Ухвала

від 07.11.2017 по справі 523/19296/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 22-ц/785/5763/17

Номер справи місцевого суду: 523/19296/14-ц

Головуючий у першій інстанції Шепітко І. Г.

Доповідач Дрішлюк А. І.

Категорія: 27

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого - судді Дрішлюка А.І., суддів Драгомерецького М.М., Черевко П.М.,

при секретарі судового засідання Бахірко А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20 січня 2015 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення суми заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, та пені, -

ВСТАНОВИЛА:

28 листопада 2014 року ПАТ УкрСиббанк звернулися до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, яким просили суд стягнути суму заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, проценти, нараховані за користування кредитом, та пеню (а.с. 1-4).

Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 20 січня 2015 року позовні вимоги ПАТ УкрСиббанк були задоволені в повному обсязі. А саме, суд вирішив стягнути у солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ УкрСиббанк заборгованість за кредитним договором №11290984000 від 07 лютого 2008 року станом на 17 листопада 2014 року у загальному розмірі 1 014 503,93 (один мільйон чотирнадцять тисяч п'ятсот три) гривні 93 копійки, що складає за курсом НБУ на час здійснення розрахунку - 66 153,46 доларів США, з яких: сума заборгованості за кредитом - 922 381,82 (дев'ятсот двадцять дві тисячі триста вісімдесят одна) гривня 39 копійок, що складає за курсом НБУ на час здійснення розрахунку 60146,39 доларів США, сума заборгованості по процентам - 92122 (дев'яносто дві тисячі сто двадцять дві) гривні 11 копійок, що складає за курсом НБУ на час здійснення розрахунку 6007,07 доларів США, а також суму пені за несвоєчасне погашення заборгованості по сплаті пені за порушення термінів повернення кредиту та сплати процентів за кредит у розмірі 8648,83 гривень. Окрім цього, суд вирішив стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 судові витрати в рівних частках у загальному розмірі 3654,00 грн.

10 травня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про перегляд заочного рішення (а.с. 84-85).

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 26 травня 2017 року заяву ОСОБА_2 було залишено без задоволення та роз'яснено його право оскаржити заочне рішення в загальному порядку протягом 10 днів з моменту проголошення ухвали (а.с. 95).

Не погоджуючись з заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 20 січня 2015 року, ОСОБА_2 01 червня 2017 року засобами поштового зв'язку направив до суду апеляційну скаргу. Зокрема, апелянт вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права. При цьому, апелянт зазначає, що суд першої інстанції неповно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, а разом з тим, не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому розгляду справи. Так, апелянт посилається на те, що він не був належно повідомлений про час та місце судового засідання, в якому було ухвалене оскаржуване заочне рішення. Крім цього, вказує, що ПАТ УкрСиббанк не мав права надавати йому кредит в іноземній валюті для розрахунків кредитними коштами; не проінформував апелянта у письмовій формі під час укладення кредитного договору про можливі ризики в разі можливої різкої зміни валютного курсу. Також, серед іншого, апелянт посилається на несправедливі умови кредитного договору №11290984000 від 07 лютого 2008 року. Тому, апелянт просить скасувати заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20 січня 2015 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ПАТ УкрСиббанк відмовити в повному обсязі (а.с. 102-106).

Представник апелянта апеляційну скаргу підтримував. Сторони в останнє судове засідання не з'явилися, про час та місце судового засідання повідомлялись належним чином. Згідно з ч. 2 ст. 305 ЦПК України, неявка сторони, яка сповіщена про день і час розгляду справи не перешкоджає розглядові справи. При цьому колегія суддів виходить також із того, апелянт, як ініціатор провадження на цій стадії, повинен проявляти процесуальну зацікавленість рухом своєї скарги, і крім судових повісток, має можливість отримати інформацію про розгляд його скарги в Інтернет-мережі на офіційній сторінці Апеляційного суду Одеської області. Тому слід визнати, що апелянт самостійно розпорядився своїми процесуальними правами, та не з'явився в судове засідання до апеляційного суду Одеської області, яке, до того, неодноразово відкладалось.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20 січня 2015 рокузалишенню без змін, виходячи з наступного.

Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Приймаючи рішення в справі суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача законні, обґрунтовані та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та відхиляючи доводи апеляційної скарги вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Згідно з ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. В ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша установа зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти .

Як зазначається в ст.553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Поручителем може бути одна або кілька осіб. Відповідно до ст.554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. При цьому поручителі, виходячи із зазначених норм закону, несуть солідарну відповідальність з боржником кожен за своїм договором поруки. Ст.192 ЦК України визначено, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції 27 квітня 2007 року між ПАТ УкрСиббанк та ОСОБА_2 був укладений Кредитний договір №11149339000, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит в сумі 80000,00 (вісімдесят тисяч) доларів США, при цьому позичальник зобов'язався повернути ці грошові кошти у строк до 27 квітня 2017 року, здійснюючи погашення заборгованості та сплачуючи проценти за користування кредитними ресурсами у валюті кредиту по процентній ставці 13,50 % річних згідно встановлених договором умов та розміру (а.с. 6-15). Пунктом 2.3 зазначеного договору передбачено, що у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за даним договором банк має право визнати термін дострокового повернення кредиту та нарахованих процентів, комісій у порядку встановленому Договором (а.с. 8).

