Рішення

від 07.11.2017 по справі 913/613/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

07 листопада 2017 року Справа № 913/613/17

Провадження №19/913/613/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Краматорськтеплоенерго", м. Краматорськ Донецької області,

до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Кремінна Луганської області,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Національний банк України , м. Київ,

про стягнення 134766 грн 39 коп.

та за зустрічним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Кремінна Луганської області,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Краматорськтеплоенерго", м. Краматорськ Донецької області,

про визнання недійсним договору

Суддя Фонова О.С.

У засіданні брали участь:

від позивача за первісним позовом, відповідача за зустрічним позовом - представник не прибув;

від відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_2, представник за довіреністю №1194 від 01.09.2017:

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача за первісним позовом - представник не прибув.

Суть спору за первісним позовом: позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 134766,39 грн, з яких: 113611 грн 00 коп. - заборгованість, 19805 грн 05 коп. - пеня, 1350 грн 34 коп. - 3 % річних за договором постачання теплової енергії в гарячій воді для опалення та надання послуги з централізованого постачання гарячої води №1594 від 01.10.2016.

Суть спору за зустрічним позовом: позивачем за зустрічним позовом заявлені вимоги про визнання недійсним договору постачання теплової енергії в гарячій воді для опалення та надання послуги з централізованого постачання гарячої води №1594 від 01.10.2016, з підстав невідповідності договору при укладанні положенням ст.203 ЦК України, оскільки підписаний особою, що не мала жодних повноважень діяти від імені відповідача.

Представник позивача за первісним позовом у письмових поясненнях від 05.10.2017 №А-66/992 щодо зустрічного позову та у відзиві на зустрічну позовну заяву від 11.10.2017 №06/171юр не визнає вимоги за зустрічним позовом у повному обсязі та вважає, що ФОП ОСОБА_1 своїми діями виключно намагається безпідставно уникнути виконання зобов'язань за договором №1594 від 01.10.2016.

Представник позивача за первісним позовом вказав, що відповідно до ст.24 Закону України Про теплопостачання основним із обов'язків ФОП ОСОБА_1, як споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору на постачання теплової енергії. Зокрема, у пункті 5.7 договору суборенди нежитлового приміщення, яке знаходиться в суборенді у ФОП ОСОБА_1, до її обов'язків входить укладання договору на централізоване опалення у місячний термін.

Представник позивача за первісним позовом зазначив, що згідно з ст.ст.631, 640 ЦК України договір №1594 є укладеним з моменту одержання ТОВ Краматорськтеплоенерго відповіді про прийняття пропозиції укласти правочин у вигляді підпису представника ФОП ОСОБА_1 Тобто, не з 01.10.2016, а саме з 11.10.2016, коли набрав чинності договір №1594, преамбула якого містить посилання на вже існуючу у ОСОБА_3 довіреність. Так, 01.10.2016 означає день оферти, а 11.10.2016 - день акцепту.

Крім того, представник позивача за первісним позовом повідомив, що реально тепло постачалося з 14.10.2016, що підтверджується записом у Журналі підключення опалення ТОВ ЖКК МК 2010 .

Представник позивача за первісним позовом також зазначив, що ФОП ОСОБА_1, оплативши послуги ТОВ Краматорськтеплоенерго за наступні два місяці, фактично схвалила договір №1594, що підтверджено виписками з банківських рахунків про оплату послуг ТОВ Краматорськтеплоенерго , з призначенням платежу - оплата за теплопостачання згідно договору №1594 від 01.10.2016.

Представник позивача за первісним позовом зазначив, що ФОП ОСОБА_1 станом на теперішній час не відкликала довіреність на представника ОСОБА_3 та взагалі не заперечувала проти договору №1594 до пред'явлення до неї позову.

