Рішення

від 07.10.2010 по справі 2-711/2010

ПЕРШОТРАВНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРНІВЦІВ

Єдиний унікальний номер 2-711/2010

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.10.2010 року м.Чернівці

Першотравневий районний суд м. Чернівці в складі:

головуючого судді Скуляка І.А.,

при секретарі Харабарі Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Чернівці цивільну справу за позовом Прокурора Першотравневого району м. Чернівці в інтересах ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 третя особа на стороні позивача ОСОБА_4 у справах дітей Чернівецької міської ради про визнання права власності на житлову квартиру до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання права власності на житлову квартиру та визнання договору дарування недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Першотравневого району м. Чернівці в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_5, третя особа на стороні позивача ОСОБА_4 у справах дітей Чернівецької міської ради про визнання права власності на житлову квартиру, визнання договору дарування недійним, посилаючись на те, що 14.02.2003 року розпорядженням Тернопільського міського голови № 103 батькам вищевказаних неповнолітніх осіб дано згоду, на оформлення продажу 3/5 частин квартири за адресою: м. Тернопіль, вул. с.Будного 34\89, належних ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 при умові забезпечення неповнолітніх дітей житлом на праві власності за адресою: м. Чернівці, вул. Кочубея 35/30 і подальшим інформуванням про виконання розпорядження міського голови управління освіти і науки.

На момент здійснення відповідачами приватизації в квартирі АДРЕСА_1 проживали троє неповнолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Вказана квартира була приватизована відповідно до Закону України Про приватизацію державного житлового фонду (розпорядження міського бюро технічної інвентаризації від 19.12.2002 р. № 35590) і належить на праві спільної власності ОСОБА_6, ОСОБА_5 та неповнолітнім дітям ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_6.

14.02.03 укладено договір купівлі-продажу квартири за адресою: м.Тернопіль, вул. с.Будного 34/89. але рівноцінного житла для неповнолітніх відповідачами придбано не було.

17.02.03 укладено договір дарування квартири за адресою: м. Чернівці, вул. Кочубея 35/30 з обдарованими ОСОБА_5 та ОСОБА_6, згідно якого стали власниками тільки ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Вважає, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 позбавили неповнолітніх права власності на житло.

Згідно уточнених позовних вимог, просить суд визнати договір дарування квартири АДРЕСА_2 від 17.02.2003 року недійсним, визнати, що правовідносини ОСОБА_6 та ОСОБА_5 з дарителем ОСОБА_8 по договору дарування від 17.02.2003 року, які зареєстровано приватним нотаріусом ОСОБА_9 в реєстрі №315 від 17.02.2003 року є правочином, який вони мали на увазі, а саме договором купівлі-продажу квартири та визнати право власності на 1/5 квартири за адресою: м. Чернівці, вул. Кочубея 35/30 за ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, 1/5 - за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 та 1/5 - за неповнолітнім ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3.

В судовому засіданні прокурор та представник позивачів ОСОБА_10 та ОСОБА_3 підтримали позовні вимоги в повному обсязі та обґрунтовуючи їх посилалися на доводи викладені у позовній заяві, просили позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_5 CO. позовні вимоги визнала повністю та підтвердила доводи викладені в позовній заяві. Просила позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_6 та його представник ОСОБА_11 в судовому засіданні позов не визнали, та пояснили, що договір дарування укладався не про людське око, а з реальним наміром створити юридичні наслідки, і відповідав волевиявленню сторін, кошти які вони отримали в результаті продажу квартири ним були привласнені, і вони не були спрямовані, всупереч твердженням прокурора та представника позивачів, та відповідачки ОСОБА_12 CO., на начебто, здійснення оплата за укладення договору дарування. Просили в задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, оскільки відповідачами грубо були порушені права їх неповнолітніх дітей.

