Рішення

від 07.11.2017 по справі 914/1252/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.11.2017р. Справа № 914/1252/17

За позовом: Керівника Львівської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Львівської міської ради, м. Львів,

до відповідача-1: Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів,

та до відповідача-2: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, с. Чемеринці Перемишлянського району Львівської області,

за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Відділ освіти Шевченківського та Залізничного районів управління освіти Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, м. Львів,

за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Навчально-виховний комплекс "Школа-cадок І-ІІІ ступенів № 38 м. Львова", м. Львів,

про визнання недійсним договору оренди та зобов'язання звільнити приміщення.

Колегія суддів у складі:

Судді Манюка П.Т. - головуючий,

Судді Бортник О.Ю.,

Судді Фартушка Т.Б.

За участю секретаря: Кравець О.І.

Представники:

від прокурора: Пундор І. - прокурор;

від позивача: не з'явився;

від відповідача-1: Чернобай С. - представник;

від відповідача-2: ОСОБА_3 - представник;

третьої особи-1: не з'явився;

третьої особи-2: не з'явився.

Зміст ст. 22 ГПК України представникам прокуратури та відповідачів роз'яснено.

Розглядається справа за позовом керівника Львівської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Львівської міської ради до Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Відділу освіти Шевченківського та Залізничного районів управління освіти Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради та Навчально-виховного комплексу "Школа-садок І-ІІІ ступенів № 38 м. Львова" про визнання недійсним договору оренди та зобов'язання звільнити приміщення.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 23.06.2017 порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 31.07.2017. Розгляд справи відкладався з підстав викладених у відповідних ухвалах суду. Ухвалою суду від 13.09.2017 у справі № 914/1252/17 призначено колегіальний розгляд справи у складі трьох суддів. 14.09.2017 за результатами автоматизованого розподілу членами колегії визначено суддів Бортник О.Ю. та Фартушка Т.Б.

Представник прокуратури в судових засіданнях позовні вимоги підтримав з підстав наведених у позовній заяві, заяві про уточнення позовних вимог, усних та письмових поясненнях.

Представник позивача-1 в судові засідання не з'явився.

Представник відповідача-1 в судових засіданнях щодо позову заперечував з підстав наведених у відзиві, усних та письмових поясненнях.

Представник відповідача-2 в судових засіданнях щодо позову заперечував з підстав наведених у відзиві, додаткових письмових та усних поясненнях.

Представники третіх осіб в судове засідання 07.11.2017 не з'явилися, в попередніх судових засіданнях позовні вимоги підтримали, письмових пояснень по суті справи не подали.

Відповідачем-2 було подано клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи, однак розглянувши вказане клопотання, заслухавши з цього приводу правові позиції сторін та прокурора, колегія суддів зауважує таке. Пунктом 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" визначено, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Недопустимим є порушення перед експертом питань, вирішення яких не спрямовано на встановлення даних, що входять до предмета доказування у справі (п. 9 постанови).

Предметом спору у справі № 914/1252/17 є визнання недійсним договору оренди та зобов'язання звільнити приміщення. Колегія суддів не вбачає необхідності у дослідженні питань, запропонованих відповідачем-2 у клопотанні про проведення судової будівельно-технічної експертизи, зокрема з'ясування питання можливості використання спірних приміщень в навчальному та виховному процесі, їх технологічну пов'язаність з іншими приміщеннями школи, технічний стан, їх відповідність вимогам нормативно-правових актів встановлених для використання у навчально-виховному процесі, оскільки таке дослідження спрямоване на встановлення даних, що виходять за межі предмета доказування у даній справі. Зокрема, як встановлено судом, в іншій частині будівлі (колишня шкільна майстерня), в якій відповідач-2 на момент розгляду справи користується приміщеннями на підставі оспорюваного договору, діють дві групи дитячого садочка, в яких з вересня 2016 року навчаються 58 дітей, а отже, будівля (розташовані в ній приміщення) використовується та придатна для навчально-виховного процесу, що не потребує доведення шляхом проведення експертизи.