Зважаючи на вказане, представник позивача за первісним позовом просить відмовити у задоволенні зустрічного позову у повному обсязі, а первісний позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача за первісним позовом у додаткових поясненнях №1 від 12.10.2017 до заперечень на первісний позов та зустрічний позов повідомив, що 01.08.2016 між ФОП ОСОБА_4 (Свідоцтво про державну реєстрацію НОМЕР_2) та відповідачем за первісним позовом було укладено договір суборенди нежитлового приміщення б/н.

Згідно з п.1.1 Договору, суборендодавець (ФОП ОСОБА_4.) передавав в тимчасове оплатне користування нежитлове приміщення загальною площею 895,5 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Відповідно до п.1.2 Договору, Об'єкт оренди знаходився у користуванні Суборендодавця на підставі договору оренди нежитлового приміщення б/н від 25.07.2016 з власником об'єкту оренди. За твердженнями, ОСОБА_4 власником цього об'єкту виступало ТОВ Донелл (ідентифікаційний код: 33110054) й приміщення знаходилося в його (ОСОБА_4.) розпорядженні на підставі договору оренди. На виконання п. 7.1 укладеного з ОСОБА_4 договору суборенди йому в якості плати за користування приміщенням були передані грошові кошти в сумі 60000, 00 грн, що підтверджується видатковим касовим ордером від 31.07.2016 з його особистим підписом призначення платежу: орендна плата нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1, згідно договору суборенди нежитлового приміщення.

Представник відповідача за первісним позовом зазначив, що в вказаному приміщенні планувалося відкриття магазину Строитель , для чого там було розпочато капітальний ремонт із завезенням до нього будівельного матеріалу, спеціальної техніки та складувався товар для продажу. Загальна вартість зазначених товарно-матеріальних цінностей становить 390000,00 грн. Через деякий час відповідачу стало відомо, що на момент передачі зазначеного приміщення в суборенду воно вже вибуло з власності ТОВ Донелл і, відповідно, ОСОБА_4 вже не мав права ним розпоряджатися (тобто передавати відповідачу в суборенду). Згідно з відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно з 26.04.2016 це приміщення перейшло у власність Національного банку України, на підставі рішення Господарського суду м. Києва № 33/132 від 20.06.2011.

Представник відповідача за первісним позовом вказав, що власник обмежив ФОП ОСОБА_1 доступ до цього приміщення і навіть не надав змоги забрати техніку, невикористаний будівельний матеріал, завезений товар та інше майно. Фактичне користування зазначеним приміщенням було припинено в середині листопада 2016 року, що приблизно відповідає сплаченій за цей місяць сумі в 10000,00 грн. Нажаль, це припинення користування приміщенням не супроводжувалося документально, але, за потреби, може бути підтверджено показаннями свідків.

Представник відповідача за первісним позовом повідомив, що за фактично використану теплову енергію здійснено оплату за платіжним дорученням №449 від 24.11.2016 на суму 7983,61 грн та №477 від 20.01.2017 на суму 10000,00 грн.

Призначення платежу в цих платіжних дорученнях: перерах. за теплову енергію за жовтень/листопад 2016 зг.рах.№1594/10 від 31.10.2016, /зг.рах.№1594/11 від 30.11.2016 за договором №1594 від 01.10.2016 , зазначалося бухгалтером (працівником) ФОП ОСОБА_1, шляхом технічного перенесення призначення платежу, вказаного в отриманих від позивача за первісним позовом в Актах-рахунках №1594-10 від 31.10.2016 за жовтень 2016 року та №1594-11 від 30.11.2016: за договором №1594 від 01.10.2016 , посилання на що міститься безпосередньо в цих рахунках. Будь-якого правового аналізу цього договору чи фактичних правовідносин працівником не проводилося.

Представник відповідача за первісним позовом вважає, що позивач за первісним позовом не додав жодного доказу, який би підтверджував надання зазначених ним у заяві послуг в належній якості та у повному обсязі, як і доказів того, що боржником ці послуги отримувались, тому просить задовольнити зустрічний позов та відмовити повністю у задоволенні первісного позову.

06.11.2017 до відділу документального забезпечення суду від Національного банку України (далі - НБУ) надійшли письмові пояснення від 06.11.2017 б/н, згідно яких повідомлено, що 26.04.2016 НБУ зареєстровано право власності на нежиле приміщення, загальною площею 895,5 кв.м, вбудоване у житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, на підставі постанови Правління НБУ від 31.03.2016 №218.

Зазначене приміщення було передане в іпотеку Банку відповідно до договору іпотеки, посвідченого 11.04.2008 приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Мироновою Н.П та зареєстрованого за №3155 у рахунок забезпечення виконання ТОВ Донелл своїх зобов'язань за кредитним договором №4/1/980-KL/41 від 11.04.2008, права вимоги за яким набуті НБУ.

З моменту прийняття цього приміщення у власність НБУ ним не користувався, про те, що ним користуються інші особи Банк дізнався тільки у квітні 2017 року, коли виставив це нерухоме майно на продаж, а невідомі особи зірвали банер і зробили ремонт без необхідного дозволу.

НБУ повідомив, що не міг обмежувати доступ до спірного приміщення, так як сам не мав фактичного доступу до нього, оскільки 25.04.2017 його представник звернувся до чергової частини Краматорського ВП ГУНП в Донецькій області з заявою про притягнення до кримінальної відповідальності невідомих йому осіб, які станом на 25.04.2017 самовільно зайняли нежитлове приміщення - вбудоване у житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1. 25.04.2017 розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні №1201705039000118.

Щодо відомостей укладання договору суборенди нежитлового приміщення б/н від 01.06.2016 між ФОП ОСОБА_4 і ФОП ОСОБА_1 , та договору оренди нежитлового приміщення б/н від 25.07.2016, то НБУ повідомив про відсутність інформації про укладання зазначених договорів, передумов та підстав для їх укладання.

Крім того, НБУ повідомив, що 30.06.2017 між ним та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, що продане на аукціоні, відповідно ОСОБА_6 набула права власності на спірне приміщення.

07.11.2017 в судовому засіданні представник відповідача за первісним позовом надав додаткові пояснення №2 від 06.11.2017 та лист - звернення №1 від 23.06.2017 до Краматорського ВГУ НП в Донецькій області, які долучено до матеріалів справи.

Дослідивши обставини справи, витребувані судом та надані сторонами докази на підтвердження своїх доводів, заслухавши пояснення представника відповідача за первісним позовом, суд

в с т а н о в и в:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю Краматорськ-теплоенерго , як Виконавцем (позивач за первісним позовом), та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (відповідач за первісним позовом), в особі ОСОБА_3, що діяв на підставі довіреності, як Споживачем, було підписано договір постачання теплової енергії в гарячій воді для опалення та надання послуги з централізованого постачання гарячої води №1594 від 01.10.2016 (далі - Договір).

Довіреність серії НВА 923516 на підтвердження повноважень ОСОБА_3, посвідчена приватним нотаріусом Кремінського районного нотаріального округу Луганської області Тимошенком М.М. 11.10.2016 та зареєстрована в реєстрі за №1634.

Відповідно до п.1.1. Договору, Виконавець зобов'язується своєчасно постачати Споживачеві відповідної якості теплову енергію в гарячій воді для опалення приміщення/приміщень та надавати послуги з централізованого постачання гарячої води, а Споживач зобов'язується своєчасно оплачувати нарахування за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені цим Договором.

Пунктом п.1.2 Договору сторони визначили, що Перелік приміщень Споживача та точки розподілу, в яких здійснюється передача теплової енергії (опалення) та послуги з централізованого постачання гарячої води від Виконавця Споживачу, зазначений у Додатку 1 до цього Договору, який є його невід'ємною частиною.

Згідно з Додатком 1 до цього Договору визначено об'єкт теплопостачання: приміщення ФОП ОСОБА_1, магазин за адресою: АДРЕСА_1, площею 895,50 кв.м, прилад обліку опалення - груповий прилад обліку.

У п.2.1 Договору встановлено, що тарифи на теплову енергію та послуги з централізованого постачання гарячої води є регульованим та встановлюються уповноваженим органом.

На момент укладання цього Договору встановлено наступні тарифи:

- постачання теплової енергії - 1097,15 грн/Гкал (без ПДВ) (п.п.2.2.1);

- послуги з централізованого постачання гарячої води - (п.п.2.2.2).

У разі зміни уповноваженим державним органом тарифу (ціни) на теплову енергію та/або на послуги з централізованого постачання гарячої води, повідомлення про таку зміну друкується у місцевих засобах масової інформації. Нові тарифи застосовуються з часу їх введення в дію без внесення змін до цього Договору (п.2.3 Договору).

Відповідно до п.2.4 Договору, Споживач здійснює оплату за фактичний обсяг теплової енергії, спожитої за розрахунковий період та послуги з централізованого постачання гарячої води, згідно з показниками приладів обліку або на підставі наданих Споживачем або виконаних Виконавцем (спеціальним підприємством) теплових навантажень (у разі відсутності або виходу з ладу приладу обліку). У разі виникнення сумнівів щодо правильності наданого Споживачем розрахунку теплових навантажень, Виконавець має право замовити за власний рахунок в спеціалізованому підприємстві, що має відповідну ліцензію, розрахунок теплових навантажень приміщення/приміщень Споживача. У такому разі нарахування за поставлену теплову енергію здійснюється на підставі виконаного спеціалізованим підприємством розрахунку теплових навантажень.

Згідно з п.3.1 Договору, розрахунковим періодом є календарний місяць. Система оплати - щомісячна.

Відповідно до п.3.2 Договору, Споживач здійснює оплату за розрахунковий період шляхом внесення грошових коштів через банківські установи на рахунок Виконавця не пізніше 20 (двадцятого) числа місяця, що настає за розрахунковим. Плата вноситься на підставі платіжного документа (акту-рахунку або платіжної квитанції).

У п.3.3 Договору сторони встановили, що Виконавець надає Споживачу платіжний документ до 15 числа місяця, що настає за розрахунковим шляхом залишення у поштовій скринці Споживача або безпосередньо вручає Споживачу або його уповноваженому представнику. У разі неотримання платіжного документа, Споживач самостійно або через свого уповноваженого представника отримує платіжний документ у Виконавця за адресою, вказаною у п.9.5 цього Договору. Неотримання Споживачем платіжного документа не є підставою для несплати за теплову енергію та послуги з централізованого постачання гарячої води у строк, передбачений п.3.2 цього Договору.

Згідно з п.3.6 Договору, за несвоєчасне внесення плати із Споживача стягується пеня у розмірі 1 % від належної до сплати суми за кожний день прострочення у відповідності з Законом України Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкової території №686-XIV від 20.05.1999.

Відповідно до п.3.7 Договору, у разі ненадання послуг, надання їх не в повному обсязі, зниження якості, зокрема відхилення їх кількості та/або якісних показників від затверджених нормативів (норм) споживання з вини Виконавця, останній проводить перерахунок розміру плати на підставі складеного сторонами акту-претензії. Перерахунок здійснюється Виконавцем у порядку, передбаченому діючим законодавством України, не пізніше останнього дня розрахункового періоду, в якому був складений акт-претензія.

Згідно з п.8.1. Договору, він є безстроковим і набуває чинності з дня його підписання Сторонами.

Відповідно до п.8.2. Договору, він може бути розірваний достроково за письмовою домовленістю сторін.

Позивач за первісним позовом обґрунтовує позовні вимоги тим, що свій обов'язок щодо поставки теплової енергії виконав у повному обсязі. На виконання умов Договору позивачем виставлені акти - рахунки №1594-10 від 31.10.2016 на суму 7983,61 грн, №1594-11 від 30.11.2016 на суму 22151,88 грн, №1594-12 від 31.12.2017 на суму 23784,30 грн, №1594-1 від 31.01.2017 на суму 30362,44 грн, №1594-2 від 28.02.2017 на суму 29895,58 грн, №1594-3 від 31.03.2017 на суму 13722,77 грн, №1594-4 від 30.04.2017 на суму 3694,03 грн, два перших з яких які були отримані через представника відповідача, а решта надіслані на його адресу. Всього рахунки були виставлені на загальну суму 131594,61 грн.

В порушення умов Договору відповідач за первісним позовом свої зобов'язання, щодо спожитої теплової енергії, виконав частково, сплатив за платіжними дорученнями №449 від 21.11.2016 на суму 7983,61 грн та №477 від 20.01.2017 на суму 10000,00 грн, у зв'язку з чим позивач за первісним позовом звернувся до суду з вимогами про стягнення заборгованості у сумі 113611,00 грн.

Також позивач за первісним позовом, у зв'язку з порушенням строків оплати, просить стягнути з відповідача пеню у сумі 19805,05 грн та 3% річних у сумі 1350,34 грн згідно наданого розрахунку.

Відповідач за первісним позовом не погодився з вимогами позивача та подав зустрічну позовну заяву з вимогою визнати недійсними договір постачання теплової енергії в гарячій воді для опалення та надання послуги з централізованого постачання гарячої води №1594 від 01.10.2016, оскільки вважає, що цей договір при укладанні не відповідав положенням ст.203 ЦК України, оскільки підписаний особою, що не мала повноважень діяти від імені відповідача.

Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи сторін та надані ними докази на їх підтвердження, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно ч.1 ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов, що передбачені договором, вимогами Цивільного кодексу України, тощо.

Нормами частини 2 статті 714 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно з частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопоста-чальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

У відповідності до норм частини 6 та частини 7 статті 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Відповідно до ст. 19 Закону України Про теплопостачання , споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Причиною виникнення спору за первісним позовом є питання щодо наявності підстав для стягнення з відповідача за первісним позовом визначених позивачем за первісним позовом заборгованості за спожиту теплову енергію, пені, та 3 % річних.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України Про житлово-комунальні послуги .

Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачами, виконавцями або виробниками послуг.

Відповідно до ст. 13 Закону України Про житлово-комунальні послуги , залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Згідно зі ст. 19 Закону України Про житлово-комунальні послуги , відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Згідно з ч.ч. 5,6 ст.19 Закону України Про теплопостачання , теплотранспортуюча організація не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання - споживача до теплової мережі, а споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

У пункті 1 ч. 1 ст. 20 Закону України Про житлово-комунальні послуги , передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

У відповідності до пункту 2 статті 32 Закону України Про житлово-комунальні послуги , розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показників засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

З огляду на зазначені норми закону, споживачі зобов'язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги.

Згідно з п.3.2 Договору, Споживач здійснює оплату за розрахунковий період шляхом внесення грошових коштів через банківські установи на рахунок Виконавця не пізніше 20 (двадцятого) числа місяця, що настає за розрахунковим. Плата вноситься на підставі платіжного документа (акту-рахунку або платіжної квитанції).

У п. 3.3 Договору сторони встановили, що Виконавець надає Споживачу платіжний документ до 15 числа місяця, що настає за розрахунковим шляхом залишення у поштовій скринці Споживача або безпосередньо вручає Споживачу або його уповноваженому представнику. У разі неотримання платіжного документа, Споживач самостійно або через свого уповноваженого представника отримує платіжний документ у Виконавця за адресою, вказаною у п.9.5 цього Договору. Неотримання Споживачем платіжного документа не є підставою для несплати за теплову енергію та послуги з централізованого постачання гарячої води у строк, передбачений п.3.2 цього Договору.