Суд заслухавши пояснення сторін, дослідивши докази, що знаходяться в матеріалах справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_5 CO. є батьками ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_12 є матір'ю ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2. (а.с.9,11,13,14,16)

13 лютого 2008 року шлюб між ОСОБА_13 та ОСОБА_13 CO. розірвано, (а. с. 18)

14.02.2003 року розпорядженням Тернопільського міського голови № 103. відповідачам, які є батькам неповнолітніх ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 дано згоду на оформлення продажу 3/5 частин квартири за адресою: м. Тернопіль, вул. с.Будного,34/89, належних ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 при умові забезпечення неповнолітніх дітей житлом на праві власності за адресою: м. Чернівці, вул. Кочубея 35\30 і подальшим інформуванням про виконання розпорядження міського голови управління освіти і науки, на що надала згоду опікунська рада при виконавчому комітеті Тернопільської міської ради, (а.с.24, 25)

Суд встановив, що момент здійснення відповідачами приватизації в квартирі АДРЕСА_3 проживали троє неповнолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Судом встановлено, що вказана квартира була приватизована відповідно до Закону України Про приватизацію державного житлового фонду (розпорядження міського бюро технічної інвентаризації від 19.12.2002 р. № 35590) і належала на праві спільної власності гр. ОСОБА_6, гр. ОСОБА_5 та неповнолітнім дітям ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_6.

14.02.03 укладено договір купівлі-продажу квартири за адресою: м.Тернопіль, вул. с.Будного 34/89., відповідно до якого ОСОБА_6, який діяв від імені свого сина ОСОБА_1, та ОСОБА_5 CO., яка діяла в інтересах своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1, продали квартиру АДРЕСА_3, (а.с.20).

17.02.03 було укладено договір дарування між ОСОБА_14 та Островською CO і ОСОБА_6, згідно якого ОСОБА_5 та ОСОБА_6 прийняли в дар квартиру за адресою: м. Чернівці, вул.Кочубея,35/30, і стали власниками даного нерухомого майна, (а.с.21,22).

Як вбачається з договору купівлі-продажу квартири за адресою: м.Тернопіль, вул. с.Будного 34\89, відповідно до якого ОСОБА_6 та ОСОБА_5 CO., які діяли в інтересах своїх неповнолітніх дітей, продали квартиру АДРЕСА_3, за згодою органу опіки та піклування, відповідно до розпорядження міського голови м. Тернопіль від 14.02.2003р. за №103/а.с.24/.

Як убачається з договору купівлі продажу квартири від 14 лютого 2003 року, квартира за адресою: М.Тернопіль, вул. с.Будного 34/89 належала на праві власності ОСОБА_6, ОСОБА_1, ОСОБА_1 CO., ОСОБА_2, ОСОБА_3, на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого та зареєстрованого Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації 19 грудня 2002року № 35852.

Відповідно до ст. 55 Закону України Про власність від 7 лютого 1991 року, який діяв на момент укладення договору дарування квартири від 17 лютого 2003 року, власник, не може бути позбавлений права власності на своє майно, крім випадків, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України.

Відповідно до ст. 17 Закону України Про охорону дитинства від 26 квітня 2001 року батьки не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання, та відповідно до ст. ст. 77,78 Кодексу про шлюб і сім'ю, який діяв на момент укладення договору дарування квартири від 17 лютого 2003 року та був чинним до 01.01.2004 року, за життя дітей батьки не мають права на майно дітей, так само як і батьки не мають права на майно дітей. Якщо у неповнолітніх є належне їм майно батьки управляють ним як опікуни і піклувальники без спеціального на те призначення, але з додержанням відповідних правил про опіку і піклування.

Аналізуючи викладені норми законодавства, які діяли на момент укладення вищевказаних договорів, суд прийшов до висновку, що здійснення відчуження майна дітей батьками, можливе лише, за умови наявності дозволу органу опіки та піклування, який був наданий відповідачам згідно розпорядження Тернопільського міського голови №103 від 14.02.2003 року, однак з умовою забезпечення позивачів, неповнолітніх дітей, житлом на праві власності за адресою м.Чернівці, вул.Кочубея,35/30.