Колегія суддів розглянувши клопотання відповідача-2 про залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача 58 дітей-дошкільнят Навчально-виховного комплексу Школа-садок І-ІІІ ступенів № 38 м. Львова , вважає його таким що не узгоджується з вимогами чинного законодавства щодо осіб, які можуть брати участь у господарському процесі.

Розглянувши матеріали справи, колегія суддів встановила таке.

Керівник Львівської місцевої прокуратури № 2 звернувся до господарського суду в інтересах держави в особі Львівської міської ради (надалі-позивач) з позовом до Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (надалі - відповідач-1, Управління) та фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (надалі - відповідач-2, ФОП ОСОБА_1) про визнання недійсним договору та повернення майна.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 27 лютого 2009 року між орендодавцем - Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (найменування змінено на Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради) з одного боку і відповідачем-2 (орендар) з другої сторони було укладено договір оренди нерухомого майна № Ш-7000-9, згідно з п. 1 якого орендодавець на підставі наказу управління комунальної власності від 24.09.2008 № 41-Н передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 44, 0 кв.м. Згідно з п. 4 вказаного договору, термін договору оренди визначений на 2 роки 364 дні, з 27.02.2009 до 26.02.2012 включно.

В подальшому, відповідач-1 наказом від 06.04.2015 № 124-О продовжив дію договору від 27.02.2009 № Ш-7000-9 терміном на 2 роки 364 дні, тому 05.05.2015 між відповідачем-1 (орендодавець) з одного боку і відповідачем-2 (орендар) з другої сторони укладено новий договір оренди нерухомого майна № Ш-9569-15 (надалі - договір), згідно з п. 1 якого на підставі наказу Управління від 06.04.2015 № 124-0, орендодавець передав, а орендар прийняв в орендне користування нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 61,90 м.кв. Термін договору оренди визначено з 05 травня 2015 року по 04 травня 2018 року та в п. 2.1 договору вказано цільове призначення об'єкта оренди, який орендар буде використовувати для складу.

Як стверджується у позовній заяві, адміністрацією школи направлялись повідомлення ФОП ОСОБА_1 про те, що у зв'язку з переоблаштуванням приміщення майстерні в садочкові групи відповідно до ухвали сесії Львівської міської ради від 14.07.2016 № 916 та наказу від 29.08.2016 № 319, приміщення після закінчення договору оренди від 05.05.2015 № Ш-9569-15 надалі надаватися не буде.

Прокурор зазначає, що на момент укладення оспорюваного договору були недотримані вимоги, передбачені ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зокрема договір не відповідав вимогам ч.5 ст. 63 Закону України Про освіту , оскільки відповідач-2 орендує приміщення навчального закладу не для цілей навчально-виховного процесу, а для складу.

Відповідач-1 заперечуючи позовні вимоги зокрема зазначає, що відповідно до п. 2 статті 8 Переліку платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 27.08.2010 № 796 до інших послуг, які можуть надаватися такими закладами, відноситься надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Відповідач-2 вважає, що звернення прокурора з позовом про визнання недійсним договору за півроку до закінчення строку його дії, враховуючи те, що сторони погодили неможливість пролонгації договірних відносин, є безпідставним. Як зазначає відповідач-2 у відзиві та в доповненнях до відзиву на позовну заяву, Львівська міська рада як позивач, визначений прокурором і в інтересах якого прокурор у цьому процесі фактично не діє, не укладала договір оренди з ФОП ОСОБА_1, не продовжувала його на новий строк, не отримувала орендні платежі, не є балансоутримувачем і власником орендованих ФОП ОСОБА_1 приміщень та не заявляла до ФОП ОСОБА_1 жодних претензій з приводу оренди цих приміщень у 2009-2017 роках. Крім того, в договорі від 05.05.2015 не було вказано про те, що орендовані нежитлові приміщення є частиною НВК Школа садок І-ІІІ ст. №38 м. Львова . У договорах лише зазначалося, що об'єкт оренди знаходиться на балансі середньої загальноосвітньої школи № 38. Відповідач-2 стверджує, що документ, що був долучений прокурором до позовної заяви, не свідчить про те, що орендовані нежитлові приміщення майстерні є частиною школи (об'єкта освіти) або ж її структурним підрозділом, технологічно пов'язані з навчальним і науковим процесом, їх утримання фінансується за рахунок бюджету .

