Постанова

від 07.11.2017 по справі 826/19333/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 листопада 2017 року № 826/19333/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю КІК доДержавної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю КІК звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просило: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №№0002522203, 0002462203, 0002482203 від 11.08.2014р. та Рішення про результати розгляду первинної скарги Головного управління ДФС у м. Києві від 24.10.2014 р., Рішення Державної фіскальної служби України про результати розгляду скарги від 26.11.2014 р.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 червня 2016 року Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2015 року та Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 березня 2015 року скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач проти позовних вимог заперечує в повному обсязі, з підстав викладених в письмових запереченнях.

У відповідності до ч. 4 ст. 122 КАС України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Співробітниками Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства з обмеженої відповідальності КІК , код за ЄДРПОУ 21619519 з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Реалторг-Плюс , код за ЄДРПОУ 38688475, за період з 01.01.2013 р. по 31.12.2013 р.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 23.07.2014р. №2091/26-52-22-03-14/21619519 (надалі - Акт перевірки).

В Акті перевірки Контролюючим органом встановлено наступні порушення: пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.138.2 ст. 138, п.44.1 ст. 44, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI із змінами і доповненнями (далі - Податковий кодекс), що призвело до заниження податку на прибуток за 2013 рік в сумі 2217894 гривень; п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу, що призвело до заниження податкового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 2333985 грн., в тому числі за липень 2013 року на суму 345110 грн., за серпень 2013 року на суму 987360 грн., за вересень 2013 року на суму 572740 грн., за жовтень 2013 року суму 8508 грн., за листопад 2013 року на суму 6003 грн., за грудень 2013 року на суму 414264 грн. та зменшення залишку від'ємного значення попереднього звітного податкового періоду, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного податкового періоду (р21.1) в жовтні 2013 року в сумі 295,00 гривень.

На підставі висновків Акту перевірки Контролюючим органом прийняті податкові повідомлення рішення 11.08.2014р.: №0002522203, яким зменшено від'ємне значення суми податку на додану вартість у розмірі 295 грн.; №0002462203, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 2772367,50 грн., в тому числі за основним платежем на суму 2217894,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 554473,50 грн.; № 0002482203, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 3500977,50 грн., в тому числі за основним платежем на суму 2333985,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 1166992,50 грн.

Не погоджуючись з спірними податковими повідомленнями-рішеннями Позивачем подано Скаргу до Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - ГУ Міндоходів у м. Києві) та до Державної фіскальної служби України (надалі - ДФС України), рішенням ГУ Міндоходів у м. Києві від 24.10.2014 р. №10926/10/26-10-10-06-55, яким залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 11.08.2014 р. №0002462203; залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 11.08.2014 р. №0002482203 та донараховує грошове зобов'язання з ПДВ на суму 641,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції у розмірі 320,50 грн.; скасовує податкове повідомлення-рішення від 11.08.2014 р. №0002522203 за формую В4 про зменшення суми від'ємного значення з ПДВ у розмірі 295,00 грн., а скаргу Позивача задоволено частково.

Рішенням ДФС України від 26.11.2014 р. №7498/6/99-99-10-01-25, яким податкові повідомлення-рішення з урахуванням рішенням ГУ Міндоходів у м. Києві від 24.10.2014 р. залишено без змін, а скаргу Позивача без задоволення.

Як вбачається зі змісту мотивувальної частини Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 червня 2016 року, підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій з направленням справи на новий розгляд стало те, що поза увагою судів залишились надані відповідачем протоколи допиту директора та засновника ТОВ Реалторг-Плюс , згідно з якими останній зазначає про нездійснення господарської діяльності та створення ТОВ Реалторг-Плюс на прохання знайомого. Про здійснення господарської діяльності ТОВ Реалторг-Плюс йому нічого не відомо, будь-яких документів як директор названого товариства він не підписував. Також поза увагою судів залишилося питання здійснення позивачем оприбуткування отриманих від ТОВ Реалторг-Плюс товарно-матеріальних цінностей.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, Суд прийшов до висновку про часткове обґрунтування позовних вимог виходячи з наступного.

В частині позовних вимог щодо визнання протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення №№0002522203 від 11.08.2014 р., Суд зазначає наступне.

У відповідності до положень пункту 55.1 статті 55 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.

