Ухвала

від 16.11.2017 по справі 809/1155/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2017 рокуЛьвів№ 876/10137/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Макарика В.Я.

суддів - Глушка І.В., Гуляка В.В.

за участю секретаря судового засідання - Гнідець Р.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2017 року у справі №809/1155/17 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфаіфбудсервіс" до Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0003471401 від 19.05.2017,-

В С Т А Н О В И В:

14 серпня 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфаіфбудсервіс" звернулося в суд з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19 травня 2017 року №0003471401 про нарахування суми грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість (14060100) у розмірі 169 456,00 гривень, у тому числі за основним платежем 135 565,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями 33 891,00 грн.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2017 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області за №000347101 від 19.05.2017 про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "Альфаіфбудсервіс" (код ЄДРПОУ 39625573) суми грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в розмірі 169 456 гривень.

Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфаіфбудсервіс" (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 39625573) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області (вулиця Незалежності, 20, місто Івано-Франківськ, код ЄДРПОУ 39394463,) сплачений судовий збір в розмірі 2 541 (дві тисячі п'ятсот сорок одна) гривня 85 копійок.

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, Головне управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову, з підстав, викладених у своїй апеляційній скарзі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступних мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що Головним управлінням Державної фіскальної служби України в Івано-Франківській області здійснено позапланову виїзну документальну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Сорбіс Інвестбуд» за грудень 2016 року, за наслідками якої складено акт за №316/09-19-14-01-01/39625573 від 26.04.2017.

За результатами проведеної перевірки апелянтом встановлено порушення позивачем пункту 198.1 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затверджених наказом Міністерства фінансів України за №21 від 28.01.2016, внаслідок чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за грудень 2016 року в сумі 135 565 гривень відображене в акті перевірки за №316/09-19-14-01-01/39625573 від 26.04.2017 на підставі чого, винесено податкове повідомлення-рішення за №0003471401 від 19.05.2017.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що під господарською операцією слід розуміти дію або подію, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Згідно пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно пункту 198.6 статті 198 даного Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість до від'ємного значення з цього податку та формування податкового кредиту з податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Суд апеляційної інстанції вважає, що сплачені в ціні товару (послуг) суми податку на додану вартість для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Щодо фактичність проведених господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, формування витрат для цілей визначення податкового кредиту з податку на додану вартість, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

01.12.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сорбіс Інвестбуд» (далі постачальник) в особі директора ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альфаіфбудсервіс" в особі директора Б.С. укладено договір купівлі-продажу за №1-12.

Предметом договору купівлі-продажу за №1-12 є зобов'язання постачальником поставляти покупцеві продукцію, а покупець зобов'язується приймати продукцію і своєчасно оплачувати її на умовах цього договору в асортименті і кількості згідно специфікації №1 (додаток до договору №1), а саме: блоки віконні металопластикові без поворотно-відкидного елементу (глухі); блоки віконні металопластикові з поворотно-відкидним елементом; блоки дверні металопластикові без склопакету (глухі, двопалі); блоки дверні металопластикові із склопакетом. Загальна сума товару становить 677 824, 48 гривень, сума податку на додану вартість 135 564, 90 гривень, усього разом з податком на додану вартість становить 813 389, 38 гривень.

Згідно умов даного договору розрахунки за продукцію робляться шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника (пункт 7.1 договору). Право власності на продукцію переходить до покупця після підписання товарної накладної (пункт 9.1).

Постачальником вказаної продукції виписано видаткову накладну за №215 від 30.12.2016 із зазначенням постачальника та одержувача продукції, найменування товару, його кількості, ціни продукції, в тому числі податком на додану вартість, дати складення, підписи та печатки сторін.

На виконання умов цього договору постачальником забезпечено доставку продукції, визначеної у видатковій накладній, що підтверджується товарно-транспортною накладною №3012 від 30.12.2016, яка містить відомості про перевізника, замовника та вантажоодержувача, транспортний засіб, водія, вантаж, пункт навантаження (місто Стрий) та розвантаження (Бібрське ЛВУМВГ (місто Бібрка) Стрийське ВУПГЗ).