Оскільки умови кредитного договору від 27 квітня 2007 року позичальником належним чином не виконувались ПАТ УкрСиббанк 28 листопада 2014 року звернувся до суду з відповідним позовом та надав розрахунок заборгованості по вказаному договору. З поданих розрахунків вбачається, що станом на 17 листопада 2014 року заборгованість по кредитному договору та процентам становить 66153,46 доларів США, з яких: сума заборгованості за кредитом - 60 146,39 доларів США - що складає 922 381,82 (дев'ятсот двадцять дві тисячі триста вісімдесят одна) гривня 39 копійок за курсом НБУ на час здійснення розрахунку, сума заборгованості по процентам - 6 007,070 доларів США, що складає 92122 (дев'яносто дві тисячі сто двадцять дві) гривні 11 копійок за курсом НБУ на час здійснення розрахунку. Сума пені за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту становить 1 482,95 гривень, а пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам - 7165,88 гривень (а.с. 25-39).

Оскільки суд першої інстанції вважав вимоги позивача обґрунтованими та доведеними, та врахувавши, що в забезпечення кредитного договору №11149339000 від 27 квітня 2007 року було укладено договір поруки №112052 від 27 квітня 2007 року, за умовами якого ОСОБА_3 виступив поручителем та п. 1.4 якого передбачено, що поручитель і позичальник несуть солідарну відповідальність перед кредитором (а.с. 22-23), то задовольнив позов, при цьому правильно вирішивши спір по суті пославшись на відповідні норми діючого цивільного законодавства.

Разом з тим, відхиляючи доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Апелянт зазначив, що судом першої інстанції були порушені норми цивільного процесуального права, а саме вимоги ст. 74, ст. 224 ЦПК України та вказав, що жодних листів та судових повісток, окрім копії позовної заяви з доданими до неї матеріалами він не отримував.

Так, ст. 74 ЦПК України визначено, що судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судові повістки-повідомлення - особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов'язковою. У разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином. Відповідно до положень ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

В матеріалах справи міститься відповідь відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області з якого вбачається, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 64). На вказану адресу відповідачу-апелянту судом першої інстанції надсилалася копія ухвали та судова повістка, які однак повернулися до суду в зв'язку з закінченням терміну зберігання, що підтверджується конвертом з рекомендованим поштовим повідомленням (а.с. 67,68). Одночасно колегія суддів звертає увагу, що вказана адреса ОСОБА_2 зазначена і в кредитному договорі, і в договорі поруки від 27 квітня 2007 року (а.с. 15, 23). 19 січня 2015 року позивач надав до суду заяву якою позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити, надав згоду на заочний розгляд справи (а.с. 72). Отже, ОСОБА_2 повідомлявся про час та місце судового засідання в якому вирішувався даний спір. Між тим, оскільки відповідач подававав заяву про перегляд заочного рішення, а також був допущений судом апеляційної інстанції до розгляду скарги по суті, сам факт не отримання судової повістки, в умовах забезпечення реалізації права на судовий розгляд, не впливає на вирішення спору по суті.

Крім того, відхиляючи доводи апелянта щодо того, що ПАТ УкрСиббанк не мав права надавати кредит в іноземні валюті для розрахунків кредитними коштами з резидентами України колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ в своїй постанові № 5 від 30 березня 2012 року Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин , а саме п. 10 згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, а статтею 192 ЦК передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Отже, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність") банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання). Щодо вимог підпункту "в" пункту 4 статті 5 цього Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення операцій щодо надання та одержання резидентами кредитів у іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі , то, оскільки на цей час законодавством України не встановлено термінів і сум кредитів у іноземній валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування, ця норма не може застосовуватись судами. В пункті 11 вказано, що у разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт "г" пункту 4 статті 5 Декрету про валютне регулювання) суд має виходити з того, що Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України "Про Національний банк України" в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429/10028). Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій). У зв'язку з наведеним суди повинні виходити з того, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору. Відповідно колегія суддів відхиляє вказаний довід апелянта.

Відхиляючи довід апеляційної скарги щодо неповідомлення про кредитні ризики, колегія суддів виходить з того, що саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для відмови в позові, оскільки позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги про несправедливість умов кредитного договору №11290984000 від 07 лютого 2008 року колегія суддів виходить з правової позиції ВСУ по справі № 6-1341цс15 від 2 грудня 2015 року, згідно якої за змістом статей 11, 18 Закону України Про захист прав споживачів до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Закон України Про захист прав споживачів застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. У справі, рішення в якій переглядається, відповідачами позов про визнання недійсними кредитного договору не заявлявся, а тому оцінка кредитного договору з такої позиції виходить за межі розгляду в суді апеляційної інстанції. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір було укладено в 2007 році, а заперечення про несправедливість його умов виникло після порушення цього провадження в 2014 році.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростували правильних по суті висновків суду першої інстанції, колегія суддів відхиляє апеляційну скаргу та залишає рішення без змін на підставі ст. 308 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20 січня 2015 року- залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду

Одеської області А.І. Дрішлюк

П.М. Черевко

М.М. Драгомерецький

07.11.2017 року м. Одеса