Ухвала

від 23.11.2017 по справі 809/1178/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2017 рокуЛьвів№ 876/10293/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Матковської З.М.,

суддів: Затолочного В.С., Шавеля Р.М.

при секретарі судового засідання: Дутка І.С.

з участю представників: позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року у справі №809/1178/17 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Рефіт до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю Рефіт (далі позивач, ТзОВ Рефіт ) звернулося в суд із адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області (далі відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0006091405 від 03.08.2017.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області за №0006091405 від 03.08.2017 про нарахування Товариству з обмеженою відповідальністю Рефіт пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності на суму 23 507, 67 грн. Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Рефіт за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області сплачений судовий збір в розмірі 1 600 грн.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що постанова суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм матеріального права та невірним встановленням обставин у справі. Зокрема доводи апелянта зводяться до того, що нарахування пені позивачу є правомірним, оскільки ним порушено строки розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційного розгляду справи апеляційну скаргу підтримав з підстав зазначених у скарзі, просив постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити. Крім того зазначив, що відповідачем не порушено строки давності, визначені статтею 102 Податкового кодексу України при винесенні податкового повідомлення - рішення, оскільки такі рахуються з того часу, коли позивач повинен був би подати квартальну декларацію, тобто з 10.08.2014р. по 10.08.2017р., а оскаржене рішення винесене 03.08.2017р.

В судовому засіданні апеляційного розгляду справи представник позивача проти апеляційної скарги заперечив, просив скаргу залишити без задоволення, а постанову суду без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне. Товариство з обмеженою відповідальністю Рефіт зареєстроване 02.10.2008 як юридична особа, ідентифікаційний код 36117204, місце знаходження: 76014, Івано-Франківська область, місто Івано-Франківськ, вулиця Джохара Дудаєва, будинок 10, керівник з 30.08.2016 ОСОБА_3, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 13.09.2017.

ТзОВ Рефіт перебуває на податковому обліку як платник податків у Державній податковій інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області. Вказані обставини викладені в акті перевірки відповідача від 18.07.2017р., й не заперечуються сторонами.

На підставі направлення від 29.06.2017р., виданого Головним управлінням ДФС в Івано-Франківській області, головним державним ревізором-інспектором відділу перевірок фінансових операцій управління аудиту Головного управління ДФС в Івано-Франківській області ОСОБА_4, в період з 05.07.2017р. по 11.07.2017р. проведена позапланова виїзна документальна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю Рефіт (код ЄДРПОУ 36117204) з питань дотримання вимог валютного законодавства при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності за період з 01.04.2014р. по 30.06.2017р.

За результатами вказаної перевірки 18.07.2017 складено акт №719/09-19-14-05/36117204, висновками якого встановлено порушення позивачем вимог статті 2 Закону України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті від 23.09.1994 за №185/94 при здійсненні розрахунків по імпортному контракту №1UA/CN від 22.10.2012 з нерезидентом NINGBO BEITONG IMP & EXP. CO., LTD. Китай , яке полягає в порушення строків поставки оплаченого товару.

Не погоджуючись із висновками, викладеними в даному акті, позивач, 24.07.2017р. подав заперечення до нього.

За результатами розгляду вказаного заперечення відповідач надав відповідь від 01.08.2017 за №3920/10/09-19-14-05, згідно якої вважає висновки акта перевірки від 18.07.2017 правомірними та такими, що відповідають фактичним обставинам.

З а наслідками розгляду зазначеного акта перевірки від 18.07.2017, відповідач виніс податкове повідомлення-рішення за №0006091405 від 03.08.2017, яким до позивача застосовано пеню за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності у сумі 23 507,67 гривень. Розрахунок даної пені вказаний у Додатку №4 до акта перевірки від 18.07.2017 за №719/09-19-14-05/36117204.

Суд першої інстанції позов задовольнив з тих підстав, що позивач порушив вимоги статті 2 Закону України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті , але розмір пені, що застосовується до суб'єкта господарювання за таке порушення визначено відповідачем неправильно; а також те, що пеню застосовано контролюючим органом до позивача з порушенням строку, передбаченого пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України.

Апеляційний суд вважає висновки суду першої інстанції вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.

Як слідує з акту перевірки, відповідач встановив порушення позивачем вимог статті 2 Закону України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті в частині прострочення розрахунків за зовнішньоекономічними операціями.