Стаття 56 Податкового кодексу України регулює питання оскарження рішень контролюючих органів.

Так, вищезазначеною статтею встановлено, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Пунктом 56.6 статті 56 Податкового кодексу України закріплено, що у разі коли контролюючий орган приймає рішення про повне або часткове незадоволення скарги платника податків, такий платник податків має право звернутися протягом 10 календарних днів, наступних за днем отримання рішення про результати розгляду скарги, зі скаргою до контролюючого органу вищого рівня.

Відповідно до підпунктів 60.1.2, 60.1.3 пункту 60.1 статті 60 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо: контролюючий орган скасовує раніше прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов'язання або податкову вимогу; контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі.

Згідно з пунктами 60.3, 60.4 статті 60 Податкового кодексу України, у випадках, визначених підпунктом 60.1.2 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня прийняття контролюючим органом рішення про скасування такого податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги. У випадках, визначених підпунктами 60.1.3 і 60.1.5 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги, які містять зменшену суму грошового зобов'язання або податкового боргу.

З аналізу вищезазначених норм права вбачається, що податкове повідомлення-рішення визнається відкликаним у разі прийняття контролюючим органом рішення, яким задовольняється скарга на користь платника податків.

Судом встановлено, що рішенням ГУ Міндоходів у м. Києві від 24.10.2014 р. №10926/10/26-10-10-06-55, яким скасовано податкове повідомлення-рішення від 11.08.2014 р. №0002522203 за формую В4 про зменшення суми від'ємного значення з ПДВ у розмірі 295,00 грн., а скаргу Позивача задоволено в даній частині.

З аналізу матеріалів справ та норм права, Суд приходить до висновку, що спірне податкове повідомлення від 11.08.2014 р. №0002522203 є відкликаним, а отже, в даному випадку, відсутній предмет спору в даній частині, оскільки спірне податкове повідомлення-рішення скасоване, а нове не виносилось.

В частині позовних вимог щодо визнання протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення: №0002462203, №0002482203 від 11.08.2014р., Суд зазначає наступне.

Як вбачається з акту перевірки та письмових заперечень Відповідача, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій ґрунтується на обставинах безтоварності господарських взаємовідносин позивача з

ТОВ Реалторг-Плюс .

Судом встановлено, що між Позивачем (Покупець), з однієї сторони, та ТОВ Реалторг-Плюс (Постачальник), з іншої сторони, укладено Договір №0716КО від 16.07.2013 р. (надалі - Договір №0716КО).

У відповідності до п. 1.1 - 2.3 Договору №0716КО, у відповідності з цим договором Постачальник зобов'язується поставки і передати у власність Замовнику певну продукцію, далі Товар та виконати монтаж та пусконаладку, а Замовник зобов'язується приймати цей Товар та своєчасно здійснювати оплату відповідно до умов даного договору. Вхідний контроль товару проводиться кінцевим одержувачем, Покупець має право повернути Постачальнику неякісний товар. Дата виготовлення товару 2012-2013 року. Товар, що постачається, не перебував в експлуатації і не порушені терміни та умови зберігання.

Між Позивачем (Замовник), з однієї сторони, та ТОВ Реалторг-Плюс (Виконавець), з іншої сторони, укладено Договір №0716ПО від 16.07.2013 р. (надалі - Договір №0716ПО).

У відповідності до п.1.1 - п. 1.5 Договору №0716ПО Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов'язання по виконанню робіт з розробки та впровадженню програмного забезпечення, технічному обслуговуванню, ремонту та модернізації комп'ютерної, електронної та оргтехніки, оформленню проектної та технічної документації. Розробка програмного забезпечення виконується у відповідності до технічного завдання, яке надається Виконавцю Замовником. Технічне обслуговування ремонт та модернізація комп'ютерної, електронної та оргтехніки, виконується згідно наданої технічної документації. Виконавець забезпечує впровадження програмного забезпечення та навчання персоналу Замовника на протязі строку дії договору. Розроблене програмне забезпечення, модернізоване обладнання та оформлена проектна та технічна документація є частиною технологічного процесу Замовника для подальшої передачі третім сторонам і не використовується Виконавцем на своєму підприємстві у власних потребах.

