Ухвала

від 22.11.2017 по справі 802/2148/16-а

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/2148/16-а

Головуючий у 1-й інстанції:Крапівницька Н. Л.

Суддя-доповідач: Драчук Т. О.

22 листопада 2017 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Драчук Т. О.

суддів: Загороднюка А.Г. Полотнянка Ю.П.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Літинського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 18 травня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Літинського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління у Вінницькій області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, відкрите акціонерне товариство "Універсал Банк" про зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_3, звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Літинського районного відділу державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, відкрите акціонерне товариство "Універсал Банк", про зобов'язання вчинити дії.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 18 травня 2017 року адміністративний позов задоволено:

-зобов'язано Літинський районий відділ державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Вінницькій області скасувати арешт і заборону на відчуження з квартири за адресою: АДРЕСА_1, накладений постановою про відкриття виконавчого провадження №15383057 від 20.10.2009 року відділу державної виконавчої служби Літинського районого управління юстиції.

-стягнуто з рахунку бюджетних асигнувань Літинського районного відділу державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Вінницькій області на користь позивача судовий збір у розмірі 551,20 грн.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Сторони в судове засідання не з'явились, про дату час та місце судового засідання повідомлялись вчасно та належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

За приписами ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції проводить розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами справи, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання. При цьому згідно ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 41 КАС України, повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а постанову суду - скасувати, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, згідно свідоцтва про право власності на житло, виданого 21.11.2012 року виконавчим комітетом Літинської селищної ради Вінницької області, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на праві приватної спільної власності належить по 1/4 частки квартири, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна 15.04.2010 року відповідачем було накладено обтяження (арешт) на 1/4 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1. Власником вказаної 1/4 частки квартири зазначено ОСОБА_7.

Встановлено, що вказане обтяження на 1/4 частку належної позивачу квартири було накладено державним виконавцем в межах виконавчого провадження №15383057 з примусового виконання виконавчого листа №2-3253 виданого 11.06.2009 року Ленінським районним судом м. Вінниці про стягнення з ОСОБА_7 на користь ВАТ "Універсал Банк" боргу в розмірі 54903,66 грн.

03.11.2016 року позивач звернувся до Літинського районного відділу державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Вінницькій області з заявою, в якій просив зняти обтяження з 1/4 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1, власником якої він є, оскільки ОСОБА_7 ніколи не була власником 1/4 частки квартири за вищевказаною адресою.

Листом Літинського районного відділу державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Вінницькій області від 23.11.2016 року №5127/02-27 позивача повідомлено про те, що зняти арешт, який накладено згідно з виконавчим провадженням ВП № 15383057 не є можливим, оскільки виконавчі провадження які завершені в минулих роках та включно по 2012 рік знищені відповідно до вимог Інструкції з діловодства в органах державної виконавчої служби та Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби.

Позивач, не погоджуючись з діями відповідача та вважаючи, що накладене обтяження (арешт) порушує його права щодо володіння та розпорядження своїм майном, звернувся до суду з адміністративним позовом.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що накладення обтяження (арешту) на квартиру, яка належить на праві приватної спільної власності ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, в межах виконавчого провадження ВП№15383057 про стягнення з ОСОБА_7 на користь ВАТ "Універсал Банк" боргу в розмірі 54903,66 грн. є необґрунтованим.

Щодо спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Таким чином, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.

У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.

Отже, необхідною та єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій.

Відповідно до частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім тих, для яких законом встановлено інший порядок судового вирішення.

Юрисдикція адміністративних судів згідно із частиною 1 статті 17 КАС України поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

За змістом цієї норми предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов'язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.

У пункті 10 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби" № 3 від 13 грудня 2010 року судам роз'яснено, що всі адміністративні справи з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, вчинених під час проведення виконавчих дій, розглядаються з особливостями, установленими статтею 181 КАС України.

Згідно ч. 1 ст. 181 КАС України визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що начальником відділу Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень було сформовано довідку № 158594 від 04.11.2016 року згідно якої встановлено, що 20.10.2009 року державним виконавцем Малютою Н.П. було відкрито виконавче провадження ВП №15383057 з примусового виконання виконавчого листа № 2-3253, виданого 11.06.2009 року Ленінським районним судом м. Вінниці про стягнення з ОСОБА_7 на користь ВАТ Універсал Банк боргу в розмірі 54 903,66 грн.

