Рішення

від 20.11.2017 по справі 914/1928/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.11.2017р. Справа № 914/1928/17

Господарський суд Львівської області у складі

Суддя Фартушок Т.Б. при секретарі судового засідання Сало О.А., розглянувши матеріали справи:

за позовом: Комунального підприємства Дрогобичтеплоенерго Дрогобицької міської ради, Львівська область, м.Дрогобич,

до відповідача: Дрогобицького меблевого підприємства Карпати Українського товариства глухих, Львівська область, м.Дрогобич,

про: стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію,

ціна позову: 462148,46 грн.

Представники:

Позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність від 23.10.2017р. №1352);

Відповідача: не з'явився.

Суть спору:

Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Комунального підприємства Дрогобичтеплоенерго Дрогобицької міської ради до Дрогобицького меблевого підприємства Карпати Українського товариства глухих про стягнення 223120,17 грн. суми основного боргу, 208172,69 грн. пені, 6274,26 грн. трьох відсотків річних та 24581,34 грн. інфляційних втрат. Ціна позову 462148,46 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 22.09.2017р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 24.10.2017р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, викладених в ухвалах Господарського суду Львівської області від 24.10.2017р. та 07.11.2017р. у справі. В судовому засіданні 24.10.2017р. оголошувалась перерва в межах робочого дня до 17:00 год. 24.10.2017р., про що представник Позивача повідомлявся в судовому засіданні під розписку.

Представнику Позивача оголошено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22, 28, 38 ГПК України. Крім того, в ухвалах Господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані чи оголошені Сторонам, в тому числі Відповідачу (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень, а також письмові повідомлення про відкладення розгляду справи та про оголошення перерви в судовому засіданні) зазначено, що права та обов'язки Сторін визначені ст.ст.20, 22, 28, 38, 59 ГПК України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Представник Позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору, аналогічні до викладених у позовній заяві.

Відповідач явку особисто чи повноважного представника в судове засідання жодного разу не забезпечив, явка визнавалась обов'язковою, про причини неявки суду не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання; вимог ухвал Господарського суду Львівської області, в тому числі щодо надання відзиву на позовну заяву, не виконав, про причини невиконання суду не повідомив.

Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4 -3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі Господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, Учасників судового процесу зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4 -3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам судового процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст.4 -7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Впродовж розгляду справи в судових засіданнях суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 ГПК України.

Крім того суд зазначає, що в силу вимог ст.69 ГПК України, враховуючи дату подання позовної заяви (20.09.2017р.) та строки пересилання поштової кореспонденції, в суду відсутні правові підстави для подальшого відкладення розгляду справи.

Розглянувши і дослідивши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представника Позивача, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

02.01.2007р. між Комунальним підприємством Дрогобичтеплоенерго Дрогобицької міської ради (надалі - Позивач, Енергопостачальна організація) та Дрогобицьким меблевим підприємством Карпати Українського товариства глухих (надалі - Відповідач, Споживач) укладено Договір про постачання теплової енергії №25 (надалі - Договір), відповідно до якого (п.1) Енергопостачальна організація зобов'язувалась постачати Споживачеві теплову енергію в обсягах, що передбачені проектними тепловими навантаженнями даної будівлі чи споруди з урахуванням кількості споживачів гарячої води, а Споживач зобов'язується оплачувати за спожиту теплову енергію за встановленими тарифами (цінами), що зазначені в цьому договорі.

Згідно пункту 2.1 Договору теплова енергія постачається Споживачу в обсягах, що вказані в додатку 1 до цього договору.

Відповідно до пункту 2.2 Договору подача теплоносія Споживачеві проводиться після складання останнім, за результатом спільного обстеження з Енергопостачальною організацією, щорічного акту - допуску, форма якого розробляється Енергопостачальною організацією.

Згідно з пунктом 6.3 Договору Споживач здійснює оплату наданих послуг з теплопостачання шляхом перерахування коштів на банківський рахунок Енергопостачальної організації за поточний місяць до п'ятого числа наступного календарного місяця.

Пунктом 7.2.3. Договору Сторонами погоджено, що Споживач за несвоєчасну оплату наданих послуг з теплопостачання згідно, встановлених розділом 6 Договору умов і термінів, сплачує пеню в розмірі 1 відсотка від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу у відповідності до Закону України Про відповідальність суб'єктів господарської діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій .

Відповідно до пункту 11.1 Договору Договір набирає чинності з дня його підписання та діє протягом року з дня укладання до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць кожного року однією із Сторін не буде письмово заявлено про його припинення (п.11.2 Договору).

ОСОБА_2 Договір підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.

Додатком №1 до Договору Сторонами встановлено обсяги постачання теплової енергії Споживачу.

Актом пуску теплоносія від 11.11.2016р. до Договору Сторонами встановлено, що Енергопостачальна організація подала, а Споживач почав приймати теплову енергію в 2016р. ОСОБА_2 підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.

На виконання умов укладеного між Сторонами Договору Позивач поставив, а Відповідач в період з грудня 2015р. по квітень 2017р. прийняв теплову енергію на суму 240382,40 грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи ОСОБА_3 споживання теплової енергії за відповідний період. ОСОБА_2 ОСОБА_3 підписано повноважними представниками юридичних осіб - Сторін Договору.