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників прокуратури, відповідачів та третіх осіб, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів вважає, що позовні вимоги слід задовольнити з огляду на таке.

За приписами ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Можливість втручання прокурора у випадку, коли захист інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, або коли такий орган відсутній, а також вимоги ст. 29 ГПК України щодо необхідності обґрунтування підстав для здійснення прокурором представництва підкреслюють позавідомчий та міжгалузевий характер діяльності прокурора, як інституту, що призначений для універсального та постійного ефективного захисту конституційно значимих цінностей.

Як зазначено у додаткових поясненнях прокурора, його звернення спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання передачі в оренду приміщення об'єкту освіти, що з огляду на значимість питання забезпечення державою права на освіту і дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства, становить суспільний інтерес. Підставою представництва прокурором інтересів держави у сфері охорони дитинства в особі Львівської міської ради, яка представляє інтереси територіальної громади міста Львова, та в свою чергу є власником майна комунальної власності міста Львова (у тому числі спірного майна), шляхом звернення з позовом до суду є неправомірність надання майна загальноосвітнього навчального закладу в оренду для цілей, що не пов'язані з навчально-виховним процесом, та бездіяльність Львівської міської ради щодо припинення вказаних порушень.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За приписами ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У постанові від 13.04.2016 у справі № 3-291гс 16 Верховний Суд України зазначив таке: "Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст. 16 ЦК і загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені ст. 215 ЦК. Отже, ЦК України імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку, при цьому визнання такого правочину недійсним відбувається судом, по-перше, за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, а по-друге, якщо в результаті судового розгляду такого звернення буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину".

Пунктом 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними (надалі - постанова № 11) визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі, коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності (п. 2.9. постанови № 11).

Правовідносини щодо оренди державного майна та майна, що перебуває в комунальній власності регулюються Цивільним та Господарським кодексами, Законом України "Про оренду державного та комунального майна" та іншими законодавчими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України, ч. 1 ст. 283 ГК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Як встановлено судом, 27 лютого 2009 року між відповідачем-1 та відповідачем-2 було укладено договір оренди нерухомого майна № Ш-7000-9, згідно з п. 1 якого орендодавець на підставі наказу управління комунальної власності від 24.09.2008 року № 41-Н, передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1. Згідно п. 4 договору, термін договору оренди визначений на 2 роки 364 дні з 27.02.2009 до 26.02.2012 включно.

На виконання п. 3.1. договору, актом приймання-передачі від 04.03.2009 балансоутримувачем - середньою загальноосвітньою школою І-ІV ступеня № 38 м. Львова, приміщення передані орендареві.

Оскільки відповідач-1 наказом від 06.04.2015 № 124-О продовжив дію договору № Ш-7000-9 терміном на 2 роки 364 дні, 05.05.2015 між відповідачем-1 та відповідачем-2 було укладено новий договір оренди нерухомого майна № Ш-9569-15, згідно з п. 1 якого орендодавець передав, а орендар прийняв в орендне користування нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 61,90 м.кв. Термін договору оренди визначено з 05 травня 2015 року по 04 травня 2018 року. Згідно з п. 2.1 оскаржуваного договору, цільове призначення об'єкта оренди - для складу.

Як вбачається із матеріалів справи, будівля майстерні під літерою В-1 загальною площею 307,8 кв.м. на АДРЕСА_1 належить територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради на праві комунальної власності, що підтверджується рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 15.08.2008 № 825, свідоцтвом про право власності від 15.08.2008 серія НОМЕР_2, витягом про реєстрацію права власності від 22.09.2008 № 20307614 (реєстраційний номер 24783129). Балансоутримувачем спірного майна є Навчально-виховний комплекс "Школа-садок І-ІІІ ступенів № 38 м. Львова" (третя особа-2), оскільки назву середньої загальноосвітньої школи № 38 м. Львова було змінено на Навчально-виховний комплекс "Школа-садок І-ІІІ ступенів № 38 м. Львова" згідно з ухвалою Львівської міської ради від 14.07.2016 № 916.

