Постанова

від 20.03.2018 по справі 910/18771/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2018 р. Справа№ 910/18771/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Сітайло Л.Г.

Пашкіної С.А.

при секретарі Рибчич А. В.

За участю представників:

від позивача: Пархоменко Ю.С. - представник за довіреністю від 22.01.2018

від відповідача: не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Євроспецгран

на рішення Господарського суду міста Києва, ухваленого 28.11.2017, повний текст якого складений 04.12.2017,

у справі № 910/18771/17 (суддя Отрош І.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Авангард-Днепр

до Товариства з обмеженою відповідальністю Євроспецгран

про стягнення 104 947,78 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення основного боргу в сумі 75 172,06 грн. за надані за договором транспортного експедирування № 201015 ПВ від 20.10.2015, але неоплачені послуги, пені в сумі 9 755,92 грн., інфляційних втрат в сумі 16 205,36 грн. та 3 % річних в сумі 3 814,44 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2017, повний текст якого складений 04.12.2017, у справі № 910/18771/17 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено основний борг в сумі 75 172,06 грн., інфляційні втрати в сумі 16 205,36 грн., 3 % річних в сумі 3 767,53 грн., в іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що позивачем належним чином доведено наявність у відповідач заборгованості по оплаті спірних послуг у заявленій до стягнення сумі.

Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення пені, суд першої інстанції виходив з того, що за приписами чинного законодавства перебіг строку нарахування пені починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін, що свідчить про відсутність права на стягнення пені, нарахованої поза межами шестимісячного строку, від дати, коли зобов'язання повинно було бути виконано, а відтак, обгрунтованим для нарахування пені за прострочення оплати відповідачем вартості наданих позивачем послуг (з урахуванням встановлених судом строків оплати) за актом № 219 від 26.11.2015 на суму 31 204,08 грн. є період з 04.12.2015 по 04.06.2016; за актом надання послуг № 250 від 17.12.2015 на суму 9 521, 01 грн. - період з 25.12.2015 по 25.06.2016; за актом надання послуг № 251 від 17.12.2015 на суму 66 646,97 грн. - період з 25.12.2015 по 25.06.2016, проте, як вбачається з розрахунку пені, наведеного позивачем у позовній заяві, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню, нараховану за період з 16.02.2017 по 15.08.2017, тобто, поза межами періоду нарахування, визначеного відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.

Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення 3 % річних, суд першої інстанції зазначив про те, що позивачем неправильно визначено початок періоду нарахування 3% річних (враховуючи встановлені судом строки здійснення відповідачем оплат) та не враховано, що дата сплати заборгованості (частини заборгованості) не входить до періоду нарахування 3% річних.

Не погоджуючись з рішенням, 26.12.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю Євроспецгран звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2017 та прийняти по справі нове рішення, яким відмовити позивачу у повному обсязі.

В апеляційній скарзі заявник послався на те, що він вважає суму боргу значно завищеною, оскільки ним здійснено значну кількість проплат, які не були враховані позивачем, а на даний час між сторонами тривають переговори щодо кінцевої суми та строків її оплати.

Також апелянт зазначив про те, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, адже суд першої інстанції прийняв рішення без повного та всебічного розгляду справи, не надавши відповідачу можливості подати додаткові докази, та розглянув справу на підставі лише доказів, поданих стороною позивача, в той час як є докази сплати відповідачем частини боргу ще до прийняття рішення, що підтверджується платіжними дорученням, які будуть надані суду додатково, а до судового засідання в Київському апеляційному господарському суді буде сплачена інша частина боргу, що також буде підтверджено відповідними платіжними дорученнями.

Крім того заявник зазначив про те, що відповідно до приписів ГПК України, якщо справу було розглянуто господарським судом за відсутністю сторони, не повідомленої належними чином про місце засідання суду, вказане є порушенням процесуального права та підставою для скасування рішення суду.

При дослідженні матеріалів справи та апеляційної скарги колегією суддів встановлено, що подана заявником апеляційна скарга не відповідає вимогами ст. 258 ГПК України, яка встановлює вимоги до форми і змісту апеляційної скарги, оскільки при зверненні з апеляційною скаргою заявником не сплачено судовий збір.