З наведеного вбачається, що відповідач за первісним позовом повинен самостійно отримувати рахунки та їх неотримання не позбавляє його обов'язку щодо оплати отриманої теплової енергії.

Так, позивачем за первісним позовом акти-рахунки №1594-10 від 31.10.2016 на суму 7983,61 грн за жовтень 2016 року та №1594-11 від 30.11.2016 на суму 22151,88 грн за листопад 2016 року були вручені представнику ФОП ОСОБА_1 - ОСОБА_3, про що є відповідний власноручний напис ОСОБА_3 на самих рахунках. Рахунки №1594-12 від 31.12.2017 на суму 23784,30 грн, №1594-1 від 31.01.2017 на суму 30362,44 грн, №1594-2 від 28.02.2017 на суму 29895,58 грн, №1594-3 від 31.03.2017 на суму 13722,77 грн, №1594-4 від 30.04.2017 на суму 3694,03 грн були надіслані на адресу ФОП ОСОБА_1, що підтверджується списком згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів від 20.06.2017, фіскальним чеком № 8248 від 20.06.2017 (а.с.21).

Факт отримання 27.06.2017 зазначених актів-рахунків підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, на якому є особистий підпис ФОП ОСОБА_1 (а.с.81).

Водночас, суд звертає увагу, що обов'язок оплатити спожиту теплову енергію не залежить від виставлення рахунків позивачем за первісним позовом.

Посилання представника відповідача за первісним позовом на те, що ФОП ОСОБА_1 була позбавлена можливості користуватись приміщенням з листопада 2016 року, що може бути підтверджено тільки показами свідків, судом оцінюються критично. По-перше, у зв'язку з відсутністю будь-яких належних доказів, (такого засобу доказування, як покази свідків, господарський процес не містить), по-друге, спростовуються поясненнями НБУ, який 26.04.2016 набув право власності на нежиле приміщення, загальною площею 895,5 кв.м, вбудованого у житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1.

Як зазначив НБУ, з моменту прийняття цього приміщення у власність він ним не користувався, про те, що ним користуються інші особи Банк дізнався тільки у квітні 2017 року, коли виставив це нерухоме майно на продаж, а невідомі особи зірвали банер і зробили ремонт без необхідного дозволу.

НБУ повідомив, що не міг обмежувати доступ до спірного приміщення, так як сам не мав фактичного доступу до нього, оскільки 25.04.2017 його представник звернувся до чергової частини Краматорського ВП ГУНП в Донецькій області з заявою про притягнення до кримінальної відповідальності невідомих йому осіб, які станом на 25.04.2017 самовільно зайняли нежитлове приміщення - вбудоване у житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1. 25.04.2017 розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні №1201705039000118.

Щодо відомостей укладання договору суборенди нежитлового приміщення б/н від 01.06.2016 між ФОП ОСОБА_4 і ФОП ОСОБА_1 , та договору оренди нежитлового приміщення б/н від 25.07.2016, то НБУ повідомив про відсутність інформації про укладання зазначених договорів, передумов та підстав для їх укладання.

Крім того, НБУ повідомив, що 30.06.2017 між ним та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, що продане на аукціоні, відповідно ОСОБА_6 набула права власності на спірне приміщення

Суд також зазначає, що доказами постачання теплової енергії у спірне приміщення є також картка споживача теплової енергії за адресою м. Краматорськ, АДРЕСА_1, в якій містяться зафіксовані відповідальною особою з боку споживача за засіб обліку покази засобу обліку за період 2016-2017 рік; засвідченою копією Журналу відключень та включень систем центрального опалення житлових будинків, що обслуговуються ТОВ ЖКК МК 2010 тощо.