Вказаний закон прийнятий Верховною ОСОБА_5 України з метою запобігання безпідставному вивезенню валютних цінностей та майна за межі України, у зв'язку з чим встановлено граничні строки одержання валютної виручки за вивезений товар, в разі його експорту, або одержання товару, в разі здійснення авансового платежу за межі України, а також передбачено відповідальність за порушення вказаних строків у вигляді пені, що нараховується за кожний день прострочення.

За правилами частини першої статті 2 Закону України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті , імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Частиною четвертою вказаної статті Національному банку України надано право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті.

Вимогами пункту першого постанов Правління Національного банку України Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті від 14.11.2013 №453 (чинна з 20.11.2013 до 17.05.2014), від 12.05.2014 №270 (чинна з 20.05.2014 до 20.08.2014), встановлено, що розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені в статтях 1 та 2 Закону України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті , здійснюються у строк, що не перевищує 90 календарних днів.

Статтею 4 Закону України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті передбачено, що порушення резидентами строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Таким чином, з урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що за порушення строків, встановлених статтями 1 і 2 Закону України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті або встановлених Національним банком України, до резидента можуть застосовуватися штрафні санкції у вигляді стягнення пені за кожний день прострочення.

Пеня у відносинах зовнішньоекономічної діяльності це захід майнового характеру, що полягає у сплаті суми коштів у вигляді відсотків за порушення суб'єктом господарювання (учасником таких відносин) правил, встановлених законодавством для здійснення зовнішньоекономічної діяльності, а саме щодо дотримання строків валютних розрахунків за зовнішньоекономічним договором.

Згідно з підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, грошове зобов'язання платника податків це сума коштів, яку він повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері ЗЕД.

Судом встановлено, що 22.10.2012 між позивачем та нерезидентом NINGBO BEITONG IMP & EXP. CO., LTD. Китай укладено контракт за №1UA/CN на придбання товарів частини механізму ковзання з опорними кульками, вартість контракту 400 000,00 доларів США, умови поставки FOB (ІНКОТЕРМС-2010).

На виконання умов контракту ТзОВ Рефіт здійснено попередню оплату у АТ ОТП Банк по рахунку № 26002101349961 згідно з платіжним дорученням № 10 від 07.03.2014 на суму 44 173,88 доларів США.

Відповідно до статті 2 Закону України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті та з урахуванням пункту 1 постанов Правління Національного банку України від 14.11.2013 №453 та від 12.05.2014 №270 Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті граничний строк отримання імпортного товару становив: 05.06.2014.

Умови контракту, а саме надходження товару (частини механізму ковзання з опорними кульками) нерезидентом виконані 07.06.2014 в день доставки вказаного товару перевізником ТОВ ЕФ ЕС МАККЕЙН-УКРАЇНА на митну територію України, про що свідчить штамп Південної митниці в контейнері KKFU 1625958 40DV, SEAL: UK02989 в накладній (waybill) № KKLUSH4254106 (а.с. 35). Окрім того, суд зазначає, що на коносаменті (товарно-транспортній накладній) B/L № AMIGL140069601A є штампи з відміткою від 10.06.2014 Південної митниці та з відміткою від 20.06.2014 Івано-Франківської митниці. Аналогічні штампи є також на інвойсі від 10.05.2014.

Як слідує з матеріалів справи, позивачем порушено строк розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності, адже граничний строк отримання імпортного товару (частини механізму ковзання з опорними кульками) становив 05.06.2014, а фактично товар перетнув митний кордон України 07.06.2014р., тобто позивачем порушено строк розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності на 2 дні.

Щодо доводів апелянта про те, що завершення імпортної операції є оформлення в установленому порядку митної декларації, а тому днем виконання умов контракту від 22.10.2012 за № 1UA/CN є 20.06.2014 (як наслідок порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності на 15 днів, як встановлено у акті перевірки від 18.07.2017), то такі апеляційний суд також вважає безпідставними з огляду на наступне.

Статтею 1 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність визначено, що імпорт (імпорт товарів) купівля (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб'єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.

Аналогічне визначення міститься і в пункті 1.1 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої постановою Національного банку України від 24.03.1999 за №136 (далі Інструкція №136), згідно якого імпорт купівля українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб'єктів господарської діяльності товарів із ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.