Крім того, апеляційна скарга подана після закінчення строків, установлених статтею 256 цього Кодексу, і заявником питання про поновлення строку на апеляційне оскарження порушено не було.

За таких обставин, ухвалою від 11.01.2018 колегією суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Пашкіна С.А., Сітайло Л.Г. апеляційну скаргу залишено без руху, апелянту роз'яснено, що він має право протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали усунути недоліки, а саме, подати до Київського апеляційного господарського суду докази про сплату судового збору в сумі 2 400 грн. та заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням підстав для його поновлення.

31.01.2018 від апелянта через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшла заява про усунення недоліків, до якої доданр платіжне доручення № 324 від 29.01.2018 на суму 2 400 грн., а також клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якому заявник, з посиланням на не, що спірне рішення ним отримано не було через те, що він не здійснює свою господарську діяльність за адресою місця реєстрації, а про наявність рішення дізнався з Єдиного державного реєстру судових рішень, просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2017 від 28.11.2017.

Ухвалою від 05.02.2018 Товариству з обмеженою відповідальністю Євроспецгран поновлено строк на апеляційне оскарження рішення, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Євроспецгран на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2017 у справі № 910/18771/17, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - до 21.02.2018, зупинено дію оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2017 у справі № 910/18771/17.

Станом на 21.02.2018 до Київського апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу та жодних клопотань від учасників справи не надходило, з огляду на що ухвалою від 22.02.2018 справу призначено до розгляду на 06.03.2018.

При розгляді вказаної справи колегія суддів враховує таке.

За приписами ГПК України:

- сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника (ч. 1 ст. 56);

- юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника (ч. 3 ст. 56);

- представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч. 1 ст. 58);

- при розгляді справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених статтею 59 цього Кодексу (ч. 2 ст. 58);

- для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 5 ст. 12), тобто 160 000 грн. (1 600 грн.*100).

Враховуючи, що предметом розгляду у справі № 910/18771/17 є вимоги про стягнення 104 947,78 грн., вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, а відтак, представниками сторін у вказаній справі можуть бути особи, які досягли вісімнадцяти років, мають цивільну процесуальну дієздатність.

Відповідач представників в жодне судове засідання не направив.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників відповідача за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, з урахуванням правил ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила таке.

20.10.2015 відповідач як клієнт та позивач як експедитор уклади договір транспортного експедирування № 201015ПВ (а.с. 32-39) (далі Договір), в п. 1.1 якого погодили, що позивач бере на себе зобов'язання за винагороду (плату) та за рахунок відповідача надати послуги з організації перевезення вантажів у власних (орендованих) вагонах позивача територією України, країн СНД і територією третіх країн, а відповідач бере на себе зобов'язання прийняти і сплатити надані послуги та винагороду (плату) позивачу у відповідності з розділом 3 Договору.

Згідно з п. 3.11 Договору загальна сума Договору складається із суми актів виконаних робіт від позивача до відповідача.

Відповідно до п. 4.1 Договору документ, що засвідчує факт надання послуг, є акт приймання-передачі наданих послуг.

Згідно з п. 2.3.13 Договору позивач зобов'язаний не пізніше 10 числа місяця, наступного за місяцем надання послуг, надавати відповідачу акти приймання-передачі наданих послуг. При наявності письмових обгрунтованих заперечень відповідача до наданого акту, розглядати їх у встановленому Договором порядку.

Відповідно до п. 2.1.9 Договору відповідач зобов'язаний приймати та оформляти зі свого боку акти приймання-передачі наданих послуг протягом 3-х робочих днів з моменту одержання цих актів від позивача. В разі виникнення розбіжностей по акту приймання-передачі наданих послуг, підписувати його з зауваженнями (в цей же термін) та письмовим обгрунтованнням розбіжностей.

Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2016 (п. 9.1).

З матеріалів справи слідує, що на виконання умов Договору позивач надав відповідачу послуги на загальну суму 107 372,06 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи належним чином засвідченими копіями актів надання послуг № 219 від 26.11.2015 на суму 31 204,08 грн., № 250 від 17.12.2015 на суму 9 521,01 грн. та № 251 від 17.12.2015 на суму 66 646,97 грн. (а.с. 40-42). Вказані акти підписані сторонами без зауважень.

