Постанова

від 22.11.2017 по справі 908/3036/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2017 року Справа № 908/3036/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),

суддів: Гольцової Л.А.,

Губенко Н.М.

за участю представників:

позивачів - не з'явилися,

відповідача - Капустіної І.В.,

прокурора - Красножон О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Оліс-плюс"

на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.07.2017

та на рішення господарського суду Запорізької області від 26.01.2017

у справі № 908/3036/16

за позовом Першого заступника керівника Запорізької місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, Запорізької обласної ради, Комунального закладу "Запорізька спеціальна загальноосвітня школа-інтернат № 2" Запорізької обласної ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оліс-плюс"

про стягнення заборгованості за оренду нерухомого майна, розірвання договору оренди приміщення та зобов'язання повернення майна

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року Перший заступник керівника Запорізької місцевої прокуратури № 1 (далі - прокурор) звернувся в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Запорізької обласної ради (далі - Запорізька облрада) і Комунального закладу "Запорізька спеціальна загальноосвітня школа-інтернат № 2" Запорізької обласної ради (далі - КЗ "Запорізька спеціальна загальноосвітня школа-інтернат № 2") до господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оліс-плюс" (далі - ТОВ "Оліс-плюс", відповідач), та просив суд, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, про:

1. Стягнення з відповідача на користь Запорізької облради до місцевого бюджету:

- суми заборгованості з орендної плати у розмірі 41 086,21 грн., що становить 30% від загальної суми заборгованості, за період з червня 2015 року по вересень 2016 року;

- штрафу в розмірі 66 639 грн. 32 коп., що становить 30% від загальної суми штрафу;

- пені у розмірі 11 047,47 грн., що становить 30% від загальної суми пені;

2. Стягнення з відповідача на користь КЗ "Запорізька спеціальна загальноосвітня школа-інтернат № 2":

- суми заборгованості з орендної плати у розмірі 95 867 грн., що становить 70% від загальної суми заборгованості, за період з червня 2015 року по вересень 2016 року;

- штрафу в розмірі 155 490,10 грн., що становить 70% від загальної суми штрафу;

- пені у розмірі 25 577,44 грн., що становить 70% від загальної суми пені;

3. Розірвання договору оренди нежитлового приміщення б/н від 01.10.2006, укладеного КЗ "Запорізька спеціальна загальноосвітня школа-інтернат № 2" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Оліс-плюс";

4. Зобов'язання відповідача повернути нежитлове приміщення загальною площею 99,2 м 2 та побутові приміщення площею 99,4 м 2 , загалом площею 198,6 м 2 , які розташовані за адресою: м. Запоріжжя, вул. Ігоря Сікорського (колишня вул. Куйбишева), 267, на користь КЗ "Запорізька спеціальна загальноосвітня школа-інтернат № 2".

Рішенням господарського суду Запорізької області від 26.01.2017 (суддя Дроздова С.С.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 10.07.2017 (колегія суддів у складі: Стойка О.В. - головуючий, Татенко В.М., Чернота Л.Ф.), позов задоволено.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.07.2017 і рішення господарського суду Запорізької області від 26.01.2017 та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Касатор стверджує, що господарськими судами при прийнятті оскаржуваних судових рішень порушено норми ст. 4 2 , 4 3 , 22, 33, 43 ГПК України, ч. 6 ст. 232 ГК України, ст.ст. 258, 651 ЦК України. Зокрема, на думку відповідача, господарські суди не взяли до уваги той факт, що розрахунок пені прокурором здійснено з червня 2015 року по вересень 2016 року, тобто більше ніж за рік. Водночас, касатор вказує, що він був позбавлений права подати заяву про застосування позовної давності до суду першої інстанції, однак така вимога була викладена в апеляційній скарзі, проте суд апеляційної інстанції на це уваги не звернув. Також касатор стверджує, що вартість поліпшень, які зробив орендар набагато більше, ніж заборгованість по орендній платі, тому доводи прокурора, що дії ТОВ "Оліс-плюс" призвели до істотних порушень договору не відповідають дійсності. Окрім того, касатор звертає увагу на те, що позивачі не зверталися до відповідача, з метою врегулювання спору в досудовому порядку, з вимогами про розірвання договору.

У відзиві на касаційну скаргу Запорізька облрада просить судові рішення залишити без змін, а скаргу без задоволення, мотивуючи тим, що посилання відповідача на порушення норм процесуального права є надуманими та такими, що не відповідають обставинам справи, а обраний ТОВ "Оліс-плюс" спосіб захисту своїх прав є неефективним та спрямованим лише на затягування судового процесу; ствердження касатора про порушення господарськими судами приписів ч. 6 ст. 232 ГК України є безпідставним, оскільки згідно з цією нормою законодавець передбачив право сторін визначати в договорі порядок нарахування штрафних санкцій за прострочення зобов'язання; доводи касатора не спростовують фактів належного повідомлення його судом першої інстанції про час і місце розгляду цієї справи, отже він не був позбавлений можливості подати заяву про застосування строків позовної давності до прийняття рішення господарським судом першої інстанції, однак, не скористався зазначеним правом; господарськими судами з'ясовані всі обставини, пов'язані зі спірними правовідносинами та прийнятті законні та мотивовані судові рішення з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке:

Вирішуючи справу в частині позовних вимог про стягнення заборгованості по орендній платі, господарські суди попередніх інстанцій встановили наступні фактичні обставини:

- 01.10.2006 КЗ "Запорізька спеціальна загальноосвітня школа-інтернат № 2" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Оліс-плюс" (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Запорізької області, що знаходиться на балансі Запорізької спеціальної загальноосвітньої школи інтернату № 2 для дітей із вадами розумового розвитку (далі - Договір), за умовами п. 1.1 (в редакції додаткової угоди від 15.12.2012) якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Запорізької області: будівлю гаражу літера "М" - площею 99,2 м 2 , побутові приміщення літера "П,П'" - площею 99,4 м 2 , розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул. Ігоря Сікорського, 267, яке знаходиться на балансі КЗ "Запорізька спеціальна загальноосвітня школа-інтернат № 2";

- відповідно до п. 2.1 Договору, вступ відповідача у користування майном наступає одночасно з підписанням сторонами договору та акта прийому-передачі вказаного майна;

- згідно акта прийому-передачі орендованого нежитлового приміщення від 01.10.2006 орендодавець передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування нерухоме майно, яке є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Запорізької області, вартість якого визначена експертною оцінкою станом на 31.08.2006;

- відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Договору, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду майна, затвердженої рішенням сесії Запорізької обласної ради від 23.12.2005 № 31. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць розраховується шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць;

- пунктом 3.3 Договору (в редакції договору від 18.01.2012 про внесення змін до Договору) передбачено, що орендна плата перераховується відповідачем Запорізькій облраді (30%) та КЗ "Запорізька спеціальна загальноосвітня школа-інтернат № 2" (70%) щомісячно до 15 числа, наступного за тим, що підлягає сплаті. Відповідач самостійно розділяє кожний черговий платіж за оренду майна і направляє відповідні частини орендної плати безпосередньо позивачам;

- п. 3.5 Договору встановлено, що орендна плата, яка перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується КЗ "Запорізька спеціальна загальноосвітня школа-інтернат № 2" відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, на який нараховується пеня, від суми заборгованості з урахуванням індексації за кожний день прострочення, включаючи день оплати;

- п. 5.10 Договору сторони погодили, що в разі, якщо відповідачем не сплачується орендна плата за орендоване майно в повному обсязі протягом трьох місяців поспіль, останній сплачує штраф в розмірі 200 відсотків місячної орендної плати, якщо не доведе, що ця затримка в оплаті трапилась не з його вини, або якщо ця затримка слугувала причиною дострокового розірвання договору;

- згідно п. 10.1 Договору (в редакції додаткової угоди від 31.01.2013), він діє з 01.10.2006 по 30.12.2018;

- п. 10.4 Договору сторони погодили, що на вимогу однієї з сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду, господарського суду у разі невиконання сторонами свої зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України та цим Договором;

- у порушення умов Договору в період з червня 2015 року по вересень 2016 року, відповідач свій обов'язок щодо своєчасної оплати орендної плати не виконав, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в розмірі 136 953,99 грн.: перед Запорізькою облрадою - 41 086,21 грн. (30%) та 95 867,78 грн. (70%) - заборгованість перед КЗ "Запорізька спеціальна загальноосвітня школа-інтернат № 2";

- з метою врегулювання спору в досудовому порядку, КЗ "Запорізька спеціальна загальноосвітня школа-інтернат № 2" направив відповідачу вимоги: від 29.09.2015 № 369, від 23.10.2015 № 419, від 23.11.2015 № 472, від 30.12.2015 № 507, від 25.01.2016 № 15; претензії: від 11.02.2016 № 33, від 28.03.2016 № 108, від 10.05.2016 № 186; листи: від 17.05.2016 № 207, від 14.06.2016 № 233, від 14.07.2016 № 252 про сплату заборгованості у повному обсязі, а також направив для підпису акти звіряння розрахунків;

- зазначені вимоги, претензії та листи залишилися відповідачем без відповіді та виконання.

Як правильно зазначено господарськими судами, орендоване майно знаходиться у комунальній власності, на балансі позивача, тому на правовідносини сторін розповсюджуються норми Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а також вимоги Цивільного та Господарського кодексів України в частині, що не суперечать зазначеному Закону.

Частиною 3 ст. 285 ГК України визначено, що орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Частиною 1 ст. 762 ЦК України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно з вимогами ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Пунктом п. 5.2 Договору передбачено, що відповідач зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Однак, як встановлено господарськими судами, відповідач договірних зобов'язань належним чином не виконав, оплату за орендоване нежитлове приміщення в строк, визначений у Договорі за період з червня 2015 року по вересень 2016 року не здійснив, чим порушив умови Договору.

Згідно з приписами ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України та ст. 193 ГК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих кодексів, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Оцінивши встановлені фактичні обставини господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати в загальній сумі 136 953,99 грн., за період з червня 2015 року по вересень 2016 року на користь: Запорізької облради - в сумі 41 086,21 грн. (30%) та КЗ "Запорізька спеціальна загальноосвітня школа-інтернат № 2" - в сумі 95 867,78 грн. (70%).

Також, за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з червня 2015 року по вересень 2016 року, прокурор заявив до стягнення:

- штраф в розмірі 222 133,02 грн.: на користь Запорізької облради - 66 639,92 грн., на користь КЗ "Запорізька спеціальна загальноосвітня школа-інтернат № 2" - 155 493,10 грн.;

- пеню в розмірі 36 625,18 грн.: на користь Запорізької облради - 11 047,74 грн., на користь КЗ "Запорізька спеціальна загальноосвітня школа-інтернат № 2" - 25 577,44 грн.

Вищий господарський суд погоджується з висновком господарських судів про задоволення позовних вимог в частині стягнення штрафу та пені з огляду на таке:

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 ГК України.

Враховуючи викладене та перевіривши розрахунок штрафу та пені, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача штрафу в загальному розмірі 222 133,02 грн. та пені в загальному розмірі 36 625,18 грн.

Довід відповідача про порушення господарськими судами ч. 6 ст. 232 ГК України, оскільки розрахунок пені прокурором було здійснено з червня 2015 року по вересень 2016 року, тобто більше ніж за рік, Вищим господарським судом України відхиляється, з огляду на таке:

Аналіз ч. 1 ст. 230, ч.ч. 4, 6 ст. 232 ГК України свідчить про те, що встановивши розмір і термін нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (ч. 3 ст. 6 ЦК України), у тому числі мають право пов'язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати).

Як встановлено господарськими судами, п. 3.5 Договору сторони врегулювали відносини щодо розміру (в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, на який нараховується пеня, від суми заборгованості з урахуванням індексації за кожний день прострочення) та терміну (включаючи день оплати) сплати пені за несвоєчасну сплату орендної плати. Крім іншого, цей пункт договору повністю відповідає положенням ч. 6 ст. 231 ГК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 21.06.2017 у справі № 910/2031/16.

З огляду на викладене, висновок господарських судів про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення пені за період прострочення грошового зобов'язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано, Вищий господарський суд України вважає правомірним.

Крім того, Вищий господарський суд України відхиляє ствердження касатора про те, що апеляційний господарський суд не врахував вимоги статей 258, 267 ЦК України і не звернув уваги на доводи відповідача щодо спливу строку позовної давності (в частині стягнення пені), викладені в апеляційній скарзі з огляду на таке:

За змістом ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Як встановлено апеляційним господарським судом, до винесення рішення у справі судом першої інстанції, відповідач заяви про застосування позовної давності не подавав. Така заява, за твердженням відповідача, була подана до апеляційного суду.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі розгляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Отже, суд апеляційної інстанції при розгляді справи здійснює перевірку і оцінку фактичних обставин справи та їх юридичну кваліфікацію в межах доводів апеляційної скарги, які вже були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції. Той факт, що сторона не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції у випадках, передбачених законом може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, а не для вирішення апеляційним судом її заяви про застосування позовної давності.

Оскільки стаття 267 ЦК України є нормою матеріального права суд апеляційної інстанції не вправі розглядати заяву про застосування строків позовної давності.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 30.09.2015 у справі № 6-780цс15, від 11.10.2017 у справі № 6-1374цс17.

