Рішення

від 15.11.2017 по справі 910/18087/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.11.2017Справа №910/18087/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМІРТРАНС-ЗАХІД"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕРМЕС-ТРЕЙД ЛТД"

про стягнення 236 592,05 грн.

суддя Пукшин Л.Г.

Представники сторін:

від позивача Князь С.С. - представник за довіреністю б/н від 22.08.17р.

від відповідача не з'явились

У судовому засіданні 15.11.2017, в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМІРТРАНС-ЗАХІД" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕРМЕС-ТРЕЙД ЛТД" про стягнення 236 592,05 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 04.08.2016 між сторонами було укладено договір безпроцентної поворотної позики № DP040816-01 (надалі - договір), на підставі якого позивачем було перераховано відповідачу грошові кошти у розмірі 200 000,00 грн., які позичальник зобов'язався повернути протягом 30 календарних днів з моменту отримання. Проте, за доводами позивача, відповідач в порушення умов договору не виконав належним чином свої зобов'язання та не здійснив повернення отриманої позики, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 200 000,00 грн. Крім того, за прострочення виконання грошового зобов'язання позивач просить суд стягнути з відповідача 30 400,00 грн. - інфляційних втрат та 6 192 05 грн. - 3 % річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.10.2017 порушено провадження у справі № 910/18087/17 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 15.11.2017.

У судове засідання, призначене на 15.11.2017, з'явився представник позивача, який підтримав позовні вимоги та надав пояснення по суті спору.

Відповідач в судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечив, вимоги ухвали суду не виконав, письмового відзиву на позов не надав, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п. 3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення" розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010р., "Смірнова проти України" від 08.11.2005р., "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006р., "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Таким чином, незважаючи на те, що відповідач не з'явився у судове засідання, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка даного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив .

04 серпня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕМІРТРАНС-ЗАХІД" (надалі- позивач, позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ГЕРМЕС-ТРЕЙД ЛТД" (надалі -відповідач, позичальник) укладено договір № DP040816-01 безпроцентної поворотної позики (надалі - договір), відповідно до умов якого (п.1.1.) позикодавець зобов'язується надати позичальнику фінансову підтримку (допомогу) на поворотній основі у вигляді грошових коштів в розмірі, встановленому цим договором, а позичальник зобов'язується повернути їх позикодавцю у визначений цим договором строк.

Сума позики за договором становить 200 000,00 грн. (п. 2.2. договору).

Відповідно до п.п. 2.3., 2.4. договору сторони погодили, що разі надання позикодавцем позики, остання надається позикодавцем тільки шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позичальника, згідно умов цього договору. За цим договором відсотки (комісія) не нараховується і не сплачується.

Строк надання позики становить 5 календарних днів з моменту підписання цього договору обома сторонами (п. 4.1. договору).

За умовами п. 6.1. договору встановлено, що позичальник, виконуючи умови цього договору, зобов'язаний повернути кошти позики позикодавцю згідно з встановленим графіком (п. 6.1.1.).

Так, у п. 4.5. договору сторони погодили наступну черговість погашення заборгованості позичальником за цим договором:

- прострочена сума основного боргу (якщо буде мати місце прострочення);

- строкова сума основного боргу;

- штрафні санкції за цим договором.

Пунктом 4.1. договору сторони встановили, що строк повного повернення позики становить 30 календарних днів з моменту надання суми позики.

Згідно з п. 4.2. договору сума позики підлягає поверненню тільки шляхом її перерахування на поточний рахунок позикодавця.

Позичальник зобов'язаний повернути суму позики (або неповернену частину її частину в разі дострокового погашення частини позики) в останній день строку, встановленого в п.4.1. договору (п.4.3. договору).

Відповідно до п. 4.4. договору днем повернення позики (її частини) вважається день зарахування суми позики (її частини) на поточний рахунок Позикодавця.

Цей договір набирає чинності з моменту надання Позикодавцем суми позики Позичальнику і до повного виконання Позичальником своїх зобов'язань за договором (п. 9.1. договору).