Представник відповідача за первісним позовом повідомив, що за фактично використану теплову енергію здійснено оплату за платіжним дорученням №449 від 24.11.2016 на суму 7983,61 грн та №477 від 20.01.2017 на суму 10000,00 грн., а призначення платежу в цих платіжних дорученнях: перерах. за теплову енергію за жовтень/листопад 2016 зг.рах.№1594/10 від 31.10.2016, /зг.рах.№1594/11 від 30.11.2016 за договором №1594 від 01.10.2016 , зазначалося бухгалтером (працівником) ФОП ОСОБА_1, шляхом технічного перенесення призначення платежу, вказаного в отриманих від позивача за первісним позовом в актах-рахунках

Водночас, з вказаних платіжних доручень вбачається, що платником сум за теплову енергію є ФОП ОСОБА_1, в призначенні платежу є посилання на договір №1594 від 01.10.2016, а те, яким чином були складені відповідні платіжні доручення - чи бухгалтером, чи іншим працівником, чи з належним правовим аналізом, чи ні, по-перше, не доведено відповідачем за первісним позовом жодними доказами, а по-друге, не є предметом аналізу судом, оскільки відомості первинного документу - платіжного доручення, є належним та допустимим джерелом доказів.

Крім того, заявою з власноручним підписом ОСОБА_1 просила керівника позивача за первісним позовом надати розшифровку теплового будинкового лічильника за об'єктом АДРЕСА_1, згідно договору № 1594 від 01.10.2016, за період з жовтня 2016 року по квітень 2017. Вказана заява датована 10.04.2016. Водночас, суд розцінює вказану дату, зокрема, рік, зазначеною помилково, оскільки у листі мова іде за період, що вже охоплює 2017 рік., міститься посилання на договір, укладений значно пізніше 10 квітня 2016 року. Крім того вхідний штамп позивача на вказаній заяві також датований 10.04.2017 за № 285.

Приймаючи до уваги наведене, а також те, що вказана сума заборгованості підтверджена матеріалами справи та не спростована відповідачем за первісним позовом, первісні позовні вимоги про стягнення 113611,00 грн заборгованості за спожиту теплову енергію слід задовольнити повністю.

Також позивачем за первісним позовом заявлено до стягнення пеню у сумі 19805,05 грн за період з 21.11.2016 по 17.07.2017 окремо за кожним актом-рахунком, що нарахована на борг з листопада 2016 року по квітень 2017 року, згідно наданого розрахунку позивача за первісним позовом (а.с.9).

Відповідно до ст.ст. 216 - 218 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно п.п. 1,3 ст. 549 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ст.ст. 1,3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань №543-96-ВР від 22.11.1996, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з п.3.6 Договору, за несвоєчасне внесення плати із Споживача стягується пеня у розмірі 1 % від належної до сплати суми за кожний день прострочення у відповідності з Законом України Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкової території №686-XIV від 20.05.1999.

Тобто цей Закон передбачає обмеження розміру пені, яка встановлюється за згодою сторін, однак, розмір пені, яка продубльована у Договорі, встановлений у статті 1 Закону України „Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", де зазначено, що суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності: … за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу. Всі вимоги цієї статті позивачем виконані в повному обсязі.

З розрахунку пені вбачається, що позивачем за первісним позовом за листопад 2016 року на суму боргу 22151,88 грн було вказано період нарахування 21.11.2016 - 20.01.2017 , однак, визначено 31 день прострочки, тому суд виходить з вірно визначеного періоду з 21.12.2016 - 20.01.2017, що складає 31 день, в межах раніше заявленого.

Крім того, позивачем за первісним позовом заявлено до стягнення пеню у розмірі, що є значно меншим від розміру пені 1% за кожен день прострочення, у сумі 19805,05 грн. Суд зазначає, що це є правом позивача.

З огляду на зазначене, суд, перевіривши правильність розрахунку пені, вважає, що вимога про стягнення пені у сумі 19805,05 грн є обґрунтовано заявленою, вірно нарахованою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, позивачем за первісним позовом заявлено до стягнення 3% річних у сумі 1350,34 грн за період з 21.11.2016 по 17.07.2017 окремо за кожним актом-рахунком на борг з листопада 2016 року по квітень 2017 року, згідно наданого розрахунку позивача за первісним позовом (а.с.9).

