Постанова

від 21.03.2018 по справі 523/19296/14-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

21 березня 2018 року

м. Київ

справа № 523/19296/14-ц

провадження № 61-1942св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство УкрСиббанк ,

відповідач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси у складі судді Шепітко І. Г. від 20 січня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області у складі колегії суддів: Дрішлюка А. І., Драгомерецького М. М., Черевко П. М. від 07 листопада 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2014 року Публічне акціонерне товариство УкрСиббанк (далі - ПАТ УкрСиббанк ) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту.

Позовна заява мотивована тим, що 27 квітня 2007 року між банком та ОСОБА_4 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11149339000, відповідно до умов якого останній отримав 80 000,00 доларів США, на умовах сплати 13,5 % річних та кінцевим строком повернення - не пізніше 27 квітня 2017 року.

Також позивач зазначив, що з метою забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним договором про надання споживчого кредиту 27 квітня 2007 року між ним та ОСОБА_5 укладено договір поруки.

Посилаючись на те, що у зв'язку із невиконанням позичальником умов договору про надання споживчого кредиту від 27 квітня 2007 року, станом на 17 листопада 2014 року утворилася заборгованість у розмірі 66 153,46 долари США, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 60 146,39 доларів США (еквівалент 922 381 грн 82 коп.), несплачені проценти - 6 007,07 доларів США (еквівалент 92 122 грн 11 коп.), а також пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 1 482 грн 95 коп. та пеня за несвоєчасну сплату процентів у розмірі 7 165 грн 88 коп., які ПАТ УкрСиббанк просило стягнути солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Заочним рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20 січня 2015 року позов ПАТ УкрСиббанк задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ПАТ УкрСиббанк заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11149339000 від 27 квітня 2007 року у розмірі 1 014 503 грн 93 коп. (еквівалент 66 153,46 долари США), з яких: заборгованість за тілом кредиту - 922 381 грн 82 коп. (еквівалент 60 146,39 доларів США), заборгованість за несплаченими процентами - 92 122 грн 11 коп. (еквівалент 6 007,07 доларів США), пеня за несвоєчасну сплату тіла кредиту та процентів за користування кредитними коштами у розмірі 8 648 грн 83 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_4 свої зобов'язання за забезпеченим порукою договором про надання споживчого кредиту не виконує у результаті чого існує заборгованість перед ПАТ УкрСиббанк , тому кредитор вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом солідарного стягнення із боржника та поручителя заборгованості у розмірі, визначеному згідно із наданим представником банку розрахунком.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 07 листопада 2017 року заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20 січня 2015 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідачами належним чином умови договору про надання споживчого кредиту не виконані, а тому з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 необхідно стягнути у солідарному порядку заборгованість за цим договором з урахуванням розрахунку заборгованості, який відповідачами не спростовано.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20 січня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області у від 07 листопада 2017 року скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що його не було повідомлено про розгляд справи місцевим судом і копію позовної заяви та судових повісток він не отримував; розгляд справи судами було проведено без його участі внаслідок чого були порушені його процесуальні права; отримання споживчого кредиту в іноземній валюті суперечить чинному законодавству; зміст кредитного договору не відповідає положенням Закону України Про захист прав споживачів та містить несправедливі умови.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що 27 квітня 2007 року між ПАТ УкрСиббанк та ОСОБА_4 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11149339000, відповідно до умов якого останній отримав 80 000,00 доларів США на умовах сплати 13,50 % річних та кінцевим терміном повернення - не пізніше 27 квітня 2017 року (а. с. 6-15).

Пунктом 2.3 цього договору про надання споживчого кредиту передбачено, що у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за даним договором банк має право вимагати дострокового повернення кредиту та нарахованих процентів, комісій у порядку, встановленому договором .

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним договором про надання споживчого кредиту, 27 квітня 2007 року між ПАТ УкрСиббанк та ОСОБА_5 було укладено договір поруки (а. с. 22-23).

Пунктом 1.4 зазначеного договору поруки визначено, що поручитель і позичальник несуть солідарну відповідальність перед кредитором.

Також судами встановлено, що у зв'язку із неналежним виконанням ОСОБА_4 своїх зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту від 27 квітня 2007 року утворилася заборгованість перед банком, яка станом на 17 листопада 2014 року становить 66 153,46 долари США, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 60 146,39 доларів США (еквівалент 922 381 грн 82 коп.), заборгованість за несплаченими процентами - 6 007,07 доларів США (еквівалент 92 122 грн 11 коп.), а також пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за тілом кредиту - 1 482 грн 95 коп. та пеня за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитними коштами - 7 165 грн 88 коп. (а. с. 25-39).

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статей 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином та у встановлений законом строк.

