Рішення від 09.11.2017 по справі 910/14219/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.11.2017Справа №910/14219/17

За позовом Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова"

До Товариства з обмеженою відповідальністю Комерційний центр футбольного клубу "Дніпро"

Про стягнення 3 811 371,04 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Потапенко М.І

Від відповідача: Анкудінов А.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Виробниче об'єднання "Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Комерційний центр футбольного клубу "Дніпро" (далі - відповідач) про стягнення 3 087 634,51 грн., з яких: 2 156 401,42 грн. основного боргу, 858 640,22 грн. інфляційних втрат, 76 870,87 грн. 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.08.17. порушено провадження у справі № 910/14219/17 та призначено її до розгляду на 20.09.17.

18.09.17. позивач через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подав документи по справі та заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача на свою користь в розмірі 3 811 371,04 грн., з яких: 2 156 401,42 грн. - основного боргу; 1 484 032,16 грн. - інфляційних втрат, 170 278,00 грн. - 3 % річних. Вказану заяву було прийнято судом.

За результатами судового засідання 20.09.17. розгляд справи було відкладено на 12.10.17., про що судом було прийнято відповідну ухвалу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.17. розгляд справи було відкладено на 24.10.17.

23.10.17. відповідачем через відділ діловодства суду було подано клопотання про призначення по справі судової експертизи, на вирішення якої Товариство з обмеженою відповідальністю Комерційний центр футбольного клубу "Дніпро" просить суд поставити наступні питання:

- чи виконано підпис на договорі № 2409 від 03.03.14. від імені відповідача гр. ОСОБА_3 або іншою особою?

- у який період часу був виконаний підпис на договорі № 2409 від 03.03.14. від імені директора відповідача?

23.10.17. відповідачем через відділ діловодства суду було подано клопотання про призначення по справі судової експертизи, на вирішення якої Товариство з обмеженою відповідальністю Комерційний центр футбольного клубу "Дніпро" просить суд поставити наступні питання:

- чи виконані на об'єкті будівництва за адресою: м. Дніпро, вул. Робоча, б. 166д роботи, передбачені договором № 2409 від 03.03.14. в період з березня 2014 року по жовтень 2017 року Державним підприємством "Виробниче об'єднання "Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова"?

- чи відповідає об'єм та вартість будівельно-монтажних робіт передбачених договором № 2409 від 03.03.14. в період з березня 2014 року по жовтень 2017 року Державним підприємством "Виробниче об'єднання "Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова" фактичному об'єму робіт?

В судовому засіданні 24.10.17. відповідачем було підтримано вказані клопотання, позивач в судовому засіданні 24.10.14. проти задоволення зазначених клопотань заперечував.

Розглянувши в судовому засіданні 24.10.17. обидва клопотання відповідача про призначення експертизи, суд дійшов висновку про відмову в їх задоволенні з огляду на викладене далі.

Клопотання обґрунтовані тим, що у період з 20.09.16. по 21.09.16. приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу при виконанні функцій державного реєстратора проведено державну реєстрацію змін відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо засновників та керівних осіб відповідача, що викликає сумнів в автентичності підписів, зокрема, на Договорі № 2409 від 03.03.14.

Позивач вказує, що не вбачається за можливе встановити факт реального виконання робіт позивачем без проведення будівельно-технічної експертизи, та зазначає, що без встановлення факту підписання або не підписання генеральним директором позивача угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог б/н від 25.08.11., факту скріплення або не скріплення її печаткою та встановлення фактичної календарної дати її друку, суд позбавлений можливості вирішити спір у даній справі по суті.

Крім того, відповідач зазначає, що наявність порушеного права позивача має бути обумовлена невиконанням відповідачем в семиденний строк з дня направлення претензії свого обов'язку по сплаті послуги, однак, претензія позивачем відповідачу не направлялась.

Відповідно до приписів ст. 43 ГПК України, суд зобов'язаний всебічно, повно та об'єктивно досліджувати обставини справи, для вирішення справи по суті.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Так, відповідно до приписів ст. ст. 41, 42 ГПК України призначення експертизи на вимогу учасників процесу не є обов'язком суду, а є його правом; висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за загальними правилами, встановленими статтею 43 ГПК України.

Зокрема, суд звертає увагу на те, що судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування (п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/2651 від 27.11.06. "Про деякі питання призначення судових експертиз", п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.12. Про деякі питання практики призначення судової експертизи ).

