Ухвала

від 22.11.2017 по справі 362/3057/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 362/3057/16-ц Головуючий у І інстанції Корнієнко С. В. Провадження № 22-ц/780/4027/17 Доповідач у 2 інстанції Приходько К. П. Категорія 38 22.11.2017

УХВАЛА

Іменем України

22 листопада 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Приходька К.П.,

суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.

за участю секретаря: Дрозда Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа - Васильківська районна державна контора Київської області про встановлення факту родинних відносин,-

встановила:

у червні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до Васильківського міськрайонного суду Київської області з вищезазначеним позовом, мотивуючи його тим, що позивач є дочкою ОСОБА_4.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1

Заповіту померлий не залишив.

Свідоцтво про народження або будь-які інші документи, що підтверджують родинні зв'язки між позивачем і померлим ОСОБА_4 відсутні у зв'язку із фактом відсутності реєстрації шлюбу між матір'ю позивача - ОСОБА_5 та батьком ОСОБА_4.

Також зазначає, що прізвище позивача будо змінено у зв'язку із реєстрацією шлюбу із ОСОБА_6

ОСОБА_2 є дружиною покійного, яка категорично відмовляється після смерті ОСОБА_4 визнавати той факт, що позивач є рідною дочкою останнього.

Крім того, за результатами проведеного аналізу вірогідність того, що ОСОБА_4 є батьком ОСОБА_3 складає 99,9998 %.

Просила ухвалити рішення яким визнати (встановити), що померлий ОСОБА_4 є рідним батьком ОСОБА_3

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 08 грудня 2016 року було призначено по справі комплексну судову медично - генетичну експертизу.

Ухвало Васильківського міськрайонного суду Київської області від 13 березня 2017 року провадження по справі зупинено, до закінчення проведення комплексної судової медично - генетичної експертизи, відповідно до ухвали суду від 08 грудня 2016 року.

Відповідно до висновку №21 судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи від 12 квітня 2017 року, проведеної Одеським обласним бюро судово-медичної експертизи, проведена оцінка достовірності результатів генетичного аналізу вказує на те, що такий збіг можна вважати закономірним, тобто зумовленим кровним спорідненням між заявленим передбачуваним батьком та дитиною, з ймовірністю не нижче 99,97 %.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 червня 2016 року позов задоволено частково.

Встановлено юридичний факт родинних відносин між ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та померлим ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_4, як дочки та батька.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати по справі у розмірі 17 930,10 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з грубим порушенням норм процесуального та матеріального права, а також з порушенням моральних засад судочинства та моральних засад суспільства.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції переоцінив наявні в справі докази позивача, та не навів обґрунтованості доказам. Також, судом неповно встановлено фактичні обставини справи, не дано юридичної оцінки наданим сторонами доказам.

Свідки допитані в судовому засіданні викликані за заявою позивача, жодним чином не підтверджують спільне проживання та ведення спільного господарства з матір'ю позивача і померлим ОСОБА_4 до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ним дитини, позивачем не надано жодного доказу, що з достовірністю підтверджують визнання померлим ОСОБА_4 батьківства. Відповідно до розписок та витрат на поховання, кожен свідок в судовому засіданні підтвердив той факт, що відповідач ОСОБА_2, займалась похованням чоловіка.

ОСОБА_3 отримала гроші у бухгалтера ОСОБА_7, яка вела бухгалтерію та завідувала коштами померлого, для поховання, оскільки дружина ОСОБА_2 оформлювала документи для поховання. Даний факт підтверджується розпискою від ОСОБА_3

Відповідно до розписок які позивач надала на підтвердження погашення боргових зобов'язань, в судовому засіданні свідки, які писали розписки з цих підстав допитано не було, та походження цих розписок не відомо, сторони зазначені у розписках крім ОСОБА_3 не відомі. В даній справі розписки є неналежним доказом, який жодним чином не підтверджує той факт, що ОСОБА_4 визнавав ОСОБА_3 своєю донькою.

Жодного доказу стосовно спільного проживання та ведення спільного господарства між померлим та матір'ю позивача, позивачем надано не було, позивач не надав доказу проживання матері разом з померлим ОСОБА_4 ні до народження ні після, жодного листа чи акта стосовно визнання померлим ОСОБА_3, як своєю донькою.

Крім того, суд першої інстанції жодним чином не надав оцінки доказу стосовно того, що ОСОБА_3 після смерті матері відповідно до протоколу №ІІ від 26 листопада 1999 року Дніпровської районної державної адміністрації м. Києва позивачу з 25 червня 1989 року призначено опікуном ОСОБА_8 (бабусю), та після її смерті з 1999 року призначено опікуном ОСОБА_9. Після смерті позивач була сиротою.

Померлий ніяких заяв про призначення його опікуном ОСОБА_3, позовних заяв про встановлення батьківства від опікунів позивача, та позивачем при досягненні повноліття не надходило, та в судове засідання надано не було.

Крім того, апелянт, стверджує, що експертиза ДНК, яку позивач надала при поданні позовної заяви до суду від 10 грудня 2014 року лабораторією DNA Dіagnostics Center , проведена після смерті ОСОБА_4, яким чином та у кого бралися зразки не відомо, дозволу про відібрання зразків ДНК дружина померлого не надавала, письмової заяви від померлого ОСОБА_4, по надання дозволу на відібрання зразків тканини чи крові для проведення ДНК експертизи померлий при житті не надав. Сумісного проведення ДНК експертизи при житті ОСОБА_4 для встановлення батьківства з ОСОБА_3 не проводились ні за ініціативою померлого, ні за ініціативою позивача ОСОБА_3

Представником відповідача ОСОБА_10 за адвокатським запитом до Начальника ДУ Головне бюро Судово - Медичної експертизи МОЗ України ОСОБА_11 про надання висновку спеціаліста в галузі судово - медичної експертизи, отримано висновок спеціаліста в галузі судово - медичної експертизи, від 16 червня 2016 року, який представник відповідача просив залучити до справи, але суд першої інстанції клопотання відхилив.

Відповідно до вищезазначеного висновку, випливає, що висновок №21 судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи від 12 квітня 2017 року, проведеної Одеським обласним бюро судово-медичної експертизи був складений без дотримання відповідних правил.

Просила скасувати рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 червня 2017 року, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що у відповідності до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 22 липня 1987 року, виданого Дніпровським відділом РАЦС м. Київ, позивач (до одруження ОСОБА_5 , свідоцтва про шлюб від 04.08.2007 року Лівобережного відділу реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім) народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 року, батьками якої зазначені: мати - ОСОБА_5, а батьком ОСОБА_4 ( т.1 а.с.56).

У відповідності до запису в акті про народження позивача за № 2971 від 22 липня 1987 року, відомості про батька дитини не зазначені (т.1 а.с.42).

Згідно з свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 02 червня 1995 року, мати позивача ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_4

У відповідності до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4, виданого виконавчим комітетом Малосолтанівської сільської ради Васильківського району Київської області від 11.12.2014 року, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 року (т.1 а.с.47).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що факт родинних відносин між позивачем ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та померлим ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_4, як дочки та батька, знайшов своє підтвердження та підтверджений відповідними доказами.

З такими висновками погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.

У відповідності до положень п.2 Постанови Пленуму Верховного суду України Про судову практику у справах про спадкування № 7 від 30.05.2008 року, справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.

Згідно до положень п.15 постанови Пленуму Верховного суду України Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення №5 від 31.03.1995 року, суд розглядає заяви про встановлення факту батьківства в разі смерті особи, яку заявник вважає батьком дитини.

Заяви про встановлення фактів батьківства чи визнання батьківства розглядаються судом, якщо у свідоцтві про народження певна особа не вказана батьком дитини (наприклад, запис про батька дитини проведено за вказівкою матері, яка не перебувала у шлюбі, або ж такий запис зовсім відсутній) і можуть бути подані матір'ю, опікуном чи піклувальником дитини чи самою дитиною після досягнення повноліття.

Як вбачається з правової позиції Верховного Суду України від 25 лютого 2015 року у справі №6-20цс15, за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч.1 ст.58 Конституції України), норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року.

Оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у ст.128 СК України, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у ст.53 КпШС України, при вирішенні питання про те, якою нормою необхідно керуватися при розгляді справ цієї категорії, слід виходити з дати народження дитини.

При розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 01 січня 2004 року, необхідно застосовувати відповідні норми КпШС України, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем га матір'ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини.

Згідно до положень ч.ч.2 і 3 ст.53 КпШС України, в разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою самої дитини після досягнення нею повноліття.

При встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір'ю дитини і батьком до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства.

Допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_12 (брат померлого ОСОБА_4.), ОСОБА_14, ОСОБА_15, (хрещений батько позивачки), ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, приватний нотаріус Васильківського районного нотаріального округу, Кириленко Л.П., наполягали на родинності позивача та померлого, як дочки та батька, оскільки вона народилася від спільного проживання померлого з матір'ю позивача, крім того, підтвердили, що за життя ОСОБА_4 зазначав на тому, що ОСОБА_3 є його рідною донькою, а в юридичному оформленні даного факту не було потреби через родинність стосунків.

Свідок ОСОБА_20 в судовому засіданні показала, що з 2007 по 2008 рік перебувала з ОСОБА_4 в цивільному шлюбі і померлий під час знайомства її з позивачем, представляв останню саме, як свою дочку. Вони разом забирали ОСОБА_3 з пологового будинку після народження нею дочки, яку ОСОБА_4 вважав своєю онукою. З ним та позивачкою вони неодноразово святкували різні свята разом, як одна родина.

З огляду, наданих позивачем фото, вбачається, що з малолітнього віку та, в подальшому, померлий ОСОБА_4 підтримував відносини з позивачем та її сімє'ю (т.1 а.с.95-128).

Відповідно до розписки та товарного чеку від 10.12.2014 року вбачається, що саме позивач здійснювала витрати пов'язані з похованням ОСОБА_4 (т.1 а.с.57,56).

З розписок від 24.12.2014 року, 30.12.2014 року та 14.02.2015 року вбачається, що саме заявниця здійснювала погашення боргових зобов'язань померлого ОСОБА_4 (т.1 а.с.59-61).

Крім того, за матеріалами справи вбачається, що позивачем здійснювалася оплата витрат на споживання електроенергії за місцем проживання матері померлого ОСОБА_4 - ОСОБА_21 по АДРЕСА_1 а також на централізоване спостереження засобами охоронної сигналізації на нерухомість померлого.

У відповідності до висновку №21 судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи від 12 квітня 2017 року, проведеної Одеським обласним бюро судово-медичної експертизи, проведена оцінка достовірності результатів генетичного аналізу вказує на те, що такий збіг можна вважати закономірним, тобто зумовленим кровним спорідненням між заявленим передбачуваним батьком та дитиною, з ймовірністю не нижче 99,97 %.

Таким чином, суд першої інстанції, дослідивши обставини справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши докази, що були подані сторонами по справі, правильно прийшов до висновку, що факт родинних відносин між позивачем ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та померлим ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_4, як дочки та батька, знайшов своє підтвердження в судовому засіданні, та підтверджений відповідними доказами.

Посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на те, що висновок експерта №21 від 12 квітня 2017 року не відповідає дотриманням вимог правил та складений без дотримання вимог ЦПК України, не заслуговують на увагу.

Огляд тіла померлого відбувся у відповідності до вимог чинного законодавства, саме за клопотанням позивача та зі згоди брата померлого, а також первісного представника відповідача, в присутності відповідача та її представника, представника органу місцевого самоврядування - голови Малосолтанівської сільської ради Васильківського району Київської області - Гребінника П.А., працівників Васильківського ВП ГУНП в Київській області, за відсутності жодних зауважень на здійснення відповідних процесуальних дій.

Доказів, щодо невідповідності висновку експертизи про родинність померлого та позивача методології її проведення суду першої та апеляційної інстанціям надано не було.

Відповідно до положень ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з вимогами ст.ст.57,58 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Законним і обґрунтованим відповідно до ст.213 ЦПК України є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів, тому, викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, відповідно до ст.303 ЦПК України, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки суду відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Керуючись: ст.ст.303,307,308,313-315,317,319 ЦПК України, колегія суддів,-

ухвалила:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 червня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді