Ухвала

від 16.11.2017 по справі 550/234/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 550/234/17 Номер провадження 22-ц/786/2462/17Головуючий у 1-й інстанції Михайлюк О. І. Доповідач ап. інст. Кривчун Т. О.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2017 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області у складі:

Головуючого : судді Кривчун Т.О.

Суддів: Бондаревської С.М., Дряниці Ю.В.

секретар: Філоненко О.В.

за участю: представника відповідача ОСОБА_2

позивача ОСОБА_3, представника позивача ОСОБА_4

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5

на рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 10 серпня 2017 року

по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Служба у справах дітей Чутівської районної державної адміністрації Полтавської області, про поділ майна подружжя

та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Служба у справах дітей Чутівської районної державної адміністрації Полтавської області, про визнання майна особистою приватною власністю.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Чутівського районного суду Полтавської області від 10 серпня 2017 року первісний позов ОСОБА_3 задоволено.

Поділено майно, що є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_5.

Визнано за ОСОБА_3 (паспорт серії НОМЕР_3, виданий Чутівським РВ УМВС України в Полтавській області 22.01.2011р., номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, адреса реєстрації: АДРЕСА_2) право власності на 1/2 частину будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, як на частку в спільній сумісній власності подружжя.

Визнано за ОСОБА_3 (паспорт серії НОМЕР_3, виданий Чутівським РВ УМВС України в Полтавській області 22.01.2011р., номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, адреса реєстрації: АДРЕСА_2) право власності на 1/2 частину земельної ділянки розміром 0,1420 га (кадастровий номер НОМЕР_4, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, як на частку в спільній сумісній власності подружжя.

Визнано за ОСОБА_5 (паспорт серії НОМЕР_5, виданий Чутівським РС УДМС України в Полтавській області 28.03.2013 року, ІПН НОМЕР_2, адреса реєстрації: АДРЕСА_2) право власності на 1/2 частину будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, як на частку в спільній сумісній власності подружжя.

Визнано за ОСОБА_5 (паспорт серії НОМЕР_5, виданий Чутівським РС УДМС України в Полтавській області 28.03.2013 року, ІПН НОМЕР_2, адреса реєстрації: АДРЕСА_2) право власності на 1/2 частину земельної ділянки розміром 0,1420 га (кадастровий номер НОМЕР_4, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, як на частку в спільній сумісній власності подружжя.

Стягнуто з ОСОБА_5 (паспорт серії НОМЕР_5, виданий Чутівським РС УДМС України в Полтавській області 28.03.2013 року, ІПН НОМЕР_2, адреса реєстрації: АДРЕСА_2) на користь ОСОБА_3 (паспорт серії НОМЕР_3, виданий Чутівським РВ УМВС України в Полтавській області 22.01.2011 р., номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, адреса реєстрації: АДРЕСА_2) судовий збір за подання позову у розмірі 1240,00 грн.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3, третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Служба у справах дітей Чутівської районної державної адміністрації Полтавської області, про визнання майна особистою приватною власністю, відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі відповідач (за первісним позовом), посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати житловий будинок загальною площею 55,3 кв.м., житловою площею 29,5 кв.м., що розташований за адресою АДРЕСА_3 та земельну ділянку розміром 0,1420 га (кадастровий номер НОМЕР_4, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку,господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4, особистою приватною власністю ОСОБА_5 (адреса реєстрації: АДРЕСА_5, паспорт серії НОМЕР_5, виданий Чутівським РС УДМС України в Полтавській області 28.03.2013 року, ІПН НОМЕР_2).

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що висновок місцевого суду про належність спірного майна до права спільної сумісної власності подружжя є безпідставним та не підтверджений жодними доказами. При цьому зауважує, що сам про собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Вказує, що спірне майно набуте апелянтом за кошти, отримані нею у борг, відповідно до боргової розписки від 28.03.2016 року. Окрім того, сума, отримана ОСОБА_5. у борг, при придбанні будинку повністю відповідає сумі, яка була витрачена на придбання спірного майна з врахуванням нотаріального оформлення договорів та проведення реєстрації права власності.

