Ухвала

від 08.11.2017 по справі 904/5333/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ОКРЕМА ДУМКА

08 листопада 2017 року Справа № 904/5333/16

Постановою Вищого господарського суду України від 08.11.2017 року у справі № 904/5333/16 колегією суддів у складі: Поляков Б.М., Короткевич О.Є., Погребняк В.Я. касаційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Флеім" (далі - ТОВ "Флеім", боржник) арбітражного керуючого Шимана Є.О. задоволено частково. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.12.2016 року у справі № 904/5333/16 скасовано. Справу № 904/5333/16 передано на новий розгляд до Дніпропетровського апеляційного господарського суду в іншому складі суду.

Відповідно до ст. 4 7 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально - більшістю голосів суддів.

Жодний із суддів не має права утримуватися від голосування. Головуючий суддя голосує останнім.

Суддя, не згодний із рішенням більшості складу колегії суддів, зобов'язаний підписати процесуальний документ і має право викласти письмово свою окрему думку, яка долучається до справи, але не оголошується.

Мною, Погребняком В.Я., при прийнятті зазначеної постанови Вищого господарського суду України за касаційною скаргою ліквідатора ТОВ "Флеім" було висловлено окрему думку, суть якої полягає в такому.

Згідно зі ст. 4 1 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Згідно зі ст. 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 року № 4212-VI, що набрав чинності з 19.01.2013 року, далі - Закон про банкрутство), якщо вартості майна боржника - юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом. У разі виявлення зазначених обставин ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов'язаний звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи. Обов'язковою умовою звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство є дотримання боржником порядку ліквідації юридичної особи відповідно до законодавства України.

Такий порядок передбачений нормами ч. 3 ст. 110, ст. 111 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), норми яких містять загальні положення про ліквідацію юридичної особи (суб'єкта господарювання).

Особлива процедура, що передбачена ст. 95 Закону про банкрутство (банкрутство боржника, що ліквідується власником), випливає з процедури добровільної ліквідації юридичної особи, тобто ліквідації юридичної особи за рішенням її учасників (власників) або органу, уповноваженого на це установчими документами.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 14.07.2016 року за результатами підготовчого засідання порушено провадження у справі № 904/5333/16 про банкрутство ТОВ "Флеім" в порядку ст. 95 Закону про банкрутство.

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 26.07.2016 року у справі № 904/5333/16 визнано боржника банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатора банкрута, якого зобов'язано його вчинити певні дії та інше.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.12.2016 року у справі № 904/5333/16 за результатами розгляду апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ у Солом'янському районі, заявник) постанову суду першої інстанції від 26.07.2016 року скасовано. Провадження у справі № 904/5333/16 припинено, з огляду на те, що суд апеляційної інстанції встановив порушення боржником порядку добровільної ліквідації юридичної особи, передбаченого нормами цивільного законодавства.

Вважаю, що необхідними передумовами для звернення із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство боржника, в порядку ст. 95 Закону про банкрутство, є дотримання вимог цивільного та господарського законодавства щодо добровільної ліквідації юридичної особи.

Такі передумови полягають у наступному: прийняття рішення власником майна (або органом, уповноваженим управляти майном) боржника про звернення боржника до господарського суду із заявою; проведення аналізу активів боржника у вигляді проведення інвентаризації наявного майна (у тому числі переданого у заставу майна), його належної оцінки та оцінки грошових коштів на рахунках боржника; аналіз пасивів боржника шляхом публікації оголошення згідно з вимогами ч. ч. 2, 5 ст. 105 ЦК України. Проведення аналізу активів та пасивів боржника є підставою складення проміжного ліквідаційного балансу, який додається до заяви боржника відповідно до п. 3 ст. 11 Закону про банкрутство.

Дотримання визначених вимог та сукупність вказаних дій із доданням доказів їх проведення є підставою для звернення ліквідатора (ліквідаційної комісії) із заявою про порушення справи про банкрутство на підставі ст. 95 вказаного Закону про банкрутство та складає предмет спору у справі про банкрутство за особливою процедурою, що порушується в порядку норм вказаної статті.

При цьому, необхідною та обов'язковою передумовою порушення провадження у справі про банкрутство, на підставі ст. 95 Закону про банкрутство, є надання належних доказів на підтвердження наявності всіх передумов для порушення провадження, згідно з цією статтею, саме на момент звернення боржника із відповідною заявою.

Вимоги до заяви про порушення справи про банкрутство, в тому числі, і до заяви, яка подається боржником, встановлені у ст. 11 Закону про банкрутство.

Згідно з ч. 1 ст. 111 ЦК України з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу щодо ліквідації юридичної особи ліквідаційна комісія (ліквідатор) зобов'язана вжити всіх необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості юридичної особи, що ліквідується, та письмово повідомити кожного з боржників про припинення юридичної особи в установлені цим Кодексом строки.

Ліквідаційна комісія (ліквідатор) заявляє вимоги та позови про стягнення заборгованості з боржників юридичної особи.

Ч. 7 ст. 111 ЦК України передбачено, що для проведення перевірок та визначення наявності або відсутності заборгованості із сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування ліквідаційна комісія (ліквідатор) забезпечує своєчасне надання органам доходів і зборів та Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування документів юридичної особи (її філій, представництв), у тому числі первинних документів, регістрів бухгалтерського та податкового обліку.

