Постанова

від 21.11.2017 по справі 915/698/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" листопада 2017 р.Справа № 915/698/17 Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

головуючого судді: В.В. Лашина

суддів: О.Ю. Аленіна

ОСОБА_1

При секретарі А.В. Безпалюку

За частю представників сторін:

Від ТОВ «ІСТ ОСОБА_2» - ОСОБА_3

Від ПКВП «ОСОБА_4 СЕРВІС» -ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного комерційно - виробничого підприємства «ОСОБА_4 СЕРВІС»

на рішення господарського суду Миколаївської області від 10.08.2017 року

у справі № 915/698/17

за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСТ ОСОБА_2»

до відповідача : Приватного комерційно - виробничого підприємства «ОСОБА_4 СЕРВІС»

про : стягнення 279 265,50 грн.

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю ІСТ ОСОБА_2 (у наступному за текстом - ТОВ ІСТ ОСОБА_2 ) звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до приватного комерційно-виробничого підприємства ОСОБА_4 СЕРВІС (далі - ПКВП ОСОБА_4 СЕРВІС ) про стягнення 279 265,50 грн., які були сплачені в якості попередньої оплати за договором купівлі-продажу № 06-02 від 06.02.2017 р.

Рішенням господарського суду від 10 серпня 2017 року (суддя Семенчук Н.О.) позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 279 265,50 грн. передоплати за договором та 4 188,98 грн. судового збору.

Будучи незгодним з вказаним судовим рішенням, ПКВП ОСОБА_4 СЕРВІС в апеляційній скарзі просить його скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, на порушення норм процесуального права, оскільки обов'язок відповідача щодо передачі товару міг виникнути 13.03.2017 р. лише при виконанні позивачем оплати, передбаченої п. 1.4 договору, тоді як позивач не здійснив остаточних розрахунків в порушення вимог п. 5.1 договору.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ІСТ ОСОБА_2» в запереченнях проти апеляційної скарги просило залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення беззмін.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника скаржника, дослідивши матеріали справи та перевіривши правильність застосування господарським судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Однією з підстав виникнення таких прав названі правочини.

За визначеннями, які містяться у ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом статей 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Виходячи з приписів статей 525, 526, 629 ЦК України і статті 193 Господарського кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих кодексів, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 06.02.2017 р. між ПКВП ОСОБА_4 СЕРВІС (Продавець) та ТОВ ІСТ ОСОБА_2 (Покупець) укладений договір купівлі-продажу сільськогосподарської техніки № 06/02, за умовами якого Продавець зобов'язався передати сільськогосподарську техніку, агрегати, а саме шлейф-борону зубову БШН-21 у кількості 1 шт. за ціною 558 531 грн. з ПДВ.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що Покупець бере на себе зобов'язання після підписання договору протягом доби зробити 50 % передоплату коштів на розрахунковий рахунок Продавця, але не пізніше ніж 08.02.2017 р., інші 50% - за добу до відвантаження.

Передача товару проводиться 13.03.2017 р. після виконання п. 5.1 договору за адресою: м. Новий Буг, Новобузький район, Миколаївська область (п. 5.2 договору).

Згідно із п. 6.5 Договору в разі відмови від передачі Покупцеві товару, оплата за який проведена в повному об'ємі, Продавець зобов'язується повернути отримані від покупця кошти.

Строк дії договору визначений сторонами у пункті 8.1: набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 13 березня 2017 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Матеріалами справи підтверджується, що 08.02.2017 на виконання вимог п. 5.1. Договору позивач (покупець) перерахував на розрахунковий рахунок відповідача (продавця) 50 % вартості товару - 279 265,50 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 15744 від 08.02.2017 р.

Між тим, прибувши 21 березня 2017 року на адресу отримання товару, позивач його не одержав.

Претензію ТОВ ІСТ ОСОБА_2 від 23.03.2017 р. про припинення дії договору та повернення грошових коштів відповідач залишив без відповіді.

Предметом позову є стягнення сплаченої позивачем попередньої оплати внаслідок нездійснення передачі відповідачем товару в обумовлений договором строк.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем належними доказами обґрунтовано його позов, тоді як відповідач свої зобов'язання з виконання договору не виконав, не довів безпідставність позовних вимог.

Судова колегія вважає ці висновки суду першої інстанції помилковими, зробленими при неповному встановленні дійсних обставин справи.

Виходячи з положень ст. ст. 509, 655 ЦК України договір купівлі-продажу є зобов'язанням, що складається з двох поєднаних між собою дій: по-перше, правовідношення, в якому продавець повинен передати майно, а покупець наділений правом вимагати виконання цього обов'язку; по-друге, правовідношення, в якому покупець зобов'язаний оплатити переданий товар, а продавець має право вимагати від покупця відповідної оплати.

У відповідності до ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 Цивільного кодексу України.

За правилами статті 538 названого Кодексу виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.

У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Виходячи з наведених положень законодавства, правовими наслідками невиконання покупцем обов'язку здійснити передоплату товару в обумовленому договорі обсязі є право продавця не виконувати свої зобов'язання щодо передачі товару.

Одночасно з цим, пунктом 5.2 договору передбачено, що передача товару проводиться 13 березня 2017 року після виконання ТОВ ІСТ ОСОБА_2 вимог пункту 5.1 договору, тобто після повної оплати 558 531 грн.

Разом з тим, станом на 13.03.2017 р. позивачем здійснено оплату лише 50 % вартості товару, а не у повному обсязі.

Частиною 4 статті 612 ЦК України унормовано, що прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Одним із принципів судочинства є змагальність сторін.

Так, відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства названа змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів. Цю саму думку законодавець відтворив й у ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу, вказавши, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами, що також відображено у положеннях статті 33 ГПК України.

