Постанова

від 05.06.2007 по справі 11/389-06-10701

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ 

СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ         

05 червня 2007 р.                                                                                  

№ 11/389-06-10701 

Вищий господарський суд України у

складі колегії суддів: головуючого, судді Кузьменка М.В., суддів Васищака І.М.,

Палій В.М., за участю представника відповідача ОСОБА_2 (дов. від 11.05.07),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу суб'єкта

підприємницької діяльності ОСОБА_1 на рішення господарського суду Одеської

області від 22 листопада 2006 року та постанову Одеського апеляційного

господарського суду від 13 березня 2007 року у справі № 11/389-06-10701 за

позовом селянського (фермерського) господарства “Марінов-син” до суб'єкта

підприємницької діяльності ОСОБА_1 про стягнення 12 484 грн.,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2006 року селянське

(фермерське) господарство “Марінов-син” звернулось до господарського суду

Одеської області з позовом до суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 про

стягнення боргу в розмірі 8 610 грн. вартості ячменю та 4 201 грн. 68 коп. пені

з підстав невиконання зобов'язання, що виникло з договору.

Відповідач позов не визнав,

посилаючись на неналежну якість товару.

Рішенням господарського суду

Одеської області від 22 листопада 2006 року (суддя С.Власова), залишеним без

змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 13 березня 2007

року, позов задоволено в частково в сумі 

7 000 грн. та 2 555 грн. пені; в решті позову відмовлено.

Суб'єкт підприємницької діяльності

ОСОБА_1 просить судові рішення в даній справі скасувати з підстав неправильного

застосування господарськими судами статей 658 і 673 Цивільного кодексу України,

статті 14 Закону України “Про насіння та садивний матеріал”, статті 33

Господарського процесуального кодексу України та прийняти нове рішення, яким у

позові відмовити.

Селянське (фермерське) господарство

“Марінов-син” проти доводів касаційної скарги заперечує і в її задоволенні

просить відмовити.

Сторони належним чином були

повідомлені про час і місце судового засідання, проте представник позивача в

судове засідання не з'явився.

Колегія суддів вважає, що касаційна

скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено,

що 4 квітня 2005 року сторони уклали договір, на умовах якого позивач

зобов'язався продати відповідачеві насінний ячмінь у кількості до 10 тонн за

ціною 0, 70 грн. за 1 кг .

Фактично позивач передав

відповідачу ячмінь у кількості 12 300 кг. на загальну суму 8 610 грн., що підтверджується

накладними НОМЕР_1 та НОМЕР_2.

За правилами частини 2 пункту 1

статті 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про

предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для

договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї

із сторін має бути досягнуто згоди.

Оскільки договором сторони

передбачили продаж 10 тонн ячменю і саме на цю кількість товару була видана

довіреність серії НОМЕР_3, господарські суди, з урахуванням заявленої позивачем

підстави позову, дійшли висновку про задоволення позовних вимог в частині

стягнення з відповідача вартості 10 тонн ячменю в розмірі 7 000 грн.

Відповідно до частини 2 статті 193,

частини 1 статті 216 Господарського кодексу України порушення зобов'язання є

підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом,

іншими законами або договором; учасники господарських правовідносин несуть

господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання

шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в

порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За обставин порушення відповідачем

зобов'язання господарські суди на підставі пункту 5 спірного договору, статті

549 Цивільного кодексу України та статей 230 і 232 Господарського кодексу

України обґрунтовано задовольнили позов в частині стягнення пені за період з 17

жовтня 2005 року по 17 жовтня 2006 року на загальну суму 2 555 грн.

При цьому господарські суди

виходили з того, що розмір пені обраховується з суми боргу - 7000 грн. та

обмежується позовною давністю в один рік.

За змістом статей 33 і 34

Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті

обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог.

Всупереч вказаним статтям,

відповідач не надав господарським судам доказів, які спростовують позовні

вимоги чи звільняють його від цивільної відповідальності.

Інші твердження скаржника

досліджувались апеляційним господарським судом і їм дана належна юридична

оцінка.

Отже, з урахуванням меж перегляду

справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду

справи фактичні її обставини були встановлені господарськими судами на підставі

всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів

відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним

застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, керуючись

статтями 1115, 1117, 1119, 11111

Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду

Одеської області від 22 листопада 2006 року та постанову Одеського апеляційного

господарського суду від 13 березня 2007 року у справі № 11/389-06-10701

залишити без змін, а касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності

ОСОБА_1 без задоволення.

Головуючий, суддя

М.В. Кузьменко

Суддя

І. М. Васищак

Суддя

В. М. Палій