Постанова

від 14.11.2017 по справі 913/682/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2017 року Справа № 913/682/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Поляк О.І., суддів:Данилової М.В., Корсака В.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Укрбуд Дробмаш" на ухвалуДонецького апеляційного господарського суду від 19.08.2017 у справі№ 913/682/16 Господарського суду Луганської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" доПриватного підприємства "Укрбуд Дробмаш" простягнення 890818,58 грн, у судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Таран М.В., дов. від 11.12.2015;

від відповідача: Казанцев С.В., дов. від 27.10.2017;

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Луганської області від 15.08.2016 у справі №913/682/16 (суддя - Секірський А.В.), позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Приватного підприємства "Укрбуд Дробмаш" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" заборгованість в сумі 198654,91 грн, 3% річних в сумі 7888,00 грн, інфляційні втрати в сумі 71215,14 грн, а також витрати зі сплати судового збору в сумі 4166,37 грн; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Приватне підприємство "Укрбуд Дробмаш" 16.08.2017 звернулось до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій містилося клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 19.08.2017 (головуючий суддя - Стойка О.В., судді: Марченко О.А., попков Д.О.) у справі №913/682/16, апеляційну скаргу Приватного підприємства "Укрбуд Дробмаш" повернуто заявнику без розгляду на підставі п. 3 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України.

Не погоджуючись з ухвалою апеляційного господарського суду Приватне підприємство "Укрбуд Дробмаш" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить її скасувати, а справу передати на розгляд до суду апеляційної інстанції посилаючись на порушення ст. 55, п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 97 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що керівник підприємства відповідача - ОСОБА_6, загинув на непідконтрольній Україні території, у зв'язку з чим, інший засновник Приватного підприємства "Укрбуд Дробмаш" - ОСОБА_7, яка одночасно була дружиною померлого, довгий час не приступала до керування підприємством, оскільки переживала втрату близької людини і в силу душевних страждань та психічного стану, не могла реалізувати своє право на оскарження судового рішення. Скаржник вважає, що внаслідок неприйняття апеляційної скарги до провадження, було порушено його право на справедливий суд, що передбачено Конституцією України та "Конвенцією про захист людини і основоположних свобод".

Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування апеляційним господарським судом норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Згідно з ч. 4 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги, у випадках, якщо вона подана після закінчення строків, установлених цією статтею, і суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Загальний порядок відновлення пропущених процесуальних строків врегульований статтею 53 ГПК України, відповідно до якої за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що законодавець не передбачив обов'язок суду автоматично відновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він відновленню.

Отже, для відновлення процесуального строку суд має встановити наявність об'єктивно непереборних обставин, які перешкоджали вчасному зверненню зі скаргою на судове рішення, у зв'язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки, в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків.

Апеляційним господарським судом встановлено, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції 15.08.2016, повний текст складено та підписано 16.08.2016, тобто строк на апеляційне оскарження сплинув 26.08.2016. Апеляційна скарга надіслана на адресу суду 16.08.2017 зі значним (майже один рік) пропуском строку, встановленого частиною 1 статті 93 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст.92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Пунктом 4.2. Статуту відповідача передбачено, що управління підприємством здійснюється власником, який одночасно може бути директором, або уповноваженим ним директором, який наймається на посаду та звільняється з неї власником.

Умовами пункту 4.10 Статуту визначено, що Директор підприємства: без доручення здійснює дії від імені підприємства, представляє підприємство у відношеннях з іншими юридичними та фізичними особами.

На підтвердження обставин викладених в апеляційній скарзі відповідачем було надано свідоцтво про смерть директора Приватного підприємства "Укрбуд Дробмаш" - ОСОБА_6, 12.01.2015.

Поряд з цим, під час розгляду справи в місцевому господарському суді, яке було порушено ухвалою від 02.06.2016, тобто майже як за півтора року від вказаних апелянтом обставин, наявні в матеріалах справи документи (клопотання про ознайомлення з матеріалами справи (а.с. 147 т.1), клопотання про відкладення розгляду справи (а.с. 149, 241 т.1), підписувались т.в.о. ОСОБА_8, яким також було видано довіреність про уповноваження ОСОБА_7 представляти інтереси підприємства відповідача.

При цьому, незважаючи на те, що матеріали справи не містять доказів наявності у ОСОБА_8 повноважень виконуючого обов'язки директора, їх наявність, та відповідно, права вказаної особи на здійснення представництва, зокрема в судах, у період після смерті ОСОБА_6 та до призначення новим директором ОСОБА_7, останньою жодним чином не оспорювались і докази внесення змін до установчих документів відповідача, щодо зміни директора лише у 2017 році, відповідачем не було надано.

