Постанова

від 27.09.2017 по справі 362/2381/13-ц

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2017 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Лященко Н.П., суддів:Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І.,Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Васильківського міжрайонного прокурора Київської області, що діє в інтересах держави в особі Державного підприємства Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики Національної Академії Наук України до Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, третя особа - Управління Держкомзему у м. Василькові та Васильківському районі Київської області, про скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акту на право власності на землю, визнання права постійного користування на землю за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 10 грудня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2010 року Васильківський міжрайонний прокурор Київської області, який діє в інтересах держави в особі Державного підприємства Дослідне сільськогогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики Національної академії наук України (далі - ДП ДСВ ІФРГ НАН України ) звернувся до суду з позовом до Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 про скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акта про право власності на землю, зобов'язання передати земельну ділянку.

Позивач зазначав, що 20 травня 2002 року ДП ДСВ ІФРГ НАН України видано державний акт на право постійного користування землею площею 971,2 га.

Господарський суд Київської області рішенням від 31 грудня 2008 року задовольнив позов Глевахівської селищної ради про припинення ДП ДСВ ІФРГ НАН України права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 387,19 га та її вилучення.

Глевахівська селищна рада Васильківського району Київської області рішенням від 8 травня 2009 року вилучені від ДП ДСВ ІФРГ НАН України земельні ділянки передала у власність фізичних осіб, у тому числі відповідачів у справі, з виданням державних актів на право власності на землю.

Господарський суд Київської області 21 жовтня 2010 року скасував у зв'язку з нововиявленими обставинами вказане рішення суду від 31 грудня 2008 року та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області про припинення права користування позивачем спірною земельною ділянкою.

Земельні ділянки знаходяться у межах земель, переданих у постійне користування ДП ДСВ ІФРГ НАН України . При введенні каталогу координат на земельну ділянку цього підприємства до автоматизованої системи координат ведення державного земельного кадастру управлінням Держкомзему у Васильківському районі Київської області встановлено, що земельні ділянки, які передані у власність відповідачів, перекривають зовнішні межі земельної ділянки ДСВ ІФРГ НАН України .

Посилаючись на те, що передача спірних земель у власність фізичним особам порушує права ДП ДСВ ІФРГ НАН України як законного землекористувача, зокрема, рішення від 8 травня 2009 року в частині надання у власність відповідачам земельних ділянок за рахунок земель, що перебували у постійному користуванні позивача, прийнято Глевахівською селищною радою Васильківського району Київської області з перевищенням повноважень та порушенням частини третьої статті 5 Закону України від 7 лютого 2002 року № 3065-ІІІ Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу (далі - Закон № 3065-ІІІ; тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), положень частини п'ятої статті 116, частини дев'ятої статті 149 та частини другої статті 150 Земельного кодексу України (далі - ЗК України; тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), прокурор просив визнати незаконним та скасувати рішення Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області від 8 травня 2009 року в частині передачі у власність відповідачів земельних ділянок; визнати недійсними відповідні державні акти на право власності на земельні ділянки, видані відповідачам, та скасувати їх державну реєстрацію; визнати право постійного користування відповідними земельними ділянками за ДП ДСВ ІФРГ НАН України ; витребувати на користь останнього спірні земельні ділянки.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 10 грудня 2015 року, у задоволенні позову Васильківського міжрайонного прокурора Київської області відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2017 року касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області відхилено, судові рішення у справі залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень заступник Генерального прокурора України просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення свого позову з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 84, 149, 150 ЗК України та частини третьої статті 5 Закону № 3065-ІІІ.

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень заступник Генерального прокурора України посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 серпня 2012 року, 24 вересня 2014 року, 10 лютого, 23 листопада, 29 грудня 2016 року, 6 та 16 березня, 12 квітня 2017 року та постанови Верховного Суду України від 8 квітня 2015 року та 26 жовтня 2016 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно зі статтею 360 4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень та скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 20 травня 2002 року ДП ДСВ ІФРГ НАН України видано державний акт на право постійного користування землею площею 971,2 га.

Рішенням Господарського суду Київської області від 31 грудня 2008 року, залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 30 квітня 2009 року, вилучено у ДП ДСВ ІФРГ НАН України земельну ділянку площею 387,19 га та передано її до земель запасу Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області.

Рішенням Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області від 8 травня 2009 року вилучені від ДП ДСВ ІФРГ НАН України земельні ділянки передано у власність фізичних осіб, у тому числі відповідачів у справі, з виданням державних актів на право власності на землю.

Рішенням Господарського суду Київської області від 21 квітня 2010 року, залишеним без змін постановами Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 2 липня 2010 року та Вищого господарського суду України від 23 червня 2011 року, вказане рішення суду першої інстанції від 31 грудня 2008 року скасовано у зв'язку з нововиявленими обставинами та в задоволенні позову Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області про припинення права користування позивачем спірною земельною ділянкою відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог прокурора, суд першої інстанції, з висновками якого погодились й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що на момент прийняття Глевахівською селищною радою Васильківського району Київської області рішення про передачу спірної земельної ділянки у власність відповідачам ця земельна ділянка на підставі судового рішення була вилучена з користування ДП ДСВ ІФРГ НАН України та передана до земель запасу Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, тому на спірні правовідносини не поширюються норми частини дев'ятої статті 149 та частини другої статті 150 ЗК України щодо порядку вилучення земельних ділянок; крім того, зазначене підприємство не внесено до відповідного Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави, відтак на ці правовідносини не поширюються й вимоги частини третьої статті 5 Закону № 3065-ІІІ. Крім того, суд вважав, що позивач не надав доказів, що спірна земельна ділянка, яка передана у власність відповідачам, знаходиться в межах земель, переданих у постійне користування ДП ДСВ ІФРГ НАН України .