Згідно платіжних доручень за №127 від 12.01.2017 на суму 150 000 гривень та за №147 від 13.03.2017 на суму 663 389,38 гривень позивач здійснив повний розрахунок з постачальником.

Суд першої інстанції встановив, що основним видом господарського діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфаіфбудсервіс" є будівництво житлових і нежитлових будівель. Продукція, придбана позивачем у Товариства з обмеженою відповідальністю «Сорбіс Інвестбуд» , реалізована, у відповідності до договору від 17.10.2016 за №1610000176, укладеного між філією «УМГ «Львівтрансгаз» ПАТ «Укртрансгаз» та позивачем, в процесі виконання ремонтно-будівельних робіт на замовлення філії «УМГ «Львівтрансгаз» ПАТ «Укртрансгаз» , що підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2016 року за формою КБ-2в, довідкою про вартість робіт.

Таким чином, суд першої інстанції встановив фактичність придбання позивачем у ТзОВ «Сорбіс Інвестбуд» вказаної вище продукції та їх використання в своїй господарській діяльності, що свідчить про добросовісність дій платника податку - позивача, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті та рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та ТзОВ «Сорбіс Інвестбуд» , спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції та зв'язок між фактом придбання позивачем товару, понесенням витрат і господарською діяльністю цього платника податку.

Суд апеляційної інстанції вважає, що наявність у позивача видаткової накладної на поставлений товар, товарно-транспортної накладної, платіжних документів, в сукупності з іншими дослідженими доказами підтверджує факти поставок продукції позивачу, і як наслідок вказані документи підтверджують факт правомірності формування позивачем витрат для цілей визначення податкового кредиту з податку на додану вартість.

Крім того, суд першої інстанції вірно звернув увагу на те, що господарські операції між позивачем та ТзОВ «Сорбіс Інвестбуд» мали в часі триваючий характер, не містять ознак їх одномоментного відображення в бухгалтерському обліку, відповідають руху активів позивача у процесі здійснення господарських операцій, факт придбання товарно-матеріальних цінностей, підрядних робіт та понесення позивачем витрат пов'язаний із господарською діяльністю позивача.

Як наслідок, висновок відповідача про відсутність підтвердження реальності часу здійснення операцій, місцезнаходження майна та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності є таким, що не знайшов свого підтвердження під час судового розгляду та не відповідає фактичним обставинам справи.

Відсутність обліку контрагентами позивача податкових зобов'язань з податку на додану вартість за господарськими операціями, проведеними з позивачем не може бути самостійною підставою для висновку про безтоварність господарських операцій. Оскільки обставини, коли контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, не тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на формування податкового кредиту у разі, коли цей платник має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Вказана вище позиція відповідає практиці Верховного Суду України у подібних правовідносинах. Так, у постанові від 13.01.2009 року (справа № 21-1578во08) Верховний Суд України зазначив, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні. У постанові від 11.12.2007 року (справа № 21-1376во06) Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, дана позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, судом першої інстанції встановлений рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та ТзОВ «Сорбіс Інвестбуд» спеціальна податкова правосуб'єктність учасників господарської операції та зв'язок між фактом придбання позивачем продукції, понесенням витрат і господарською діяльністю цього платника податку.

Суд апеляційної інстанції взявши до уваги зазначене вище, погоджується з висновком суду першої інстанції про реальність господарських операції щодо придбання позивачем товарів у ТзОВ «Сорбіс Інвестбуд» , також про добросовісність дій платника податку - позивача, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах первинного бухгалтерського та податкового обліку. Також, суд апеляційної інстанції вважає, що позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість, що виключає допущення платником податку заниження податку на додану вартість за грудень 2016 року в розмірі 135 565 гривень, а відповідач протиправно збільшено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на 135 565 гривень та безпідставно застосовано до даного платника податків штраф у розмірі 33 891 гривню.

Згідно ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а також відсутня невідповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2017 року у справі №809/1155/17 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: В.Я. Макарик

Судді: І.В. Глушко

ОСОБА_2

Повний текст ухвали складений 20 листопада 2017 року.