Крім того, між Позивачем (Покупець), з однієї сторони, та ТОВ Реалторг-Плюс (Постачальник), з іншої сторони, укладено Договір поставки №8547 від 19.07.2013 р. (надалі - Договір №8547).

У відповідності до п. 1.1 - п. 1.5 Договору №8547, Постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором поставити Покупцю укомплектовані та готові до монтажу відеокуби для відеостіни та обладння для налагодження відеостіни (надалі -Товар), що є предметом поставки за цим Договором та детальні характеристки якого наведено в Специфікації (Додаток №1 до цього Договору), що є його невід'ємною частиною (надалі предметом поставки за Договором іменується - Товар ), а Покупець зобов'язується на умовах та в порядку, визначених цим Договором, прийняти вказаний Товар та оплатити його. Постачальник гарантує, що Товар не переданий під заставу, не знаходиться в спорі, під арештом та на нього не розповсюджуються права третіх осіб. Товар є новим та не бувшим в використанні/експлуатації. Сторони підтверджують, що даний Договір не являється фіктивним, удаваним правочином, правочином, що вчиняється під впливом насильства або обману. Сторони підтверджують, що їм зрозуміла термінологія, що використовується в даному Договорі та що укладення цього Договору відповідає дійсній волі та намірам Сторін. Постачальник підтверджує, що має всі необхідні дозволи та погодження на здійснення господарської діяльності щодо виконання Договору, а також гарантує, що має право на продаж/поставку Товару без будь-яких обмежень, відповідно до вимог чинного законодавства. України, та зобов'язується нести відповідальність в разі порушення прав Покупця та/або третіх осіб в процесі виконання Договору та подальшого використання та розпорядження Товаром.

Також, між Позивачем (Замовник), з однієї сторони, та ТОВ Реалторг-Плюс (Виконавець), з іншої сторони, укладено Договір №0902КВМ від 02.09.2013 р. (надалі - Договір №0902КВМ).

У відповідності до п.1.1 - п. 1.5 Договору №0902КВМ, Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов'язання виконання робіт по поставці оргтехніка, обладнання та комплектуючих, витратних комп'ютерних матеріалів, що надалі іменується "Товар". Якість товару визначається відповідно до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості. Вартість робіт визначається по фактично виконаним обсягам робіт. Договірна ціна динамічна і коригується: Початок робіт - 02 вересня 2013 р. по мірі відкриття фінансування. Закінчення робіт - 31 грудня 2014 р. при умові своєчасного фінансування.

Між Позивачем (Покупець), з однієї сторони, та ТОВ Реалторг-Плюс (Постачальник), з іншої сторони, укладено Договір №1201КО від 01.12.2013 р. (надалі - Договір №1201КО).

У відповідності до п. 1.1 - 2.3 Договору №1201КО, у відповідності з цим договором Постачальник зобов'язується поставки і передати у власність Замовнику певну продукцію, далі Товар та виконати монтаж та пусконаладку, а Замовник зобов'язується приймати цей Товар та своєчасно здійснювати оплату відповідно до умов даного договору. Вхідний контроль товару проводиться кінцевим одержувачем, Покупець має право повернути Постачальнику неякісний товар. Дата виготовлення товару 2012-2013 року. Товар, що постачається, не перебував в експлуатації і не порушені терміни та умови зберігання.

На підтвердження виконання умов Договорів Позивачем надано Суду наступні документи: Акти прийому виконаних робіт: №1 від 30.07.2013 р. на загальну суму з ПДВ 489000,00 грн., №2 від 26.12.2013 р. на загальну суму з ПДВ 630000,00 грн., №3 від 30.12.2013 р. на загальну суму з ПДВ 169950,00 грн., №4 від 30.12.2013 р. на загальну суму з ПДВ 95700,00 грн., №5 від 31.12.2013 р. на загальну суму з ПДВ 105000,00 грн., №6 від 31.12.2013 р. на загальну суму з ПДВ 349500,00 грн.; Протоколи угоди про договірну ціну: №1 від 30.07.2013 р. на загальну суму з ПДВ 489000,00 грн., №2 від 26.12.2013 р. на загальну суму з ПДВ 630000,00 грн., №3 від 30.12.2013 р. на загальну суму з ПДВ 169950,00 грн., №4 від 30.12.2013 р. на загальну суму з ПДВ 95700,00 грн., №5 від 31.12.2013 р. на загальну суму з ПДВ 105000,00 грн., №6 від 31.12.2013 р. на загальну суму з ПДВ 349500,00 грн.;