Система освіти складається із закладів освіти, наукових, науково-методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти (ст. 28 Закону України "Про освіту"). Об'єкт освіти - це не тільки навчальний заклад, а й будівлі, споруди, землі, комунікації, обладнання та інші цінності установ системи освіти.

Частиною 1 ст. 14 Закону України "Про освіту" передбачено, що місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування здійснюють державну політику в галузі освіти і в межах їх компетенції, зокрема, забезпечують розвиток мережі навчальних закладів та установ, організацій системи освіти, зміцнення їх матеріальної бази, господарське обслуговування.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 вказаного Закону навчальні заклади, засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Статтею 9 Закону Україну "Про загальну середню освіту" визначено, що школа І - III ступенів належить до загальноосвітніх навчальних закладів.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 61 Закону України "Про освіту", фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Додатковими джерелами фінансування, зокрема, визначено доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Проте, згідно імперативних вимог ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Отже, вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" законодавець визначає обов'язкове використання об'єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов'язаність з навчально-виховним процесом мети такого використання (в тому числі на умовах оренди).

Державними санітарними правилами і нормами влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затвердженими постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14.08.2001 № 63 і погодженими листом Міністерства освіти та науки України від 05.06.2001 № 1/12-1459 передбачено, що у будівлях загальноосвітніх шкіл передбачаються такі функціональні групи приміщень: класні кімнати, навчальні кабінети, лабораторії з лаборантськими, кабінети трудового навчання та профорієнтації, продовженого дня, фізкультурно-спортивні, приміщення харчоблоку, медичні, актовий зал, бібліотека, адміністративні, допоміжні приміщення - вестибюль, рекреації, гардероби, санітарні вузли з технічними приміщеннями тощо (п. 3.2). Здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов'язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється (п. 3.19). Ці норми розповсюджуються зокрема, на загальноосвітні навчальні заклади І-ІІІ ступенів, які проектуються, будуються, реконструюються, та ті що функціонують незалежно від типу, форм власності і підпорядкованості.

З аналізу названих норм законодавства випливає, що територія, будівлі, приміщення загальноосвітніх навчальних закладів можуть бути передані в оренду підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам, проте лише для використання за їх призначенням, а саме для використання, яке пов'язане з навчально-виховним процесом учнів (проведенням уроків, лекцій, лабораторних занять, часу відпочинку між заняттями, навчальної практики, занять з трудового, професійного навчання і професійної орієнтації, виробничої практики, науково-дослідної та дослідно-конструкторської роботи, спортивних змагань тощо). Визначальним є обов'язкове використання об'єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісний взаємозв'язок з навчально-виховним процесом мети такого використання (в тому числі на умовах оренди). Передача території, будівель, приміщень загальноосвітніх навчальних закладів в оренду для використання, що не пов'язано з навчально-виховним процесом, тобто, для використання не за призначенням, в імперативному порядку заборонено законом.

З огляду на той факт, що спірне орендоване відповідачем-2 приміщення в будівлі майстерні належить Навчально-виховному комплексу "Школа-садок І-ІІІ ступенів № 38 м. Львова", яке є об'єктом освіти і, відповідно до ст. 63 Закону України "Про освіту", не може використовуватися не за призначенням, а може бути передане в оренду виключно для діяльності, пов'язаної з навчально-виховним процесом, колегія суддів зазначає, що тимчасове невикористання спірного приміщення для навчального процесу не надавало відповідачу - 1 права на передачу цього приміщення в оренду з іншою метою, ніж пов'язаною з навчально-виховним процесом.

