Постанова

від 06.02.2018 по справі 922/3314/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" лютого 2018 р. Справа №922/3314/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І.,

при секретарі Довбиш А.Ю.,

за участю представників:

позивача (у режимі відеоконференції) - Кубрак О.О., за довіреністю б/н від 10.03.2017 року;

відповідача - Безкровний М.Г., за довіреністю б/н від 01.02.2018 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю фірма Радій, ЛТД , м.Мерефа, (вх.№3749Х/1-40) на рішення господарського суду Харківської області від 20.11.2017 року по справі №922/3314/17,

за позовом Приватного підприємства Новофарм , м.Бровари,

до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма Радій, ЛТД , м.Мерефа,

про стягнення 12622,67 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2017 року Приватне підприємство Новофарм звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просило суд стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю фірма Радій, ЛТД суму заборгованості у загальному розмірі 12622,67 грн., з яких: 5978,40 основний борг, 847,07 грн. пеня (неустойка), 2677,94 грн. інфляційні, 426,49 грн. 3% річних та відсотки за користування чужими грошовими коштами у розмірі 2692,77 грн. Судові витрати, які складаються з витрат по оплаті судового збору у розмірі 1600,00 грн. та витрат на послуги адвоката у розмірі 2000,00 грн. позивач просив суд покласти на відповідача. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань по договору поставки №527, що був укладений між сторонами 01.11.2011 року, в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.

Рішенням господарського суду Харківської області від 20.11.2017 року у справі №922/3314/17 (суддя Погорєлова О.В.) позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю фірма Радій, ЛТД на користь Приватного підприємства Новофарм 5978,40 грн. основного боргу, 847,07 грн. пені, 2677,94 грн. інфляційних, 426,49 грн. 3% річних, 1258,68 грн. судового збору та 1573,35 грн. витрат на послуги адвоката.

В решті позову відмовлено.

При прийнятті рішення суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу, пені, інфляційних втрат та 3% річних є обґрунтованими, доведеними та підтверджуються матеріалами справи. Натомість у задоволені вимог щодо стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами суд відмовив посилаючись на те, що ні умовами договору, ні законом або іншим актом цивільного законодавства розмір і порядок нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами у спірних правовідносинах не передбачено. Суд зазначив, що доводи відповідача є безпідставними і спростовуються як нормами матеріального права так і наявними між сторонами правовідносинами.

Відповідач із вищевказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 20.11.2017 року в частині задоволення позовних вимог і прийняти нове судове рішення, яким відмовити в позові повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що обов'язок оплати товару за спірним договором наступає тільки після реалізації товару в роздріб, а наразі товар не реалізований, отже строк його оплати не настав. Також скаржник звертає увагу на те, що договір поставки є діючим на даний час, тому відповідач має час та законні підстави для реалізації отриманого від позивача товару, з подальшим перерахуванням коштів на користь позивача. Звертає увагу суду на те, що спір у даній справі виник внаслідок не виконання самим позивачем вимог п. 6.2 та 6.3 договору щодо вивезення постачальником нереалізованого товару.

Апелянт вказує, що позивач не довів документально та не обґрунтував розмір та механізм утворення заборгованості наведеній у позовній заяві та посилається на неналежність і неправомірність задоволення позовних вимог щодо відшкодування витрат на послуги адвоката.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 11.12.2017 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 11.01.2018 року.

Колегія суддів зазначає, що 15.12.2017 року набув чинності Господарський процесуальний кодекс України у новій редакції.

Відповідно до підпункту 9 пункту 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України справи у судах апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

При здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених в статтях 2, 4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Ухвалою суду від 11.01.2018 року задоволено клопотання апелянта та відкладено розгляд справи на 06.02.2018 року.

25.01.2018 року позивачем надано до суду письмові пояснення (вх.№897), в яких викладено позицію щодо порядку формування та утворення суми основного боргу заявленого до стягнення у даній справі, а також строків виникнення та строків сплати; щодо розрахунку інфляційних втрат заявлених до стягнення; щодо заявлених до стягнення адвокатських послуг.

05.02.2018 року електронною поштою на адресу суду від позивача надійшло клопотання (вх.№186) про покладення додаткових судових витрат на відповідача.

У судовому засіданні 06.02.2018 року представник відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та наполягав на їх задоволенні.

Представник позивача проти позиції апелянта заперечував та пояснив, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 01.11.2011 між Приватним підприємством Новофарм (постачальник, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю фірма Радій, ЛТД (покупець, відповідач у справі) був укладений договір поставки №527.

Відповідно до п. 1.1 договору, в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язався поставляти та передавати у власність покупцю визначений цим договором товар, а покупець зобов'язався приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату.

Згідно з п. 2.2. та п. 2.5 договору, сторони погоджують асортимент, кількість товару шляхом надіслання покупцем заявки постачальнику, складеної на підставі специфікації. Асортимент та кількість товару партії поставки, сторони вказують у видатково-прибуткових накладних, які є невід'ємною частиною договору. Поставка партії товару вважається виконаною постачальником в момент передачі товару покупцю. Перехід ризику випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) пошкодження товару від постачальника до покупця відбувається в момент підписання покупцем видатково-прибуткової накладної на партію товару.

У п. 4.1. та п. 4.2. договору сторони передбачили, що покупець оплачує поставлений постачальником товар за цінами, що визначені за одиницю товару у специфікації. Перегляд цін на товари, які пропонуються постачальником до поставки за цим договором, здійснюється шляхом узгодження та підписання нової специфікації зі зміненими цінами на товари, що постачаються. Ціна товару, яка входить у партію поставки, підтверджується у заявці покупця та вказується у видатково-прибуткових накладних. Зміна ціни товару після його поставки покупцю не допускається.

Відповідно до п. 5.1. договору, оплата за кожну поставлену партію товару здійснюється шляхом готівкового або безготівкового розрахунку по мірі реалізації поставленого товару кожні 14 календарних днів з моменту поставки товару на склад покупця.

Згідно п. 5.2 договору, оплата здійснюється шляхом переказу покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника, що визначений у цьому договорі або внесення грошових коштів у касу постачальника.

Відповідно до п. 5.4. договору, покупець надає постачальнику два рази на місяць звіт про реалізований товар, підписаний та скріплений печаткою підприємства, який направляється постачальнику по факсу чи поштовим переказом.

Крім того, відповідно до п. 6.1. та п. 6.2. договору, граничним терміном реалізації товару являється 6 місяців після чого поставлений, але не реалізований товар підлягає поверненню постачальнику. З настанням строку, передбаченого п. 6.1 договору, постачальник зобов'язується вивезти нереалізований товар у 5 денний термін. Покупець додатково сповіщає постачальника про настання граничного терміну реалізації товару шляхом направлення письмового повідомлення по факсу чи поштовим переказом.

При дослідженні матеріалів справи встановлено, що позивач виконав свої договірні зобов'язання належним чином, а саме на виконання договору поставив відповідачу товар. При цьому, відповідач проти факту поставки товару не заперечував. Натомість, відповідач прийняті на себе зобов'язання за договором щодо сплати за товар не виконав. Так, станом на 31.05.2016 року, розмір заборгованості, який виник в результаті не сплати покупцем вартості товару становив 26940,45 грн., що підтверджується підписаним актом звірки взаєморозрахунків від 31.05.2016 року.

Як зазначає позивач, станом на 15.07.2017 року розмір заборгованості з урахуванням розділу 6 договору (щодо повернення нереалізованого товару) становив 5978,40 грн., яка утворилася в результаті неповної сплати вартості товару відповідачем, зазначених у видаткових накладних №1252 від 26.01.2015 року - 1516,03 грн.; №1259 від 26.01.2015 року - 4579,39 грн. Строк оплати товару - 26.04.2015 року про що зазначено у видаткових накладних, які підписані сторонами.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язок.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж; якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності зі ст. 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованим цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до пункту 1 ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Надані позивачем в обґрунтування позовних вимог докази, а саме: договір поставки №527 від 01.11.2011 року, видаткові накладні на поставку товару з підписами уповноважених посадових осіб, які засвідчені печаткою підприємства, акт звірки взаєморозрахунків та враховуючи проведення відповідачем оплати за раніше отриманий товар, свідчать про факт здійснення позивачем поставки за спірним договором та наявність у відповідача господарського зобов'язання на оплату отриманого товару у розмірі 5978,40 грн.

Посилання відповідача на те, що строк обов'язку оплати за товар за договором поставки №527 від 01.11.2011 року не настав - є таким, що не відповідають дійсним обставинам справи у зв'язку з наступним.

Як вже зазначалось, відповідно до п. 5.1. договору, оплата за кожну партію товару здійснюється шляхом готівкового або безготівкового розрахунку по мірі реалізації поставленого товару кожні 14 календарні дні з моменту поставки товару на склад покупця.