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, 09.08.2016 на виконання умов договору № DP040816-01 від 04.08.2016 позивач перерахував на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 200 000,00 грн., що підтверджується випискою із банківського рахунку ТОВ "ТЕМІРТРАНС-ЗАХІД".

За доводами позивача, відповідач в порушення умов договору не виконав належним чином свої зобов'язання щодо повернення отриманої позики у строки встановлені договором, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 200 000,00 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивач направив відповідачеві претензію № 18-17/п від 18.05.2017 з вимогою негайно повернути фінансову допомогу на розрахунковий рахунок позикодавця протягом двох банківських днів з моменту отримання даної претензії. З матеріалів справи вбачається, що відповідач вимогу позивача не виконав, суму позики не повернув, у зв'язку з чим позивач звернувся з позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу .

Згідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 525 ЦК України та ч.7 статті 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як підтверджується матеріалами справи, 09 серпня 2016 року на банківський рахунок відповідача позивачем було перераховано грошові кошти у розмірі 200 000,00 грн. з призначенням платежу: Поворотна позика згідно договору № DP040816-01 від 04.08.2016 без ПДВ .

Отже, в силу ст.ст. 11 , 509 ЦК України між сторонами виникли цивільні права і обов'язки (зобов'язання), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.

Статтею 1046 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі ст. 1049 Цивільного кодексу України , позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно з пунктом 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що згідно п. 4.1. договору строк повного повернення позики становить 30 календарних днів з моменту надання суми позики.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, приписів п. 4.1. Договору строк повернення відповідачем грошових коштів за Договором на момент розгляду справи настав.

Як вбачається із матеріалів справи, з метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з претензією № 18-17/п від 18.05.2017 щодо негайно повернення наданої фінансової допомоги, проте, остання була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідні положення також визначаються у ч.1 статті 193 ГК України.

Згідно зі статтею 525 ЦК України та ч.7 статті 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 33 , 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

З огляду на зазначене та урахуванням того, що факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 200 000,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, позовні вимоги про стягнення основної суми боргу за безпроцентною позикою визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 30 400,00 грн. - інфляційних втрат та 6 192 05 грн. - 3 % річних, нарахованих на суму простроченого грошового зобов'язання в період з 07.09.2016 по 18.09.2017.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина друга статті 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних встановив, що позивачем невірно було визначеного строк прострочення грошового зобов'язання за Договором № DP040816-01 від 04.08.2016, оскільки з урахуванням дати наданої позивачем позики (09.08.2016) та встановленого п. 4.1. договором строку на повернення позики (30 календарних днів з моменту надання позики) останнім днем виконання відповідачем зобов'язання щодо повернення позики є 08.09.2016.

Таким чином здійснивши перерахунок інфляційних втрат за період з 09.09.2016 по 18.09.2017 суд встановив, що розмір інфляційних втрат становить суму більшу, ніж заявлено позивачем. Оскільки, з урахуванням норм п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України , суду не надано право виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача, то до стягнення підлягає сума у розмірі 30 400,00 грн., що заявлена позивачем.

Що стосується 3 % річних, то за перерахунком суду вони становлять суму меншу, ніж заявлено позивачем, а саме 6 164,38 грн., у зв'язку з чим вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕРМЕС-ТРЕЙД ЛТД" (03150, м. Київ, вул. Горького, 154, ідентифікаційний код 19128375) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕРМЕС-ТРЕЙД ЛТД" (89600, Закарпатська обл., м. Мукачево, вул. Пушкіна, бул. 24, корп. А, ідентифікаційний код 34197267) основну суму боргу у розмірі 200 000 (двісті тисяч) грн. 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 30 400 (тридцять тисяч чотириста) грн. 00 коп., 3 % річних у розмірі 6 164 (шість тисяч сто шістдесят чотири) грн. 38 коп. та судовий збір у розмірі 3 548 (три тисячі п'ятсот сорок вісім) грн. 47 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 17.11.2017

Суддя Пукшин Л.Г.