Слід зазначити, що доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 ГПК України).

ТОВ ІСТ ОСОБА_2 не надано належних доказів невиконання ТОВ ОСОБА_4 СЕРВІС своїх зобов'язань чи неможливості передачі відповідачем товару в обумовлений сторонами строк. Наявні в матеріалах справи посвідчення про відрядження та звіти про використання коштів на відрядження працівників такими доказами бути не можуть.

Як зазначало ТОВ ІСТ ОСОБА_2 , представники позивача двічі направлялися до ТОВ ОСОБА_4 СЕРВІС для одержання товару, однак з матеріалів справи видно, що тільки 23.03.2017 р. позивач направляв своїх працівників. При цьому, позивачем не надано документів, які б свідчили про дійсну мету прибуття, оскільки доказів оформлення довіреності на отримання товару матеріали справи не містять.

Враховуючи, що позивачем не здійснено повну передоплату, у відповідача не виник обов'язок з поставки товару, а це виключає правові підстави для задоволення позову.

Твердження ТОВ ІСТ ОСОБА_2 про те, що лише за фізичної наявності товару у позивача виникли би зобов'язання з оплати, спростовуються умовами договору купівлі-продажу (п. 5.1 договору) щодо обов'язку здійснення останньої частини передоплати за добу до строку відвантаження - 13 березня 2017 року.

Не може погодитися судова колегія й з посиланням ТОВ ІСТ ОСОБА_2 на судову практику Вищого господарського суду України, оскільки обставини справ є відмінними. Зокрема, у справі № 904/669/15 товар повинен був оплачений покупцем на умові повної (стовідсоткової) попередньої оплати за кожну узгоджену партію, тоді як було встановлено, що відповідач передавав у власність позивача товар за окремими специфікаціями у кількості меншої ніж попередньо оплачені. До того ж, умовою застосування приписів ч. 2 ст. 693 ЦК України касаційною інстанцією назване саме неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю, однак ці обставини у даній справі не були доведені належними доказами.

До того ж слід відмітити, що предметом позову є стягнення попередньої оплати за договором.

Вимоги про розірвання договору купівлі-продажу позивачем не заявлялися, тоді як згідно до п. 8.1 договору він є чинним до повного виконання сторонами зобов'язань й одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняються, зокрема, виконанням, проведеним належним чином, або за згодою сторін (ч. 1 ст. 202 ГК України).

Між тим, претензію ТОВ ІСТ ОСОБА_2 про припинення договірних правовідносин відповідач залишив без задоволення.

Частиною 1 статті 206 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання може бути розірвано сторонами відповідно до правил, встановлених статтею 188 цього Кодексу.

Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (ч. 4 ст. 188 ГК України).

Наявність не припинених договірних правовідносин між сторонами спору також виключає правові підстави для задоволення позовних вимог про повернення передоплати.

Твердження позивача відносно помилковості порушення апеляційного провадження, оскільки на його думку апеляційна скарга підписана особою яка не має відповідних повноважень є неспроможними та спростовуються наявним договором про надання адвокатських послуг, копія якого додана до апеляційної скарги, а оригінал оглянуто в судовому засіданні, з п. 3.1.1. якого вбачається що виконавець (адвокат) має право представляти інтереси замовника в судах всіх інстанцій в тому числі, крім іншого, оскаржувати судові рішення в установленому порядку.

Щодо доводів апелянта про те, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутністю його представника, судова колегія зазначає наступне.

Підставою для скасування рішення суду за змістом ст. 104 Господарського процесуального кодексу України є порушення норм процесуального права, зокрема, якщо справу розглянуто господарським судом за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце судового засідання.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачу 20.07.2017 р. було направлено копію ухвали про порушення провадження по даній справі на адресу, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, якою розгляд справи призначено на 10.08.2017 р., про що свідчить відповідна відмітка на ухвалі суду. Однак вказане відправлення було повернуто до суду з відміткою за закінченням терміну зберігання .

У відповідності до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За таких обставин, судова колегія вважає, що судом першої інстанції вжиті достатні заходи для повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду даної справи.

Як роз'яснено у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 16, забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, тому господарський суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення.

Враховуючи, що спір по суті позовних вимог розглянуто та постанова апеляційної інстанції набирає чинності з моменту її прийняття, тому підстави для існування заходів забезпечення позову, застосованих згідно з ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 18.10.2017 р., відсутні.

З огляду на викладене, оскаржуване рішення господарського суду підлягає скасуванню із постановленням нового рішення, яким у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Керуючись статтями 101-105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу приватного комерційно - виробничого підприємства ОСОБА_4 СЕРВІС задовольнити, а рішення господарського суду Миколаївської області від 10.08.2017 р. у справі № 915/698/17 - скасувати. У задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю ІСТ ОСОБА_2 (17600, Чернігівська область, Варвинський район, смт Варва, вул. Зарічна, 3-А, ідентифікаційний код 38402284) на користь приватного комерційно-виробничого підприємства ОСОБА_4 СЕРВІС (55600, Миколаївська область, м. Новий Буг, вул. Ковпака, 23, ідентифікаційний код 22432272) 4607,89 грн. судового збору за апеляційний розгляд справи.

Наказ доручити видати господарському суду Миколаївської області.

Наказ, виданий господарським судом Миколаївської області 22 серпня 2017 року по справі № 915/698/17, визнати таким, що втратив чинність.

Заходи забезпечення позову, застосовані згідно з ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 18.10.2017 р. у справі № 915/698/17, скасувати.

Головуючий суддя В.В. Лашин

Суддя О.Ю. Аленін

Суддя І.Г. Філінюк