У видаткових накладних №1252 та №1259 від 26.01.2015 року визначено, що строк платежів по ним до 26.04.2015 року.

Отже, в договорі поставки та у видаткових накладних сторони передбачили термін проведення розрахунків за кожну партію товару, а саме - до 26.04.2015 року.

Аналіз наведених умов спірного договору у сукупності з нормами матеріального права дає підстави для висновку, що не реалізація товару протягом строку з моменту поставки та не вчинення покупцем (відповідачем) зі спливом строку передбачених договором дій щодо повернення товару постачальникові (позивачеві), тягне за собою обов'язок покупця оплатити товар.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постановах від 15.03.2017 року у справі №911/4620/15, від 09.08.2017 року у справі №910/17610/15.

Окрім того слід зазначити, що у п. 5.4. договору сторони передбачили, що покупець надає постачальнику два рази на місяць звіт про реалізований товар, підписаний та скріплений печаткою підприємства, який направляється постачальнику по факсу чи поштовим переказом. Відповідно до п. 6.1. та п. 6.2. договору, граничним терміном реалізації товару являється 6 місяців після чого поставлений, але не реалізований товар підлягає поверненню постачальнику. З настанням строку, передбаченого п. 6.1 договору, постачальник зобов'язується вивезти нереалізований товар у 5 денний термін. Покупець додатково сповіщає постачальника про настання граничного терміну реалізації товару шляхом направлення письмового повідомлення по факсу чи поштовим переказом.

Оскільки сторонами передбачений термін оплати поставленого товару і те, що в матеріалах справи відсутні докази направлення відповідачем позивачеві письмового повідомлення по факсу чи поштовим переказом про настання терміну реалізації товару, а також відсутні докази повернення відповідачем позивачеві нереалізованого товару, посилання відповідача на те, що строк реалізації товару не настав, суд вважає необґрунтованими.

Враховуючи те, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання повинні виконуватись сторонами у встановлених договором або законом порядку і строки, приймаючи до уваги доведеність з боку позивача факту порушення відповідачем умов договору та діючого законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором у розмірі 5978,40 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Крім того, частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлює, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань встановлює, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, а згідно із статтею 3 зазначеного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У пункті 7.2. договору поставки зазначено, що в разі прострочення покупцем оплати товару постачальник має право вимагати, а покупець зобов'язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на момент виконання зобов'язання, від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

З наявного в матеріалах справи розрахунку пені вбачається, що позивачем розрахунок пені здійснено з урахуванням положень зазначених норм законодавства. Проте, розмір пені позивачем розрахований у розмірі облікової ставки НБУ, а не подвійної облікової ставки НБУ, як то передбачене п. 7.2 договору.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши розрахунок позивача, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про стягнення 847,07 грн. пені з відповідача на користь позивача, оскільки за підрахунками суду сума пені згідно п. 7.2. договору є вищою ніж заявлена позивачем, а в суду відсутні повноваження для виходу за межі позовних вимог.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1384,59 грн. та інфляційних втрат у розмірі 11967,71 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі вищевказаної норми Закону позивачем зроблений розрахунок та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 426,49 грн. та 2677,94 грн. інфляційних втрат за період з 27.04.2015 року по 11.09.2017 року.

Суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, перевіривши розрахунок позивача дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог і стягнення з відповідача на користь позивача 426,49 грн. 3% річних.

Натомість, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення 2677,94 грн. інфляційних втрат, з огляду на наступне.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат вказаний позивачем у позовній заяві, колегією суддів встановлено, що він вчинений з порушеннями, зокрема, невірно визначено період розрахунку.

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому, сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Колегією суддів проведено розрахунок інфляційних втрат у даній справі враховуючи заявлений позивачем період та встановлено, що до стягнення підлягає 1607,45 грн. інфляційних втрат. Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача 1070,49 грн. інфляційних втрат є необґрунтованими, а рішення суду у відповідній частині підлягає скасуванню з прийняттям нового про відмову в позові у відповідній частині.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 2692,77 грн. відсотків за користування грошовими коштами, слід зазначити наступне.

Згідно ст. 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Так, розмір процентів за користування грошовими коштами умовами договору поставки №527 від 01.11.2011 не передбачений.

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до положень ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції, що встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором, відносяться лише до порушення грошових зобов'язань.

Відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк (ч. 4 ст. 232 Господарського кодексу України).