При цьому наголошує, що на підтвердження позиції набуття житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_5, Полтавської області в її особисту приватну власність під час перебування у шлюбі з ОСОБА_3 є оформлення права власності на вказані об'єкти виключно на ім'я ОСОБА_5, а не на обох з подружжя у відповідних частинах.

Відповідно до норми ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

У судовому засіданні представник відповідача доводи, наведені в апеляційній скарзі, підтримала та прохала її задовольнити.

Позивач та його представник апеляційну скаргу не визнали, прохали її відхилити, а рішення місцевого суду залишити без змін.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши пояснення учасників процесу, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

У відповідності до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено місцевим судом, згідно актового запису №09, складеного ВДРАЦС Чутівського РУЮ Полтавської області, 26.03.2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 було укладено шлюб, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_6

Рішенням Чутівського районного суду Полтавської області від 25.01.2017 року позов ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, задоволено.

Шлюб, зареєстрований 26.03.2013 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Чутівського районного управління юстиції Полтавської області між ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, розірвано.

Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3 з матір'ю.

Прізвище після розірвання шлюбу ОСОБА_5 залишено - ОСОБА_5 (а.с.17).

Задовольняючи первісний позов суд першої інстанції виходив з того, що спірне нерухоме майно є спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_5, оскільки було придбане під час шлюбу за спільні сумісні кошти, на підставі договору, укладеного одним із подружжя в інтересах сім'ї.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, місцевий суд зазначав, що, наявність судового рішення про стягнення з ОСОБА_5 грошових коштів за борговою розпискою саме по собі не свідчить про те, що зазначені кошти є її особистою приватною власністю.

Такі висновки місцевого суду в повній мірі відповідають обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.3 ст.10 ЦПК України та ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст.11 ЦПК України,суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.3 ст.60 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з нормою ст.58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

У відповідності до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом ч.3 ст.368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісної власністю, якщо інше не встановлено законом або договором.

Під час перебування ОСОБА_3 та ОСОБА_5 у зареєстрованому шлюбі, а саме 05.04.2016 року між ОСОБА_8, яка діяла на підставі довіреності від 18.03.2015 р. від імені ОСОБА_9 (продавець) та ОСОБА_5 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, згідно п.1 умов якого, Продавець, в особі представника передала в цілому, а Покупець прийняла у власність об'єкт житлової нерухомості - житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_6, який знаходиться на приватизованій земельній ділянці (а.с.7).

Пунктом 1 даного договору визначено, що зазначений будинок в цілому складається з: житлового будинку літ. А-1 , загальною площею 55,3 кв.м., житловою площею 29,5 кв.м., господарських будівель та споруд: сараю літ. Б , погребу вхідного літ. б , сараю літ. б1 , навісу літ. б2 , сараю літ. в1 , сараю літ. Г , сараю літ. Д , сараю літ. Б , вбиральні літ. Ж , огорожі №1, воріт огорожі №2, колодязю питного літ. 3 , воріт огорожі №4, літньої кухні літ. В .

Згідно п.2 договору купівлі-продажу житлового будинку від 05.04.2016 р. сторони узгодили, що продаж будинку вчиняється за ціною 20000,00 грн., які сплачені покупцем продавцю готівкою до укладення цього договору, а також підтвердили факт повного розрахунку, передачі майна та відсутність один до одного будь-яких претензій щодо виконання зобов'язань за цим договором. При цьому оціночна вартість нерухомого майна - житлового будинку становить 52700,00 грн., про що зазначено в п.3 договору купівлі-продажу житлового будинку від 05.04.2016 року.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 56678299 від 05.04.2016 року вказаний житловий будинок загальною площею 55,3 кв.м., житловою площею 29,5 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_6, належить на праві приватної власності ОСОБА_5 (а.с.8-9).

