Рішення

від 20.11.2017 по справі 922/3314/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" листопада 2017 р.Справа № 922/3314/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погорелової О.В

при секретарі судового засідання Федоровій К.О.

розглянувши справу

за позовом Приватного підприємства "Новофарм", м. Бровари до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Радій ЛТД", м. Мерефа про стягнення 12622,67 грн. за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - ОСОБА_1,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватне підприємство "Новофарм" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Радій, ЛТД" суму заборгованості у загальному розмірі 12622,67 грн., з яких: 5978,40 основний борг, 847,07 грн. пеня (неустойка), 2677,94 грн. інфляційні, 426,49 грн. 3% річних та відсотки за користування чужими грошовими коштами у розмірі 2692,77 грн. Судові витрати, які складаються з витрат по оплаті судового збору у розмірі 1600,00 грн. та витрат на послуги адвоката у розмірі 2000,00 грн. позивач просить суд покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань по договору поставки №527, що був укладений між сторонами 01.11.2011, в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.

Ухвалою господарського суду від 02.10.2017 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 18.10.2017 о 09:30.

Ухвалою суду від 18.10.2017 розгляд справи був відкладений до 20.11.2017 до 10:15. Цією ж ухвалою було задоволено клопотання позивача про розгляд справи без участі його представника у судовому засіданні.

У судовому засіданні 20.11.2017 представник відповідача подав суду відзив на позовну заяву, в я кому проти позову заперечує та просить суд відмовити в його задоволенні. Зокрема, посилається на те, що обов'язок оплати товару за спірним договором наступає тільки після реалізації даного товару в роздріб. Договір поставки є діючим на даний час, тому відповідач має час та законні підстави для реалізації отриманого від позивача товару, з подальшим перерахуванням коштів на користь позивача. Дана ситуація виникла внаслідок не виконання самим позивачем вимог п. 6.2 та 6.3 договору щодо вивезення постачальником нереалізованого товару. Пояснив, що звіти, відповідно до вимог договору, позивачу направлялись, проте, доказів цього він суду надати не може.

Згідно з частиною другою статті 4-3 ГПК України та статтею 33 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, суд має створити належні умови всім учасникам судового процесу для виконання ними вказаного обов'язку по доведенню своєї правової позиції. Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. На думку суду, обставини справи свідчать про наявність у ній матеріалів достатніх для розгляду справи по суті та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

У судовому засіданні 20.11.2017 представник відповідача підтримав відзив на позовну заяву та просив суд відмовити в задоволенні позову.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника відповідача, суд встановив наступне.

01.11.2011 між сторонами був укладений договір поставки №527 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору, постачальник зобов'язується поставляти та передавати у власність покупцю визначений договором товар, а покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату.

Відповідно до п. 2.2. та п. 2.5 договору, сторони погоджують асортимент, кількість товару шляхом надіслання покупцем заявки постачальнику, складеної на підставі специфікації. Асортимент та кількість товару партії поставки, сторони вказують у видатково-прибуткових накладних, які є невід'ємною частиною договору. Поставка партії товару вважається виконаною постачальником в момент передачі товару покупцю. Перехід ризику випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) пошкодження товару від постачальника до покупця відбувається в момент підписання покупцем видатково-прибуткової накладної на партію товару.

Відповідно до п. 4.1. та п. 4.2. договору, покупець оплачує поставлений постачальником товар за цінами, що визначені за одиницю товару у специфікації. Перегляд цін на товари, які пропонуються постачальником до поставки за цим договором, здійснюється шляхом узгодження та підписання нової специфікації зі зміненими цінами на товари, що постачаються. Ціна товару, яка входить у партію поставки, підтверджується у заявці покупця та вказується у видатково-прибуткових накладних. Зміна ціни товару після його поставки покупцю не допускається.

Відповідно до п. 5.1. договору, оплата за кожну поставлену партію товару здійснюється шляхом готівкового або безготівкового розрахунку по мірі реалізації поставленого товару кожні 14 календарних днів з моменту поставки товару на склад покупця.

Згідно п. 5.2 договору, оплата здійснюється шляхом переказу покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника, що визначений у цьому договорі або внесення грошових коштів у касу постачальника.