Водночас, стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, передбачених ст. 536 Цивільного кодексу України, не є ані видом забезпечення виконання зобов'язань, ані штрафною санкцією.

У п. п. 6.1., 6.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань №14 від 17.12.2013 року зазначено, що проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Враховуючи те, що ні умовами договору, ні законом або іншим актом цивільного законодавства розмір і порядок нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами у спірних правовідносинах не передбачено, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача процентів за користування чужими коштами.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції, позивачем було надано клопотання про покладення судових витрат на послуги адвоката на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній станом на момент прийняття судового рішення) судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

При цьому, згідно з ч. 3 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній станом на момент прийняття рішення) витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України Про адвокатуру та адвокатську діяльність .

Відповідно до ст. 30 цього Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Без сумніву, суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до ч. 3 ст. 48, ч. 6 ст. 49 ГПК України має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України Про адвокатуру та адвокатську діяльність . Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі East/West Alliance Limited проти України , заява №19336/04, п. 269).

Так, на підтвердження надання адвокатських послуг, позивачем до матеріалів справи надано договір про юридичне обслуговування - №01/03/2017-01 від 01.03.2017 року, укладений між позивачем (замовник) та Адвокатським об'єднанням Декань і Партнери (виконавець), за умовами якого виконавець зобов'язався в порядку та на умовах договору надавати замовнику юридичні послуги та представляти його інтереси як позивача, відповідача, третіх осіб в судових органах та інших підприємствах, установах та організаціях незалежно від форм власності у справах предметом розгляду яких є юридичні права та інтереси замовника.

Також до матеріалів справи позивачем наданий акт приймання-передачі виконаних (наданих) послуг за період з 12 травня по 04 жовтня 2017 року до договору про юридичне обслуговування від 12.05.2017 року, яким підтверджується надання послуг щодо написання та надіслання претензії ТОВ фірма Радій, ЛТД з вимогою сплати суми заборгованості та штрафних санкцій; складання позовної заяви в інтересах замовника про стягнення грошових коштів, 3% річних, пені, інфляційних та відсотків за користування чужими грошовими коштами до ТОВ фірма Радій, ЛТД у зв'язку з порушенням останнім умов договору поставки №527 від 01.11.2011 року.

Крім того, на підтвердження оплати послуг адвоката у розмірі 2000,00 грн. позивачем до матеріалів справи долучено платіжне доручення №177 від 19.05.2017 року.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, яка набула чинності з 15.12.2017 року) належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Колегією суддів досліджено вказане платіжне доручення та встановлено, що у графі Призначення платежу відмічено Оплата за юридично-консультаційні послуги зг. дог. б/н від 12.01.17р Без ПДВ . Тобто, відповідне платіжне доручення не є належним доказом у даній справі, оскільки воно підтверджує факт перерахування коштів за іншим договором ніж той на який посилався позивач у обґрунтування вимог. Наразі, можливо дійти висновку, що кошти були сплачені за юридичні послуги не пов'язані з даною справою.

До суду апеляційної інстанції представником позивача надано клопотання про покладення додаткових судових витрат на послуги адвоката на відповідача у розмірі 5000,00 грн.

У якості додатків надано додаткову угоду №1 до договору на юридичне обслуговування від 12.05.2017 року, акт приймання-передачі виконаних (наданих) послуг, довідку підтвердження про проведення розрахунків від 02.02.2018 року на загальну суму 7000,00 грн. та платіжне доручення №331 від 30.01.2018 року на суму 5000,00 грн. в рахунок сплати за правову (правничу) допомогу.

Вказані документи підтверджують, що в межах даної справи позивачем було понесено витрати на правову (правничу) допомогу у розмірі 7000,00 грн. (2000,00 грн. у суді першої інстанції та 5000,00 грн. у суді апеляційної інстанції).

Позивач зазначає, у зв'язку з тим, що відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, то він поніс додаткові витрати, які складаються з отримання ухвал суду по справі та інших документів в установах поштового зв'язку - 600,00 грн., підготовка клопотання про зобов'язання відповідача надіслати копію апеляційної скарги - 300,00 грн., клопотання про доручення доказів та письмових пояснень - 300,00 грн., ознайомлення з вимогами ухвал суду апеляційної інстанції та підготовка письмових пояснень на вимогу суду апеляційної інстанції - 1200,00 грн., підготовка клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції - 400,00 грн., формування опису до цінного листа, заповнення конвертів та направлення підготовлених документів стороні по справі та до суду - 600,00 грн., виїзд та участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції до господарського суду м.Києва - 1600,00 грн.

