Рішення

від 08.06.2007 по справі 20-5/184

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

20-5/184

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

"08" червня 2007 р. справа № 20-5/184

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім Купецький”   (99029 м. Севастополь,  вул. Соловйова, 6)

до Приватного підприємства „Антоніо” (99055 м. Севастополь, вул. Хрустальова, б. 159, кв. 112 )

про стягнення  заборгованості в розмірі 8262,16 грн.

Суддя Євдокимов І.В.

Представники сторін:

Позивач: Антипенко А.В., довіреність  № 08/2007 від 10.04.2007;

Відповідач: не з'явився.

Суть спору:

Позивач, ТОВ „Торговий дім Купецький”,  звернувся до суду з позовом до відповідача, ПП „Антоніо”, про стягнення  заборгованості за договором оренди № 9к від 12.12.2005  в розмірі 8262,16 грн., з яких: 4207,62 грн. –основний борг, 356,55 грн. –пеня, 3000,00 грн. - штраф, 104,14 грн. –5% річних.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідачем належним чином не виконувались обов'язки щодо внесення орендної плати.

Відповідач в судове засідання неодноразово не з'являвся, відзив на позовну заяву не надав, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином у встановленому порядку, за адресою вказаною у позовній заяві.

Оскільки до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб –учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, суд вважає, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, які повернуті органами поштового зв'язку з позначками „адресат вибув”, „адресат не значиться” і таке інше, можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Суд визнав можливим розглянути справу в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши надані позивачем докази,  суд, -

ВСТАНОВИВ:

12.12.2005 між позивачем (Орендодавець) та відповідачем (Орендар) був укладений договір оренди нежитлового приміщення № 9к. Строк дії договору встановлений до 30.11.2006.

Відповідно до п. 1.1. договору Орендодавець передає, а Орендар приймає у тимчасове платне користування нежитлове приміщення загальної площею 18,0 кв.м., розташоване за адресою: м. Севастополь, вул. Комуністична, 10-А для використання під офіс, про що свідчить акт прийому-передачі  від 31.12.2005 (а.с. 12).

Згідно з п. 6.3 договору відповідач зобов'язався своєчасно та в повному об'ємі сплачувати орендну плату та інші платежі, передбачені умовами договору.

Відповідно до п. 2.4 договору в наступному орендна плата перераховується відповідачем позивачу незалежно від результатів господарської діяльності щомісячно не пізніш 5-го числа поточного місяця.

Свої зобов'язання щодо внесення орендної плати та інших платежів відповідач виконував неналежним чином у зв'язку з чим його заборгованість перед позивачем за період з 18.10.2006 по 18.04.2007 склала 4207,62 грн.

Суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно положень  статті 193 Господарського кодексу України № 436-ІV від 16.01.2003 та статей 525, 526  Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003 зобов'язання повинні виконуватись належним чином  відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна  його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення суми основного боргу обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Згідно статті 230 Господарського кодексу України № 436-ІV від 16.01.2003 та статті 546 Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003 виконання зобов'язань може забезпечуватися пенею.

Згідно п.п. 7.2 договору у випадку прострочення платежів нараховується пеня в розмірі 0,2% від суми боргу за кожний день прострочення, а також 5% річних від простроченої суми.

Сума пені, розрахована позивачем з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ та складає 356,55 грн., а тому підлягає стягненню з відповідача.

Також, позивач просить стягнути з відповідача суму штрафу в розмірі 3000,00 грн., дана вимога позивача не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Ст.4 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання майнових зобов'язань встановлено обмеження тільки щодо розміру пені. Застосування штрафу як виду неустойки названий Закон не регулює.

Згідно зі ст. 230 ГК України –штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штраф, пеня), яка сплачується у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п.6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою  НБУ, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.1996 передбачено, що розмір пені за прострочку платежу обмежений подвійною обліковою ставкою НБУ.

Згідно з вищевикладеним, застосування відповідальності за прострочку виконання грошового зобов'язання у вигляді штрафу та пені одночасно суперечить ст. 231 ГК України.

Така сама позиція стосовно стягнення з відповідача на користь позивача пені і штрафу  викладена у постанові Вищого господарського суду України від 03.03.2005 по справі  № 06/1787.  

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення,  а також три відсотку річних  від  простроченої  суми,  якщо  інший  розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суму основного боргу в розмірі 4207,62 грн. позивач просить стягнути з урахуванням 5% річних.  

Але, ця вимога підлягає задоволенню частково, на підставі того, діючим законодавством України передбачено стягнення лише 3% річних.

Згідно ст. 611  Цивільного кодексу України  у разі порушення зобов'язання настають  правові  наслідки, встановлені договором або законом.

           15.07.2005 Інформаційним листом № 3.2.-2005 Верховний Суд України виклав правову позицію про природу трьох процентів річних та індексу інфляції, що передбачені статтями 214 ЦК УРСР та 625 ЦК України, згідно з якими боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів; грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних; оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань та в зв'язку з цим відносити до санкцій.

Сума 3% річних розрахованих судом складає 62,94  грн.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 4627,11 грн., з яких: 4207,62 грн. –основний борг, 356,55 грн. –пеня, 62,94грн. –3% річних.

Керуючись ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає  на відповідача витрати по сплаті державного мита в сумі 57,12 грн.  і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 66,08 грн. пропорційно задоволеним позовним вимогам.

 На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 22, 49, 75, 82 –85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Приватного підприємства „Антоніо” (99055 м. Севастополь, вул. Хрустальова, б. 159, кв. 112, код  ЄДРПОУ 32009245, п/р 26006427663001 в СФ КБ „Приватбанк”, МФО 324935) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім Купецький”   (99029 м. Севастополь,  вул. Соловйова, 6, код  ЄДРПОУ 32789428, п/р 2600200015502  в СФ ВАТ „Укрексімбанк”, МФО 384986) заборгованість в сумі  4627,11 грн., з яких: 4207,62 грн. –основний борг, 356,55 грн. –пеня, 62,94грн. –3% річних,   витрати по сплаті державного мита в сумі 57,12 грн., а також  витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 66,08 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.          В інший частині позовних вимог  Товариства з обмеженою відповідальністю „ Торговий дім Купецький ”  відмовити.

      Суддя                                                                                                         І.В. Євдокимов

Рішення оформлено

згідно з вимогами

ст. 84 ГПК України

та підписано

12.06.2007

Розсилка:

1.          ТОВ „Торговый дом Купеческий”   (99029 м. Севастополь,  вул. Соловйова, 6)

2.          ПП „Антоніо” (99055 м. Севастополь, вул. Хрустальова, б. 159, кв. 112 )

3.          Справа

4.          наряд