Постанова

від 07.02.2018 по справі 914/1252/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м. Львів, вул. Личаківська, 81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" лютого 2018 р. Справа № 914/1252/17

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого судді: Данко Л.С.,

суддів: Галушко Н.А.,

Орищин Г.В.,

секретар судового засідання: Фака С.П.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційних скарг: Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради № 2302-вих-6650 від 20.11.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-05/5574/17 від 28.11.2017р.) та Фізичної особи-підприємця Роси Володимира Ярославовича б/н від 23.11.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-05/5734/17 від 05.12.2017р.),

на рішення Господарського суду Львівської області від 07 листопада 2017 року (головуючий суддя Манюк П.Т., судді: Бортник О.Ю., Фартушок Т.Б., повний текст рішення складено 13.11.2017 р.)

у справі № 914/1252/17

порушеній за позовом Керівника Львівської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі:

позивача: Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача-1: Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача-2: Фізичної особи-підприємця Роси Володимира Ярославовича, с. Чемеринці Перемишлянського району Львівської області

за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Відділ освіти Шевченківського та Залізничного районів Управління освіти Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, м. Львів

за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Навчально-виховний комплекс Школа-садок І-ІІІ ступенів № 38 м. Львова , м. Львів

про 1) визнання недійсним договору оренди нерухомого майна № Ш-9569-15 від 05.05.2015 р. загальною площею 61,90 м. кв., за адресою: м. Львів, вул. Порічкова, 4а;

2) зобов'язати звільнити та передати за актом приймання-передачі Навчально-виховному комплексу Школа-садок І-ІІІ ступенів № 38 м. Львова приміщення площею 61,90 м. кв., за адресою: м. Львів, вул. Порічкова, 4а вартістю 297112,00 грн.;

3) стягнення судових витрат.

За участю представників:

від апелянта-1/відповідача-1: не прибув;

від апелянта-2/відповідача-2: не прибув;

від прокуратури: прокурор Куцик В.Б. (посвідчення № 048029 від 27.09.2017 р.);

від позивача: не прибув;

від третьої особи-1: не прибув;

від третьої особи-2: не прибув.

ВСТАНОВИВ :

Керівник Львівської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Львівської міської ради 21.06.2017 р. за вх. № 1313 (позовна заява подана через поштове відділення зв'язку - 19.06.2017 р.) звернувся до Господарського суду Львівської області із позовом до Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та до Фізичної особи-підприємця Роси Володимира Ярославовича, за участю третіх осіб: Відділ освіти Шевченківського та Залізничного районів Управління освіти Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради та Навчально-виховний комплекс Школа-садок І-ІІІ ступенів № 38 м. Львова про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна № Ш-9569-15 від 05.05.2015 р. загальною площею 61,90 м. кв., за адресою: м. Львів, вул. Порічкова, 4а, зобов'язання звільнити та передати за актом приймання-передачі Навчально-виховному комплексу Школа-садок І-ІІІ ступенів № 38 м. Львова приміщення площею 61,90 м. кв., за адресою: м. Львів, вул. Порічкова, 4а, вартістю 297112,00 грн. та стягнення судових витрат.

02.10.2017 р. керівником Львівської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Львівської міської ради за вх. № 332/50/17 (через поштове відділення зв'язку - 29.09.2017 р.) на адресу суду було подано заяву про уточнення позовних вимог 06/10-4948вих17 від 28.09.2017 р., яка по своїй суті є ідентичною позовній заяві з урахуванням вимог в частині, а саме: 1. На захист інтересів 58 дітей-дошкільнят навчально-виховного комплексу Школа-садок І-ІІІ ступенів № 38 м. Львова , визнати недійсним договір оренди нерухомого майна № Ш-9569-15 від 05.05.2015 р. загальною площею 61,90 м. кв., за адресою: м. Львів, вул. Порічкова, 4а, укладений між Управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Росою Володимиром Ярославовичем.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 07.11.2017 р. у справі № 914/1252/17 позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір від 05.05.2015 № Ш-9569-15 оренди нерухомого майна загальною площею 61,90 м. кв, за адресою: м. Львів, вул. Порічкова,4а, укладений між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (найменування змінено на Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, адреса місцезнаходження: 79008, м. Львів, пл. Галицька, 15, код ЄДРПОУ 25558625) та фізичною особою-підприємцем Росою Володимиром Ярославовичем (АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_1). Зобов'язано Фізичну особу-підприємця Росу Володимира Ярославовича (АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_1) звільнити та передати за актом приймання-передачі навчально-виховному комплексу Школа-садок І-ІІІ ступенів № 38 м. Львова (79069, м. Львів, вул. Порічкова, 4а, код ЄДРПОУ 22350232) приміщення площею 61,90 кв. м, за адресою: м. Львів, вул. Порічкова, 4а. Стягнуто з Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Галицька, 15, код ЄДРПОУ 25558625) на користь прокуратури Львівської області (код ЄДРПОУ 02910031, банк платника Держказначейська служба України, м. Київ, МФО 820172, розрахунковий рахунок № 3511093000774, код класифікації видатків бюджету 2800) 3028, 34 грн. судового збору. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Роси Володимира Ярославовича (АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь прокуратури Львівської області (код ЄДРПОУ 02910031, банк платника Держказначейська служба України, м. Київ, МФО 820172, розрахунковий рахунок № 3511093000774, код класифікації видатків бюджету 2800) 3028,34 грн. судового збору (том ІІ, а. с. 165-166,167-177).

Не погоджуючись із зазначеним вище судовим рішенням місцевого господарського суду, 28.11.2017 р. за вх. № ЛАГС 01-05/5574/17 на адресу Львівського апеляційного господарського суду поступила апеляційна скарга № 2302-вих-6650 від 20.11.2017 р. Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, в якій останній просить задоволити апеляційну скаргу та прийняти постанову, якою рішення Господарського суду Львівської області по справі № 914/1252/17 від 07.11.2017 р. скасувати та прийняти рішення яким в позові відмовити повністю (далі по тексту апелянт-1) (том ІІІ, а. с. 11-14).