Суд першої інстанції, приймаючи судове рішення стягнув з відповідача на користь позивача 1573,35 грн. витрат на послуги адвоката, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове скасування рішення суду і має місце зменшення розміру стягуваних на користь позивача сум, а також те, що позивачем при зверненні до суду було проведено невірні розрахунки, тобто має місце неналежне юридичне супроводження справи, то необхідно змінити розмір витрат на послуги адвоката виходячи з розміру задоволених позовних вимог за результатом апеляційного провадження у пропорційному порядку. Таким чином до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 1403,60 грн. витрат на послуги адвоката в суді першої інстанції.

Крім того, оцінивши витрати з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат на підготовку матеріалів як кваліфікований фахівець, встановивши, що справа не потребувала затрати значного часу, а підготовка цієї справи не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи, до стягнення з відповідача судових витрат на послуги адвоката у суді апеляційної інстанції підлягає сума у розмірі 3200,00 грн.

Колегія суддів вважає необґрунтованими витрати на адвоката у розмірі 1800,00 грн., які складаються з підготовки клопотання про зобов'язання відповідача надіслати копію апеляційної скарги - 300,00 грн., клопотання про долучення доказів та письмових пояснень - 300,00 грн., ознайомлення з вимогами ухвал суду апеляційної інстанції та підготовка письмових пояснень на вимогу суду апеляційної інстанції - 1200,00 грн., оскільки відповідні витрати хоча і мали місце однак їх проведення було зумовлено саме неналежним супроводженням справи у суді першої інстанції. Зокрема, не всі документи на які посилався позивач були додані до матеріалів справи, а в клопотанні про зобов'язання відповідача надіслати копію апеляційної скарги було відмовлено з огляду на те, що такі вимоги не узгоджуються з приписами Господарського процесуального кодексу України і матеріалами справи підтверджувалось виконання відповідного обов'язку апелянтом.

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог. У той час, у зв'язку з неповним з'ясуванням обставини, які мають значення для справи, має місце невірне визначення розміру задоволення позовних вимог в частині інфляційних втрат. Таким чином, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду Харківської області від 20.11.2017 року скасуванню у відповідній частині з прийняттям нового судового рішення про відмову в позові.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції у відповідній частині і прийняття нового, необхідно здійснити перерозподіл судових витрат у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, п.2, ч.1 ст.275, п.1, 4 ст. 277, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, ч.6 ст. 147 Закону України Про судоустрій і статус суддів , колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірма Радій, ЛТД задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 20.11.2017 року по справі №922/3314/17 скасувати в частині стягнення витрат на послуги адвоката у розмірі 169,75 грн. та 1070,49 грн. інфляційних втрат.

Прийняти в цій частині нове судове рішення, яким у позові відмовити.

Викласти пункт 2 резолютивної частини рішення господарського суду Харківської області від 20.11.2017 року по справі №922/3314/17 в наступній редакції:

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірма Радій, ЛТД (62472, Харківська область, Харківський район, м.Мерефа, вул. Дніпропетровська, 223, кім. 6-9, код ЄДРПОУ 14075757) на користь Приватного підприємства Новофарм (07400, Київська область, м. Бровари, бульв. Незалежності, 16, код ЄДРПОУ 32279614) - 5978,40 грн. основного боргу, 847,07 грн. пені, 1607,45 грн. інфляційних, 426,49 грн. 3% річних, 1403,60 грн. витрат на послуги адвоката та 1122,88 грн. судового збору .

В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 20.11.2017 року по справі №922/3314/17 залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірма Радій, ЛТД (62472, Харківська область, Харківський район, м.Мерефа, вул. Дніпропетровська, 223, кім. 6-9, код ЄДРПОУ 14075757) на користь Приватного підприємства Новофарм (07400, Київська область, м. Бровари, бульв. Незалежності, 16, код ЄДРПОУ 32279614) 3200,00 грн. витрат на послуги адвоката.

Стягнути з Приватного підприємства Новофарм (07400, Київська область, м. Бровари, бульв. Незалежності, 16, код ЄДРПОУ 32279614) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма Радій, ЛТД (62472, Харківська область, Харківський район, м.Мерефа, вул. Дніпропетровська, 223, кім. 6-9, код ЄДРПОУ 14075757) 524,65 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 12 лютого 2018 року.

Головуючий суддя Хачатрян В.С.

Суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.