Постанова

від 13.11.2017 по справі 826/3397/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 листопада 2017 року № 826/3397/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Альтер С до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

В С Т А Н О В И В:

Позивач, в особі Товариства з обмеженою відповідальністю Альтер С (надалі - Позивач), звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві (надалі - Відповідач) в якому, просило суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 23.10.2013 року №0008742201.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05.04.2016 року касаційну скаргу ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві задоволено частково, Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12.2014 року та Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.02.2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час розгляду справи представник Позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками Акту перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України, оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Податкового кодексу України при визначенні суми податкового кредиту є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник Відповідача проти позову заперечував, при цьому посилаючись на те, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини Позивача з підприємством, яке, на думку Контролюючого органу, має ознаки фіктивності, а тому, правочини, що укладені між Позивачем та контрагентами є такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у Позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до податкового кредиту. За таких обставин, Контролюючий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В судовому засіданні на підставі ч. 4 ст. 122 КАС України ухвалено про вирішення справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Співробітниками Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства ТОВ Альтер С по взаємовідносинах з ТОВ Корса Груп (код ЄДРПОУ 38316824) за період з 01.06.2013 року по 30.06.2013 року.

За результатами перевірки Контролюючим органом складено Акт перевірки від 01.10.2013 року № 540/26-54-22-01-10/34045180 (надалі - Акт перевірки).

В Акті перевірки встановлено наступні порушення: п.п. 185.1ст.185, п.п. 188.1 ст.188, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200, п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на суму 1539218,00 грн., в тому числі, за червень 2013 року на суму ПДВ - 1539218,00 грн.

Не погоджуючись з висновками, викладеними в Акті перевірки Позивачем подано до Контролюючого органу заперечення на Акт перевірки, Листом від 22.10.2013 року № 10801/10/26-54-22-01, Контролюючий орган залишив висновки Акту перевірки без змін.

На підставі висновків Акту перевірки Контролюючий орган прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.10.2013 року № 0008742201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 2308827,00 грн., в тому числі за основним платежем - 1539218,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -769609,00 грн.

Скеровуючи справу на навий розгляд в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 05.04.2016 року зазначено, що під час розгляду справи судам слід встановити, чи мали операції між підприємствами реальний характер, чи не мали підприємства (сторони угоди) ознаки фіктивності, чи була спрямована їх діяльність на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, а не за рахунок неправомірного отримання коштів з Державного бюджету.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також, норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про обґрунтування позовних вимог виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що між Позивачем (Покупець), з однієї сторони, та ТОВ Корса Групп (Продавець), з іншої сторони, укладено договір купівлі-продажу № 1806201301 від 18.06.2013 р. (надалі - Договір №1806201301).

У відповідності до умов Договору №1806201301 Продавець зобов'язалось передати у власність позивачу Покупець товар олію соняшникову нерафіновану, українського походження, врожаю 2012, а Позивач зобов'язувався прийняти та оплатити цей товар на умовах, передбачених договором.

Згідно з умовами договору поставка товару здійснювалася на умовах DDP (Миколаївська область, с. Галіциново, вул. Набережна, буд. 27, ТОВ МП Термінал-Укрхарчозбутсировина ). Відповідно до Правил ІНКОТЕРМС, термін DDP означає обов'язок продавця здійснити поставку покупцю товару без розвантаження з будь-якого прибулого транспортного засобу в названому місці призначення.

На підтвердження факту поставки вказаного товару Позивач надав суду копії видаткових накладних, рахунки-фактури, товарно-транспортних накладних, податкових накладних, документів щодо посвідчення якості товару. В оплату за придбаний товар на підставі зазначеного договору купівлі-продажу позивач перерахував на рахунок ТОВ Корса Групп грошові кошти, у т.ч. ПДВ, що підтверджується виписками по банківському рахунку Позивача.

Суми податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних Позивач включив до складу податкового кредиту, відобразив у реєстрі отриманих податкових накладних, що відповідає даним податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2013.

Також, Позивач уклав договір з ТОВ МП Термінал-Укрхарчозбутсировина №06/2013-АS від 18.06.2013, відповідно до умов якого ТОВ МП Термінал-Укрхарчозбутсировина зобов'язалось здійснити митне оформлення товару (олії соняшникової) за зовнішньоекономічним контрактом, укладеним ТОВ Альтер С .

Контракт № 1806/01 від 18.06.2013, укладений між ТОВ Альтер С та Компанією Oleos Trading Limited, згідно з умовами якого ТОВ Альтер С поставило Компанії Oleos Trading Limited придбаний товар на умовах СРТ - ТОВ МП Термінал-Укрхарчозбутсировина згідно з Правилами ІНКОТЕРМС, передбачає обов'язок продавця здійснити поставку товару до названого місця призначення.

Крім того, в матеріалах справи міститься договір на перевезення вантажів № 010613 від 01.06.2013, який укладеного між ТОВ Корса Групп та ТОВ Світком-Торг , згідно умов якого ТОВ Світком-Торг зобов'язувалось надати ТОВ Корса Групп послуги з перевезення товару (олії соняшникової) з м. Харкова до м. Миколаєва згідно з актом від 30.06.2013 про надання послуг.

В обґрунтування реальності виконання спірного договору Позивач посилався, зокрема на те, що товар, який придбаний у ТОВ Корса Групп в подальшому був реалізований на експорт, про що свідчить Контракт № 1806/01 від 18.06.2013, який укладений між ТОВ Альтер С та Компанією Oleos Trading Limited, згідно з умовами якого ТОВ Альтер С поставило Компанії Oleos Trading Limited придбаний товар на умовах СРТ - ТОВ МП Термінал-Укрхарчозбутсировина згідно з Правилами ІНКОТЕРМС передбачає обов'язок продавця здійснити поставку товару до названого місця призначення.

Факт поставки, на думку позивача, товару придбаного у ТОВ Корса Групп на користь нерезидента - Компанії Oleos Trading Limited підтверджується долученими до матеріалів справи документами (а.с.140-158 Том І): вантажно-митними деклараціями від 05.07.2013 № 4000, від 18.07.2013 № 4026 та від 30.07.2013 № 4049, які свідчать про відвантаження позивачем товару на експорт Компанії Oleos Trading Limited за Контрактом від 18.06.2013 № 1806/01; рахунками-фактурами від 03.07.2013 № 07/2013-1806ЕК, від 16.07.2013 № 07/2013-1806ЕК2 та від 26.07.2013 № 07/2013-1806ЕК2, виставленими позивачем Компанії Oleos Trading Limited за Контрактом від 18.06.2013 № 1806/01; випискою по особовим рахункам з 01.06.2013 по 31.07.2013, наданою АТ Сбербанк Росії , якою підтверджується факт перерахування Компанією Oleos Trading Limited коштів на користь позивача за Контрактом від 18.06.2013 № 1806/01; листом-підтвердженням фактичного відвантаження товару на користь Компанії Oleos Trading Limited, датованим 30.06.2013, яким підтверджується факт належного виконання позивачем свого обов'язку з поставки товару (олії соняшникової) на користь вказаної компанії-нерезидента; відомістю з відображенням обігу по рахунку 362 Розрахунки з іноземними покупцями позивача за контрагентом Компанія Oleos Trading Limited за період з червня 2013 по вересень 2013, в якій міститься систематизована інформація про суми коштів, сплачені Компанією Oleos Trading Limited на користь позивача за поставлений товар, та якою підтверджується належне відображення результатів господарських операцій в бухгалтерському обліку позивача.

Доводи Відповідача з приводу того, що товар, придбаний у ТОВ Корса Групп не зберігався на складах, орендованих ТОВ Альтер - С у ДП Спринтер-К , про що свідчить, на думку контролюючого органу, відсутність актів прийому-передачі товару, товарно-транспортних накладних, а також карток складського обліку, які підтверджували б перевезення та отримання товару на орендоване складське приміщення, судом відхиляються, враховуючи наступне.

Так, Позивач зазначив, що придбаний ним товар не зберігався на складах Позивача (які знаходяться в Київській області), оскільки згідно з умовами договору купівлі-продажу ТОВ Корса Групп зобов'язалося поставити товар в м. Миколаїв (на термінал, належний ТОВ МП Термінал-Укрхарчозбутсировина ). Більше того, в даному випадку позивачем було придбано не розфасовану олію соняшникову в кількості близько 1000 тон, зберігання якої є об'єктивно можливим виключно на спеціалізованих терміналах. Орендовані позивачем склади в Київській області не обладнані відповідними ємностями для зберігання таких товарів, у зв'язку з чим позивач об'єктивно не міг зберігати цей товар на орендованих ним складах.

В підтвердження того, що товар поставлявся в м. Миколаїв та зберігався на терміналі, який належить ТОВ МП Термінал-Укрхарчозбутсировина , Позивач надав до суду наступні документи: акт звіряння взаємних розрахунків; оборотно-сальдовою відомістю позивача по рахунку 631 Розрахунки з вітчизняними покупцями ; акти звірки поставок та відвантажень олії рослинної; відповідь (лист) ТОВ МП Термінал-Укрхарчозбутсировина від 16.04.2014 № 71 на запит ТОВ Альтер С від 15.10.2013 №226 щодо надходження олії соняшникової до вказаного терміналу від постачальника ТОВ Корса Групп на користь позивача (а.с.131, 132, 135 - 137 Том І, а.с. 191-193 Том ІІ,).

Крім того, на запит Позивача ТОВ МП Термінал-Укрхарчозбутсировина надало Позивачу копії посвідчень про якість олії соняшникової нерафінованої, які складені виробничою лабораторією ТОВ Наша Олія , які слідували з автоцистернами, перелік яких міститься в листі від 16.04.2014 № 71 (а.с.34-61 том V).

Також, Позивачем на підтвердження поставки та зберігання товару в м. Миколаїв на терміналі, який належить ТОВ МП Термінал-Укрхарчозбутсировина , надано акти звірки поставки та відгрузки соняшникової олії станом на 30.06.2013 року та 31.07.2013 року (а.с.28-30 том V).

Крім того, Суд звертає увагу, що в матеріалах справи міститься Бухгалтерська довідка №131 від 27.09.2016 р., в якій зазначено, що дохід було отримано в сумі 620 134,08 грн., що в свою чергу спростовує твердження Відповідача.

Суд вважає за можливе, в даному випадку, прийняти вказані вище документи в якості належних доказів наявності об'єктів оподаткування податком на додану вартість по спірним господарським операціям, адже окрім посилань на фіктивність правочинів, інших доводів стосовно неправомірної поведінки позивача, акт перевірки в собі не містить.

За таких обставин, є можливим прийти до висновку, що не прийняття до уваги змісту та обсягу господарських операцій, вказаних в наданих до перевірки документах, як наслідок, твердження про відсутність об'єктів оподаткування по спірним господарським операціям, ґрунтується виключно на порушеннях норм податкового законодавства контрагентом позивача, внаслідок чого, на думку ДПІ, первинні документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, а останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до податкового кредиту.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з до п. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

У відповідності до п. а ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Таким чином, податкова накладна є документом, який є підставою для нарахування податкового кредиту.

Між тим, наявність податкових та видаткових накладних є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту та витрат, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на податковий кредит та витрати є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано податковий кредит та витрати.

Як вже зазначалось, фактичне здійснення господарських операцій підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 року № 996-ХІV - містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

За таких обставин, суд відхиляє посилання відповідача на невідповідність первинних документів вимогам ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , адже самі по собі порушення норм податкового законодавства іншими, аніж позивач особами, в розумінні ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, не можуть бути доказом протиправної поведінки позивача.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд вважає за необхідне зазначити, що в розумінні ст. 16 Податкового кодексу України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини можуть мати негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та витрат.

Податковий кодекс України не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з ПДВ, як наявність розбіжностей між податковим кредитом покупця та податковими зобов'язаннями відповідача, та/або наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак фіктивності контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентом підтверджується належним чином завіреними копіями письмових доказів, що наявні в матеріалах справи.

За таких обставин, доводи, викладені в акті перевірки, спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми доказами відсутності об'єктів оподаткування/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентами.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що під час проведення перевірки відповідачем не встановлено наявності належних доказів неправомірного формування позивачем податкового кредиту, матеріали справи аналогічних доказів в собі також не містять, внаслідок чого податкове повідомлення - рішення від 23.10.2013 № 0008742201 підлягає визнанню протиправним та скасуванню, а позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, Податковим органом не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Позивача підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 122, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві від 23.10.2013 № 0008742201.

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя А.Б. Федорчук