Податкові накладні: від 30.07.2013 р. №389 на загальну суму з ПДВ 1508064,00 грн., від 30.07.2013 р. №388 на загальну суму з ПДВ 489000,00 грн., від 30.08.2013 р. №460 на загальну суму з ПДВ 5910744,00 грн., від 30.08.2013 р. №491 на загальну суму з ПДВ 13417,74 грн., від 30.09.2013 р. №196 на загальну суму з ПДВ 3428774,40 грн., від 30.09.2013 р. №264 на загальну суму з ПДВ 7667,28 грн., від 23.12.2013 р. №578 на загальну суму з ПДВ 47700,00 грн., від 24.12.2013 р. №579 на загальну суму з ПДВ 47700,00 грн., від 25.12.2013 р. №580 на загальну суму з ПДВ 47700,00 грн., від 25.12.2013 р. №581 на загальну суму з ПДВ 55200,00 грн., від 25.12.2013 р. №582 на загальну суму з ПДВ 55200,00 грн., від 26.12.2013 р. №583 на загальну суму з ПДВ 47700,00 грн., від 26.12.2013 р. №325 на загальну суму з ПДВ 269520,00 грн., від 26.12.2013 р. №324 на загальну суму з ПДВ 93420,00 грн., від 26.12.2013 р. №326 на загальну суму з ПДВ 299676,00 грн., від 27.12.2013 р. №443 на загальну суму з ПДВ 119145,60 грн., від 30.12.2013 р. №435 на загальну суму з ПДВ 169950,00 грн., від 30.12.2013 р. №434 на загальну суму з ПДВ 95700,00 грн., від 31.12.2013 р. №519 на загальну суму з ПДВ 105000,00 грн., від 26.12.2013 р. №304 на загальну суму з ПДВ 630000,00 грн., від 31.12.2013 р. №549 на загальну суму з ПДВ 349500,00 грн., від 08.10.2013 р. №44 на загальну суму з ПДВ 34170,00 грн., від 16.10.2013 р. №113 на загальну суму з ПДВ 18645,00 грн., від 26.11.2013 р. №108 на загальну суму з ПДВ 34245,00 грн., від 20.12.2013 р. №138 на загальну суму з ПДВ 52470,00 грн.;

Видаткові накладні: №0730-01 від 30.07.2013 р. на загальну суму з ПДВ 1508064,00 грн., №0730-02 від 30.07.2013 р. на загальну суму з ПДВ 77443,20 грн., №0830-01 від 30.08.2013 р. на загальну суму з ПДВ 5910744,00 грн., №0830-02 від 30.08.2013 р. на загальну суму з ПДВ 13417,74 грн., №0930-01 від 30.09.2013 р. на загальну суму з ПДВ 3428774,40 грн., №0930-02 від 30.09.2013 р. на загальну суму з ПДВ 7667,28 грн., №1223-01 від 23.12.2013 р. на загальну суму з ПДВ 47700,00 грн., №1224-01 від 24.12.2013 р. на загальну суму з ПДВ 47700,00 грн., №1225-01 від 25.12.2013 р. на загальну суму з ПДВ 47700,00 грн., №1225-02 від 25.12.2013 р. на загальну суму з ПДВ 55200,00 грн., №1225-03 від 25.12.2013 р. на загальну суму з ПДВ 55200,00 грн., №1226-01 від 26.12.2013 р. на загальну суму з ПДВ 299676,00 грн., №1226-02 від 26.12.2013 р. на загальну суму з ПДВ 93420,00 грн., №1226-02 від 26.12.2013 р. на загальну суму з ПДВ 93420,00 грн., №1226-03 від 26.12.2013 р. на загальну суму з ПДВ 269520 грн., №1226-04 від 26.12.2013 р. на загальну суму з ПДВ 47700,00 грн., №1227-01 від 27.12.2013 р. на загальну суму з ПДВ 119145,60 грн., №1008-01 від 08.10.2013 р. на загальну суму з ПДВ 34170,00 грн., №1016-01 від 16.10.2013 р. на загальну суму з ПДВ 18645,00 грн., №1126-01 від 26.11.2013 р. на загальну суму з ПДВ 34245,00 грн., №1220-01 від 20.12.2013 р. на загальну суму з ПДВ 52470,00 грн.; банківські виписки від 17.01.2014 р., від 24.01.2014 р., від 29.01.2014р., від 30.01.2014 р., від 02.09.2013р., від 23.09.2013р., від 24.09.2013 р., від 02.10.2013 р., від 03.10.2013 р., від 04.10.2013 р., від 07.10.2013р., від 26.11.2013 р., від 29.11.2013 р., від 02.12.2013 р., від 03.12.2013 р., від 04.12.2013р., від 26.12.2013 р. та оборотно сальдова відомість (стор. 229 -250 том І, стор. 1- 45 стор. 59-78 том ІІ), які Судом досліджено та копії містяться в матеріалах справи.