Апеляційну скаргу мотивує тим, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято на підставі неповністю досліджених доказів, з порушенням норм матеріального права при недотриманні норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню.

Так, апелянт-1 в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не було враховано те, що ч. 4 ст. 61 Закону України Про освіту законодавцем чітко визначено можливість передання в оренду майна навчальних закладів, зокрема приміщень, та залучення доходів від оренди в якості додаткових джерел фінансування навчальних закладів. Зокрема, така правова позиція висвітлена в Постанові ВГС України від 06.12.2016 у справі № 913/725/16.

Також апелянт-1 вважає, що згідно з ч. 2 п. 8 постанови Кабінету Міністрів України № 796 від 27.08.2010 Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності наведені норми законодавства слід застосовувати у нормативному поєднанні, які в своїй сукупності становлять нормативно-правову базу для реалізації питань оренди державного та комунального майна в спірному випадку. Відповідно до Постанови ВГС України від09.02.2017 у справі №911/1633/16, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що чинне законодавство дозволяє передачу в оренду окремого індивідуально визначеного майна, що входить до складу об'єкта освіти, як цілісного майнового комплексу, а саме: приміщень, споруд та обладнання навчальних закладів, що тимчасово не використовуються у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності за умови, якщо це не погіршує соціально-побутових умов колективу відповідного навчального закладу.

Крім того апелянт-1 стверджує, що така позиція висвітлена у Постанові ВГС України від 12.07.2016 у справі №917/228/15 посилаючись на те, що прокурором у порушення ст. 1 ГПК України не доведено наявності порушення інтересів держави, а також охоронюваних законом прав дітей спірним рішення та оспорюваним договором, місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, і йшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі апелянт-1 звертає увагу суду на те, що листами № 1976 від 22.11.2011 та №1977 від 22.11.2011 Відділ освіти Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, повідомив управління комунальної власності, що не заперечує щодо надання в оренду ФОП Росі В. Я., для використання під склад приміщення СЗШ №38, що знаходяться за адресою:м. Львів, вул. Порічкова,4а, та повідомила, що приміщення яке здається в оренду знаходиться окремо від школи і не використовується в навчальному процесі.

Окрім цього, листом № 2601-вих-1066 від 09.09.2016, управління освіти скерувало на адресо ФОП Роси В. Я., лист та повідомило, що договір оренди є чинним до 04.05.2018 року, та просило орендаря сплатити орендну плату, та відшкодувати комунальні послуги, тим самим підтверджуючи чинність договірних відносин. Крім того, позивачем у справі не було надано докази з приводу заподіяння шкоди інтересам держави, внаслідок передачі в порушення вимог закону, в оренду та використання протягом тривалого часу, комунального майна - приміщення навчального закладу для офісу та науково-технічних досліджень, тобто з метою, що не пов'язана з освітньою діяльністю.

Враховуючи викладене апелянт-1 вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням судом всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи, відтак дане рішення суду слід скасувати.

05.12.2017 р. за вх. № ЛАГС 01-05/5734/17 на адресу Львівського апеляційного господарського суду поступила апеляційна скарга б/н від 23.11.2017 р. Фізичної особи-підприємця Роси Володимира Ярославовича, в якій останній просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 07.11.2017 р. по справі № 914/1252/17 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог керівника Львівської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Львівської міської ради до Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (код ЄДРПОУ 25558625, 79008, м. Львів, пл. Галицька, 15) та Фізичної особи-підприємця Роси Володимира Ярославовича (код НОМЕР_1, АДРЕСА_2) відмовити у повному обсязі (далі по тексту апелянт-2) (том ІІІ, а. с. 28-39).

Апеляційну скаргу мотивує тим, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято на підставі неповністю досліджених доказів, внаслідок неврахування судом доводів відповідача та обґрунтування рішення виключно на підставі аргументів прокурора з порушенням норм матеріального права при недотриманні норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню.

Так апелянт-2 в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не вірно визначено суму сплати судового збору, оскільки прокурор у справі звернувся до суду із позовними вимогами немайнового характеру.

Також судом першої інстанції не було враховано те, що вирішення питання про правомірність укладення між ФОП Росою В .Я. та Управлінням комунальної власності договору оренди нежитлових приміщень будівлі майстерні безпосередньо залежить від законності рішень, на підставі яких був укладений такий договір, оскільки на думку апелянта-2 не може бути так, що усі рішення суб'єктів владних повноважень, які передували укладенню договору, є законними, тоді як похідний від таких рішень договір є недійсним через його нібито незаконність, проте, суд першої інстанції не аналізував такі доводи відповідача у своєму рішенні, а останнє не містить згадки ані про рішення конкурсної комісії на підставі якого відповідачу були надані приміщення будівлі майстерні, ані про ухвалу Львівської міської ради від 20.11.2014 р. № 4124, що була підставою для прийняття Наказу Управління комунальної власності від 06.04.2015 р. №124-0.

Крім того, апелянт-2 в апеляційній скарзі зазначає, що у цій справі об'єктом оспорюваного договору оренди є частина нежитлових приміщень першого поверху окремо стоячої будівлі майстерні, що не є частиною школи-садка, немає з останньою спільних стін, розташована окремо від неї та має окремий вхід, відтак на думку апелянта-2, місцевий господарський суд приймаючи рішення у справі виходив з того, що в іншій частині будівлі майстерні загальною площею 307,8 кв. м. в якій відповідачем-2 орендовано частину приміщень площею 61,9 м. кв., станом на момент розгляду справи, діють дві групи дитячого садка, в яких з вересня 2016 року навчаються 58 дітей, а, отже, використовуються для навчального процесу . На основі цього суд дійшов висновку, що орендовані ФОП Росою В.Я. приміщення будівлі майстерні є частиною об'єкта освіти, а відтак не підлягали передачі в оренду відповідачу.