Відповідно до пункту 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання.

З розрахунку 3% річних вбачається, що позивачем за первісним позовом за листопад 2016 року на суму боргу 22151,88 грн було вказано період нарахування 21.11.2016 - 20.01.2017 , однак, визначено 31 день прострочки, тому суд виходить з вірно визначеного періоду з 21.12.2016 - 20.01.2017, що складає 31 день, в межах раніше заявленого.

.

Судом перевірено правильність розрахунку вказаних вимог за допомогою юридичної інформаційно-пошукової систем Законодавство .

З огляду на зазначене, вимоги позивача за первісним позовом про стягнення 3% річних у сумі 1350,34 грн відповідають чинному законодавству, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про задоволення первісного позову в повному обсязі з віднесенням судових витрат на відповідача за первісним позовом згідно ст. 49 ГПК України.

Щодо вимог позивача за зустрічним позовом про визнання недійсним договору постачання теплової енергії в гарячій воді для опалення та надання послуги з централізованого постачання гарячої води №1594 від 01.10.2016, з підстав підписання особою, що не мала повноважень діяти від імені відповідача, суд зазначає наступне.

Згідно частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За твердженням позивача, Договір має бути визнаний недійсним, оскільки у ОСОБА_3 не було повноважень укладати Договір від імені ФОП ОСОБА_1, оскільки він датований 01.10.2016, а довіреність, якою надані відповідні повноваження ОСОБА_3, була складена тільки 11.10.2016.

Водночас, відповідно до частин 1, 3 статті 237 Цивільного кодексу України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 239 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Згідно зі статтею 241 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

ФОП ОСОБА_1, здійснивши оплату послуг ТОВ Краматорськтеплоенерго за наступні два місяці, починаючи з дати укладення договору 01.10.2016, фактично вчинила дії щодо схвалення договору №1594. Виписки з банківських рахунків свідчать, що вона не просто оплачувала послуги ТОВ Краматорськтеплоенерго , але й зазначала у реквізиті призначення платежу договір №1594 від 01.10.2016 .

Крім того, про наступне схвалення правочину свідчить і заява ФОП ОСОБА_1 з власноручним її підписом, в якій вона просила керівника позивача за первісним позовом надати розшифровку теплового будинкового лічильника за об'єктом АДРЕСА_1, згідно договору № 1594 від 01.10.2016 , за період з жовтня 2016 року по квітень 2017 (а.с.80).

Отже, наступне схвалення правочину позивачем за зустрічним позовом , яку представляв ОСОБА_3, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки для ФОП ОСОБА_1 з моменту вчинення цього правочину, а саме з 01.10.2016, оскільки жодної іншої дати укладення та умов про розповсюдження його дії на майбутнє чи з певної іншої дати, Договір не містить.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в частині 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Шляхом оцінки всіх наявних матеріалів справи, доводів сторін, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про безпідставність доводів позивача щодо визнання Договору недійсним та про відмову у задоволенні зустрічного позову з віднесенням судових витрат на позивача за зустрічним позовом згідно ст. 49 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 60, 82, 84, 85 ГПК України, суд

в и р і ш и в:

1. Первісний позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Краматорськ-теплоенерго", вул. Олекси Тихого, буд.8-Д, м. Краматорськ Донецької області, 84320, ідентифікаційний код 23176575, заборгованість у сумі 113611,00 грн, пеню в сумі 19805,05 грн, 3 % річних у сумі 1350,34 грн та судовий збір у сумі 2021,50 грн, видати наказ.

3. У задоволенні зустрічного позову відмовити.

4. Судові витрати за зустрічним позовом покласти на позивача за зустрічним позовом.

У судовому засіданні оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Повне рішення складено: 13.11.2017.

Суддя О.С. Фонова