Крім того, в матеріалах справи містяться ВМД, які підтверджують, що придбаний товар був поставлений на територію України.

В матеріалах справи містяться також наступні документи: Лист ДП "Донецьк залізниця" від 27.06.2013 р. №06/1326, яким повідомлялося, що Позивач виграв тендерні торги та став переможцем торгів по закупівлі машин обчислювальних, частин та приладдя до них; Договір №Д-НКВ-131244/НЮ від 16.07.2013 р., укладений між Позивачем (Постачальник) та ДП "Донецьк залізниця" (Покупець); Специфікація до Договору №Д-НКВ-131244/НЮ від 16.07.2013 р. та інші документи, які підтверджують, що отриманий товар Позивачем був використаний в господарській діяльності.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, враховуючи викладені норми Податкового кодексу України, судом встановлено про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Згідно пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються з: - витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; - інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; - крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Отже, показники валових доходів та валових витрат безпосередньо впливають на об'єкт оподаткування.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Частиною першою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно із пунктом 2.1 Розділу 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до пункту 2.4 Розділу 2 зазначеного Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Із зазначених правових норм вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку.

Також, згідно пунктів 36.1, 36.5 статті 36, пункту 38.1 статті 38, пункту 44.1 статті 44, пункту 47.1 статті 47, пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Отже, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

В матеріалах справи в повному об'ємі наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами. Зазначені документи, як вірно встановлено судом першої інстанції, складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Також, як вбачається з Акту перевірки, в якості доказу не підтвердження реальності господарських операцій, є твердження Контролюючого органу про неможливість реального виконання контрагентом Позивача договірних зобов'язань через відсутність у останніх необхідних умов для ведення господарської діяльності,

Однак, зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Суд звертає увагу Відповідача, що у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань міститься інформація про те, що ТОВ "РЕАЛТОРГ-ПЛЮС" (код ЄДРПОУ 38688475) - не перебуває в процесі припинення (https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch), що в свою чергу свідчить про продовження діяльності контрагента Позивача.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.07.2013 року по справі № К/800/27746/13.

Крім того, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними": при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

В частині щодо посилань Відповідача в поясненнях на допит свідка директора контрагента Позивача та на Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 17.02.2016 року по справі № 761/2955/16-к, Суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 КК України фіктивне підприємництво це створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року № 3 роз'яснюється, що як незаконну діяльність, про яку йдеться у статті 205 КК, слід розуміти такі види діяльності, які особа або не має права здійснювати взагалі, або ж, маючи право на це за певних умов чи з дотриманням певного порядку, здійснює з їх порушенням.

Згідно зі статтею 17 Кримінального процесуального кодексу України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Відносно Ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 17.02.2016 року по справі № 761/2955/16-к та провадження в кримінальній справі закрито у зв'язку з строком давності.

У відповідності до ч.4 ст. 72 КАС України, Вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Суд звертає увагу, що Відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно будь-кого - Позивача та контрагента за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договори, укладений Позивачем з даним товариством, до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2016 р. по справі №К/800/11516/16; в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

Під час розгляду справи, Судом зроблено висновки, що висновки Контролюючого органу мають характер припущень та не підтверджені належними та допустимими доказами, ураховуючи, що обов'язок доведення правомірності прийнятого рішення згідно із ч.2 ст.71 КАСУ покладається на відповідача.

В рішенні Вищого адміністративного суду України від 07 вересня 2016 року по справі № К/800/31623/15, за змістом якого неприпустимим є притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії, що також підтверджується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка, в свою чергу, для національних судів є джерелом права .

