Постанова

від 10.06.2019 по справі 362/3057/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 червня 2019 року

м. Київ

справа № 362/3057/16-ц

провадження № 61-13св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Васильківська районна державна нотаріальна контора Київської області,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 червня 2017 року у складі судді Корнієнка С. В. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 22 листопада 2017 рокуу складі колегії суддів: Приходька К. П., Голуб С. А., Таргоній Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Васильківська районна державна нотаріальна контора Київської області, про встановлення факту родинних відносин, посилаючись на те, що вона є дочкою ОСОБА_4 (померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_5 (помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ), які не перебували в зареєстрованому шлюбі, однак тривалий час проживали разом. За життя ОСОБА_5 допомагав їй матеріально та визнавав своєю дочкою . Після смерті батька дружина останнього ОСОБА_2 категорично відмовляється визнавати той факт, що вона є рідною дочкою померлого. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила встановити факт, що вона є дочкою ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також - стягнути з відповідача на свою користь понесені судові витрати в розмірі 39 042,10 грн.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 червня 2017 року позов задоволено частково. Встановлено факт родинних відносин між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та померлим ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 як дочки та батька. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у справі в розмірі 17 930,10 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що при встановленні батьківства щодо дитини, яка народилася до 01 січня 2004 року , необхідно застосовувати відповідні норми Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України). Факт визнання ОСОБА_5 позивача своєю дочкою знайшов своє підтвердження під час розгляду справи. Так, допитані в судовому засіданні свідки пояснили, що особа, яку ОСОБА_1 вважає своїм батьком, представляв її як свою дочку перед усіма родичами, забирав з пологового будинку після народження нею дитини, яку вважав своєю онукою. Крім цього, позивач здійснювала витрати, пов`язані з похованням ОСОБА_5 , та погашала його боргові зобов`язання.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 22 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 червня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У грудні 2017 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 22 листопада 2017 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неповно встановили фактичні обставини справи. Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту спільного проживання її матері разом з ОСОБА_5 та ведення ними спільного господарства або визнання померлим батьківства. Висновок судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи був складений без дотримання вимог цивільного процесуального законодавства. Відповідач не давала дозволу на відібрання у свого померлого чоловіка зразків тканин чи крові для проведення аналізу ДНК. Справи про встановлення факту родинних відносин (батьківства) розглядаються за правилами окремого, а не позовного провадження.

У березні 2018 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Васильківського міськрайонного суду Київської області.

19 березня 2018 року справа № 362/3057/16-ц надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пунктах 1, 3 постанови від 15 травня 2006 року № 3 Про практику застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів , за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми Сімейного кодексу України (далі - СК України) застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. Оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у статті 128 СК України, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у статті 53 КпШС України, суди, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися при розгляді справ цієї категорії, повинні виходити з дати народження дитини. Так, при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 01 січня 2004 року , необхідно застосовувати відповідні норми КпШС України, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір`ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 . В її свідоцтві про народження від 22 липня 1987 року серії НОМЕР_1 батьками зазначені ОСОБА_4 та ОСОБА_7 . Запис про батька дитини вчинено за прізвищем матері, а ім`я та по батькові записано за вказівкою матері.

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим Відділом реєстрації актів громадянського стану Дарницького району міста Києва від 02 червня 1995 року.

Згідно із свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим 11 грудня 2014 року Виконавчим комітетом Малосолтанівської сільської ради Васильківського району Київської області, ІНФОРМАЦІЯ_2 помер

ОСОБА_5. Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що ОСОБА_5 є її батьком, який за життя визнавав своє батьківство відносно неї.

Відповідно до статті 53 КпШС України в разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття. При встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір`ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 13 постанови від 12 червня 1998 року № 16 Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), спільне проживання та ведення спільного господарства може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття. Спільне виховання дитини має місце, коли вона проживає з матір`ю та особою, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, або коли ця особа спілкується з дитиною, проявляє батьківську турботу щодо неї. Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги. Доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини. У необхідних випадках суд для з`ясування питань, пов`язаних із походженням дитини, може з урахуванням обставин справи призначити відповідну судову експертизу.

Згідно з частиною другою статті 55 КпШС України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини в книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Судувід 31 березня 1995 року № 5 Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення роз`яснено, що заяви про встановлення фактів батьківства чи визнання батьківства розглядаються судом, якщо у свідоцтві про народження певна особа не вказана батьком дитини (наприклад, відповідно до частини другої статті 55 КпШС України запис про батька дитини проведено за вказівкою матері, яка не перебувала у шлюбі, або ж такий запис зовсім відсутній) і можуть бути подані матір`ю, опікуном чи піклувальником дитини чи самою дитиною після досягнення повноліття.

