Постанова

від 31.01.2019 по справі 809/1155/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 січня 2019 року

Київ

справа №809/1155/17

адміністративне провадження №К/9901/36045/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуГоловного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області на постановуІвано-Франківський окружного адміністративного суду від 08 вересня 2017 року (суддя С.В. Остап'юк) та ухвалуЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року (колегія у складі суддів: В.Я. Макарик, І.В. Глушко, В.В.Гуляк) у справі№ 876/10137/17 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Альфаіфбудсервіс доГоловного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0003471401 від 19 травня 2017 року, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Альфаіфбудсервіс (далі - ТОВ Альфаіфбудсервіс ) звернулось до суду із адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області від 19 травня 2017 року №0003471401, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 169456,00 гривень, у тому числі за основним платежем 135565,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями 33891,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки, викладені в акті перевірки, є протиправними, оскільки реальність виконання господарських операцій зі спірними контрагентами підтверджується оформленими належним чином первинними документами.

Постановою Івано-Франківський окружного адміністративного суду від 08 вересня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року, позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області за №000347101 від 19 травня 2017 року, яким збільшено ТОВ Альфаіфбудсервіс суми грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в розмірі 169456 гривень.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, виходив з необґрунтованості висновків відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки реальність господарських операцій, проведених позивачем з контрагентами ТОВ Сорбіс Інвестбуд підтверджується первинними документами.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення норм процесуального права та неповне з'ясування обставин справи. Доводи касаційної скарги є аналогічними обґрунтуванням апеляційної скарги.

Відзив або заперечення на вказану касаційну скаргу до суду не надходило, що не перешкоджає розгляду її по суті.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем в період з 12 квітня 2017 року по 19 квітня 2017 року проведено позапланову виїзну документальну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ Сорбіс Інвестбуд за грудень 2016 року, за результатами якої складено акт №316/09-19-14-01-01/39625573 від 26 квітня 2017 року, яким зафіксовано порушення позивачем пункту 198.1 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затверджених наказом Міністерства фінансів України за №21 від 28 січня 2016 року, внаслідок чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за грудень 2016 року в сумі 135565,00 грн.

На підставі акта перевірки №316/09-19-14-01-01/39625573 від 26 квітня 2017 року відповідачем прийнято №0003471401 від 19 травня 2017 року, яким, згідно підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з сплати податку на додану вартість за основним платежем на 135565 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 33891 грн.

Судами також встановлено, що основним видом господарського діяльності ТОВ Альфаіфбудсервіс є будівництво житлових і нежитлових будівель.

Реальність господарських операцій ТОВ Альфаіфбудсервіс з ТОВ Сорбіс Інвестбуд при виконанні договору купівлі-продажу №1-12 від 01 грудня 2016 року, підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: податковими та видатковими накладними, товарно-транспортною накладною, платіжними дорученнями.

При укладенні договору сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.

Суди окрім дослідження первинних документів, складених на реалізацію укладених зі спірним контрагентом договору, цілком обґрунтовано також врахували те, що отримана продукція від контрагента позивачем фактично використано у своїй господарській діяльності відповідно до договору від 17 жовтня 2016 року за №1610000176, укладеного між філією УМГ Львівтрансгаз ПАТ Укртрансгаз та позивачем, в процесі виконання ремонтно-будівельних робіт на замовлення філії УМГ Львівтрансгаз ПАТ Укртрансгаз , що підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2016 року за формою КБ-2в, довідкою про вартість робіт.

Відповідно до приписів підпункту а пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Зважаючи на вимоги вищенаведених норм попередні судові інстанції, вирішуючи спір по суті, дійшли правильного висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів, робіт та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами попередніх інстанцій були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту на підставі податкових накладних виданих контрагентами, які на час здійснення господарських операцій були зареєстровані у встановленому законодавством порядку.

Поруч з цим, в обґрунтування прийняття спірного податкового повідомлення-рішення відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються лише на акті перевірки контрагента позивача, а не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірної операції за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Судами об'єктивно взято до уваги, що транспортування товару здійснювалось силами контрагента, а не позивачем.

Доводи ж контролюючого органу щодо непідтвердження руху товару по ланцюгу базуються лише на інформації, отриманій з Єдиного реєстру податкових накладних, однак правовідносини контрагента із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об'єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин позивача із ТОВ Сорбіс Інвестбуд .

Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому воно підлягає скасуванню.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківський окружного адміністративного суду від 08 вересня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

........................

........................

...........................

В.П.Юрченко І.А.Васильєва С.С.Пасічник Судді Верховного Суду