Відповідно до п. 5.4. договору, покупець надає постачальнику два рази на місяць звіт про реалізований товар, підписаний та скріплений печаткою підприємства, який направляється постачальнику по факсу чи поштовим переказом.

Крім того, відповідно до п. 6.1. та п. 6.2. договору, граничним терміном реалізації товару являється 6 місяців після чого поставлений, але не реалізований товар підлягає поверненню постачальнику. З настанням строку, передбаченого п. 6.1 договору, постачальник зобов'язується вивезти нереалізований товар у 5 денний термін. Покупець додатково сповіщає постачальника про настання граничного терміну реалізації товару шляхом направлення письмового повідомлення по факсу чи поштовим переказом.

Згідно п. 6.3 договору у випадку не вивезення постачальником товару в термін, передбачений п. 6.2 договору, покупець не несе жодної відповідальності за збереження товару постачальника.

Станом на 31.05.2016, розмір заборгованості, який виник в результаті не сплати покупцем вартості товару становив 26940,45 грн., що підтверджується підписаним актом звірки взаєморозрахунків від 31.05.2016.

Як зазначає позивач у позові, станом на 15.07.2017 розмір заборгованості з урахуванням розділу 6 Договору (щодо повернення нереалізованого товару) становив 5978,40 грн., яка утворилася в результаті неповної сплати вартості товару відповідачем (зазначених у видаткових накладних № 1252 від 26.01.2015 - 1516,03 грн.; № 1259 від 26.01.2015 - 4579,39 грн. Строк оплати товару - 26.04.2015.

Позивач у позові вказує на те, що відповідачем вказані звіти направлені не були.

15.07.2017 позивачем на адресу відповідача була направлена претензія за вих. номером 03-15/07/2017, в якій позивач вимагав від відповідача сплатити заборгованість, надати звіти щодо реалізованого товару за весь період та зв'язатись з представником позивача для врегулювання спору.

Втім відповіді на вказану претензію відповідач не надав.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Як встановлено судом, правовідносини сторін у справі, яка розглядається, виникли з договору поставки.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Положеннями частин першої, другої статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до частини 1 статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до положень статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати товару за договором поставки №527 від 01.11.2011. При цьому, суд відхиляє твердження відповідача про те, що строк виконання його зобов'язання з оплати поставленого товару не настав, оскільки товар ще не реалізований, а вивозити не реалізований товар повинен сам позивач, виходячи з наступного.

Як зазначалося вище, відповідно до п. 5.4. договору, покупець надає постачальнику два рази на місяць звіт про реалізований товар, підписаний та скріплений печаткою підприємства, який направляється постачальнику по факсу чи поштовим переказом. Відповідно до п. 6.1. та п. 6.2. договору, граничним терміном реалізації товару являється 6 місяців після чого поставлений, але не реалізований товар підлягає поверненню постачальнику. З настанням строку, передбаченого п. 6.1 договору, постачальник зобов'язується вивезти нереалізований товар у 5 денний термін. Покупець додатково сповіщає постачальника про настання граничного терміну реалізації товару шляхом направлення письмового повідомлення по факсу чи поштовим переказом.

З матеріалів вбачається, що даний обов'язок відповідачем виконаний не був, інформація про реалізований/нереалізований ним товар позивачу надана не була.

Отже, не реалізація товару протягом встановленого умовами договору строку та не вчинення покупцем зі спливом цього строку передбачених договором дій щодо повернення товару постачальнику тягне за собою обов'язок покупця оплатити товар. (Постанова Верховного Суду України від 15.03.2017 у справі № 911/4620/15).