Згідно з п. 3.1 Договору відповідач, виходячи із очікуваного обсягу перевезень, не пізніше ніж за 5 банківських днів до початку навантаження здійснює попередню оплату за перевезення вантажів шляхом перерахування коштів банківським переказом у розмірі 100% від суми, зазначеної в рахунку. За домовленістю сторін можлива оплата по факту виконання послуг.

У п. 3.5 Договору сторонами погоджено, що на підставі актів приймання-передачі наданих послуг відповідач здійснює остаточні розрахунки з позивачем згідно з рахунками, виставленими останнім, банківським переказом протягом 5-ти банківських днів з моменту отримання актів приймання-передачі наданих послуг.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що відповідач у будь-якому випадку повинен був у повному обсязі оплатити послуги, надані позивачем за актом надання послуг № 219 від 26.11.2015 на суму 31 204,08 грн., у строк до 03.12.2015 включно, за актом надання послуг № 250 від 17.12.2015 на суму 9 521,01 грн. - у строк до 24.12.2015 включно та за актом надання послуг № 251 від 17.12.2015 на суму 66 646,97 грн. - у строк до 24.12.2015 включно (зважаючи на дати складення актів, які вказані на них, та відсутність в матеріалах справи доказів отримання відповідачем вказаних актів у будь-яку іншу дату, ніж дата складення акту).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що викладена в п. 3.5 умова Договору про здійснення оплати на підставі виставленого рахунку, по суті не містить а ні конкретної календарну дати, тобто конкретно визначеного строку здійснення оплати, а ні вказівки на подію, яка має неминуче настати, або чітко визначеного період у часі.

Крім того, невиставлення позивачем відповідного рахунку в цьому випадку, на думку колегії суддів, не є підставою для звільнення відповідача від обов'язку по оплаті спірних робіт з огляду на таке.

Право відстрочення виконання відповідачем свого зобов'язання з оплати наданих позивачем послуг через прострочення позивачем його зобов'язання виписати рахунок на його оплату передбачене ч. 2 ст. 613 ЦК України, відповідно до якої, якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Проте частина перша вказаної статті Кодексу надає поняття прострочення кредитора. Так, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Отже, треба встановити, чи виникли у відповідача труднощі в виконанні ним свого зобов'язання з оплати спірних послуг внаслідок ненадання йому позивачем обумовленого Договором рахунку на його оплату.

Як вбачається з матеріалів справи, вартість та кількість наданих послуг погоджена сторонами у відповідних актах надання послуг.

Оплатити вказані послуги відповідач має за реквізитами, зазначеними в розділі 10 Договору Місцезнаходження, поштові та банківські реквізити сторін в якому вказаний рахунок позивача № 26004551345800 в ПАТ УкрСиббанк , МФО 351005.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що відповідач мав у своєму розпорядженні всі необхідні для здійснення платежу за спірні послуги реквізити, і відсутність рахунка не заважала йому це зробити.

З огляду на вищевикладене, на думку колегії суддів, відсутні правові підстави вважати, що мале місце таке прострочення позивача як кредитора в розумінні норм ст. 613 ЦК України, до виконання якого відповідач в порядку ч. 2 ст. 613 ЦК України мав право відстрочити своє зобов'язання з оплати Товару.

Правову позицію, що невиставлення рахунку-фактури не можна вважати простроченням кредитора в розумінні статті 613 ЦК України, а також що ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 ЦК України, оскільки не є обумовленою сторонами обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні, висловив Верховний Суд України в постанові від 29.09.2009 у справі № 37/405.

Отже, наявність у позивача договірного зобов'язання виписати рахунок відповідачу як умови оплати останнім наданих позивачем послуг не може братися судом до уваги при вирішенні спору про стягнення з нього на користь позивача суми основного боргу, оскільки факт відсутності такого документу в цьому конкретному випадку не заважав відповідачу виконати договірне зобов'язання з оплати послуг.

Документом, який підтверджує факт виконання позивачем зобов'язання з надання послуг з перевезення фактично є підписані відповідачем акти надання послуг, а відтак, вказані послуги відповідач мав оплатити на протязі 5 банківських днів з дати підписання цих актів, яку суд першої інстанції обґрунтовано визначив як дату їх отримання.

З наявних у матеріалах справи виписко з банківського рахунку позивача (а.с. 47-50) слідує, що в рахунок оплати спірних послуг позивач перерахував відповідачу 32 000 грн.