Разом з тим в наданих заявником для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 серпня 2012 року, 24 вересня 2014 року, 10 лютого, 23 листопада, 29 грудня 2016 року, 6 та 16 березня, 12 квітня 2017 року, за позовами прокурора про визнання незаконними та скасування рішень селищної ради, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок, суд касаційної інстанції дійшов висновків про наявність підстав для задоволення позовних вимог прокурора з огляду на те, що спірні земельні ділянки знаходяться в межах земель, переданих у постійне користування ДП ДСВ ІФРГ НАН України за рахунок особливо цінних земель, проте їх вилучення відбулося з порушенням вимог частини третьої статті 5 Закону № 3065-ІІІ (відбулося без згоди Президії НАН України) та вимог частини дев'ятої статті 149, частини другої статті 150 ЗК України (не проводилося Кабінетом Міністрів України та відбулося без погодження Верховної Ради України).

У наданих заявником постановах Верховного Суду України від 8 квітня 2015 року та 26 жовтня 2016 року міститься висновок про те, що за положеннями статті 84 ЗК України , статті 6 Закону України Про розмежування земель державної та комунальної власності земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Національної академії наук України, державних галузевих академій наук належать до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну та приватну власність.

Вилучення земельних ділянок Національної академії наук України та галузевих академій наук може здійснюватися лише за згодою Президії Національної академії наук України та президій галузевих академій наук відповідно до ЗК України .

Примусове припинення права користування земельними ділянками ДП ДСВ ІФРГ НАН України є неправомірним, а у Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області відсутні правові підстави для розпорядження цими земельними ділянками.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 5 Закону № 3065-ІІІ, статей 84, 149, 150 ЗК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права у подібних правовідносинах, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до частини першої статті 24 ЗК України державним і комунальним сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям надаються земельні ділянки із земель державної і комунальної власності у постійне користування для науково-дослідних, навчальних цілей та ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Стаття 150 ЗК України визначає склад особливо цінних земель і регулює порядок їх вилучення.

Так, за змістом цієї статті землі дослідних полів науково-дослідних установ є особливо цінними і можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.

Підстави припинення права користування земельною ділянкою передбачені статтею 141 ЗК України, а саме:

- добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

- вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

- припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

- використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

- використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

- систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Правове регулювання вилучення земельних ділянок, наданих у постійне користування із земель державної чи комунальної власності, закріплене у статті 149 ЗК України.

Згідно із частинами першою - третьою цієї статті земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу .

Вирішуючи спір, суди виходили з того, що на час прийняття Глевахівською селищною радою Васильківського району Київської області рішення про передачу у власність відповідачів спірних земельних ділянок право постійного користування ДП ДСВ ІФРГ НАН України земельними ділянками було припинено, оскільки ці земельні ділянки були вилучені та передані до земель запасу Глевахівською селищною радою Васильківського району Київської області на підставі рішення Господарського суду Київської області від 31 грудня 2008 року, яке на той час було чинним.

Однак суди залишили поза увагою, що зазначене судове рішення було скасоване у зв'язку з нововиявленими обставинами рішенням Господарського суду Київської області від 21 квітня 2010 року, залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 2 липня 2010 року, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області про припинення права постійного користування земельною ділянкою, її вилучення, визнання недійсним та скасування державної реєстрації державного акту.

Вищий господарський суд України постановою від 23 червня 2011 року постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 2 липня 2010 року залишив без змін.

Таким чином, зазначене судове рішення Господарського суду Київської області від 31 грудня 2008 року не може вважатися відповідним юридичним фактом, з яким земельний закон пов'язує припинення права користування ДП ДСВ ІФРГ НАН України зазначеними земельними ділянками.

Разом з тим, Вищий господарський суд України постановою від 23 червня 2011 року встановив, що відповідно до статуту, зареєстрованого Васильківською районною державною адміністрацією 23 жовтня 2001 року, ДП ДСВ ІФРГ НАН України є правонаступником ДСВ НАН України, створеного згідно з розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 9 листопада 1961 року № 1427-р. Цим же розпорядженням підприємству виділено 383,3 га із земель колгоспу Україна та 300 га неосвоєних земель забудови.

За положеннями статті 84 ЗК України , статті 6 Закону України Про розмежування земель державної та комунальної власності земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Національної академії наук України, державних галузевих академій наук належать до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну та приватну власність.

Відповідно до статті 5 Закону № 3065-ІІІ об'єкти майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук використовуються відповідно до законодавства України, а також статуту Національної академії наук України та статутів галузевих академій наук, а також статутів організацій, що віднесені до їх відання.

Вилучення земельних ділянок Національної академії наук України та галузевих академій наук може здійснюватися лише за згодою Президії Національної академії наук України та президій галузевих академій наук відповідно до ЗК України .

Зважаючи на зазначене, у справі, яка переглядається, суди дійшли передчасного висновку про те, що примусове припинення права користування земельними ділянками ДП ДСВ ІФРГ НАН України є правомірним, та що у Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області були наявні правові підстави для розпорядження цими земельними ділянками.

Крім того, належним чином не з'ясували чи накладаються земельні ділянки передані у власність відповідачам на землі, які перебувають в користуванні ДП ДСВ ІФРГ НАН України .

Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди неправильно застосували норми статті 5 Закону № 3065-ІІІ, статей 84, 149, 150 ЗК України, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 360 4 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у цій справі.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57-60, 131-132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позовів.

Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 360 2 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом а пункту 1 частини другої статті 360 4 ЦПК України.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 360 3 , частиною першою, підпунктом а пункту 1 частини другої статті 360 4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 10 грудня 2015 року та рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 липня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Н.П. Лященко Судді: В.І. Гуменюк В.М. Сімоненко Л.І. Охрімчук