Апелянт-2 також покликається на те, що оспорюваний договір оренди був укладений ще 05.05.2015 p., задовго до того як у будівлі майстерні почали функціонувати дві групи дитячого садка, таким чином, всупереч приписам норм матеріального права суд визнав недійсним договір оренди від 05.05.2015 р. з огляду на обставини яких на момент укладення цього договору не існувало. Крім того, наявні у матеріалах справи документи свідчать про те, що приміщення будівлі майстерні ніколи не використовувалися у навчальному процесі бо не відповідали санітарно-технічним вимогам і санітарно-гігієнічним нормам, які ставляться до об'єктів освіти, про що свідчить наявний у матеріалах справи звіт про оцінку майна від 28.04.2015 p.

Щодо відсутності доказів на підтвердження передачі будівлі майстерні на баланс середньої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 38 м. Львова, апелянт-2 також зазначає, що таких доказів в матеріалах справи немає, оскільки Львівська міська рада після оформлення права власності на будівлю майстерні ніколи її на баланс школи не передавала, про що свідчить рішення конкурсної комісії на право оренди майна територіальної громади м. Львова від 19.09.2008 р. №32, отже, на думку апелянта-2 покладення судом на відповідача обов'язку передати орендовані ним приміщення будівлі майстерні третій особі (школі), за відсутності доказів перебування будівлі майстерні, в тому числі спірного приміщення, на балансі школи є незаконним та необґрунтованим.

Апелянт-2 також не погоджується яз висновком суду першої інстанції щодо підтвердження факту фінансування приміщень будівлі майстерні за рахунок бюджетних коштів, оскільки спірна частина будівлі фінансувалась за рахунок орендаря.

Також апелянт не погоджується з тим, що прокурор у справі одночасно представляє інтереси держави та 58 дітей-дошкільнят. Крім того, на думку апелянта-2 прокурором не вірно визначено позивача у справі, однак на дані обставини судом першої інстанції не було звернуто увагу. Таким чином, розглядаючи справу суд повинен встановити орган, що уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, тобто визначити орган, що наділений повноваженнями управляти майном комунальної власності, враховуючи те, що спірні правовідносини виникли у зв'язку з нібито неправомірним розпорядженням майном загальноосвітнього навчального закладу.

З огляду на викладене, апелянт-2 вважає, що лише Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради здійснює управління комунальним майном, а відтак, саме воно, а не Львівська міська рада, є органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах, у зв'язку з чим, на думку апелянта-2, якщо господарський суд помилково порушив провадження у справі за позовом прокурора, в якій неправильно визначено позивача за вимогами про захист інтересів держави, такий позов підлягає залишенню без розгляду відповідно до пункту 1 частини першої статті 81 ГПК.

30.11.2017 р. ухвалою Львівського апеляційного господарського суду у справі № 914/1252/17 прийнято апеляційну скаргу Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради № 2302-вих-6650 від 20.11.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-05/5574/17 від 28.11.2017р.) до провадження та розгляд скарги призначено на 13.12.2017 року, про що сторони та треті особи були належним чином повідомлені, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (том ІІІ, а. с. 5-9).

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 07.12.2017 р. у справі № 914/1252/17 прийнято апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Роси Володимира Ярославовича б/н від 23.11.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-05/5734/17 від 05.12.2017р.) до провадження та розгляд скарги призначено на 13.12.2017 року, про що сторони та треті особи були належним чином повідомлені, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (том ІІІ, а. с. 55-61).

Ухвалою суду від 13.12.2017 р. у справі № 914/1252/17 апеляційні скарги Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та Фізичної особи-підприємця Роси Володимира Ярославовича об'єднано в одне апеляційне провадження та розгляд справи відкладено на 17.01.2018 р. (том ІІІ, а. с. 79-81), про що сторони та треті особи були належним чином повідомлені, відповідно та у порядку визначеному Інструкцією з діловодства в господарських судах України.

Відповідно до підпункту 9 пункту 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України справи у суді апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відтак суд апеляційної інстанції розглядає справу за правилами Господарського процесуального кодексу України в новій редакції.

З підстав зазначених в ухвалі суду від 17.01.2018 р. розгляд справи було відкладено на 07.02.2018 р., про що сторони та треті особи були належним чином повідомлені, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (том ІІІ, а. с. 100-107).

В судове засідання 07.02.2018 р. від апелянта-1/відповідача-1 представник не прибув, про причини не прибуття суд не повідомив, був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, яке отримано Управлінням комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради 22.01.2018 р. за № 79008 19486081 (том ІІІ, а. с.103).

Як вбачається з апеляційної скарги № 2302-вих-6650 від 20.11.2017 р. Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, в якій останній просить задоволити апеляційну скаргу та прийняти постанову, якою рішення Господарського суду Львівської області по справі № 914/1252/17 від 07.11.2017 р. скасувати та прийняти рішення яким в позові відмовити повністю (далі по тексту апелянт-1) (том ІІІ, а. с. 11-14).

Представник апелянта-2/відповідача-2 в судове засідання не прибув, про причини не прибуття суд не повідомив, був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, яке отримано ФОП Россою В.Я. 20.01.2018 р. за № 81233 00010834 та представником Войтюк Д.Я. 22.01.2018 р. за № 79026 07710022 (том ІІІ, а. с.101, 106).

У попередньому судовому засіданні представником апелянта-2 подано на розгляд суду клопотання б/н від 16.01.2018 р. (вх. № ЛАГС 01-04/331/18 від 17.01.2018 р.) про закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, в якому просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 07.11.2017 р. у справі № 914/1252/17, закрити провадження у господарській справі № 914/1252/17 та повернути фізичній особі - підприємцю Росі Володимиру Ярославовичу (ідентифікаційний код - НОМЕР_1) з Державного бюджету України судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги в сумі 3520,00 грн. Представником апелянта-2 подане клопотання у попередньому судовому засіданні підтримано та надано усні пояснення аналогічні викладеним у зазначеному вище клопотанні.