Як вбачається із договору дарування від 17.02.2003 року до укладення даного договору власником квартири по вул.Кочубея, 35/30 в м.Чернівці була ОСОБА_14, що зокрема зазначено у п.2 договору дарування, /а.с.21/

Згідно ст.49 Закону України Про власність , який діяв на момент укладення даного договору дарування, володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, третейським судом.

У відповідності до ч.ч.1,3 ст.19 Закону України Про власність , громадяни мають право використовувати належне їм майно для ведення господарської та іншої не забороненої законом діяльності, громадяни мають право відчужувати належне їм майно.

У ч.3 ст.15 Закону України Про власність зазначено, що громадянин, який став власником цього майна, має право розпоряджатися ним на свій розсуд: продавати, обмінювати, здавати в оренду, укладати інші угоди, не заборонені законом.

Отже, як вбачається із досліджених доказів, ОСОБА_14 на законних підставах належала квартира по вул.Кочубея,35/30 в м.Чернівці і вона відповідно нею правомірно володіла, а тому згідно ст. 15 ЗУ Про власність мала право розпоряджатися нею на свій власний розсуд, і не могла бути примусово зобов'язана здійснити правочин щодо даного нерухомого майна на користь того чи іншого громадянина, та не могла бути зобов'язана здійснювати тільки обмежений перелік правочинів щодо даного нерухомого майна, в тому числі чи то дарування, чи то продаж тощо, а тому вона розпорядженням Тернопільського міського голови №103 від 14.02.2003 року не могла бути зобов'язана, всупереч її правам, здійснювати відчуження належного їй майна шляхом продажу.

У відповідності до статті 153 ЦК УРСР 1963 року договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах, а істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Згідно ст. 243 ЦК УРСР 1963 року (який діяв на моменті укладення договору дарування від 17.02.2003 року) за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність, договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.

Як вбачається із пояснень відповідача ОСОБА_6 та згідно п.7 договору дарування квартири від 17.02.2003 року, відповідачами та ОСОБА_14 було підтверджено своїми підписами у договорі, що даний договір дарування квартири по вул.Кочубея,35/30, в м.Чернівці не носить характеру мнимої та удаваної угоди і відповідав їхнім дійсним намірам.

Суд не приймає визнання позову відповідачкою, оскільки, як із пояснень відповідачки ОСОБА_5 так із її поведінки в судовому засіданні, вбачається, на думку суду, явна зацікавленість у вирішенні даної справи на користь позивачів.

Зважаючи на викладене, суд вважає, що прокурором та позивачем не доведено, що договір дарування квартири по вул.Кочубея,35/30, в м.Чернівці від 17.02.2003 року був удаваною угодою та вчинявся з метою приховання іншого правочину, оскільки договір дарування по своїй суті є правочином, ініціатором укладання якого є дарувальник, і перш за все його волевиявлення у безоплатній передачі обдаровуваному майна є первинним, а волевиявлення обдаровуваного є похідним, та не було надано суду належних доказів, які б підтверджували, що волевиявлення сторін даного договору було спрямоване в дійсності укладення договору дарування з метою приховання іншого правочину, в тому числі купівлі- -продажу, а тому позов не підлягає задоволенню, а відповідно і не підлягають задоволенню позовні вимоги, що визнання права власності на 1/5 квартири за адресою: м. Чернівці, вул.Кочубея 35/30 за ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, 1/5 - за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 та 1/5 - за неповнолітнім ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3. Керуючись ст. 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ

В задоволенні позову Прокурора Першотравневого району м. Чернівці в інтересах ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 третя особа на стороні позивача ОСОБА_4 у справах дітей Чернівецької міської ради про визнання права власності на житлову квартиру до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання права власності на житлову квартиру та визнання договору дарування недійсним відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 з дня його проголошення.

Суддя Першотравневого

районного суду м.Чернівці ОСОБА_15