Постанова

від 07.11.2017 по справі 910/12643/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" листопада 2017 р. Справа№ 910/12643/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Корсакової Г.В.

Майданевича А.Г.

за участю представників сторін:

від позивача: Божко А.В. - представник за довіреністю;

від відповідача: Мітіна Т.В. - представник за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства Олександрія-Н

на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2017

у справі № 910/12643/17 (суддя Привалов А.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Зорепад - Прем`єр

до Приватного підприємства Олександрія-Н

про стягнення 57 669,78 грн.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва з позовом звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю Зорепад - Прем`єр до Приватного підприємства Олександрія-Н про стягнення 57 669, 78 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.09.2017 у справі № 910/12643/17 позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням Приватне підприємство Олександрія-Н звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2017 у справі № 910/12643/17 та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог Товариству з обмеженою відповідальністю Зорепад - Прем`єр у повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2017 прийнято апеляційну скаргу Приватного підприємства Олександрія-Н на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2017 у справі № 910/12643/17 до розгляду та порушено апеляційне провадження. Розгляд апеляційної скарги призначено на 07.11.2017.

У зв'язку із перебуванням судді Гончарова С.А., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, на навчанні, відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 06.11.2017 було визначено склад колегії суддів: Гаврилюк О.М. (головуючий), Корсакова Г.В., Майданевич А.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2017 прийнято матеріали справи № 910/12643/17 з розгляду апеляційної скарги Приватного підприємства Олександрія-Н на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2017 у справі № 910/12643/17 до свого провадження.

07.11.2017 відповідачем через відділ документального забезпечення суду подано клопотання про призначення у справі судової товарознавчої експертизи та наведено перелік питань, які необхідно поставити на вирішення судовому експерту.

Колегія суддів, розглянувши подане клопотання, дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення, оскільки вирішення питань, які перелічені у вказаному клопотанні, не є предметом розгляду у справі № 910/12643/17.

Представник позивача у судовому засіданні 07.11.2017 заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2017 у справі № 910/12643/17 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги без задоволення.

Представник відповідача у судовому засіданні 07.11.2017 підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2017 у справі № 910/12643/17 та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог Товариству з обмеженою відповідальністю Зорепад - Прем`єр у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу; апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі; в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши докази, що є у справі, перевіривши застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, 15.08.2016 між позивачем та відповідачем укладено договір поставки № 15-2016, відповідно до п. 1.1 якого позивач, за договором постачальник, зобов'язується передати у власність відповідача, за договором покупця, товар в асортименті, кількості і за цінами згідно із погодженими сторонами в рахунках по договору чи специфікаціями, а відповідач зобов'язується прийняти цей товар та оплатити його на умовах, визначених даним договором.

Відповідно до п. 1.2 договору № 15-2016 прийняття продукції здійснюється відповідачем по накладній (им), що підтверджує згоду останнього на купівлю товару даного асортименту, в кількість і по цінам, що визначені в накладній (их).

Згідно із п.п. 2.1, 2.2 договору № 15-2016 поставка товару здійснюється в асортименті та кількості відповідно виставленого рахунку-фактури. Партія товару, що узгоджена, має бути поставлена протягом 14 робочих днів, з дня отримання передоплати.

Відповідно п.п. 3.1, 3.2 договору № 15-2016 ціни на товари, що постачається по даному договору є вільними відпускними та вказуються у рахунках та накладних. Ціни, що визначені в рахунках і накладних, є узгодженими цінами для сторін і не підлягають зміні. Сума даного договору складається з суми вартості партій товарів (згідно рахунків та накладних), поставлених позивачем протягом дії даного договору.

Пунктами 4.1, 4.2 договору № 15-2016 сторонами погоджено умови про те, що відповідач сплачує вартість замовленого товару шляхом банківського переказу на рахунок позивача згідно із виставленим рахунком. Платіжне зобов'язання вважається виконаним відповідачем після надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача. Оплата здійснюється відповідачем на підставі цього договору та рахунку, виставленого позивачем на вартість партії товару.

Факт постачання позивачем товару відповідно до умов договору № 15-2016 та прийняття відповідачем товару на загальну суму 107 908,00 грн. підтверджується видатковими накладними, а саме: № 220 від 20.09.2016 на суму 5 310,00 грн., № 223 від 23.09.2016 на суму 2 298,00 грн., № 233 від 07.10.2016 на суму 53 500,00 грн. та № 289 від 16.12.2016 на суму 46 800,00 грн., належним чином засвідчені копії яких наявні у матеріалах справи.

Згідно із статтею 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як зазначає позивач та не заперечується відповідачем, останнім частково, на суму у розмірі 61 108,00 грн., оплачено поставлений позивачем товар, у зв'язку із чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 46 800,00 грн.

12.06.2017 позивач надіслав відповідачу претензію № 0606/17-01 від 06.06.2017, в якій вимагав сплатити борг та штрафні санкції.