На підставі вказаних ОСОБА_3 Позивачем Відповідачу виставлено до оплати Рахунки від 21.12.2015р. №1880 на суму 18001,83 грн., від 25.01.2016р. №1986 на суму 22902,28 грн., від 24.02.2016р. №2158 на суму 13725,58 грн., від 28.03.2016р. №2230 на суму 12721,10 грн., від 14.04.2016р. №2276 на суму 3200,01 грн., від 24.11.2016р. №2450 на суму 23627,10 грн., від 22.12.2016р. №2515 на суму 36264,22 грн., від 27.01.2017р. №2734 на суму 56921,06 грн., від 22.02.2017р. №2800 на суму 36061,71 грн., від 27.03.2017р. №2895 на суму 12245,59 грн. та від 12.04.2017р. №2983 на суму 4711,92 грн. Належним чином завірені копії вказаних Рахунків із відмітками повноважної особи Відповідача про їх отримання долучено до матеріалів справи, оригінали оглянуто в судовому засіданні.

Відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань з оплати поставленої Позивачем та прийнятої Відповідачем теплової енергії належним чином не виконано, 24.05.2017р. сплачено на користь Позивача 5000,00 грн., 29.06.2017р. - 5681,82 грн., 26.07.2017р. - 1580,41 грн., 28.07.2017р. - 5000,00 грн., внаслідок чого утворився борг з оплати поставленої Позивачем та прийнятої Відповідачем теплової енергії в розмірі 223120,17 грн. Належних, достатніх та допустимих доказів повного чи часткового погашення суми вказаного боргу станом на час розгляду справи по суті Сторонами суду не заявлено та не подано. В матеріалах справи такі докази відсутні.

З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 223120,17 грн. суми основного боргу з оплати поставленої Позивачем та прийнятої Відповідачем теплової енергії.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. 2 ст. 218 ГК України).

Згідно ст.714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

У відповідності до ч.1 ст.275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно із ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно із ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У ч.1 ст.612 ЦК України зазначено, що Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи вищенаведене, зокрема, підтвердження Позивачем факту поставки Відповідачу теплової енергії за Договором, відсутності заперечень Відповідача як щодо самого факту здійснення Позивачем поставки за Договором, так і щодо їх кількісних та якісних характеристик теплової енергії, підписання Відповідачем ОСОБА_3 споживання теплової енергії, отримання Рахунків на її оплату, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 223120,17 грн. суми основного боргу з оплати поставленої Позивачем та прийнятої Відповідачем теплової енергії є підставними та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі.

Щодо стягнення 208172,69 грн. пені.

Позивач у своїй позовній заяві просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 208172,69 грн. пені, нарахованої за період з 06.12.2016р. по 12.04.2017р. за порушення порядку і строку здійснення оплати поставленої в листопаді 2016р. - квітні 2017р. теплової енергії

Пунктом 7.2.3. Договору Сторонами погоджено, що Споживач за несвоєчасну оплату наданих послуг з теплопостачання згідно, встановлених розділом 6 Договору умов і термінів, сплачує пеню в розмірі 1 відсотка від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу у відповідності до Закону України Про відповідальність суб'єктів господарської діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій .

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 ЦК України, ст.230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 6 ст.232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Абзацом 2 статті 1 Закону України Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій установлено, що суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у пункті 6 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013р. №01-06/767/2013 Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , що, оскільки Законом України Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій встановлено відповідальність за несвоєчасне внесення плати за надані комунальні послуги, то нарахування пені має відбуватися відповідно саме до положень названого Закону, а приписи Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань до таких правовідносин не застосовуються. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Вищого господарського суду України від 22.11.2012р. №18/1190/12.

Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України Про державний матеріальний резерв , статтею 36 Закону України Про телекомунікації , статтею 1 Закону України Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій . У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань , а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини. Наведене не виключає можливості покладення на боржника також і відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України за невиконання грошового зобов'язання (абзац 4 пункту 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань ).

З підстав наведеного суд дійшов висновків про правомірність нарахування Позивачем Відповідачу пені за порушення порядку і строку здійснення оплати поставленої за Договором теплової енергії в розмірі 1 відсотка від суми заборгованості за кожен день прострочки здійснення платежу в порядку пункту 7.2.3. Договору у відповідності до Закону України Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій .

Окрім того, суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено у пункті 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

При цьому суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Перевіривши правильність розрахунку пені, суд встановив, що такий проведено Позивачем невірно, оскільки не враховано приписів статті 254 ЦК України щодо початку існування заборгованості з оплати поставленої в грудні 2016р., лютому 2017р. та березні 2017р. теплової енергії. Відтак, сума пені за прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати поставленої за Договором теплової енергії за заявлений Позивачем період становить 229279,42 грн.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі доводи мотивувальної частини рішення щодо стягнення суми основного боргу, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 208172,69 грн. пені є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі в межах заявлених позовних вимог.