Щодо доводів відповідача-2 про те, що докази, що були долучені прокурором до позовної заяви, не свідчить про те, що орендовані нежитлові приміщення майстерні є частиною школи (об'єкта освіти) або ж її структурним підрозділом, технологічно пов'язані з навчальним і науковим процесом, їх утримання фінансується за рахунок бюджету, то, як встановлено судом, та не заперечується сторонами, в іншій частині будівлі майстерні загальною площею 307, 8 кв.м, в якій відповідачем-2 орендовано частину приміщень площею 61, 90 кв.м, станом на момент розгляду справи, діють дві групи дитячого садочка, в яких з вересня 2016 року навчаються 58 дітей, а отже, використовуються для навчального процесу. Згідно з інформацією відділу освіти Шевченківського та Залізничного районів м. Львова ДГП ЛМР, в електронній реєстрації дітей дошкільного віку в Навчально-виховному комплексі "Школа-садок І-ІІІ ступенів № 38 м. Львова" на 2017-2020 роки зареєстровано 253 дитини. Фінансування закладу освіти - НВК "Школа-садок І-ІІІ ступенів № 38 м. Львова" за рахунок коштів державного та міського бюджету міста Львова здійснюється як єдиної юридичної особи, а не окремих його приміщень, тому доводи представника відповідача-2 про відсутність доказів утримання спірних приміщень за рахунок бюджетних коштів не є обгрунтованими.

В той же час, колегією суддів встановлено, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності відповідача-2 є інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах, а пунктом 2.1 договору визначено, що цільове призначення об'єкта оренди - склад, тобто спірні приміщення передані орендарю для користування, що не пов'язане з навчально-виховним процесом та використання не за призначенням, тому прокурору немає необхідності доводити погіршення соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі, внаслідок такої передачі, на що у своєму відзиві звертає увагу відповідач-1.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає, що договір від 05.05.2015 № Ш-9569-15 оренди нерухомого майна загальною площею 61,90 м.кв, за адресою: АДРЕСА_1, укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2 не відповідає вимогам закону, внаслідок чого він підлягає визнанню недійсним.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину (абзац другий ч.1 ст. 216 ЦК України).

Відповідно до ч 3 ст. 207 ГК України, виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Частиною 1 ст. 785 ЦК України визначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймачеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Таким чином позовні вимоги прокурора в частині зобов'язання відповідача-2 звільнити та передати за актом приймання-передачі балансоутримувачу приміщення площею 61,90 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1, що були об'єктом договору оренди, підлягають до задоволення.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на відповідачів порівну.

На підставі викладеного вище, керуючись ст.ст. 32-34, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів:

ВИРІШИЛА:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір від 05.05.2015 № Ш-9569-15 оренди нерухомого майна загальною площею 61,90 м.кв, за адресою: м. Львів, вул. Порічкова,4а, укладений між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (найменування змінено на Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, адреса місцезнаходження: 79008, м. Львів, пл. Галицька, 15, код ЄДРПОУ 25558625) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1).

3. Зобов'язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1) звільнити та передати за актом приймання-передачі навчально-виховному комплексу "Школа-садок І-ІІІ ступенів № 38 м. Львова" (79069, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 22350232) приміщення площею 61,90 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1.

4. Стягнути з Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Галицька, 15, код ЄДРПОУ 25558625) на користь прокуратури Львівської області (код ЄДРПОУ 02910031, банк платника Держказначейська служба України, м. Київ, МФО 820172, розрахунковий рахунок № 3511093000774, код класифікації видатків бюджету 2800) 3 028, 34 грн судового збору.

5. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь прокуратури Львівської області (код ЄДРПОУ 02910031, банк платника Держказначейська служба України, м. Київ, МФО 820172, розрахунковий рахунок № 3511093000774, код класифікації видатків бюджету 2800) 3 028, 34 грн судового збору.

6. Накази видати в порядку, передбаченому ст. 116 ГПК України.

Повний текст рішення складено 13.11.2017.

Головуючий суддя Манюк П.Т.

судді Бортник О.Ю.

Фартушок Т.Б.