До моменту затвердження ліквідаційного балансу ліквідаційна комісія (ліквідатор) складає та подає органам доходів і зборів, Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування звітність за останній звітний період.

Відповідно до ч. 8 ст. 111 ЦК України ліквідаційна комісія (ліквідатор) після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду.

Ч. 10 ст. 111 ЦК України встановлено, що до затвердження ліквідаційного балансу ліквідаційна комісія (ліквідатор) складає та подає органам доходів і зборів, Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування звітність за останній звітний період.

В силу приписів ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Зважаючи на положення ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.

Так, апеляційним господарським судом у постанові від 20.12.2016 року у даній справі, на підставі матеріалів та обставин справи, встановлено недотримання ліквідаційною комісією ТОВ "Флеім" вимог цивільного та господарського законодавства щодо добровільної ліквідації юридичної особи, а також неподання ліквідаційною комісією, на момент порушення провадження у цій справі, документів у підтвердження здійснення повної досудової процедури ліквідації ТОВ "Флеім", що є порушенням вимог ст. 95 Закону про банкрутство.

Встановивши факт безпідставного порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ "Флеім", суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про припинення провадження у даній справі на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Вважаю за необхідне звернути увагу на таке.

Відповідно до ст. 111 5 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішення або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111 7 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Постанова Вищого господарського суду України від 08.11.2017 року у справі № 904/5333/16 за касаційною скаргою ТОВ "Флеім" не повною мірою відповідає вимогам вказаних норм процесуального права.

Зокрема, в порушення ст. 111 7 ГПК України постанова містить висновки, які не ґрунтуються на матеріалах справи та на приписах Закону про банкрутство.

У постанові Вищого господарського суду України від 08.11.2017 року у даній справі зазначено, що у матеріалах справи відсутні докази звернення ДПІ у Солом'янському районі з грошовими вимогами до боржника в порядку, встановленому ч. 3 ст. 95 Закону про банкрутство, отже, контролюючий фіскальний орган не набув статусу кредитора у даній справі про банкрутство.

Суд касаційної інстанції посилається на те, що перелік учасників провадження у справі про банкрутство не є вичерпним, оскільки до учасників справи про банкрутство ст. 1 Закону про банкрутство відносить також інших осіб, які у випадках, передбачених Законом про банкрутство, беруть участь у провадженні у справі про банкрутство, однак вважає, що інші випадки участі органу доходів і зборів у справі про банкрутство платника податків Законом про банкрутство не передбачені, отже, орган доходів і зборів не віднесений чинним законодавством до інших, окрім кредиторів, учасників справи про банкрутство.

Вважаю, що вказаний вище висновок суду касаційної інстанції у постанові від 08.11.2017 року у справі № 904/5333/16 суперечить ст. 1 Закону про банкрутство та ст. 91 ГПК України.

Положеннями ст. 1 Закону про банкрутство регламентовано, що учасниками провадження у справі про банкрутство визнано таких осіб: сторони (конкурсні кредитори та боржник), забезпечені кредитори, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) суб'єкта підприємницької діяльності - боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство.

Водночас, вказаний перелік учасників провадження у справі про банкрутство не є вичерпним, оскільки до учасників справи про банкрутство названа стаття відносить також інших осіб, які у випадках, передбачених Законом про банкрутство, беруть участь у провадженні у справі про банкрутство.

Відповідно до ч. 1 ст. 91 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду можуть подавати сторони та інші учасники судового процесу, зазначені у цьому Кодексі та Законі про банкрутство (ст. 106 ГПК України).

Статтею 99 ГПК України встановлено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно зі ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається із матеріалів справи, у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців станом на 29.06.2016 року міститься інформація: про взяття на облік як платника податків у ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська ГУ ДФС у Дніпропетровській області з 10.09.2014 року (а.с.-13); про зміну місцезнаходження боржника з 29.12.2015 року (а.с.-14), яка зареєстрована реєстраційною службою Солом'янської районної у м. Києві державною адміністрацією. Крім того, у своїй апеляційній скарзі (а.с.-174) ДПІ у Солом'янському районі посилається на те, що боржник перебуває на податковому обліку у ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві, як платник податків за неосновним місцем обліку.

Таким чином, враховуючи особливості процедури банкрутства в порядку ст. 95 Закону про банкрутство, правовий статус Державної податкової інспекції як контролюючого органу, передбачений нормами цивільного та податкового законодавства, вважаю висновки викладені у постанові Вищого господарського суду України від 08.11.2017 року у даній справі щодо відсутності у ДПІ у Солом'янському районі права на апеляційне оскарження у цій справі необґрунтованими та безпідставними.

Наведена правова позиція підтверджується судовою практикою Вищого господарського суду України (постанова від 11.05.2016 року у справі № 904/10403/15, постанова від 08.11.2016 року у справі № 904/3479/16, постанова від 21.12.2016 року у справі № 904/7964/16, постанова від 31.10.2017 року у справі № 904/11312/16).

Суддя

Вищого господарського суду України Погребняк В.Я.