Постанова

від 09.11.2017 по справі 7/41

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2017 року Справа № 7/41

Вищий господарський суд України в складі колегії

Головуючий суддяЯценко О.В., суддівБакуліної С.В., Ходаківської І.П. розглянувши матеріали касаційних скаргДепартаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 11.04.2017 у справі№ 7/41 Господарського судуДонецької області за скаргою Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на діївідділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України за позовомДочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" доКомунального підприємства "Макіївтепломережа" простягнення 14 509 993,19 грн.

в засіданні взяли участь представники:

- позивача:Поліщук Н.Г.

ВСТАНОВИВ:

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - ДК "Газ України") звернулася до господарського суду зі скаргою на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м. Київ (далі - ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України), в якій просило визнати незаконними дії державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа від 17.11.2016р. ВП № 28154898; визнати недійсною та скасувати постанову про повернення виконавчого документа від 17.11.2016 р. ВП № 28154898; зобов'язати державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України відновити виконавче провадження № 28154898 відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження".

Ухвалою господарського суду Донецької області від 02.02.2017 р. скаргу ДК "Газ України" на дії ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України задоволено частково: визнано незаконними дії державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа від 17.11.2016 р. ВП № 28154898; визнано недійсною постанову про повернення виконавчого документа від 17.11.2016 р. ВП № 28154898.

У задоволені решти вимог - відмовлено.

Ухвала мотивована тим, що судом не встановлено вжиття виконавчим органом усіх необхідних та можливих заходів для належного примусового виконання рішення Господарського суду Донецької області.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 11.04.2017 (судді: Геза Т.Д., Агапов О.Л., Мартюхіна Н.О.) ухвалу Господарського суду Донецької області від 02.02.2017 залишено без зміни.

Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову апеляційного господарського суду та ухвалу місцевого господарського суду скасувати в частині задоволених вимог з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, в задоволенні скарги на дії ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України відмовити.

Скаржник доводить, що його дії законні, оскільки в процесі виконавчого провадження в результаті вжитих державним виконавцем заходів щодо перевірки майнового стану боржника встановлена відсутність належного боржнику майна на яке можливо звернути стягнення.

Також скаржник вважає, що в спірному випадку судами не враховано норм Закону України "Про забезпечення прав та свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території", якими встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 25.10.2017 у складі колегії: головуючий, суддя - Яценко О.В., судді - Бакуліна С.В., Ходаківська І.П. касаційна скарга департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України прийнята до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 09.11.2017.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111 4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку судові акти, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням Господарського суду Донецької області від 23.06.2011 р. у справі №7/41 позовні вимоги ДК "Газ України" задоволено частково: стягнуто з КП "Макіївтепломережа" на користь ДК "Газ України" заборгованість за спожитий природний газ у сумі 62 969 092,22,19 грн, пеню у сумі 3 939 154,08 грн, інфляційні у розмірі 5 276 307,74 грн, 3% річних у розмірі 2 092 109,70 грн, а також 25 550,00 грн державного мита, 236,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

05.07.2011 р. господарським судом Донецької області було видано відповідні накази на примусове виконання вказаного рішення.

15.08.2011 р. головним державним виконавцем ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу, виданого господарським судом Донецької області 05.07.2011 р. у справі № 7/41 (ВП № 28154898).

17.11.2016 р. головним державним виконавцем ВПВР Департаменту ДВС України винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві, підставами винесення якої вказано п. 2, 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", а саме: відсутність майна, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявились безрезультатними, крім того боржник зареєстрований за адресою: м. Макіївка, вул. Лебедєва, 72а, у зв'язку з чим наявна заборона з приводу вчинення правочинів щодо нерухомого майна і державний виконавець позбавлений можливості звернути стягнення на майно боржника відповідно до норм Закону України "Про забезпечення прав та свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території".

Зазначені дії органу державної виконавчої служби про повернення виконавчого документа стягувачеві є предметом розгляду даного провадження.

Відповідно до положень Закону України "Про виконавче провадження" №606-ХІV від 21.04.99, та Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VІІІ від 02.06.16. основними стадіями виконавчого провадження є: 1) відкриття виконавчого провадження; 2) підготовка до примусового виконання; 3) вжиття заходів примусового виконання рішення; 4) закінчення виконавчого провадження.