При цьому суд зазначає, що, за відсутності клопотання, передбаченого п.2 ч.1 ст.83 ГПК України, суд не вправі вийти за межі позовних вимог.

Крім цього суд зазначає, що відповідно до п.3 ч.1 ст.83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Суд також зазначає, і аналогічна правова позиція викладена у п.2.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (із змінами та доповненнями), що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням господарського суду (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України, пункт 3 статті 83 ГПК). У вирішенні пов'язаних з цим питань господарському суду слід враховувати викладене в підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (з подальшими змінами), а також в абзацах першому - четвертому пункту 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 №7 Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України (з подальшими змінами).

У відповідності з п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена у п.3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (зі змінами та доповненнями), що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

В матеріалах справи відсутні, Сторонами, в тому числі Відповідачем, не наведені доводи та не подані докази, які б вказували на винятковість випадку, а відтак, на право суду до застосування п.3 ч.1 ст.83 ГПК України в частині повноважень щодо зменшення розміру пені. Відсутність доводів та доказів щодо винятковості випадку не дає суду змоги перевірити та оцінити чи є такий випадок винятковим, інтереси Відповідача, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання,

При цьому суд зазначає, що представник Позивача категорично заявила, що відсутні будь-які правові підстави до зменшення розміру неустойки, таке зменшення не входить в інтереси Позивача, внаслідок порушення зобов'язань Відповідачем у Позивача утруднюється розрахунок по оплату за купівлю енергоносіїв, внаслідок перетворення яких Позивач постачає теплову енергію споживачам; просила також врахувати, що заборгованість існує вже понад півтора року та на даний час має місце опалюваний період, а відтак, в Позивача наявна необхідність купівлі енергоносіїв. Суд також бере до уваги ступінь виконання зобов'язання Відповідачем, в тому числі тривале значне безпідставне невиконання зобов'язання, невжиття заходів щодо виконання такого впродовж розгляду спору, відсутність добровільного усунення порушеного зобов'язання, а також те, що розмір неустойки не перевищує розміру основного боргу.

Згідно ч.2 ст.233 ГК України, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Суд також бере до уваги, що Сторонами, в тому числі Відповідачем, не заявлено і про наявність інтересів боржника на зменшення розміру неустойки на підставі ч.2 ст.233 ГК України.

Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

В матеріалах справи взагалі відсутні доводи чи докази щодо існування обставин, Сторонами не заявлено про наявність таких, які б мали істотне значення для вирішення питання про зменшення розміру неустойки, як про це зазначено у ч.3 ст.551 ЦК України.

Враховуючи вищенаведене суд зазначає, що в суду відсутні будь-які правові підстави для зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки.

При цьому суд зазначає, що Відповідачем не заявлялось жодних доводів, не подавалось жодних доказів на підтвердження факту існування обставин, які могли б бути підставою до зменшення розміру неустойки, як і не заявлялось про неможливість подання таких та не заявлялось клопотань в порядку ст.38 ГПК України і щодо витребування доказів на підтвердження факту існування таких обставин.

Щодо стягнення 6274,26 грн. 3% річних та 24581,34 грн. інфляційних втрат.

Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 6274,26 грн. трьох відсотків річних за період з 06.01.2016р. по 05.09.2017р. та 24581,34 грн. інфляційних втрат за період з січня 2016р. по липень 2017р.

Згідно п.1 ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена у п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (із змінами та доповненнями), що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж. У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р.

Суд також зазначає, і аналогічна правова позиція викладена в пункті 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

При цьому суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Перевіривши правильність розрахунку трьох відсотків річних та інфляційних втрат, суд встановив, що такий проведено Позивачем невірно, оскільки не враховано приписів статті 254 ЦК України щодо початку існування заборгованості з оплати поставленої в грудні 2016р., лютому 2017р. та березні 2017р. теплової енергії. Відтак, сума трьох відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати поставленої теплової енергії становить 6392,89 грн., інфляційних втрат - 27067,71 грн.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі доводи мотивувальної частини рішення, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 6274,26 грн. трьох відсотків річних та 24581,34 грн. інфляційних втрат є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі в межах заявлених позовних вимог. При цьому суд зазначає, що, за відсутності клопотання, передбаченого п.2 ч.1 ст.83 ГПК України, суд не вправі вийти за межі позовних вимог.

Відповідно до вимог ст.4 -7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

20.11.2017р. у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 27.11.2017р..

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог та стягнути з Відповідача на користь Позивача 6932,23 грн. судового збору.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4 5 , 4 7 , 33, 38, 43, 49, 75, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1 . Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Дрогобицького меблевого підприємства Карпати Українського товариства глухих (82100, Львівська область, м.Дрогобич, вул.Індустріальна, буд.1; ідентифікаційний код 03972658) на користь Комунального підприємства Дрогобичтеплоенерго Дрогобицької міської ради (82100, Львівська область, м.Дрогобич, вул.Індустріальна, буд.1, корп.А; ідентифікаційний код 05445563) 223120,17 грн. суми основного боргу, 208172,69 грн. пені, 6274,26 грн. трьох відсотків річних, 24581,34 грн. інфляційних втрат та 6932,23 грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т. Б.