З огляду на відсутність доказів щодо виконання відповідачем умов договору поставки щодо здійснення оплати за поставлений товар, суд вважає позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 5978,40 грн. обґрунтованими, доведеними доданими до справи доказами, не спростованими відповідачем та такими, що підлягають задоволенню.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача 847,07 грн. пені.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Кодексу. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України визначено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 7.2. договору, в разі прострочення покупцем оплати товару постачальник має право вимагати, а покупець зобов'язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на момент виконання зобов'язання, від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

З наявного в матеріалах справи розрахунку пені вбачається, що позивачем розрахунок пені здійснено з урахуванням положень зазначених норм законодавства. Проте, розмір пені позивачем розрахований у розмірі облікової ставки НБУ, а не подвійної облікової ставки НБУ, як то передбачене п. 7.2 договору.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Враховуючи відсутність відповідного клопотання з боку позивача, суд дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 847,07 грн. як то заявлено позивачем.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 426,49 грн. та інфляційних втрат в розмірі 2677,94 грн., суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, період нарахування останнім вказаної суми 3% річних та інфляційних втрат, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 426,49 грн. та інфляційних втрат в розмірі 2677,94 грн. є такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 2692,77 грн. відсотків за користування грошовими коштами, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Як встановлено судом, розмір процентів за користування грошовими коштами умовами договору поставки №527 від 01.11.2011 не передбачений.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до положень ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції, що встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором, відносяться лише до порушення грошових зобов'язань.

Відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк (ч. 4 ст. 232 ГК України).

Водночас, стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, передбачених ст. 536 ЦК України, не є ані видом забезпечення виконання зобов'язань, ані штрафною санкцією.

У п. п. 6.1., 6.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Враховуючи те, що ні умовами договору, ні законом або іншим актом цивільного законодавства розмір і порядок нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами у спірних правовідносинах не передбачено, господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача процентів за користування чужими коштами.

Відповідно до ч.1 ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Судові витрати на оплату послуг адвоката підлягають відшкодуванню лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату або адвокатському об'єднанню стороною, котрій такі послуги надавались, оплата послуг адвоката підтверджується відповідними фінансовими документами, і якщо такі послуги надавались адвокатом, а не будь-яким представником.

На підтвердження надання адвокатських послуг, позивачем до матеріалів справи надано договір про юридичне обслуговування - 01/03/2017-01 від 01.03.2017, укладений між позивачем (замовник) та Адвокатським об'єднанням "Декань і Партнери" (виконавець), за умовами якого виконавець зобов'язався в порядку та на умовах договору надавати замовнику юридичні послуги та представляти його інтереси як позивача, відповідача, третіх осіб в судових органах та інших підприємствах, установах та організаціях незалежно від форм власності у справах предметом розгляду яких є юридичні права та інтереси замовника.

На підтвердження оплати послуг адвоката у розмірі 2000,00 грн. позивачем до матеріалів справи долучено платіжне доручення №177 від 19.05.2017.

Також до матеріалів справи позивачем наданий акт приймання-передачі виконаних (наданих) послуг за період з 12 травня по 04 жовтня 2017 року до договору про юридичне обслуговування від 12.05.2017, яким підтверджується надання послуг щодо написання та надіслання претензії ТОВ фірма "Радій, ЛТД" з вимогою сплати суми заборгованості та штрафних санкцій; складання позовної заяви в інтересах замовника про стягнення грошових коштів, 3% річних, пені, інфляційних та відсотків за користування чужими грошовими коштами до ТОВ фірма "Радій, ЛТД" у зв'язку з порушенням останнім умов договору поставки №527 від 01.11.2011.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:

при задоволенні позову - на відповідача;

при відмові в позові - на позивача;

при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача - 1258,68 грн. судового збору та 1573,35 грн. за послуги адвоката, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 22, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Радій, ЛТД" (62472, Харківська область, Харківський район, м. Мерефа, вул. Дніпропетровська, 223, кім. 6-9, код ЄДРПОУ 14075757) на користь Приватного підприємства "Новофарм" (07400, Київська область, м. Бровари, бульв. Незалежності, 16, код ЄДРПОУ 32279614) - 5978,40 грн. основного боргу, 847,07 грн. пені, 2677,94 грн. інфляційних, 426,49 грн. 3% річних, 1258,68 грн. судового збору та 1573,35 грн. витрат на послуги адвоката.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову - відмовити.

Відповідно до статті 93 Господарського процесуального кодексу України, рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області протягом десяти днів з дня підписання повного рішення.

Повне рішення складено 24 листопада 2017 року.

Суддя ОСОБА_2