З системного аналізу положень ст. 34 ГПК України слідує, що допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

При цьому, відповідач, яким ставиться питання про призначення експертизи, не звертався до суду з доказами, які б ставили б під сумнів надані позивачем докази, не надав контррозрахунку ціни позову та документів на підтвердження своїх заперечень, а мотиви у вказаному клопотанні ґрунтуються лише на припущеннях.

При цьому судом враховано, що предметом спору в даній справі є стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за поставлений, проте не оплачений товар, а не за виконані будівельні роботи. Пред'явлено позов на підставі Договору № 2409 від 03.03.14., в той час як реєстраційні дії нотаріусом, на які посилається відповідач, вчинялись, за його твердженням 20.09.16.-21.09.16., тобто на два роки пізніше від дати укладення Договору № 2409 від 03.03.14., а на угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог б/н від 25.08.11., в обґрунтування пред'явлених вимог позивач не посилається.

Звернення позивача до відповідача з претензією є правом, а не обов'язком останнього, оскільки рішенням Конституційного Суду України № 15-пр/2002 від 09.07.02. наголошено на наступному. Зі змісту частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб'єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб'єкти цих правовідносин. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування. Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

24.10.17. відповідачем через відділ діловодства суду було подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві.

В судовому засіданні 24.10.17. було оголошено перерву до 09.11.17.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.17. продовжено строк вирішення спору в даній справі на п'ятнадцять днів.

09.11.17. позивачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі з документами для долучення до матеріалів справи.

09.11.17. відповідачем через відділ діловодства суду було подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві. Крім того, у відзиві відповідачем заявлено клопотання про застосування строку позовної давності та про направлення повідомлення в прокуратуру в рамках розгляду кримінального провадження 12016040000000789 по факту наявності ознак кримінального правопорушення за ст. ст. 190, 206-2,364 КК України.

В судовому засіданні 09.11.17. відповідачем підтримано подане ним 09.11.17. через відділ діловодства суду клопотання про направлення матеріалів справи № 910/14219/17 до Господарського суду Запорізької області.

Клопотання обґрунтовано тим, що місцезнаходженням відповідача є м. Запоріжжя.

Позивач в судовому засіданні 09.11.17. проти задоволення вказаного клопотання заперечував.

Розглянувши в судовому засіданні 09.11.17. клопотання відповідача про направлення даної справи за підсудністю, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні в зв'язку з відсутністю на те правових підстав, з огляду на наступне.

З Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 1003112809 вбачається, що станом на 28.08.17. - дату прийняття судом ухвали про порушення провадження у справі № 910/14219/17 , місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю Комерційний центр футбольного клубу "Дніпро" вказана адреса: 01014, м. Київ, Болсуновська, буд. 2, оф. 227.

Отже, провадження у справі № 910/14219/17 було порушено із додержанням правил підсудності.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 1003112898 13.09.17. (тобто під час розгляду даної справи, відповідачем було змінено місцезнаходження на: 69063, м. Запоріжжя, вул. Дніпровська, буд. 32.

За приписами ч. 3 ст. 17 Господарського процесуального кодексу України, справа, прийнята господарським судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута по суті і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому господарському суду.

Стосовно клопотання відповідача про направлення повідомлення в слідче управління Генеральної прокуратури України в рамках розгляду кримінального провадження № 12016040000000789 по факту наявності ознак кримінального правопорушення за ст. 206-2 КК України, суд відзначає наступне.

За приписами ч. 4 ст. 90 Господарського процесуального кодексу України, якщо при вирішенні господарського спору господарський суд виявить у діяльності працівників підприємств та організацій порушення законності, що містять ознаки кримінального правопорушення, господарський суд надсилає про цей факт повідомлення прокурору або органу досудового розслідування.

У п. 5.10 Постанови № 18 від 26.12.11. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції на відміну від окремої ухвали повідомлення прокурору або органу досудового розслідування надсилаються господарським судом не з будь-якого факту порушення підприємством або організацією законності, а лише у тих випадках, коли господарський суд виявить у діяльності працівників підприємства, організації такі порушення законності, які містять ознаки кримінального правопорушення.

З наданого до матеріалів справи (аркуш 121) витягу з кримінального провадження № 12016040000000789 вбачається, що воно проводиться Головним управлінням Національної поліції в Дніпропетровській області, а не слідчим управлінням Генеральної прокуратури України, та порушено за фактом завдання шкоди фізичній особі на підставі договору позики, який викликає сумнів у достовірності.

З огляду на вказане господарський суд не вбачає достатніх підстав для направлення повідомлень до слідчого управління Генеральної прокуратури України, а клопотання відповідача задоволенню не підлягає.