Відповідно до пункту 1.3 вказаної Інструкції, за наявності кількох документів з різними датами підписання з метою контролю за дотриманням резидентом законодавчо встановлених строків розрахунків використовується той з документів, який підтверджує фактичне виконання робіт або надання (отримання) послуг згідно з усіма умовами, передбаченими договором, і який підписаний раніше.

Згідно статті 1 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність , момент здійснення експорту (імпорту) момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця.

Поняття митного кордону визначено у статті 10 Митного кодексу України, згідно якої межі митної території України є митним кордоном України. Митний кордон України збігається з державним кордоном України, крім меж штучних островів, установок і споруд, створених у виключній (морській) економічній зоні України, на які поширюється виключна юрисдикція України.

Також слід зазначити, що відповідно до пункту 4 частини 1 статі 4 Митного кодексу України, ввезення товарів, транспортних засобів на митну територію України, вивезення товарів, транспортних засобів за межі митної території України сукупність дій, пов'язаних із переміщенням товарів, транспортних засобів через митний кордон України у будь-який спосіб у відповідному напрямку.

Таким чином, ввезення в Україну товару неможливе без його фактичного переміщення через митний кордон України. Тобто, доводи позивача щодо фактичного виконання умов контракту №1UA/CN від 22.10.2012 (поставки частини механізму ковзання з опорними кульками) 07 червня 2017 року є підставними та обґрунтованими, в наслідок чого суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач неправильно розрахував пеню за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності, адже Головним управлінням Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області неправильно визначено строк прострочення умов контракту №1UA/CN, тому оскаржене податкове повідомлення-рішення, яким до позивача застосовано пеню за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності у сумі 23 507,67 гривень, є протиправним та підлягає скасуванню.

Крім того, судом першої інстанції вірно зазначено на строки застосування штрафних санкцій, оскільки контролюючий орган залишив поза увагою приписи статті 250 Господарського кодексу України щодо строку застосування адміністративно-господарських санкцій.

Згідно підпункту 20.1.19 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи, до яких належить відповідач, мають право застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи; стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов'язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України; стягувати суми недоїмки із сплати єдиного внеску; стягувати суми простроченої заборгованості суб'єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державні (місцеві) гарантії, а також за кредитами із бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України.

Приписами статті 250 Господарського кодексу України встановлено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Однак, Законом України від 02.12.2010 №2756-VI Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України , який набув чинності з 01.01.2011, статтю 250 Господарського кодексу України доповнено частиною другою, якою передбачено, що дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України, Законом України Про банки і банківську діяльність та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи доходів і зборів.

Це зумовлено тим, що Податковий кодекс України містить спеціальні норми, які встановлюють строки для застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків.

Таким чином, положення статті 250 Господарського кодексу України до спірних правовідносин застосуванню не підлягають в силу обмеження, що містить частина друга цієї статті.

При цьому, згідно з пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України контролюючий орган має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Отже, застосування контролюючим органом до платника податків штрафної санкції у вигляді пені за порушення строків валютних розрахунків у сфері зовнішньо-економічної діяльності по спливу 1095днів з моменту виявлення такого порушення є протиправним.

З матеріалів справи слідує, що митна декларація позивачем надана 20.06.2014р. Як наслідок, контролюючий орган мав право визначити суму грошових зобов'язань (пені) до ТзОВ Рефіт протягом 1095 днів з 20.06.2014. З наведеного випливає, що відповідач мав право винести податкове-повідомлення рішення до 19.06.2017, а фактично його складено 03.08.2017, тобто з порушенням строків давності, визначених статтею 102 Податкового кодексу України.

Таким чином, судом встановлено, що позивач порушив вимоги статті 2 Закону України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті , але розмір пені, що застосовується до суб'єкта господарювання за таке порушення визначено відповідачем неправильно; а також те, що пеню застосовано контролюючим органом до позивача з порушенням строку, передбаченого пунктом102.1 статті 102 Податкового кодексу України.

Що стосується доводів апелянта щодо неподання квартальної декларації позивачем, то такі апеляційним судом до уваги не беруться на підставі ч.1 ст.193 КАС України.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Приведені в апеляційні скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування постанови суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Керуючись статтями 160 ч. 3, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Івано-Франківській області - залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року у справі №809/1178/17 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а у разі складення в повному обсязі відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий суддя ОСОБА_6 судді ОСОБА_7 ОСОБА_5

Повний текст ухвали складено 27.11.2017р.