15.04.2010 року згідно з постановою про відкриття виконавчого провадження ВП №15383057 від 20.10.2009 року накладено арешт на майно ОСОБА_7, яка проживає за адресою АДРЕСА_2, об'єкт обтяження ? квартири за адресою АДРЕСА_1.

Згідно п. 4 ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент прийнятті вказаного рішення) виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягнення не провадилося або було проведено частково, повертається стягувачеві у разі якщо стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснює авансування витрат на проведення виконавчих дій, якщо їх авансування передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа.

31.05.2010 року вищевказане виконавче провадження завершене згідно ст. 40 п. 4 Закону України "Про виконавче провадження"

З листа Літинського районного відділу державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Вінницькій області 23.11.2016 року №5127/02-27, який міститься в матеріалах справи судом встановлено, що зняти арешт, який накладено згідно з виконавчим провадженням ВП № 15383057 не є можливим, оскільки виконавчі провадження які завершені в минулих роках та включно по 2012 рік знищені відповідно до вимог Інструкції з діловодства в органах державної виконавчої служби та Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби.

Частиною 1 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на даний час), визначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

У ст. 14 Закону України "Про виконавче провадження", закріплено перелік осіб, які є учасниками виконавчого провадження, серед них: виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб'єкт оціночної діяльності - суб'єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, а також визначено коло осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій, серед них: понятих, працівників поліції, представників органів опіки і піклування, інших органів та установ у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Частиною 4 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" визначені підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.

Колегія суддів зазначає, що виконавче провадження ВП №15383057 є завершеним, матеріали по вказаному виконавчому провадженню знищені, а тому у відповідача з врахуванням вимог ч. 4 ст. 89 Закону України "Про виконавче провадження" відсутні підстави для зняття арешту майна позивача.

Згідно ч. 5 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно ч. 1 ст. 181 КАС України, учасники виконавчого провадження та інші особи, мають право звернутися до адміністративного суду, якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Згідно пункту 17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року №3 Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби (в редакції від 12 вересня 2014 року) судам при розгляді справ з приводу оскарження дій державного виконавця стосовно арешту майна боржника потрібно враховувати, що в межах статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України розглядаються вимоги щодо арешту (опису) майна, які не пов'язані зі спором про право на це майно.

Згідно з ч. 2 ст. 114 Цивільного процесуального кодексу України виключною підсудністю районних, районних у містах, міських та міськрайонних судів є позови про зняття арешту з майна, які пред'являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.

Оскільки позивач звернувся з позовом про зняття арешту з майна, яке перебуває у його власності, тобто вказані вимоги підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства за правилами ЦПК України.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна 15.04.2010 року відповідачем було накладено обтяження (арешт) на 1/4 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1, де власником вказаної 1/4 частки квартири зазначено ОСОБА_7.

Як встановлено з адміністративного позову, позивач звертається до суду з вимогою про зобов'язання скасувати арешт і заборону на відчуження з квартири за адресою: АДРЕСА_1. Згідно свідоцтва про право власності на житло, виданого 21.11.2012 року виконавчим комітетом Літинської селищної ради Вінницької області, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на праві приватної спільної власності належить по 1/4 частки квартири, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

З врахуванням вказаного, суд не може встановити, на яку саме 1/4 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 накладено арешт, оскільки частки квартири між позивачем та членами його родини не виділені в натурі, у зв'язку з чим вказані обставини унеможливлюють розгляд справи в порядку адміністративного судочинства.

Вимога позивача про скасування арешту і заборону на відчуження з квартири мають цивільно-правову природу і підлягають захисту способами, визначеними Цивільним кодексом України для захисту майнових прав.

Однак, судом першої інстанції дані обставини не взято до уваги при розгляді справи по суті саме в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову суду і залишити позовну заяву без розгляду або закрити провадження у справі.

Стаття 203 КАС України визначає підстави для залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі. Так, постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи наведені обставини справи, колегія суддів вважає за необхідне постанову суду першої інстанції скасувати, а провадження в адміністративній справі закрити.

Керуючись ст.ст. 157, 160, 167, 195, 196, 198, 199, 203, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Літинського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління у Вінницькій області задовольнити повністю.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 18 травня 2017 року скасувати, а провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до Літинського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління у Вінницькій області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, відкрите акціонерне товариство "Універсал Банк" про зобов'язання вчинити дії закрити.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Головуючий Драчук Т. О. Судді Загороднюк А.Г. Полотнянко Ю.П.