Судами також встановлено, що ОСОБА_1 здійснювала витрати, пов`язанні з похованням ОСОБА_5 , та погашала його боргові зобов`язання, що підтверджується відповідними розписками.

Допитані в суді першої інстанції свідки ОСОБА_8 (брат померлого ОСОБА_5 ), ОСОБА_9 , ОСОБА_10 (хрещений батько позивача), ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 показали, що від спільного проживання у ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася дочка ОСОБА_1 . За життя ОСОБА_5 визнавав ОСОБА_1 своєю дитиною.

Допитана як свідок ОСОБА_15 пояснила, що з 2007 року по 2008 рік вона перебувала з ОСОБА_5 у фактичних шлюбних відносинах. Під час знайомства з позивачем, померлий представляв її своєю дочкою. Після народження ОСОБА_1 дитини ОСОБА_5 забирав їх з пологового будинку, неодноразово відзначав з нею різноманітні свята.

Наявними в матеріалах справи фотокартками підтверджується, що ОСОБА_5 підтримував відносини з позивачем та її сім`єю.

Згідно з результатами аналізу ДНК, проведеного 10 грудня 2014 року лабораторією DNA Diagnostics Center , ймовірність батьківства ОСОБА_5 відносно ОСОБА_1 становить 99,9998 %.

Висновком судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи від 12 квітня 2017 року № 21, складеним експертами Одеського обласного бюро судово-медичних експертиз, встановлено, що проведена оцінка достовірності результатів генетичного аналізу вказує на те, що такий збіг можна вважати закономірним, тобто зумовленим кровним спорідненням між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , з ймовірністю не нижче 99,97 %.

Відповідно до частини третьої статті 10, частини першої статті 60 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року) кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що від спільного проживання у ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася дочка ОСОБА_1 , яку мати відповідно до вимог частини другої статті 55 КпШС України зареєструвала на своє прізвище. За життя ОСОБА_5 визнавав ОСОБА_1 своєю дитиною, а її дочку - внучкою. При цьому відповідно до частини третьої статті 212 ЦПК України 2004 року висновок про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 зроблено судами, виходячи з оцінки зібраних у справі доказів у їх сукупності та взаємозв`язку, які не містять суперечностей та є взаємодоповнюючими.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що суди повинні були розглянути справу про встановлення факту родинних відносин (батьківства) за правилами окремого, а не позовного провадження, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 234 ЦПК України 2004 року окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

За змістом пункту 5 частини другої статті 234, частини другої статті 256 ЦПК України 2004 року суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 1 постанови від 31 березня 1995 року № 5 Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення , в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи за заявою фізичних осіб про встановлення фактів, якщо це не пов`язується з наступним вирішенням спору про право і чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

У позовній заяві ОСОБА_1 вказувала на те, що встановлення факту родинних відносин (батьківства) необхідне їй для оформлення спадщини. При цьому зазначений факт не визнається ОСОБА_2 , яка має на меті залишитися єдиним спадкоємцем після померлого ОСОБА_5

Таким чином, оскільки встановлення вказаного факту пов`язується з вирішенням спору про право, то суди попередніх інстанцій правильно розглянули цю справу в порядку позовного провадження.

Аргументи касаційної скарги про те, що висновок судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи був складений без дотримання вимог цивільного процесуального законодавства, є неспроможними, оскільки судами встановлено, що тіло ОСОБА_5 було оглянуте за клопотанням позивача та за згодою брата померлого, в присутності відповідача, її представника, голови Малосолтанівської сільської ради Васильківського району Київської області Гребінника П. А. та працівників відділу поліції. При цьому від вказаних осіб не надходило будь-яких зауважень на здійснення відповідних процесуальних дій. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів невідповідності висновку експертизи методології її проведення.

Обставини справи встановлені судами першої та апеляційної інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися встановленого статтею 212 ЦПК України 2004 рокупринципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Питання про розподіл понесених позивачем судових витрат вирішено судом першої інстанції з дотриманням вимог статей 79, 84, 86, 88, 214-215 ЦПК України 2004 року.

Інші доводи касаційної скаргизводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищезгаданої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 22 листопада 2017 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов