Рішення

від 28.11.2017 по справі 910/18771/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.11.2017Справа №910/18771/17 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авангард-Днепр"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроспецгран"

про стягнення 104947 грн. 78 коп.

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача : Пархоменко Ю.С. - представник за довіреністю б/н від 23.01.2017;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

26.10.2017 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Авангард-Днепр" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроспецгран" про стягнення 104947 грн. 78 коп., з яких 75172 грн. 06 коп. основного боргу, 9755 грн. 92 коп. пені, 3814 грн. 44 коп. 3% річних та 16205 грн. 36 коп. інфляційних втрат.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм законодавства України та положень укладеного між сторонами Договору транспортного експедирування № 201015ПВ від 20.10.2015, не у повному обсязі здійснив оплату за надані позивачем послуги за актами надання послуг № 219 від 26.11.2015 на суму 31204 грн. 08 коп., № 250 від 17.12.2015 на суму 9521 грн. 01 коп. та № 251 від 17.12.2015 на суму 66646 грн. 97 коп., у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 75172 грн. 06 коп. Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 9755 грн. 92 коп. за період з 16.02.2017 по 15.08.2017, 3% річних у розмірі 3814 грн. 44 коп. за період з 02.12.2015 по 16.08.2017 та інфляційні втрати у розмірі 16205 грн. 36 коп. за період з грудня 2015 року по липень 2017 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2017 порушено провадження у справі № 910/18771/17, розгляд справи призначено на 28.11.2017.

Представник позивача у судовому засіданні 28.11.2017 надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 28.11.2017 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0103042825143.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, беручи до уваги відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності представник відповідача з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в матеріалах справи доказами.

У судовому засіданні 28.11.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

20.10.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Євроспецгран" (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Авангард-Днепр" (експедитор) укладено Договір транспортного експедирування № 201015ПВ, відповідно до умов якого експедитор приймає на себе зобов'язання за винагороду (плату) та за рахунок клієнта надати послуги з організації перевезення вантажів у власних (орендованих) вагонах експедитора територією України, країн СНД і територією третіх країн, а клієнт приймає на себе зобов'язання прийняти і сплатити надані послуги та винагороду (плату) експедитору відповідно до договору.

Відповідно до п. 2.1.9 Договору транспортного експедирування № 201015ПВ від 20.10.2015 клієнт зобов'язаний приймати та оформляти зі свого боку акти приймання-передачі наданих послуг протягом 3-х робочих днів з моменту одержання цих актів від експедитора. В разі виникнення розбіжностей по акту приймання-передачі наданих послуг підписувати його з зауваженнями та письмовими обгрунтованими розбіжностями.

Відповідно до п. 2.3.13 Договору транспортного експедирування № 201015ПВ від 20.10.2015 експедитор зобов'язаний не пізніше 10 числа місяця, наступного за місяцем надання послуг, надавати клієнту акти приймання-передачі наданих послуг. При наявності письмових обгрунтованих заперечень клієнта до наданого акту, розглядати їх у встановленому договором порядку.

Згідно з п.3.11 Договору транспортного експедирування № 201015ПВ від 20.10.2015 загальна сума договору складається з суми актів виконаних робіт від експедитора до клієнта.

Згідно з р. 9.1 Договору транспортного експедирування № 201015ПВ від 20.10.2015 договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2016.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором транспортного експедирування.

Відповідно до ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Відповідно до ст. 6 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Згідно з ч. 1 ст. 931 Цивільного кодексу України, розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Відповідно до ч. 13 ст. 9 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно до п. 4.1 Договору транспортного експедирування № 201015ПВ від 20.10.2015 документ, що засвідчує факт надання послуг, є акт приймання-передачі наданих послуг.

Судом встановлено, що у листопаді 2015 року позивач надав відповідачу послуги за Договором транспортного експедирування № 201015ПВ від 20.10.2015 на суму 31204 грн. 08 коп., що підтверджується актом надання послуг № 219 від 26.11.2015 на суму 31204 грн. 08 коп., який підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб позивача і відповідача (копія акту долучено позивачем до позовної заяви).

Судом встановлено, що у грудні 2015 року позивач надав відповідачу послуги за Договору транспортного експедирування № 201015ПВ від 20.10.2015 на суму 76167 грн. 98 коп., що підтверджується актом надання послуг № 250 від 17.12.2015 на суму 9521 грн. 01 коп. та актом надання послуг № 251 від 17.12.2015 на суму 66646 грн. 97 коп., які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб позивача і відповідача (копії актів долучено позивачем до позовної заяви).

Вказані акти надання послуг містять інформацію, передбачену ч. 13 ст. 9 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність (шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення).

Таким чином, загальна вартість наданих позивачем послуг за Договором транспортного експедирування № 201015ПВ від 20.10.2015 (за актом надання послуг № 219 від 26.11.2015 на суму 31204 грн. 08 коп., актом надання послуг № 250 від 17.12.2015 на суму 9521 грн. 01 коп. та актом надання послуг № 251 від 17.12.2015 на суму 66646 грн. 97 коп.) становить 107372 грн. 06 коп ., що також відображено в акті звіряння взаємних розрахунків станом на 31.05.2016, який підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб позивача і відповідача (копія долучена позивачем до позовної заяви).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 3.1 Договору транспортного експедирування № 201015ПВ від 20.10.2015 клієнт виходячи з очікуваного обсягу перевезень не пізніше ніж за 5 банківських днів до початку навантаження здійснює попередню оплату за перевезення вантажів шляхом перерахування коштів у розмірі 100% від суми, зазначеної в рахунку. За домовленістю сторін можлива оплата по факту виконання послуг.

Згідно з п. 3.5 Договору транспортного експедирування № 201015ПВ від 20.10.2015 на підставі актів приймання-передачі наданих послуг клієнт здійснює остаточні розрахунки з експедитором згідно з рахунками, виставленими останнім, банківським переказом протягом 5-ти банківських днів з моменту отримання актів приймання-передачі наданих послуг.

Таким чином, відповідач у будь-якому випадку повинен був у повному обсязі оплатити послуги, надані позивачем за актом надання послуг № 219 від 26.11.2015 на суму 31204 грн. 08 коп. у строк до 03.12.2015 включно; за актом надання послуг № 250 від 17.12.2015 на суму 9521 грн. 01 коп. - у строк до 24.12.2015 включно та за актом надання послуг № 251 від 17.12.2015 на суму 66646 грн. 97 коп. - у строк до 24.12.2015 включно (зважаючи на дати складення актів, які вказані на них, та відсутність в матеріалах справи доказів отримання відповідачем вказаних актів у будь-яку іншу дату, ніж дата складення акту).

При цьому суд зазначає, що умова Договору транспортного експедирування № 201015ПВ від 20.10.2015, викладена у п. 3.5, про здійснення оплати на підставі виставленого рахунку, по суті не містить конкретно визначеного строку здійснення оплати.

Відповідно до ст. 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно зі ст. 252 Цивільного кодексу України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відповідно до ч. 1 ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Таким чином, умова укладеного між сторонами договору щодо оплати відповідачем послуг згідно з вставленим рахунком не містить вказівку на подію, яка має неминуче настати, конкретну календарну дату, або чітко визначений період у часі.

Так само, виставлення рахунку позивачем не може розглядатись як подія, з якою пов'язано початок перебігу строку виникнення зобов'язання, оскільки подія є об'єктивним явищем, що не залежить від волі учасників правовідносин, тоді як виставлення рахунку є саме дією, яка є вираженням суб'єктивної волі учасників правовідносин.

Крім того, суд зазначає, що рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти та ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України; а отже, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку сплатити за надані послуги.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.09.2009 у справі № 3-3902к09.

Судом встановлено, що 14.12.2015 відповідач сплатив позивачу грошові кошти у розмірі 16000 грн. 00 коп.; 05.01.2016 - грошові кошти у розмірі 14000 грн. 00 коп.; 21.06.2016 - грошові кошти у розмірі 1200 грн. 00 коп.; 04.04.2016 - грошові кошти у розмірі 1000 грн. 00 коп., що разом становить 32200 грн. 00 коп ., що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача, копії яких долучено позивачем до позовної заяви (призначення платежу - реквізити Договору транспортного експедирування № 201015ПВ від 20.10.2015, та відображено в акті звіряння взаємних розрахунків станом на 31.05.2016, який підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб позивача і відповідача (копія долучена позивачем до позовної заяви).

Таким чином, враховуючи загальну вартість наданих позивачем послуг за вказаними актами надання послуг (на суму 107372 грн. 06 коп.) та розмір сплачених відповідачем грошових коштів (у сумі 32200 грн. 00 коп.), суд дійшов висновку, що у відповідача виникла заборгованість у розмірі 75172 грн. 06 коп ., що також відображено сторонами в акті звіряння взаємних розрахунків станом на 31.05.2016, який підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб позивача і відповідача (копія долучена позивачем до позовної заяви).

Доказів сплати грошових коштів у розмірі 75172 грн. 06 коп. станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується із положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Наявність та обсяг заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроспецгран" у розмірі 75172 грн. 06 коп. підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Авангард-Днепр" в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроспецгран" суми основного боргу у розмірі 75172 грн. 06 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 9755 грн. 92 коп. за період з 16.02.2017 по 15.08.2017.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.

Згідно з статтею 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 5.2 Договору транспортного експедирування № 201015ПВ від 20.10.2015 в разі несвоєчасного перерахування клієнтом плати за послуги та інших платежів експедитору, клієнт сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожний день затримки платежу відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Суд зазначає, що умова п. 5.2 Договору транспортного експедирування № 201015ПВ від 20.10.2015 про нарахування пені за кожний день затримки платежу не встановлює іншого періоду нарахування пені, ніж той, що визначений у ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (протягом шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано ).

У п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2012 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Водночас, суд зазначає, що перебіг строку нарахування пені починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (відповідно до п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань від 17.12.2013 № 14).

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність права на стягнення пені, нарахованої поза межами шестимісячного строку, від дати, коли зобов'язання повинно було бути виконано.

Таким чином, суд дійшов висновку, що обгрунтованим для нарахування пені за прострочення оплати відповідачем вартості наданих позивачем послуг (з урахуванням встановлених судом строків оплати) за актом № 219 від 26.11.2015 на суму 31204 грн. 08 коп. є період з 04.12.2015 по 04.06.2016; за актом надання послуг № 250 від 17.12.2015 на суму 9521 грн. 01 коп. - період з 25.12.2015 по 25.06.2016; за актом надання послуг № 251 від 17.12.2015 на суму 66646 грн. 97 коп. - період з 25.12.2015 по 25.06.2016.

Однак, як вбачається з розрахунку пені, викладеного позивачем у позовній заяві, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню, нараховану за період з 16.02.2017 по 15.08.2017, тобто, поза межами періоду нарахування, визначеного відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

За таких обставин, суд дійшов висновку в необгрунтованості розрахунку пені, наданого позивачем, у зв'язку з чим відмовляє у позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Авангард-Днепр" в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроспецгран" пені у розмірі 9755 грн. 92 коп.

Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 3814 грн. 44 коп. за період з 02.12.2015 по 16.08.2017.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку в його необгрунтованості, оскільки позивачем неправильно визначено початок періоду нарахування 3% річних (враховуючи встановлені судом строки здійснення відповідачем оплат) та не враховано, що дата сплати заборгованості (частини заборгованості) не входить до періоду нарахування 3% річних.

За таких обставин, суд здійснив власний розрахунок 3% річних (з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат та в межах заявленого позивачем періоду нарахування).

Сума заборгованостіПеріод нарахування 3% річнихКількість днів простроченняРозмір 3% річних 31204,08 грн. 04.12.2015 - 13.12.2015 9 23,08 грн. 15204,08 грн. 14.12.2016 - 24.12.2015 11 13,75 грн. 91372,06 грн. 25.12.2015 - 31.12.2015 7 52,57 грн. 91372,06 грн. 01.01.2016 - 04.01.2016 4 29,96 грн. 77372,06 грн. 05.01.2016 - 20.01.2016 16 101,47 грн. 76172,06 грн. 21.01.2016 - 03.04.2016 74 462,03 грн. 75172,06 грн. 04.04.2016 - 31.12.2016 272 1675,97 грн. 75172,06 грн. 01.01.2017 - 16.08.2017 228 1408,70 грн. Всього: 3767 грн. 53 коп. Таким чином, обгрунтованим розміром 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача, є 3767 грн. 53 коп., у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Авангард-Днепр" в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроспецгран" 3% річних у розмірі 3814 грн. 44 коп. підлягають частковому задоволенню у розмірі 3767 грн. 53 коп.

Також, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 16205 грн. 36 коп. за період з грудня 2015 року по липень 2017 року.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку в його обгрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Авангард-Днепр" в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроспецгран" інфляційних втрат у розмірі 16205 грн. 36 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 75, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроспецгран" (04201, м. Київ, вул. Юрія Кондратюка, буд. 4-В, офіс 72; ідентифікаційний код: 39018256) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Авангард-Днепр" (49038, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Пастера, буд. 4-Б; ідентифікаційний код: 36906312) суму основного боргу у розмірі 75172 (сімдесят п'ять тисяч сто сімдесят дві) грн. 06 коп., 3% річних у розмірі 3767 (три тисячі сімсот шістдесят сім) грн. 53 коп., інфляційні втрати у розмірі 16205 (шістнадцять тисяч двісті п'ять) грн. 36 коп. та судовий збір у розмірі 1450 (одна тисяча чотириста п'ятдесят) грн. 55 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 04.12.2017

Суддя І.М. Отрош