Крім того, Вищий господарський суд України погоджується з висновком господарських судів про задоволення позовних вимог в частині розірвання Договору та зобов'язання відповідача повернути спірні нежитлові приміщення через істотне порушення відповідачем умов Договору щодо несплати протягом тривалого періоду платежів за користування орендованим нерухомим майном з огляду на таке:

Згідно з ч. 3 ст. 291 ГК України, договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

При цьому повинні враховуватися приписи ч. 2 ст. 651 ЦК України, які є загальними для розірвання договору та які передбачають можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом.

Статтею 782 ЦК України передбачено спеціальний спосіб розірвання договору шляхом вчинення наймодавцем односторонньої відмови від нього, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. Визначена цією статтею можливість розірвати договір найму шляхом відмови від договору в позасудовому порядку є правом, а не обов'язком наймодавця.

Право наймодавця на відмову від договору найму, передбачене ч. 1 ст. 782 ЦК України, не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою розірвати договір у разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо вбачається істотне порушення умов договору.

Оскільки на спірні правовідносини поширюється також дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна", згідно з ч. 3 ст. 26 якого підставою для дострокового розірвання договору оренди за рішенням суду може бути невиконання сторонами своїх зобов'язань. Аналогічне викладено у пункті 10.4 Договору, яким сторони погодили, що на вимогу однієї з сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду, господарського суду у разі невиконання сторонами свої зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України та цим Договором.

Враховуючи викладене, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що порушення відповідачем умов договору оренди нерухомого майна щодо несплати протягом тривалого періоду платежів за користування орендованим нерухомим майном, як це передбачено Договором, є істотним, оскільки значною мірою позбавляє Запорізьку облраду та КЗ "Запорізька спеціальна загальноосвітня школа-інтернат № 2" того, на що вони розраховували при укладенні Договору, зокрема, надходження відповідних коштів з орендної плати до місцевого бюджету Запорізької області з подальшим їх розподіленням відповідно до законодавства.

Право наймодавця вимагати повернення речі у разі припинення договору найму передбачено ст. 785 ЦК України.

Частиною 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що у разі розірвання договору оренди орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Отже, Вищий господарський суд України погоджується з висновками господарських судів про те, що істотне порушення орендарем (наймачем) такої умови договору оренди державного (комунального) майна, як не внесення орендної плати, є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання вказаного договору оренди в судовому порядку та повернення орендованого майна орендодавцю (наймодавцю).

Щодо доводу відповідача про те, що позивачі, з метою врегулювання спору в досудовому порядку, не зверталися до нього з вимогами про розірвання договору, Вищий господарський суд зазначає таке:

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 року № 15-рп/2002 (справа № 1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Тому норми ст. 188 ГК України та ст. 11 ГПК України не позбавляють сторону договору права на безпосереднє звернення до суду з вимогою про розірвання договору оренди без дотримання порядку досудового врегулювання спору.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 08.05.2012 у справі № 5021/966/2011.

Водночас, Вищий господарський суд України відхиляє наведені у касаційній скарзі доводи ТОВ "Оліс-плюс" про відсутність істотних порушень умов Договору з посиланням на зміст п.п. 1.1, 6.4 Договору, в яких зазначено про право відповідача вимагати компенсацію за зроблені поліпшення орендованого майна на суму 313 429,20 грн. за попереднім договором оренди від 01.01.2003, оскільки Договором не передбачений порядок зарахування цих коштів в рахунок орендної плати, яка є предметом спору в даній справі.

Решта доводів касаційної скарги фактично зводиться до переоцінки доказів. Однак, за відсутності з боку господарських судів порушень приписів процесуального законодавства щодо оцінки поданих доказів, такі доводи не можуть бути взяті до уваги Вищим господарським судом України.

Відповідно до ст. 111 5 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Згідно з ст. 111 7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Висновки господарських судів попередніх інстанцій ґрунтуються на доказах, наведених в оскаржуваних рішенні та постанові, і відповідають положенням чинного законодавства.

Відповідно до ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене, беручи до уваги, що господарськими судами з дотриманням норм процесуального законодавства до спірних правовідносин правильно застосовано норми матеріального права та враховуючи висловлену Верховним Судом України у постанові від 13.04.2016 у справі № 908/4804/14 правову позицію про те, що суд касаційної інстанції повинен використовувати свої повноваження на виправлення фундаментального порушення, яке допустили суди попередніх інстанцій, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність правових підстав для зміни або скасування прийнятих у справі рішень.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 , 121 1 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Оліс-плюс" залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.07.2017 та рішення господарського суду Запорізької області від 26.01.2017 у справі № 908/3036/16 залишити без змін.

Поновити виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду від 10.07.2017 та рішення господарського суду Запорізької області від 26.01.2017.

Головуючий суддя: В. Картере Судді: Л. Гольцова Н. Губенко