В судовому засіданні 09.11.17. позивачем підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач в судовому засіданні 09.11.17. проти позову заперечував.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/14219/17.

В судовому засіданні 09.11.17. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. (ст. 712 Цивільного кодексу України).

03.03.14. між позивачем (далі - Продавець) та відповідачем (далі - Покупець) було укладено Договір № 2409 (далі - Договір), за умовами якого (п. 1.1) Продавець зобов'язується поставити, а Покупець прийняти і оплатити Товар - металопластикові вироби у кількості 1 273,05 кв.м загальною вартістю з ПДВ 2 152 123,43 грн.

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 8.1 з моменту підписання до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з постачання товару.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 Цивільного Кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до п. 3.1 Договору Товар поставляється протягом п'яти робочих днів з дати оплати. Поставка метало пластикових виробів провадиться на умовах DAPу редакції Інкотермс-2010 на адресу Покупця: об'єкт: Багатофункціональний комплекс (житловий будинок із вбудовано-прибудованими торгово-офісними приміщеннями і паркінгом) по вул. Робочій, в районі будинку № 166 в Дніпропетровську (п. 3.2 Договору).

Пунктом 3.3 Договору сторони погодили, що Товар за Договором вважається поставленим Продавцем і прийнятим Покупцем: за кількістю відповідно до видаткової накладної, за якістю відповідно зовнішнього вигляду (відсутність пошкоджень).

На виконання умов Договору позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято Товар на загальну суму 2 156 401,42 грн. (по видатковій накладній № -000000134 від 26.12.14. на суму 2 152 123,42 грн. та по видатковій накладній № -000000041 від 25.05.15. на суму 4278,00 грн.), які містять посилання на Договір № 2409 від 03.03.14. Видаткова накладна № -000000134 від 26.12.14. на суму 2 152 123,42 грн. скріплена підписами сторін, видаткова накладна № -000000041 від 25.05.15. на суму 4278,00 грн. скріплена підписами сторін та їх печатками.

Довіреності відповідача на отримання матеріальних цінностей від позивача наявні в матеріалах справи.

Крім вказаного, до матеріалів справи подано податкові накладні по Договору на суму 2 152 123,42 грн. та 4278,00 грн. прийняті податковим органом.

Оцінюючи представлені позивачем в обґрунтування викладених в позовній заяві обставин щодо поставки Товару відповідачу докази, суд виходить з наступного.

У відповідності до ст.664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Статтею 688 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов'язок повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Доказів невідповідності поставленого за Договором Товару на підставі спірних видаткових накладних по якості чи кількості відповідачем суду не подано, адже відповідач не звертався до суду з доказами, які б ставили б під сумнів надані позивачем докази, чи автентичність підписів на видаткових накладних, з огляду на що не приймаються судом як необґрунтовані жодними доказами твердження відповідача про те, що Товар Покупцем не приймався.

Отже, суд при розгляді справи приймає до уваги відсутність у відповідача, як Покупця за Договором, будь-яких заперечень та претензій щодо належного виконання Продавцем прийнятих за Договором зобов'язань з передання Товару.

Зважаючи на викладені вище обставини та виходячи з положень ст.ст.34, 36 Господарського процесуального кодексу України, за висновками суду, представлені позивачем видаткові накладні, податкові накладні є належним доказом передачі Товару відповідачу, а отже виконання позивачем своїх зобов'язань з поставки Товару на загальну суму 2 156 401,42 грн. в межах Договору здійснено належним чином.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Покупець оплачує Товар, що поставляється Продавцем, за погодженою ціною (п. 2.1 Договору).

Відповідно до п. 2.3 Договору оплата Товару за Договором здійснюється Покупцем за погодженими цінами в наступному порядку:

- попередня оплата в розмірі 70% від загальної суми Договору - не пізніше трьох банківських днів з дати виставлення рахунку Продавця. Датою рахунку вважається дата вказана в рахунку Продавця;

- остаточна оплата - не пізніше п'ятнадцяти банківських днів від дати підписання видаткової накладної.

За твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, Товар взагалі відповідачем оплачено не було, отже, неоплаченими залишились грошові кошти на суму 2 156 401,42 грн.

На спростування доводів відповідача, суд наголошує на тому, що ним враховано правову позицію, викладену в постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 19.08.14., про те, що згідно зі статтею 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами, або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак, обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи ст. 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття.