Також, 05.04.2016 р. між ОСОБА_8, яка діяла на підставі довіреності від 18.03.2015 р. від імені ОСОБА_9 (продавець) та ОСОБА_5 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки згідно п.1 умов якого Продавець в особі представника передав в цілому, а Покупець прийняла у власність приватизовану земельну ділянку розміром 0,1420 га. за кадастровим номером НОМЕР_4, передану для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6. Відчуження за цим договором здійснено без зміни цільового призначення (використання) земельної ділянки (а.с.10).

Пунктом 3 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05.04.2016 р. сторони погодили, що продаж вчинено за ціною 10000,00 грн. які сплачені покупцем продавцю до укладення цього договору, а також підтвердили факт повного розрахунку, передачі майна та відсутність один до одного будь-яких претензій щодо виконання зобов'язань за цим договором. При цьому експертна грошова оцінка земельної ділянки становить 19800,00 грн., про що зазначено в п.4 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05.04.2016 р.

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 56680780 від 05.04.2016 року вказана земельна ділянка площею 0,142 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_7 належить на праві приватної власності ОСОБА_5 (а.с.11).

Окрім того, відповідно нотаріально посвідченої заяви про згоду на придбання майна від 01.04.2016 р. ОСОБА_3 дав свою згоду на купівлю його дружиною ОСОБА_5, об'єкту нерухомого майна - будинку з господарчими будівлями та спорудами, приватизованої земельної ділянки розміром 0,1420 га. за кадастровим номером НОМЕР_4, що знаходяться за адресою АДРЕСА_7 за ціною та на умовах на її розсуд. При цьому він стверджує, що договір купівлі-продажу вказаного майна укладається дружиною ОСОБА_5 в інтересах сім'ї на умовах та за ціною, яку вони попередньо обговорили і вважають вигідною для них і укладення цього договору відповідає їхньому спільному волевиявленню, гроші, які витрачаються на придбання вказаного майна є їхньою спільною сумісною власністю (а.с.15).

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що 18.03.2014 р. ОСОБА_3 отримав Свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_8, загальною площею 42,2 кв.м, житловою площею 22,5 кв.м. (а.с.139).

10.11.2015 року між ОСОБА_3 (Продавець) та ОСОБА_11 (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу вищезазначеної квартири, згідно п.3 умов якого продаж вчинено за 30000,00 грн. (а.с.134).

30.10.2015 року зазначені грошові кошти у сумі 30000,00 грн. були внесені в якості депозитного вкладу до ПАТ КБ ПриватБанк строком до 30.01.2016 р. на підставі укладеного між Банком та ОСОБА_5 договору №SAMDNWFD0070880323101 вкладу Стандарт строковий на 3 місяці (а.с.133).

В подальшому, 14.03.2016 р. між ПАТ Креді Агріколь Банк (банк) та ОСОБА_3 (позичальник) було укладено кредитний договір №1/2592752, згідно п.п.1.1, 1.2 умов якого Банк надав позичальнику кредит в сумі 20680,47 грн. на споживчі потреби строком на 36 місяців - з 14.03.2016 року по 13.03.2019 року (а.с.132-133).

Згідно виписки по рахунку приватного клієнта НОМЕР_7 всього з рахунку було знято 19740,00 грн. готівки з яких 19700,00 грн. були зняті у період з 31.03.2016 р. по 04.04.2016 р. (включно), тобто на момент укладення договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки(а.с.131).

Також, згідно наявної в матеріалах справи боргової розписки від 28.03.2016 р. ОСОБА_5 отримала від ОСОБА_13 гроші в суму - 40000,00 грн. для купівлі будинку у с. Артемівка та зобов'язалась їх повернути до 30.12.2016 року (а.с.72).

Окрім того, відповідно до довідок ФГ Павлик №19 та №20 від 03.07.2017 р., виданих ОСОБА_3, останній за договорами оренди земельних ділянок (паїв) від 02.01.2015 р. та 25.03.2014 р., станом на 31.12.2015 р. отримав 9563,40 грн. орендної плати, а станом на 31.12.2016 р. - 921,82 грн. (а.с.137-138).