Надсилання претензії підтверджується описом вкладення у цінний лист від 12.06.2017 та фіскальним чеком від 12.06.2017.

Відповіді на претензію позивача за № 0606/17-01 від 06.06.2017 відповідачем не надано.

Доказів повної оплати за поставлений позивачем товар згідно із договором № 15-2016 у розмірі 46 800,00 грн., відповідачем не надано.

Таким чином, апеляційний господарський суд, враховуючи часткову сплату відповідачем заборгованості, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 46 800,00 грн., за поставлений позивачем товар згідно із договором № 15-2016, є такою, що підтверджена матеріалами справи, відповідає чинному законодавству та підлягає задоволенню.

Згідно із ч. 2 ст. 193, ч. 1. ст. 216 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до п. 6.1 договору № 15-2016 за прострочення в оплаті за товар відповідач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент прострочення, за кожен день прострочення.

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за договором № 15-2016, перевіривши розрахунок сум пені, 3% річних та інфляційних нарахувань, апеляційний господарський суд погоджується із висновками суду першої інстанції та вважає, що суми пені у розмірі 6 341,72 грн., 3% річних у розмірі 830,86 грн. та інфляційних нарахувань у розмірі 3 697,20 грн., є правильними та такими, що підлягають стягненню з відповідача.

Київський апеляційний господарський суд не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

Посилання скаржника на те, що в порушення умов договору № 15-2016 позивачем не було передано жодних документів на підтвердження якості переданого товару та те, що кількість товару не відповідала поставленій кількості є безпідставним, оскільки у матеріалах справи містяться видаткові накладні, підписані представником відповідача, без будь-яких зауважень, в тому числі із без зазначення про прийняття товару без документів, які підтверджують якість товару.

Крім того, відповідач не був позбавлений права відмовитись від прийняття товару за відсутності документів, які підтверджують якість товару.

Посилання скаржника на те, що позивачем був поставлений товар неналежної якості, який при пранні дав велику "усадку", також є безпідставним, оскільки у матеріалах справи відсутні докази складення відповідачем актів згідно із Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю, затвердженої постановою № П-7 від 25.04.1966, а також відсутні докази дотримання відповідачем правил прання, зазначених у п. 5.4 договору № 15-2016, не надано таких доказів із до господарського суду апеляційної інстанції.

Слід зазначити, що скаржник, за наявності підстав, не позбавлений права звернутись до суду для захисту своїх прав із відповідним позовом.

Твердження скаржника про те, що господарським судом першої інстанції порушено норми ст. 4-3 ГПК України, не створивши відповідачу необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства та побавив відповідача можливості захистити свої права та законні інтереси, висловити свою позицію з цього спору та довести її належними доказам, чим порушив норми ст. 129 Конституції України та ст. 4-2 ГПК України, є безпідставними, враховуючи наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, ухвалою суду першої інстанції від 02.08.2017 розгляд справи № 910/12643/17 призначено на 14.09.2017.

Зазначену ухвалу отримано позивачем 12.09.2017, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за № 43235897.

Згідно із ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач не скористався правом взяти участь у судовому засіданні 14.09.2017, оскільки не направив свого представника.

Київський апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити, що законодавством не передбачено обмежень щодо надання керівником юридичної особи повноважень її представника у господарському процесі іншим особам, крім тих, що не мають можливості взяти участь у судовому засіданні, крім того, керівник юридичної особи не був позбавлений права представляти інтереси позивача особисто.

Статтею 77 ГПК України передбачено саме право, а не обов'язок суду відкладати розгляд справи через нез'явлення в засідання представника сторони.

Крім того необхідно врахувати те, що позивач не був позбавлений можливості направити іншого представника у засідання суду, надати письмові пояснення або додаткові докази, а також сплив строку розгляду справи, передбаченого нормами ГПК України

Таким чином, судом першої інстанції були дотримані норми процесуального права про права та обов'язки сторін у судовому процесі.

Порушення норм процесуального права, на які вказує скаржник, відсутні.

Обставини, на які скаржник посилається як на підставу для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2017 у справі № 910/12643/17, визнаються колегією суддів безпідставними.

З огляду на вищевикладене, правові підстави для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2017 у справі № 910/12643/17 та для задоволення апеляційної скарги Приватного підприємства Олександрія-Н , відсутні.

Твердження апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених рішенні Господарського суду міста Києва від 14.09.2017 у справі № 910/12643/17.

Скаржником, на підтвердження доводів щодо неправильного застосування норм процесуального та матеріального права, не наведено обставин, які б свідчили про наявність таких порушень.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, скаржник не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли би бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43, 101 ГПК України.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги, згідно із ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства Олександрія-Н на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2017 у справі № 910/12643/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2017 у справі № 910/12643/17 залишити без змін.

3. Справу № 910/12643/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді Г.В. Корсакова

А.Г. Майданевич