Відкриття виконавчого провадження це стадія, яка полягає у діях державного виконавця, що спрямовані на визначення підстав для відкриття виконавчого провадження.

Підготовка до примусового виконання - це дії державного виконавця, спрямовані на встановлення місця знаходження (проживання) боржника, наявності рухомого або нерухомого майна, грошових коштів в установах банків, пропозиції виконати рішення добровільно, створення умов для подальшого виконання виконавчого документу. Мета цієї стадії - створити належні умови для своєчасного й ефективного виконання документів, що надійшли до державного виконавця, а також забезпечити умови для добровільного виконання рішення боржником.

Примусове виконання (застосування заходів примусового виконання рішення) - це вжиття державним виконавцем заходів щодо реалізації припису юрисдикційного акта способами, які визначено законом, із покладанням на боржника виконавчого збору та інших витрат, пов'язаних із виконанням.

Закінчення виконавчого провадження - це дія державного виконавця, що полягає у завершенні проведення виконавчих дій у певному виконавчому провадженні, за певним виконавчим документом.

Отже, здійснення державним виконавцем комплексу дій, які визначені законом, будуть вважатися належними у разі вжиття останнім усіх необхідних (можливих) заходів у їх передбаченій нормативно-правовим актом певній послідовності для повного виконання виконавчого документу у встановлені законом строки, з дотриманням прав учасників виконавчого провадження - стягувача та боржника.

Згідно ст.11 Закону України "Про виконавче провадження" №606-ХІV від 21.04.1999р. державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець, зокрема, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням (ст.32 Закону України №606-ХІV від 21.04.1999р., що знайшла своє відображення у ст.10 редакції Закону №1404-VІІІ від 02.06.2016р.).

Судом встановлено, що не спростовано скаржником, що в рамках виконавчого провадження №28154898 суду не надано доказів вжиття виконавчим органом всіх необхідних та можливих заходів для належного примусового виконання рішення господарського суду.

При цьому, висновок щодо "безрезультатності" та/або "неможливості" розшуку майна чи встановлення/з'ясування певних обставин буде обґрунтованим лише тоді, коли державний виконавець, повністю реалізувавши надані йому права, застосував усі можливі (передбачені законом) заходи для досягнення необхідного позитивного результату.

Крім того, посилання на приписи Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" щодо заборони з приводу вчинення правочинів щодо нерухомого майна, є такими, що не грунтуються на нормах вказаного закону з таких мотивів.

Статтею 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначено: 1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій; 2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; 3) повітряний простір над територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини.

ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб (ст.2 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України").

Згідно даних витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1001976972 від 14.12.2016р., місцезнаходженням боржника Комунального підприємства "Макіївтепломережа" зазначено: Донецька область, м.Макіївка, Гірницький район, вул.Лебедєва, б.72а, що не є тимчасово окупованою територію у розумінні Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", а отже його дія на спірні правовідносини не розповсюджується.

Відтак, суди правомірно не врахували мотиви державного виконавця, викладені у постанові від 17.11.2016р. про повернення виконавчого документу стягувачу ВП№28154875.

Враховуючи наведене, касаційна інстанція визнає правомірними висновки господарських судів попередніх інстанцій, що дії органу Державної виконавчої служби України щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 17.11.2016р. у ВП№28154898 не відповідають закону.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ст. 41 Закону України "Про виконавче провадження" у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

Враховуючи те, що відновлення виконавчого провадження, у даному випадку, є передбаченим законом наслідком визнання постанови про повернення виконавчого документа стягувачу недійсною (незаконною), та з огляду на те, що суду не надано доказів ухилення державного виконавця від вчинення дій щодо відновлення виконавчого провадження, вимоги скаржника щодо зобов'язання відновити виконавче провадження є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 111 7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги слід відхилити, оскільки вони зводяться до неправильного тлумачення норм закону, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, заперечення висновків судів на підставі доведення інших обставин, що стосується перевірки майнового стану боржника, що виходить за межі касаційної перевірки судового рішення в межах повноважень суду касаційної інстанції.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія дійшла до висновку, що підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали у справі немає, відтак, касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 1 ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 108, 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, суд

Керуючись ст.ст. 108, 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.04.2017 залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.04.2017 у справі № 7/41 Господарського суду Донецької області залишити без зміни.

Головуючий, суддяО.В. Яценко СуддіС.В. Бакуліна І.П. Ходаківська