладних, оборотно-сальдові відомості, книги реєстрації довіреностей, реєстр виданих та отриманих податкових накладних, вантажно-митні декларації, інвойси, міжнародні товарно-транспортні накладні, міжнародні контракти), статутно-реєстраційних документів, печаток, штампів, бланків, магнітних та електронних засобів зберігання та передачі інформації, відносно ТОВ «Трест Київбудпостач», ТОВ «Макро 2», ТОВ «Агрофірма «Промінь 2014», ТОВ «Арзітек-буд», ТОВ «СОТІС-К», ТОВ «Аккорд ЛС», ТОВ «Шетніс Груп», ТОВ «ІННОВ-ТЕХ», ТОВ «Україна-Китай інтернешенел», ТОВ «Греймакс», ТОВ «Лінк-Трейд», ТОВ «Віктан Компані», ТОВ «Реал», ТОВ «Роял», ТОВ «Самирсант», ТОВ «Ред бул», ТОВ «Бакто Груп», ТОВ «Аксіома», ТОВ «Дегера Союз», ТОВ «Схід Буд», ТОВ «Фаворит», ТОВ «Діалог», ТОВ «УкрБілРос», ТОВ «ВФ «Інвекс Телеком».

18.10.2017 було проведено такий обшук у ході якого вилучено майно особи, що подала дану скаргу, а саме грошові кошти у сумі 67 297 (шістдесят сім тисяч двісті дев`яносто сім) гривень

У той же час, порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК України).

Зокрема, ч. 1 ст. 167 КПК України, дає визначення підставам тимчасового вилучення майна, які зазначаються як фактичне позбавлення підозрюваного можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним його майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.

Тобто, застосування інституту тимчасового вилучення майна можливе відносно підозрюваного і лише до вирішення питання про арешт такого майна або до його повернення, що свідчить про конкретне визначення законодавцем можливої наступної долі тимчасово вилученого майна, при цьому можливість визнання такого майна речовим доказом, законодавець не вказує.

Згідно частини 2 цієї ж процесуальної норми, тимчасово вилученим майном може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо…

Частиною 3 статті 168 КПК України передбачено, що слідчий, прокурор, інша уповноважена службова особа під час затримання або обшуку і тимчасового вилучення майно або негайно після їх здійснення зобов`язана скласти відповідний протокол.

Випадки припинення тимчасового вилучення майна передбачені в ст. 169 КПК України, де вказано, що тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: 1) за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; 2) за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; 3) у випадках, передбачених частиною пятою ст. 171, частиною шостою ст. 173 цього Кодексу; 4) у разі скасування арешту.

При цьому, в ч. 5 ст. 171 КПК України вказано, що клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.

У разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом48 годинпісля вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.

В даному спірному випадку, зазначене в ч. 5 ст. 171 КПК України клопотання про арешт тимчасово вилученого майна подано не було, при цьому слідчий не повернув тимчасово вилучене майно особі, у якої воно було вилучено.

Системний аналіз положень КПК України свідчить, що тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку або огляду, а речі і документи, вилучені при проведенні обшуку, мають одних з двох процесуальних статусів: 1) речі та документи, які входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на їх відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку; 2) речі та документи, які не входять до цього переліку, тобто, - тимчасово вилучене майно, яке перебуває в такому статусі відповідно до ч. 1 ст. 167 КПК України до вирішення питання про його арешт або повернення (ч. 7 ст. 236, ч. 1 ст. 98, ч. 2 ст. 168 КПК України).

А тому, у відповідності до ч. 7 ст. 236 КПК України, ці вилучені речі та документи мають статус тимчасово вилученого майна.

Такий процесуальний порядок щодо тимчасово вилученого майна узгоджується і з вимогами Глави 16 КПК України і ч. 7 ст.236 КПК України.

Оскільки, в протилежному випадку втрачається сенс у вирішенні питання щодо припинення тимчасового вилучення майна згідно ст. 169 КПК України, оскільки в такому процесуальному статусі воно перебуває лише до моменту арешту.