Отже, неоплаченими залишились послуги на загальну суму 75 172,06 грн. (107 372,06-32 000).

Факт визнання відповідачем наявності заборгованості у вказаній сумі підтверджується наявною в матеріалах справи копією акту звіряння взаємних розрахунків (а.с. 43).

Водночас посилання відповідача на те, що ним в рахунок погашення спірної заборгованості сплачено суму більшу, ніж вказано позивачем, не підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частині 1 ст. 929 ЦК України встановлює, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату (ст. 931 ЦК України).

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем зобов'язання з оплати наданих за Договором послуг на загальну суму 75 172,06 грн., а відтак, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 75 172,06 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення пені в сумі 9 755,92 грн., слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

В силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт прострочення відповідачем обов'язку оплатити надані за Договором послуги, є підстави для застосування встановленої Договором відповідальності.

В п. 5.2 Договору сторонами погоджено, що у разі несвоєчасного перерахування відповідачем плати за послуги та інших платежів позивачу, відповідач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня від суми заборгованості за кожний день затримки платежу у відповідності до Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань .

Водночас відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У п. 5.2 Договору сторони не домовлялися про встановлення іншого періоду нарахування пені, ніж той, що визначений у ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (протягом шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано), а відтак, обґрунтованим для нарахування пені за прострочення оплати відповідачем вартості наданих позивачем послуг (з урахуванням встановлених судом строків оплати) за актом № 219 від 26.11.2015 на суму 31 204,08 грн. є період з 04.12.2015 по 04.06.2016, за актом надання послуг № 250 від 17.12.2015 на суму 9 521,01 грн. - з 25.12.2015 по 25.06.2016, за актом надання послуг № 251 від 17.12.2015 на суму 66 646,97 грн. -з 25.12.2015 по 25.06.2016, проте при зверненні до суду позивачем заявлено до стягнення пеню за період з 16.02.2017 по 15.08.2017, тобто поза межами періоду нарахування, визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 9 755,92 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 16 205,36 грн. та 3 % річних в сумі 3 814,44 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, при розрахунку суми 3 % річних позивач припустився помилки, з огляду на що суд першої інстанції правомірно частково задовольнив позовні вимоги про стягнення 3 % річних в сумі 3 767,53 грн. та повністю - позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат в сумі 16 205,36 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо посилань відповідача на те, що суд першої інстанції прийняв рішення без повного та всебічного розгляду справи, адже не надав відповідачу можливості подати додаткові докази та розглянув справу на підставі лише доказів, поданих стороною позивача, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до приписів ст. 77 ГПК України, відкладення розгляду справи з підстав нез'явлення в судове засіданні будь-якої з сторін відбувається лише у випадку, якщо вказане нез'явлення перешкоджає вирішенню спору по суті.

Отже, відкладення розгляду справи у випадку неявки сторони в судове засідання є наслідком неможливості за таких обставин вирішити спір по суті, чого в даному випадку колегією суддів встановлено не було.

При цьому слід врахувати, що ухвалою від 30.10.2017, якою провадження у справі було порушено, а розгляд справи призначено на 28.11.2017, яку судом було направлено на адресу відповідача 02.11.2017 та вручено останньому 06.11.2017 (а.с. 3), відповідача було зобов'язано надати суду як докази здійснення проплат за спірним Договором, так і письмові пояснення на позовні вимоги з доданням доказів, що підтверджують викладені в них обставини, проте відповідач вказаним правом не скористався, хоча для подачі відзиву мав достатньо часу.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було вжито всіх необхідних заходів для повідомлення відповідача про час і місце судового засідання та, відповідно, для надання відповідачу можливості взяти участь в судовому засіданні та подати відповідні заперечення проти позову.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Євроспецгран задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2017 у справі № 910/18771/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам, матеріалам справи і залишається без змін, оскільки підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України всі судові витрати по справі, в тому числі і за звернення з апеляційною скаргою покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 267-270, 273, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Євроспецгран на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2017 у справі № 910/18771/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2017 у справі № 910/18771/17 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2017 у справі № 910/18771/17.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/18771/17.

Повний текст постанови складено: 21.03.2018

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді Л.Г. Сітайло

С.А. Пашкіна