Рішення

від 20.11.2017 по справі 907/655/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20.11.2017 Справа № 907/655/17

За позовом публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Закарпатгаз", м. Ужгород

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Колесо", м. Виноградів

про стягнення 47283,64 грн., в т.ч. 10254,22 грн. 3% річних та 37029,42 грн. інфляційних нарахувань .

Головуючий суддя Бобрик Г.Й.

Представники сторін:

від позивача - ОСОБА_1, представник за довіреністю від 26.12.2017

від відповідача - ОСОБА_2, представник за довіреністю №1 від 23.10.2017

Суть спору: публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Закарпатгаз" звернулось з позовом до господарського суду Закарпатської області про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Колесо" 47283,64 грн., в т.ч. 10254,22 грн. 3% річних та 37029,42 грн. інфляційних нарахувань ( суть спору викладена з урахуванням поданої в порядку ст.22 Господарського процесуального кодексу України заяви від 18.09.2017 про зменшення розміру позовних вимог).

Позов мотивовано невиконанням відповідачем рішення господарського суду від 27.01.2015 по справі № 907/145/14, залишеним в силі постановою Вищого господарського суду України від 09.06.2015 по справі №907/145/14, згідно з яким стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю „Колесо» на користь публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Закарпатгаз» суму 153267 (сто п'ятдесят три тисячі двісті шістдесят сім) грн. 45 коп. збитків внаслідок самовільного використання природного газу та відсутності комерційного обліку газу.

Позаяк відповідач не виконав судове рішення та не сплатив присуджену до стягнення суму, то позивач відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України на прострочену суму боргу нарахував суму 10254,22 грн. 3% річних та 37029,42 грн. інфляційних нарахувань.

Представником позивача у судовому засіданні підтримано позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві та поданих письмових поясненнях. У судовому засіданні подано лист №50772 від 20.07.2017 Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, згідно з яким повідомлено, що станом на 20.11.2017 рішення господарського суду Закарпатської області №907/145/14 від 27.01.2015 не виконано ( виконавче провадження ЄДРВП №49614622 від 10.12.2015).

Відповідачем стосовно позовних вимог подано заперечення. З посиланням на постанову Верховного Суду України від 20.01.2016 р. по справі №6-2759цс15 вказує на те, що до правовідносин, які виникли у зв"язку з виконанням судового рішення, не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно - правову відповідальність за невиконання грошового зобово"язання ( ст. 625 Цивільного кодексу України) та на висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 13.01.2016 по справі №6-3019цс15, від 20.01.2016 №6-2759цс15, від 02.03.2016 №6-2491цс15, правову позицію Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладену у листі від 16 січня 2013 № 10-74/0/4-13, згідно з якою дія частини другої статті 625 ЦК про обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, не поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із завданням шкоди. Одночасно, відповідачем, посилаючись на позицію Верховного Суду України ( постанова ВСУ від 22.03.2017 №6-231цс16,) зазначено, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України "Про виконавче провадження", і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно - правову відповідальність за невиконання грошового зобов"язання. В задоволенні позову просить відмовити повністю.

Представник позивача в спростування заперечень відповідача подав письмові пояснення ( заява №ZK007-1-CК-3236-1117 від 14.11.2017) та наголошує, що заперечення відповідача мотивовані з посиланням на конкретні постанови Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ не може братись до уваги господарським судомпри розгляді господарських спорів оскільки спірні правовідносини не є тотожними та такі спори розглядались за різнимипроцесуальними правилами. Разом з тим, у письмових поясненнях позивач посилається, зокрема, на постанову Верховного суду України по справі №3-131гс11 від 12.12.2011 року, в якій Верховний Суд України висловив позицію, що грошовим зобов'язанням є будь-яке правовідношення стосовно виплати грошових коштів. Також у письмових поясненнях міститься посилання позивача на постанови Верховного Суду України від 01 жовтня 2014 року №6-113цс14, від ЗО березня 2016 року №5-86кз 16, від 6 липня 2016 року №6-1946цс15, в яких викладено правові позиції щодо відповідальності з підстав ст.625 ЦК України за порушення грошового зобов'язання, яке виникло на підставі рішення суду. Враховуючи наведене, просить суд відхилити заперечення відповідача.

Вивчивши та дослідивши наявні в матеріалах справи документальні докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 27.01.2015 по справі № 907/145/14, залишеним в силі постановою Вищого господарського суду України від 09.06.2015, стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю „Колесо» на користь публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Закарпатгаз» суму 153267 грн. 45 коп. збитків внаслідок самовільного використання природного газу та відсутності комерційного обліку газу.

На примусове виконання даного рішення господарського суду Закарпатської області, що набрало законної сили 09.06.2015р. відповідно до постанови Вищого господарського суду України від 09.06.2015р., судом стягувачу видано наказ від 23.06.2015 р. №907/145/14. Боржник добровільно не виконав рішення суду, у зв"язку з чим ПАТ "Закарпатгаз" пред"явив наказ для примусового виконання до органу ДВС, яким, відповідно, відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду Закарпатської області від 23.06.2015 по справі №907/145/14 (постанова від 10.12.2015 про відкриття виконавчого провадження міститься у матеріалах справи).

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується представниками сторін, на день звернення позивача до суду дану суму боргу відповідачем не сплачено і в межах виконавчого провадження її не стягнуто на користь позивача ( лист №50772 від 20.07.2017 Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області додано до матеріалів справи).

Відтак, позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача суми 10254,22 грн. 3% річних та 37029,42 грн. інфляційних нарахувань, нарахованих на суму боргу в розмірі 153267, 45 грн.

Згідно з частиною другою ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином ( ст. 599 Цивільного кодексу України). При цьому, чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 04.07.2011 №13/210/10 та від 12.09.2011 №6/433-42/183 і постанові Вищого господарського суду України від 16.03.2011 № 11/109.

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою ст. 625 Цивільного кодексу України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів не виконано, або виконано частково, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до роз"яснень, викладених п. 5.4. Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 17.12.13 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (далі - Постанова № 14) господарським судам необхідно мати на увазі, що за приписом частини п'ятої статті 11 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з абз. 3, 4 п. 7.1 Постанови № 14 якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. Однак, при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 530 Цивільного кодексу України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

З урахуванням наведеного суд зазначає, що нарахування інфляційних нарахувань на суму заборгованості може здійснюватись на суму основної заборгованості до повного виконання рішення в цій частині.

За розрахунками позивача інфляційні втрати на суму боргу 153267,45 грн. за період прострочки з червня 2015 р. по серпень 2017 р. складають 37029,42 грн., 3% річних на суму боргу 153267,45 грн. за період прострочки з 10.06.2017 по 31.08.2017 складають 10254,22 грн.

Відповідач, заперечуючи проти позову, контррозрахунку заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3 % річних не надав.

Судом здійснено перевірку розрахунків сум інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму заборгованості в розмірі 153267,45 грн. за рішенням господарського суду від 27.01.2015 у справі №907/145/14. Суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача зазначених сум підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі. Стягується сума суму 47283,64 грн., з яких 10254,22 грн. 3% річних та 37029,42 грн. інфляційних нарахувань.

Суд не бере до уваги заперечення відповідача, мотивовані з посиланням на висновки, викладені у постановах касаційних інстанцій, оскільки у зазначених останнім справах інший суб"єктний склад сторін та встановлені судами у справах протилежні обставини, ніж у даній справі.

Відповідно до ст.49 ГПК України судові витрати позивача по оплаті судового збору в розмірі 1600,00 грн. суд покладає на відповідача.

Керуючись ст. ст. 4-3, 33, 43, 49, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Колесо" (90300, Закарпатська область, м. Виноградів, вул. Персикова, 160, код ЄДРПОУ 19107835) на користь публічного акціонерного товариства по газифікації та газопостачанню "Закарпатгаз" ( 88015, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Погорєлова,2, код ЄДРПОУ 05448610) суму 47283,64 грн. ( сорок сім тисяч двісті вісімдесят три грн. 64 коп.) ( в т.ч. 10254,22 грн. 3% річних та 37029,42 грн. інфляційних нарахувань) та 1600,00 грн. ( одна тисяча шістсот грн. коп.) відшкодування витрат позивача по сплаті судового збору. Видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду.

Вступну та резолютивну частини рішення проголошено 20.11.2017 року.

Повне рішення складено 27.11.2017 року.

Суддя Бобрик Г.Й.