Як вбачається з апеляційної скарги б/н від 23.11.2017 р. Фізичної особи-підприємця Роси Володимира Ярославовича, в якій останній просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 07.11.2017 р. по справі № 914/1252/17 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог керівника Львівської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Львівської міської ради до Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (код ЄДРПОУ 25558625, 79008, м. Львів, пл.. Галицька, 15) та Фізичної особи-підприємця Роси Володимира Ярославовича (код НОМЕР_1, АДРЕСА_2) відмовити у повному обсязі (далі по тексту апелянт-2) (том ІІІ, а. с. 28-39).

В судове засідання представник прокуратури прибув, подав пояснення на клопотання відповідача-2 ФОП Роси В.Я. про закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, № 06/10-626вих18 від 05.02.2018 р. (вх. № ЛАГС 01-04/993/18 від 06.02.2018 р.), в якому Львівська місцева прокуратура № 2 заперечує проти закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що рішення суду першої інстанції є законним, оскільки на момент здійснення провадження судом першої інстанції існував предмет спору, представником прокуратури проти клопотання про закриття провадження у справі заперечується з підстав наведених у поясненнях. Щодо апеляційної скарги представник також заперечив, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційні скарги апелянтів/відповідачів без задоволення.

Від третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача представник в судове засідання не прибув, про причини не прибуття суд не повідомив, був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, яке отримано Відділом освіти Шевченківського та Залізничного районів Управління освіти Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради 22.01.2018 р. за № 79022 05194214 (том ІІІ, а. с.100).

Від третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача представник в судове засідання не прибув, про причини не прибуття суд не повідомив, був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, яке отримано Навчально-виховним комплексом Школа-садок І-ІІІ ступенів № 38 м. Львова 22.01.2018 р. за № 79069 03263665 (том ІІІ, а. с.107).

З урахуванням наведених вище обставин, апеляційний господарський суд, обговоривши доводи апеляційної скарги, клопотання про закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, заслухавши пояснення учасників по справі, здійснивши аналіз наявних у справі письмових доказів, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про закриття провадження у справі та скасування рішення Господарського суду Львівської області від 07.11.2017 р. у справі № 914/1252/17, виходячи з наступного.

Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, апелянт-1/відповідач-1: Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (до перейменування: Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради) за організаційно-правовою формою: орган місцевого самоврядування, є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи: 25558625, місцезнаходження: 79008, Львівська обл., м. Львів, площа Галицька, будинок, 15, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Апелянт-2/відповідач-2: Роса Володимир Ярославович є фізичною особою-підприємцем, Ідентифікаційний номер фізичної особи-платника податків та інших платежів: НОМЕР_1, місце проживання фізичної особи-підприємця: АДРЕСА_1 що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Позивач: Львівська міська рада за організаційно-правовою формою: орган місцевого самоврядування, є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи: 04055896, місцезнаходження: 79008, Львівська обл., м. Львів, площа Ринок, будинок, 1, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Як уже було вище зазначено та вбачається з матеріалів даної справи, керівником Львівської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Львівської міської ради 21.06.2017 р. (через поштове відділення зв'язку 19.06.2017 р.) подано позов до Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та до Фізичної особи-підприємця Роси Володимира Ярославовича, за участю третіх осіб: Відділ освіти Шевченківського та Залізничного районів Управління освіти Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради та Навчально-виховний комплекс Школа-садок І-ІІІ ступенів № 38 м. Львова про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна № Ш-9569-15 від 05.05.2015 р. загальною площею 61,90 м. кв., за адресою: м. Львів, вул. Порічкова, 4а, зобов'язання звільнити та передати за актом приймання-передачі Навчально-виховному комплексу Школа-садок І-ІІІ ступенів № 38 м. Львова приміщення площею 61,90 м. кв., за адресою: м. Львів, вул. Порічкова, 4а, вартістю 297112,00 грн. та стягнення судових витрат (том І, а. с. 14-24).

Стаття 121 Конституції України передбачає, що на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Пред'явлення керівником Львівської місцевої прокуратури № 2 даної позовної заяви в інтересах держави в особі Львівської міської ради, як органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних відносинах, викликано винятково захистом порушених інтересів держави та здійснюється відповідно до п. 2 ст. 121 Конституції України, оскільки відповідно до вказаних положень Конституції та п. 2 ст. 5 Закону України Про прокуратуру , однією із функцій, що покладаються на прокуратуру України є представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Статтею 23 Закону України Про прокуратуру визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року за № 3-рп/99 визначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У зв'язку з вищевикладеним, керівник Львівської місцевої прокуратури № 2, згідно п. 2 ст. 121 Конституції України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру та рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 року №3/-рп/99, звертається з позовом до Господарського суду Львівської області в інтересах держави - Львівської міської ради, як органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних відносинах. Враховуючи те, що термін інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, чи в чому існує загроза інтересам держави. Відтак прокурор правомірно звернувся з позовом до суду в інтересах держави в особі позивача, а тому твердження апелянта-2 в частині неправомірного звернення керівника Львівської місцевої прокуратури № 2 з позовом до суду є обґрунтованими.

Як вбачається з матеріалів даної справи, 23.06.2017 р. ухвалою суду провадження у справі було порушено та справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 31.07.2017 р.

З матеріалів справи вбачається, що в процесі розгляду справи відповідачем-2 було подано клопотання про витребування доказів вх. № 31028/17 від 13.09.2017 р. та призначення судової будівельно-технічної експертизи вх. № 3822/17 від 13.09.2017 р. (том І, а. с. 200-202, 210-214) у задоволенні яких, місцевим господарським судом було відмовлено, з чим погоджується колегія суддів виходячи з наступного.

В частині відмови місцевим судом у задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів вх. № 31028/17 від 13.09.2017 р.. слід зазначити наступне.

Відповідно до частини 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) (в редакції закону до 15.12.2017 р.), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

Відповідно до п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції зазначено, що згідно з частиною другою статті 4 3 ГПК та статтею 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали (пункти 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 ГПК), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів. У разі неможливості самостійно подати необхідні для розгляду справи докази сторона, прокурор, третя особа вправі звернутися до господарського суду, в тому числі й апеляційної інстанції, з клопотанням про витребування доказів; при цьому обґрунтування такої неможливості покладається на особу, що заявляє відповідне клопотання. Звертаючись з клопотанням про витребування доказів до суду апеляційної інстанції, заявник, з огляду на вимоги частини першої статті 101 ГПК, повинен також обґрунтувати неможливість подання цих доказів до місцевого господарського суду. Така неможливість може бути зумовлена, зокрема, тим, що: сторона (сторони) заявляла в місцевому господарському суді клопотання про витребування в інших осіб відсутніх у неї (них) доказів, але зазначеним судом таке клопотання не задоволено; на час прийняття рішення місцевим господарським судом заявникові не було і не могло бути відомо про існування відповідних доказів; докази з'явилися після розгляду справи судом першої інстанції. Відповідне клопотання має заявлятися (подаватися) в письмовій формі.

В даному випадку, відповідач-2 в поданому клопотанні покликається на те, що ним на адвокатський запит не було отримано відповіді, а також на те, що самостійно отримати технічний паспорт на будівлю школи, свідоцтво про право власності на спірну будівлю школи та документ, що підтверджує передання будівлі майстерні літ. В-1 аг. пл. 307,8 кв.м., він не має можливості.

Слід звернути увагу на те, що згідно з новою редакцією коментованої статті витребування доказу є правом, а не обов'язком суду. Попередня редакція цієї статті передбачала, що у випадку, коли подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору. Нова ж редакція коментованої статті, запроваджена Прикінцевими положеннями Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 р., звільнила суд від обов'язку витребувати докази, навіть тоді, коли докази, подані сторонами, є недостатніми для вирішення спору. Таким чином, коментованою статтею не передбачено активну роль суду у збиранні доказів, оскільки не передбачена його ініціатива у цьому процесі. Запроваджені зміни можна вважати такими, що посилюють засади змагальності, спонукають сторони до більшої активності у збиранні доказів і поданні їх суду. Поряд з цим з суду не знімається обов'язок створювати сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи, як цього вимагає ст. 4 3 ГПК.

Відповідно до наведеного колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом правомірно відмовлено у задоволенні клопотання вх. № 31028/17 від 13.09.2017 р. про витребування доказів в порядку ст. 38 ГПК України.

Щодо клопотання вх. № 3822/17 від 13.09.2017 р. призначення судової будівельно-технічної експертизи, слід зазначити наступне.

Як вбачається з вищезазначеного клопотання про призначення та проведення судової будівельно-технічної експертизи, відповідач-2 на вирішення даної експертизи надав орієнтовний перелік питань, які мають бути роз'яснені експертом.

Пунктом 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" визначено, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Недопустимим є порушення перед експертом питань, вирішення яких не спрямовано на встановлення даних, що входять до предмета доказування у справі (п. 9 постанови).

Предметом спору у даній справі є визнання недійсним договору оренди та зобов'язання звільнити приміщення, з огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що подане відповідачем-2 клопотання з зазначеним у ньому переліком, виходять за межі предмета доказування у даній справі, зокрема з'ясування питання можливості використання спірних приміщень в навчальному та виховному процесі, їх технологічну пов'язаність з іншими приміщеннями школи, технічний стан, їх відповідність вимогам нормативно-правових актів встановлених для використання у навчально-виховному процесі,

Крім того, як встановлено судом першої інстанції та вбачається з наявних у справі документів, в іншій частині будівлі (колишня шкільна майстерня), в якій відповідач-2 на момент розгляду справи користується приміщеннями на підставі оспорюваного договору, діють дві групи дитячого садочка, в яких з вересня 2016 року навчаються 58 дітей, а отже, будівля (розташовані в ній приміщення) використовується та придатна для навчально-виховного процесу, що не потребує доведення шляхом проведення експертизи.

З матеріалів справи також вбачається, що ухвалою Господарського суду Львівської області від 13.09.2017 у справі № 914/1252/17 призначено колегіальний розгляд справи у складі трьох суддів від 14.09.2017 за результатами автоматизованого розподілу членами колегії визначено суддів Бортник О.Ю. та Фартушка Т.Б.

Питання щодо колегіального розгляду справ у судах першої інстанції врегульовано статтею 15 Закону України "Про судоустрій України і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VІ, де, зокрема, встановлено, що справи у судах першої інстанції розглядаються суддею одноособово, а у випадках, визначених процесуальним законом, - колегією суддів.

Законодавчий припис щодо колегіального розгляду справ у судах першої інстанції кореспондується із частиною 1 статті 46 Господарського процесуального кодексу України, згідно з вимогами якої справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яку справу, що відноситься до підсудності цього суду, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.

Таким чином, частина 1 статті 46 Господарського процесуального кодексу України не містить імперативного припису розглядати господарські справи, а відносить вирішення такого питання на розсуд суду, який має право, взявши до уваги категорію і складність справи призначити колегіальний розгляд справи.

Крім того, в процесі розгляду справи в суді першої інстанції, відповідачем-2 було подано клопотання вх. № 4613/17 від 06.11.2017 р, в якій останній просив суд першої інстанції залучити до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача 58 дітей-дошкільнят Навчально-виховного комплексу Школа-садок І-ІІІ ступенів № 38 м. Львова , у задоволенні якого судом було відмовлено з чим погоджується колегія суддів, оскілки вважає, що вважає його таким що не узгоджується з вимогами чинного законодавства щодо осіб, які можуть брати участь у господарському процесі.

Щодо суті заявлених позовних вимог слід зазначити наступне.

Як уже було зазначено вище у цій постанові, керівник Львівської місцевої прокуратури № 2 звернувся до місцевого господарського суду в інтересах держави в особі Львівської міської ради (надалі-позивач) з позовом до Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (надалі - відповідач-1, Управління) та фізичної особи-підприємця Роси Володимира Ярославовича (надалі - відповідач-2, ФОП Роса В.Я.) про визнання недійсним договору та повернення майна.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27 лютого 2009 року між орендодавцем - Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (найменування змінено на Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради) з одного боку і відповідачем-2 (орендар) з другої сторони було укладено договір оренди нерухомого майна № Ш-7000-9, згідно з п. 1 якого орендодавець на підставі наказу управління комунальної власності від 24.09.2008 № 41-Н передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нерухоме майно за адресою: м. Львів, вул. Порічкова, 4а, загальною площею 44, 0 кв. м. Згідно з п. 4 вказаного договору, термін договору оренди визначений на 2 роки 364 дні, з 27.02.2009 до 26.02.2012 включно.

В подальшому, наказом від 06.04.2015 № 124-О було продовжено дію договору від 27.02.2009 № Ш-7000-9 терміном на 2 роки 364 дні, тому 05.05.2015 між відповідачем-1 (орендодавець) з одного боку і відповідачем-2 (орендар) з другої сторони укладено новий договір оренди нерухомого майна № Ш-9569-15 (надалі - договір), згідно з п. 1 якого на підставі наказу Управління від 06.04.2015 № 124-0, орендодавець передав, а орендар прийняв в орендне користування нерухоме майно за адресою: м. Львів, вул. Порічкова, 4а загальною площею 61,90 м. кв. Термін договору оренди визначено з 05 травня 2015 року по 04 травня 2018 року та в п. 2.1 договору вказано цільове призначення об'єкта оренди, який орендар буде використовувати для складу.

З наявного в матеріалах справи листа № 269 від 02.08.2016 р. вбачається, що третьою особою-2 у справі відповідача-2 було повідомлено про те, що у зв'язку з пере облаштуванням приміщення майстерні в садочкові групи відповідно до ухвали сесії Львівської міської ради № 916 від 14.07.2016 р. та наказу № 319 від 29.08.2016 р., оренда приміщення після закінчення договору оренди № Ш-9569-15 від 05.05.2015 р. надалі надаватися не буде (том І, а. с. 63).

Крім того, в матеріалах справи наявний лист Навчально-виховного комплексу Школа-садок І-ІІІ ступенів № 38 м. Львова (третя особа-2 у справі) № 218 від 11.05.2016 р., в якому відповідача-2 повідомлялось про те, щоб останній надав доступ до орендованих приміщень з метою реконструкції тепломережі та заміни вхідних дверей у зв'язку з ремонтними роботами в приміщення (том І, а. с. 61).

У зв'язку з вищенаведеним звертаючись з позовними вимогами до прокурор стверджує, що на момент укладення оспорюваного договору були недотримані вимоги, передбачені ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зокрема договір не відповідав вимогам ч.5 ст. 63 Закону України Про освіту , оскільки відповідач-2 орендує приміщення навчального закладу не для цілей навчально-виховного процесу, а для складу, відтак спірний договір слід визнати недійсним та зобов'язати відповідача-2 повернути за актом приймання-передачі орендоване майно для цілей Навчально-виховного комплексу Школа-садок І-ІІІ ступенів № 38 м. Львова .

За приписами ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Можливість втручання прокурора у випадку, коли захист інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, або коли такий орган відсутній, а також вимоги ст. 29 ГПК України щодо необхідності обґрунтування підстав для здійснення прокурором представництва підкреслюють позавідомчий та міжгалузевий характер діяльності прокурора, як інституту, що призначений для універсального та постійного ефективного захисту конституційно значимих цінностей.

Як зазначено у додаткових поясненнях прокурора, його звернення спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання передачі в оренду приміщення об'єкту освіти, що з огляду на значимість питання забезпечення державою права на освіту і дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства, становить суспільний інтерес. Підставою представництва прокурором інтересів держави у сфері охорони дитинства в особі Львівської міської ради, яка представляє інтереси територіальної громади міста Львова, та в свою чергу є власником майна комунальної власності міста Львова (у тому числі спірного майна), шляхом звернення з позовом до суду є неправомірність надання майна загальноосвітнього навчального закладу в оренду для цілей, що не пов'язані з навчально-виховним процесом, та бездіяльність Львівської міської ради щодо припинення вказаних порушень.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За приписами ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У постанові від 13.04.2016 у справі № 3-291гс 16 Верховний Суд України зазначив таке: "Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст. 16 ЦК і загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені ст. 215 ЦК. Отже, ЦК України імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку, при цьому визнання такого правочину недійсним відбувається судом, по-перше, за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, а по-друге, якщо в результаті судового розгляду такого звернення буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину".

Пунктом 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (надалі - постанова № 11) визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі, коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності (п. 2.9. постанови № 11).

Правовідносини щодо оренди державного майна та майна, що перебуває в комунальній власності регулюються Цивільним та Господарським кодексами, Законом України Про оренду державного та комунального майна та іншими законодавчими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України, ч. 1 ст. 283 ГК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, 27 лютого 2009 року між Управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, яке в подальшому перейменоване в Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (відповідач-1 у справі, орендодавець за договором) та Фізичною особою-підприємцем Росою Володимиром Ярославовичем (відповідачем-2 у справі, орендар за договором) було укладено договір оренди нерухомого майна № Ш-7000-9 (надалі договір) (том І, а. с. 34-37).

Згідно з п. 1 договору вбачається, що орендодавець на підставі наказу управління комунальної власності від 24.09.2008 року № 41-Н, передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нерухоме майно за адресою: м. Львів, вул. Порічкова, 4а.

Пунктом п. 4 договору сторонами погоджено, що термін договору оренди визначений на 2 роки 364 дні з 27.02.2009 до 26.02.2012 включно.

На виконання п. 3.1. договору, актом приймання-передачі від 04.03.2009 балансоутримувачем - середньою загальноосвітньою школою І-ІV ступеня № 38 м. Львова, приміщення передані орендареві (том І, а. с. 40).

В подальшому, наказом від 06.04.2015 № 124-О відповідач-1 продовжив дію договору № Ш-7000-9 терміном на 2 роки 364 дні, 05.05.2015 між відповідачем-1 та відповідачем-2 було укладено новий договір оренди нерухомого майна № Ш-9569-15 (том І, а. с. 38-39).

З п. 1 нового договору вбачається, що орендодавець передав, а орендар прийняв в орендне користування нерухоме майно за адресою: м. Львів, вул. Порічкова, 4а загальною площею 61,90 м.кв. Термін договору оренди визначено з 05 травня 2015 року по 04 травня 2018 року. Згідно з п. 2.1 оскаржуваного договору, цільове призначення об'єкта оренди - для складу.

Отже, спірний договір оренди, який укладено в новій редакції, чинний до травня 2018 року, цільове призначення об'єкта оренди якого є складське приміщення.

Місцевим судом встановлено з чим погоджується колегія суддів, що будівля майстерні під літерою В-1 загальною площею 307,8 кв. м. на вул. Порічкова, 4а у м. Львові належить територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради на праві комунальної власності, що підтверджується рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 15.08.2008 № 825, свідоцтвом про право власності від 15.08.2008 серія САВ №737000, витягом про реєстрацію права власності від 22.09.2008 № 20307614 (реєстраційний номер 24783129)(том І. а. с. 50-51).

Балансоутримувачем спірного майна є Навчально-виховний комплекс Школа-садок І-ІІІ ступенів № 38 м. Львова (третя особа-2), оскільки назву середньої загальноосвітньої школи № 38 м. Львова було змінено на Навчально-виховний комплекс "Школа-садок І-ІІІ ступенів № 38 м. Львова" згідно з ухвалою Львівської міської ради від 14.07.2016 № 916 (том І, а. с. 70).

Слід зазначити, що система освіти складається із закладів освіти, наукових, науково-методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти (ст. 28 Закону України Про освіту ). Об'єкт освіти - це не тільки навчальний заклад, а й будівлі, споруди, землі, комунікації, обладнання та інші цінності установ системи освіти.

Частиною 1 ст. 14 Закону України Про освіту передбачено, що місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування здійснюють державну політику в галузі освіти і в межах їх компетенції, зокрема, забезпечують розвиток мережі навчальних закладів та установ, організацій системи освіти, зміцнення їх матеріальної бази, господарське обслуговування.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 вказаного Закону навчальні заклади, засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Статтею 9 Закону Україну Про загальну середню освіту визначено, що школа І - III ступенів належить до загальноосвітніх навчальних закладів.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 61 Закону України Про освіту , фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Додатковими джерелами фінансування, зокрема, визначено доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Проте, згідно імперативних вимог ч. 5 ст. 63 Закону України Про освіту об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Отже, вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог ч. 5 ст. 63 Закону України Про освіту законодавець визначає обов'язкове використання об'єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов'язаність з навчально-виховним процесом мети такого використання (в тому числі на умовах оренди).

Державними санітарними правилами і нормами влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затвердженими постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14.08.2001 № 63 і погодженими листом Міністерства освіти та науки України від 05.06.2001 № 1/12-1459 передбачено, що у будівлях загальноосвітніх шкіл передбачаються такі функціональні групи приміщень: класні кімнати, навчальні кабінети, лабораторії з лаборантськими, кабінети трудового навчання та профорієнтації, продовженого дня, фізкультурно-спортивні, приміщення харчоблоку, медичні, актовий зал, бібліотека, адміністративні, допоміжні приміщення - вестибюль, рекреації, гардероби, санітарні вузли з технічними приміщеннями тощо (п. 3.2). Здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов'язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється (п. 3.19). Ці норми розповсюджуються зокрема, на загальноосвітні навчальні заклади І-ІІІ ступенів, які проектуються, будуються, реконструюються, та ті що функціонують незалежно від типу, форм власності і підпорядкованості.

З аналізу названих норм законодавства випливає, що територія, будівлі, приміщення загальноосвітніх навчальних закладів можуть бути передані в оренду підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам, проте лише для використання за їх призначенням, а саме для використання, яке пов'язане з навчально-виховним процесом учнів (проведенням уроків, лекцій, лабораторних занять, часу відпочинку між заняттями, навчальної практики, занять з трудового, професійного навчання і професійної орієнтації, виробничої практики, науково-дослідної та дослідно-конструкторської роботи, спортивних змагань тощо). Визначальним є обов'язкове використання об'єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісний взаємозв'язок з навчально-виховним процесом мети такого використання (в тому числі на умовах оренди). Передача території, будівель, приміщень загальноосвітніх навчальних закладів в оренду для використання, що не пов'язано з навчально-виховним процесом, тобто, для використання не за призначенням, в імперативному порядку заборонено законом.

Як уже було вище встановлено, об'єкт оренди, належить Навчально-виховному комплексу Школа-садок І-ІІІ ступенів № 38 м. Львова та є об'єктом освіти і відповідно до ст. 63 Закону України Про освіту , не може використовуватися не за призначенням, а може бути передане в оренду виключно для діяльності, пов'язаної з навчально-виховним процесом, колегія суддів зазначає, що тимчасове невикористання спірного приміщення для навчального процесу не надавало відповідачу - 1 права на передачу цього приміщення в оренду з іншою метою, ніж пов'язаною з навчально-виховним процесом.

Щодо тверджень апелянта, що орендоване приміщення не є частиною школи колегія суддів вважає безпідставними, оскільки об'єкт оренди в цілому є структурним підрозділом школи, технологічно пов'язаний з навчальним і науковим процесом, їх утримання фінансується за рахунок бюджету, в підтвердження чого, в матеріалах справи наявний лист Навчально-виховного комплексу Школа-садок І-ІІІ ступенів № 38 м. Львова (третя особа-2 у справі) № 218 від 11.05.2016 р., в якому відповідача-2 повідомлялось про те, щоб останній надав доступ до орендованих приміщень з метою реконструкції тепломережі та заміни вхідних дверей у зв'язку з ремонтними роботами в приміщення (том І, а. с. 61).

Крім того, з листів Навчально-виховного комплексу Школа-садок І-ІІІ ступенів № 38 м. Львова вбачається, що частина будівлі майстерні загальною площею 307, 8 кв. м, в якій відповідачем-2 орендовано частину приміщень площею 61, 90 кв. м, станом на момент розгляду справи, діють дві групи дитячого садочка, в яких з вересня 2016 року навчаються 58 дітей, а отже, використовуються для навчального процесу.

Згідно з інформацією відділу освіти Шевченківського та Залізничного районів м. Львова ДГП ЛМР, в електронній реєстрації дітей дошкільного віку в Навчально-виховному комплексі Школа-садок І-ІІІ ступенів № 38 м. Львова на 2017-2020 роки зареєстровано 253 дитини (том І, а. с. 60). Фінансування закладу освіти - НВК Школа-садок І-ІІІ ступенів № 38 м. Львова за рахунок коштів державного та міського бюджету міста Львова здійснюється як єдиної юридичної особи, а не окремих його приміщень, тому доводи представника відповідача-2 про відсутність доказів утримання спірних приміщень за рахунок бюджетних коштів не є обґрунтованими.

Крім того, колегією суддів встановлено, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності відповідача-2 є інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах (том І, а. с. 47), а пунктом 2.1 договору визначено, що цільове призначення об'єкта оренди - склад, тобто спірні приміщення передані орендарю для користування, що не пов'язане з навчально-виховним процесом та використання не за призначенням.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає, що договір від 05.05.2015 № Ш-9569-15 оренди нерухомого майна загальною площею 61,90 м.кв, за адресою: м. Львів, вул. Порічкова, 4а, укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2 не відповідає вимогам закону, внаслідок чого він підлягає визнанню недійсним.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину (абзац другий ч.1 ст. 216 ЦК України).

Відповідно до ч 3 ст. 207 ГК України, виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Частиною 1 ст. 785 ЦК України визначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймачеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Таким чином позовні вимоги прокурора в частині зобов'язання відповідача-2 звільнити та передати за актом приймання-передачі балансоутримувачу приміщення площею 61,90 кв.м, за адресою: м. Львів, вул. Порічкова, 4а, що були об'єктом договору оренди, станом на час розгляду справи в суді першої інстанції підлягають до задоволення.

Щодо заявленого в процесі розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідачем-2 клопотання б/н від 16.01.2018 р. (вх. № ЛАГС 01-04/331/18 від 17.01.2018 р.) про закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, в якому останній просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 07.11.2017 р. у справі № 914/1252/17, закрити провадження у господарській справі № 914/1252/17 та повернути фізичній особі - підприємцю Росі Володимиру Ярославовичу (ідентифікаційний код - НОМЕР_1) з Державного бюджету України судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги в сумі 3520,00 грн. колегія суддів вважає, безпідставним та таким, у якому слід відмовити з наступних підстав.

З клопотання б/н від 16.01.2018 р. (вх. № ЛАГС 01-04/331/18 від 17.01.2018 р.) відповідача-2/апелянта-2 вбачається, що за актом приймання-передачі від 04.01.2018 року складеним та підписаним представником Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, ФОП Росою Володимиром Ярославовичем та директором Навчально-виховного комплексу Школа-садок І-ІІІ ступенів №38 м. Львова Терешкевич Світланою Василівною, орендоване приміщення, було звільнено та передано Навчально-виховному комплексу Школа-садок І-1ІІ ступенів №38 м. Львова .

Таким чином, станом на сьогодні оспорюваний договір оренди припинений за згодою сторін.

Однак, колегія суддів зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі прийнято 07.11.2017 р. тобто після підписання акту приймання-передачі від 04.01.2018 року, відтак подане клопотання апелянта-2/відповідача-2 колегія суддів вважає безпідставним.

Отже, повернення за актом приймання-передачі приміщення після прийняття оскаржуваного рішення у даній справі не змінює вимог закону та умов договору.

Враховуючи вищенаведені норми законодавства, дослідивши наявні в справі матеріали, враховуючи всі викладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів вважає, що позовні вимоги позивача підтверджені належними та допустимими доказами.

Інші твердження апелянтів, які викладені в апеляційних скаргах, до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами даної справи.

Підсумовуючи вищевказане, необхідно зазначити, що судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини даної справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, а апеляційні скарги Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради № 2302-вих-6650 від 20.11.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-05/5574/17 від 28.11.2017р.) та Фізичної особи-підприємця Роси Володимира Ярославовича б/н від 23.11.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-05/5734/17 від 05.12.2017р.) - без задоволення.

Крім того, колегією судів встановлено, що апелянтом-1 (Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради) при поданні апеляційної скарги було сплачено судовий збір в сумі 1760,00 грн.

Однак, як вбачається з предмета спору у даній справі керівником Львівської місцевої прокуратури № 2 заявлено дві вимоги, відповідно до наведеного з Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради слід стягнути на користь Державного бюджету України (УДКСУ у Личаківському районі міста Львова, код ЄДРПОУ 38007620, р/р 31216206782006 у ГУДКУ у Львівській області, МФО 825014) 1760,00 грн. судового збору за перегляд рішення місцевого суду в апеляційному порядку.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги необхідно покласти на апелянтів відповідно до положень ст.129 ГПК України.

Керуючись, ст. ст. 86, 269, 270, 275, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 07 листопада 2017 року у справі № 914/1252/17 залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.

2. Стягнути з Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Галицька, 15, код ЄДРПОУ 25558625) на користь Державного бюджету України (УДКСУ у Личаківському районі міста Львова, код ЄДРПОУ 38007620, р/р 31216206782006 у ГУДКУ у Львівській області, МФО 825014) 1760,00 грн. судового збору за перегляд рішення місцевого суду в апеляційному порядку.

3. Місцевому господарському суду видати наказ.

4. Витрати зі сплати судового збору за перегляд рішення місцевого суду в апеляційному порядку покласти на апелянтів.

5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

6. Справу повернути в Господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови складено 09.02.2018 року

Головуючий суддя Л.С.Данко

Суддя Н.А.Галушко

Суддя Г.В.Орищин