Відтак, оскільки ОСОБА_7 не було подано апеляційному господарському суду доказів можливості реалізації права на апеляційне оскарження, у згаданий вище період, виключно останньою, як і не спростовано наявність повноважень на представництво у т.в.о. директора ОСОБА_8, доводи про винятковість та непереборність вказаних обставин були правомірно відхилені судом апеляційної інстанції.

Крім того, апеляційним судом встановлено, що на клопотанні від 07.06.2016 міститься відмітка про ознайомлення ОСОБА_7 з матеріалами справи (а.с. 147 т.1), і в цей же день цією ж особою було подано до Господарського суду Луганської області заяву про відкладення розгляду справи (а.с. 149, т.1).

Отже, ОСОБА_7 була обізнана з наявністю судового спору, мала можливість та реалізовувала визначені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України права, втім, не щодо апеляційного оскарження судового рішення у визначені процесуальним законом строки, прийнятого через 2 місяці після вчинення вказаних процесуальних дій.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд) як джерело права.

Пункт 1 статті 6 § 1 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом щодо будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань.

Стаття 6 Конвенції встановлює процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі при розгляді цивільного позову в національному суді, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Відповідно до усталеної практики Суду право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою. Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту (рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006 N 23436/03).

Таким чином, необхідною передумовою здійснення стороною права апеляційного оскарження є обізнаність із рішенням суду, що дає можливість заявнику викласти свої вимоги та зазначити підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення в апеляційному порядку, як того вимагає пункт 3 частини першої статті 94 ГПК України.

07.06.2017 ОСОБА_7 було подано до Господарського суду Луганської області заяву про відкладення розгляду справи (а.с. 149, т.1), при цьому адресою для листування зазначено: 49108, м. Дніпропетровськ, вул. Байкальська, буд. 82 та засіб зв'язку на який було направлено телефонограму.

Ухвалами Господарського суду Луганської області від 16.06.2016, 30.06.2016 та 11.07.2016 розгляд справи відкладався, на сторін покладено виконання обов'язків про надання додаткових документів та пояснень. Зазначені ухвали було вчасно внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень, копії було направлено відповідачу на вказану ним поштову адресу 49108, м. Дніпропетровськ, вул. Байкальська, буд. 82 рекомендованим листом з повідомленням (а.с. 175, а.с. 239, а.с. 240, а.с. 248 т.1, а.с. 251, т.1, а.с. 8 т.2).

Рішення Господарського суду Луганської області від 15.08.2016 у справі №913/682/16 було 17.08.2016 внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень, копію було направлено відповідачу на вказану поштову адресу 49108, м. Дніпропетровськ, вул. Байкальська, буд. 82 рекомендованим листом з повідомленням (а.с. 19, а.с. 20 т.2), копію якого відповідачем отримано.

Відтак, відповідача було повідомлено про дату, час, місце розгляду справи, а також направлено повний текст рішення суду, яке отримано останнім.

Крім того, згідно із Законом України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Будь-які обмеження права вільного користування офіційним веб-порталом судової влади України не допускаються, крім випадків, визначених цим Законом.

Отже, враховуючи, що відповідач був обізнаним з наявністю судового спору, отримав повний текст судового рішення поштою, а також мав можливість ознайомитися з його змістом за допомогою Єдиного державного реєстру судових рішень, доводи відносно того, що про існування рішення Господарського суду Луганської області від 15.08.2016 відповідач дізнався лише 10.08.2017, колегією суддів відхиляються.

Колегія суддів також зазначає, що у пункті 41 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008 суд зазначив, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою.

Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata (остаточність рішення, яке набрало законної сили), особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (п. 47 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Устименко проти України" від 29.10.2015).

За таких обставин, оскільки Вищий господарський суд України не знайшов доводи касаційної скарги переконливими та не встановив обставини, які б виправдовували причини поновлення строку оскарження судового рішення, яке набрало законної сили, дійшов висновку, що ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 19.08.2017 у справі № 913/682/16 слід залишити без змін, а касаційну скаргу Приватного підприємства "Укрбуд Дробмаш" - без задоволення.

В силу ст. 49 ГПК України судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Укрбуд Дробмаш" на ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 19.08.2017 у справі № 913/682/16 залишити без задоволення.

Ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 19.08.2017 у справі № 913/682/16 залишити без змін.

Головуючий О.І. Поляк

Судді М.В. Данилова

В.А. Корсак