Однак, у ході судового розгляду слідчим суддею не було встановлено, що на тимчасове вилучене майно, станом на момент розгляду скарги у суді, накладався арешт.

Таким чином, в ході судового розгляду даної скарги на дотримання вимог КПК України, у цій справі забезпечено не було.

У той же час, відповідно до ст. 16 КПК України,позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно положень статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Також, у відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).

А, в ході судового розгляду даної скарги не було встановлено жодного доказу, який б підвереджував законність дій суб`єкта оскарження та випливав зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту, а у відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II), а саме така вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року), адже будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи, зокрема необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу, бо необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52), тобто іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98), оскільки у справі "Бакланов проти Росії" (рішення від 9 червня 2005 р.), так і в справі "Фрізен проти Росії" (рішення від 24 березня 2005 р.) ЄСПЛ зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу "законності" і воно не було свавільним, а у справі "Ізмайлов проти Росії" (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 р.) ЄСПЛ встановив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити "особистий і надмірний тягар для особи".

За таких обставини, викладені у скарзі доводи в цій частині є обґрунтованими, у зв`язку з чим слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку вважає, що скарга з даного питання підлягає задоволенню, оскільки, у даному випадку, втручання державного органу у право на мирне володіння майном порушує "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав власника майна, тобто становить "особистий і надмірний тягар для особи" враховуючи його перебування у невизначеному стані, адже лише у даний спосіб, на цей час, є можливим усунути усі наслідки незаконної дії та відновити стан, який найімовірніше існував би, якби не було вчинено цю дію, а саме шляхом застосування єдино можливого шляху виправлення наслідків у такий спосіб, щоб відновити, наскільки це можливо, ситуацію, яка існувала до проведення такої дії, враховуючи, що ЄСПЛ у справі «П`єрсак проти Бельгії» (Piersack v. Belgium) (Article 50), Series A № 85, C. 16, зазначив, що він «виходитиме з того принципу, що заявник має бути, по можливості, повернений у становище, в якому він перебував», якби не було порушено його права, адже таким чином підкреслюється верховенство обов`язку відновлення status quo ante, а в рішенні від 31 жовтня 1995 року у справі «Папамічалопулос та інші проти Греції» (Papamichalopoulos and Others v. Greece) (стаття 50), Series A № 330-B, суд застосував принцип restitutio in integrum та вказав, що виправлення здійсненого порушення повинне, по можливості, усунути усі наслідки незаконної дії та відновити стан, який найімовірніше існував би, якби не було вчинено цю дію та застосувати в цих цілях всі можливі шляхи такого виправлення наслідків у такий спосіб, щоб відновити, наскільки це можливо, ситуацію, яка існувала до порушення (див. рішення у справах «Маестрі проти Італії» [ВП] (Maestri v. Italy [ВП]), заява № 39748/98, п. 47, ECHR 2004-І; «Ассанідзе проти Грузії» [ВПl] (Assanidze v. Georgia [ВП]), заява № 71503/01, п. 198, ECHR 2004-ІІ; «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» [ВП] (), заява № 48787/99, п. 487, ECHR 2004-VII), шляхом повернення майна, особі, яка подала скаргу.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1-29, 131-132, 167-169, 171, 303-307, 309, 310, 369-372, 376, 395 КПК України слідчий суддя

п о с т а н о в и в :

Скаргу задовольнити.

Зобов`язати слідчих (старшого групи слідчих) СУ ФР ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві, які здійснють досудове розслідування кримінального провадження унесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 32016100090000038, прокурорів Київської місцевої прокуратури № 4 ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 негайно повернути вилучене під час обшуку від 18.10.2017 за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська (Червоноармійська), 28 (літ. А, Б) майно, а саме грошові кошти у сумі 67 297 (шістдесят сім тисяч двісті дев`яносто сім) гривень, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Алчевським МВ УМВС України в Луганській області, 06.06.2003 р.

Ухвала оскарженню не підлягає та є обов`язковою до виконання на всій території України.

Визначити час проголошення повного тексту ухвали 17:10 год. 13.11.2017

Слідчий суддя: ОСОБА_1