За приписами ст. ст. 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Враховуючи наведені вище умови спірного Договору, суд дійшов висновку, що строк оплати Товару, який було поставлено за Договором на суму 2 156 401,42 грн., настав:

- на суму 2 152 123,42 грн. по видатковій накладній від 26.12.14. - 20.01.15. (вихідні та святкові дні: 27.12.14., 28.12.14., 01.01.15., 03.01.15., 04.01.15., 07.01.15., 10.01.15., 11.01.15., 17.01.15., 18.01.15.);

- на суму 4278,00 грн. по видатковій накладній від 25.05.15. - 15.06.15. (вихідні дні: 30.05.15., 31.05.15., 06.06.15., 07.06.15., 13.06.15., 14.06.15.).

Як відзначалось судом, відповідачем було подано заяву про застосування строків позовної давності.

Проте, за висновками суду, строк позовної давності щодо вимог про стягнення основного боргу не сплив з наступних підстав.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з положеннями ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до п. 2.1 Постанови № 10 від 29.05.13. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом ч. 2 ст. 9 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст.175 Господарського кодексу України.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. ч. 3 та 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 2.1 Постанови № 10 від 29.05.13. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

За приписами п. 2.2 зазначеної Постанови, за змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічна позиція міститься також в постанові від 12.06.07. Верховного Суду України у справі № П-9/161-16/165.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Відповідно до п. 4.2 Постанови № 10 від 29.05.13. Пленуму Вищого господарського суду України, у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Як встановлено судом, в порушення умов Договору відповідачем не було оплачено Товар:

- на суму 2 152 123,42 грн. по видатковій накладній від 26.12.14.;

- на суму 4278,00 грн. по видатковій накладній від 25.05.15.;

Враховуючи визначені Договором строки оплати поставленого Товару, господарський суд дійшов висновку, що строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості:

- на суму 2 152 123,42 грн. почав свій перебіг з 21.01.15. та на момент звернення до суду (18.08.17. згідно відбитки поштового штемпеля на конверті) не сплив.

- на суму 4278,00 грн. почав свій перебіг з 16.06.15. та на момент звернення до суду (18.08.17. згідно відбитки поштового штемпеля на конверті) не сплив.

Доводи, викладені відповідачем в запереченнях на позовну заяву, поданих 24.10.17. через відділ діловодства суду, не приймаються судом як такі, що стосуються правовідносин сторін з виконання будівельно-монтажних робіт за період з 2014 по 2017 роки включно, а не правовідносин сторін по поставці Товару.

Таким чином, приймаючи до уваги все викладене вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення основного боргу в сумі 2 156 401,42 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Щодо вимог позивача про стягнення 1 484 032,16 грн. - інфляційних втрат, 170 278,00 грн. - 3 % річних, суд відзначає наступне.

За приписами ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань за Договором в частині внесення плати за поставлений Товар було нараховано:

- на суму 2 152 123,42 грн. за період з 01.02.15. по 31.08.17.

- на суму 4278,00 грн. за період з 17.06.15. по 31.08.17.

Відповідно до п.4.2 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

За висновками суду, з урахуванням умов Договору стосовно строків внесення плати, строк позовної давності за вимогами про стягнення 3% річних та інфляційних втрат: на суму 2 152 123,42 грн. почав свій перебіг з 21.01.15., на суму 4278,00 грн. почав свій перебіг з 16.06.15., та на момент звернення до суду не сплив.

Після здійснення власного розрахунку суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 481 000,78 грн. інфляційних втрат, 167 088,06 грн. 3% річних. Інфляційні втрати в розмірі 31,38 грн. та 3% річних в розмірі 3189,94 грн. нараховано безпідставно, а тому суд відмовляє в позові в цій частині.

При цьому відповідачем розрахунків 3% річних, інфляційних втрат позивача не оспорено, власних розрахунків до матеріалів справи не подано.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Комерційний центр футбольного клубу "Дніпро" (69063, м. Запоріжжя, вул. Дніпровська, б. 32; ідентифікаційний код 21921276) на користь Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова" (49047, м. Дніпро, вул. Криворізька, б. 1; ідентифікаційний код 14308368) 2 156 401 (два мільйони, сто п'ятдесят шість тисяч чотириста одну) грн. 42 коп. основного боргу, 1 481 000 (один мільйон чотириста вісімдесят одну тисячу) грн. 78 коп. інфляційних втрат, 167 088 (сто шістдесят сім тисяч вісімдесят вісім) грн. 06 коп. 3% річних, 57 067 (п'ятдесят сім тисяч шістдесят сім) грн. 35 коп. судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 13.11.17.

Суддя Т.М. Ващенко