Частиною першою статті 546 ЦК України визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За змістом статей 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно із статтею 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Задовольняючи позов ПАТ УкрСиббанк , місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив із того, що між сторонами було укладено договір про надання споживчого кредиту та договір поруки, на порушення умов яких відповідачі наданий кредит не погашають та не сплачують проценти за користування ним, у зв'язку із чим, застосувавши норми статей 525, 526, 530 553, 554, 611, 1054 ЦК України, дійшов обґрунтованого висновку про те, що заборгованість за кредитом, проценти за користування кредитними коштами та пеня, передбачені договором про надання споживчого кредиту, підлягають солідарному стягненню з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь позивача у розмірі, визначеному у розрахунку заборгованості за курсом долара США встановленим Національним банком України станом на 14 листопада 2014 року і який відповідачами не спростований.

Доводи касаційної скарги про те, що банк не мав права надавати споживчий кредит в іноземні валюті є безпідставними з огляду на те, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 192 ЦК). На момент укладення спірного договору про надання споживчого кредиту (27 квітня 2007 року) надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України не заборонялося, а тому банк, маючи відповідну індивідуальну ліцензію, мав право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті.

Судом апеляційної інстанції обґрунтовано відкинуто доводи ОСОБА_4 про те, що саме по собі неповідомлення банком про зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для відмови у задоволенні позову банку, при цьому ОСОБА_4, добровільно отримуючи кредит в іноземній валюті, діяв на власний розсуд та ризик і сам повинен був передбачати у момент укладення договору можливість зміни курсу української гривні до іноземної валюти.

Колегія суддів, оцінивши висновки місцевого і апеляційного судів про те, що спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору; сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; ОСОБА_4 на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог чи зауважень щодо умов спірного договору та у подальшому певний час виконував його умови; уклав додаткову угоду 23 березня 2009 року (а. с. 20-21), що свідчить про те, що він був ознайомлений із сукупною вартістю кредиту, реальною процентною ставкою, підписав графік погашення кредиту, а також, врахувавши визначену статтею 204 ЦК України презумпцію правомірності правочину, відкидає доводи касаційної скарги щодо невідповідності договору про надання споживчого кредиту від 27 квітня 2007 року положенням статей 11, 18 Закону України Про захист прав споживачів .

Висновки судів попередніх інстанції про наявність правових підстав для солідарного стягнення з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 заборгованості за кредитним договором на користь позивача є обґрунтованим.

Оцінивши доводи касаційної скарги щодо неналежного повідомлення заявника судом першої інстанції про час і місце слухання справи, колегія суддів встановила, що ОСОБА_4 на адресу зареєстрованого місця проживання АДРЕСА_1, що підтверджується матеріалами справи, зокрема відповіддю відділу адресно-довідкової роботи головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (а. с. 64), копією паспорта (а. с. 44-45), надсилалася копія ухвали та судова повістка, однак поштова кореспонденція повернулася до місцевого суду у зв'язку із закінченням терміну зберігання (а. с. 67,68). Іншу адресу для листування ОСОБА_4 повідомив суду лише 10 травня 2017 року (а. с. 84).

ОСОБА_4 реалізував свої процесуальні права щодо надання доказів на обґрунтування своїх заперечень та спростування доводів позивача, як у суді першої інстанції, використавши своє право на подачу заяви про перегляд заочного рішення, так і в суді апеляційної інстанції, звернувшись із апеляційною скаргою, тому вказані доводи не можуть слугувати підставою для скасування рішення суду першої інстанції, враховуючи, що ним було ухвалено законне та справедливе рішення.

Доводи касаційної скарги щодо неповідомлення заявника про час та місце розгляду справи у суді апеляційної інстанції є безпідставними та необґрунтованими з огляду на те, що ОСОБА_4 та його представник - адвокат ОСОБА_6 (а. с. 112-113) були присутні та брали участь у розгляді вказаної справи у судовому засіданні Апеляційного суду Одеської області 19 вересня 2017 року (а. с. 171-172), надавали пояснення та клопотання (а. с. 169, 170), а також були повідомлені про розгляд даної справи апеляційним судом в судовому засіданні, що було призначено на 07 листопада 2017 року (а. с. 173), однак у судове засідання не з'явилися, поважності причин неявки суду не повідомили, заяв про необхідність відкладення розгляду справи ними направлено також не було.

За таких обставин неотримання заявником кореспонденції місцевого суду та неявка в судове засідання апеляційного суду при належному повідомленні про час та місце розгляду справи, не порушили право заявника на справедливий судовий розгляд. Спір по суті судами був вирішений об'єктивно.

Судом апеляційної інстанції з дотриманням вимог статті 305 ЦПК України від 18 березня 2004 року № 1618-ІV у редакції, яка була чинною на момент перегляду рішення місцевого суду судом апеляційної інстанції, було проведено розгляд та вирішення справи, ухвалено законне і обґрунтоване судове рішення, підстав для скасування якого колегія суддів не знаходить із наведених вище підстав.

Інші доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20 січня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 07 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Синельников

О. В. Білоконь

С. Ф. Хопта