Пунктом 71 рішення у справі Булвес АД проти Болгарії ЄСПЛ зазначив, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків .

Викладені Відповідачем аргументи для збільшення Позивачу податкового зобов'язання з ПДВ є недостатніми, позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту є несправедливим, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу, знаходження за заявленою юридичною адресою тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10, відповідно до якої чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Отже, господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

За змістом рішення Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2016 року у справі №К/800/3837/16 наголошено на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом . Так, наведені інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 КАС України. Чинним законодавством України на сторону господарських операцій - покупця товару (робіт, послуг), який є платником податків, не покладено обов'язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії постачальників товару (послуг) зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту.

Окрім іншого, необхідно зауважити, що навіть встановлення факту взаємовідносин контрагента Позивача з фіктивним суб'єктом господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності Позивача, оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування Позивачем податкового кредиту від добросовісності платника податку, з яким суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах.

При цьому Суд вважає за необхідне зазначити, що невиконання такими особами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.

Аналогічна позиція викладена в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19 квітня 2017 р. по справі №К/800/35485/16

Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача в частині щодо визнання протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення: №0002462203, №0002482203 від 11.08.2014р. є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В частині позовних вимог щодо скасування Рішення про результати розгляду первинної скарги Головного управління ДФС у м. Києві від 24.10.2014 р., Рішення Державної фіскальної служби України про результати розгляду скарги від 26.11.2014 р., Суд зазначає наступне.

У відповідності до положень пункту 55.1 статті 55 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.

Стаття 56 Податкового кодексу України регулює питання оскарження рішень контролюючих органів.

Так, вказаною статтею встановлено, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Пунктом 56.6 статті 56 Податкового кодексу України закріплено, що у разі коли контролюючий орган приймає рішення про повне або часткове незадоволення скарги платника податків, такий платник податків має право звернутися протягом 10 календарних днів, наступних за днем отримання рішення про результати розгляду скарги, зі скаргою до контролюючого органу вищого рівня.

Відповідно до пункту 56.10 названої статті рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.

Пункт 56.19 статті 56 Податкового кодексу України визначає, що, у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

За змістом цієї норми предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов'язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.

Частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Водночас, відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

Отже, рішення суб'єкта владних повноважень є таким, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, таке рішення прийнято владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, оспорюване рішення є юридично значимими, тобто таким, що має безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.

Відповідно до підпунктів 60.1.2, 60.1.3 пункту 60.1 статті 60 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо: контролюючий орган скасовує раніше прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов'язання або податкову вимогу; контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі.

Згідно з пунктами 60.3, 60.4 статті 60 Податкового кодексу України, у випадках, визначених підпунктом 60.1.2 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня прийняття контролюючим органом рішення про скасування такого податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги. У випадках, визначених підпунктами 60.1.3 і 60.1.5 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги, які містять зменшену суму грошового зобов'язання або податкового боргу.

Тобто податкове повідомлення-рішення визнається відкликаним у разі прийняття контролюючим органом рішення, яким задовольняється скарга на користь платника податків.

Отже, Рішення про результати розгляду скарг Головного управління ДФС у м. Києві від 24.10.2014 р. та Державної фіскальної служби України про результати розгляду скарги від 26.11.2014 р. не є юридично значимим для Позивача, оскільки не має безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку, оскільки саме по собі не породжує для Позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на його права та обов'язки, що виключає передумови для здійснення захисту права або законного інтересу Позивача шляхом скасування такого рішення, а тому позовні вимоги в даній частині є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Аналогічна позиція викладена в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31 серпня 2016 року по справі №К/800/28512/15.

Проте, Суд звертає увагу, що Відповідачем всупереч вимогам законодавства протягом трьох років не виконано Рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 24.10.2014 р. №10926/10/26-10-10-06-55, яким донараховано грошове зобов'язання з ПДВ на суму 641,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції у розмірі 320,50 грн. по податковому повідомленню-рішенню від 11.08.2014 р. №0002482203.

Згідно із приписами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення.

З урахуванням викладеного, Суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог частково.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 122, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення: №0002462203, №0002482203 від 11.08.2014р.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити повністю.

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя А.Б. Федорчук