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що у матеріалах справи знайшов своє підтвердження той факт, що джерелом коштів, за які придбавалось спірне нерухоме майно, були спільні кошти подружжя, отримані, зокрема, від продажу належної ОСОБА_3 квартири, яку останній отримав у спадок, доходу позивача, за первісним позовом, у вигляді заробітної плати та орендних платежів, а також позичених подружжям коштів.

Відповідно до ст.60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо), самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута під час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ч.3 ст.61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина 4 статті 65 СК Українивстановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

При цьому частиною 1 статті 68 СК України визначено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Відповідно до ч.2 ст.372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. Аналогічні положення містить ч.1 ст.70 СК України.

Відповідно до п.п.23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя від 21 грудня 2007 року № 11, вирішуючи спори між подружжям, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Відповідно до вищевикладеного, судом першої інстанції вірно встановлено, що джерелом походження коштів, сплачених при придбанні спірних об'єктів нерухомого майна, були спільні кошти подружжя, при цьому ОСОБА_3 було надано дозвіл на придбання будинку з господарчими будівлями та спорудами та приватизованої земельної ділянки, а тому визнання за ОСОБА_3 та ОСОБА_14 права спільної сумісної власності на вказані об'єкти по 1/2 частині кожному відповідає нормам матеріального та процесуального права.

При цьому доводи апеляційної скарги стосовно того, що спірний будинок з господарськими будівлями та земельна ділянка належать ОСОБА_5 на праві приватної власності, оскільки набуті апелянтом за кошти, отримані нею у борг, відповідно до боргової розписки від 28.03.2016 року, є безпідставними та спростовуються наведеними вище положеннями та матеріалами справи, з яких убачається, що вказане майно придбавалось за спільні кошти подружжя, отримані, зокрема, від продажу належної ОСОБА_3 квартири, отримуваної ним заробітної плати та орендних платежів, а також позичених подружжям коштів в інтересах сім'ї.

Твердження в апеляційній скарзі про те, що на підтвердження позиції набуття житлового будинку та земельної ділянки в особисту приватну власність ОСОБА_5 є оформлення права власності на вказані об'єкти виключно на її ім'я, а не на обох з подружжя у відповідних частинах, є необгрунтованим, оскільки оформлення права власності на майно придбане під час шлюбу, внаслідок укладення договору купівлі-продажу на одного з подружжя, не позбавляє іншого права власності на таке майно, так як укладення договору купівлі-продажу на придбання об'єктів нерухомого майна в інтересах сім'ї, не встановляє права особистої власності одного з подружжя на нього з урахуванням вимог ст.57 СК України.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції також не спростовують та зводяться фактично до незгоди із судовим рішенням без належного обґрунтування нормами права.

Окрім того, ухвалою судді Апеляційного суду Полтавської області від 18.10.2017 року клопотання ОСОБА_5 про відстрочення сплати судового збору, задоволено. Відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно ч.2 ст.82 ЦПК України якщо у встановлений судом строк судові витрати не будуть оплачені, заява відповідно до статті 207 залишається без розгляду, або витрати стягуються за судовим рішенням у справі, коли оплата судових витрат була відстрочена або розстрочена до ухвалення цього рішення.

Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Оскільки даним рішенням апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, то з неї на користь держави необхідно стягнути суму відстроченого судового збору, що підлягав оплаті при подачі апеляційної скарги, в розмірі 2205,5 грн.

Таким чином, суд першої інстанції повно та об'єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення первісного позову та про відмову в задоволенні зустрічного позову.

При цьому суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права відповідно до характеру правовідносин, що склалися між сторонами та в межах заявлених позовних вимог.

З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст.ст.303,304,307,308,314,315,317 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5, - відхилити.

Рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 10 серпня 2017 року, - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави 2205,5 (дві тисячі двісті п'ять гривень 50 коп.) грн. судового збору.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

ГОЛОВУЮЧИЙ : /підпис/ Т.О. Кривчун

СУДДІ : /підпис/ С.М. Бондаревська /підпис/ Ю.В. Дряниця

ЗГІДНО:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області Т.О. Кривчун