Постанова

від 29.11.2017 по справі 910/29585/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2017 року Справа № 910/29585/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Нєсвєтової Н.М. (доповідач), Ємельянова А.С., Кондратової І.Д. розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Українська республіканська науково-виробнича фірма "Медицина-екологія" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 16.05.2017 у справі№ 910/29585/14 Господарського суду міста Києва за первісним позовомкомунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва дотовариства з обмеженою відповідальністю "Українська республіканська науково-виробнича фірма "Медицина-екологія" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю "Єврореконструкція" простягнення 51 419,41 грн та за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Українська республіканська науково-виробнича фірма "Медицина-екологія" докомунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Єврореконструкція" про визнання договору недійсним

за участю представників сторін:

позивача: Михонько О.А.,

відповідача: Самборський Є.О.

третьої особи: не з'явився,

В С Т А Н О В И В:

Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з ТОВ "Українська республіканська науково-виробнича фірма "Медицина-екологія" 39 344,66 грн заборгованості за договором про надання послуг від 01.07.2013 № 65/417, а також 7 654,37 грн інфляційних нарахувань на суму заборгованості, 3% річних у розмірі 1 659,31 грн, 2 761,07 грн пені, а всього 51 419,41 грн.

19.04.2016 на адресу Господарського суду міста Києва надійшла зустрічна позовна заява ТОВ "Українська республіканська науково-виробнича фірма "Медицина-екологія", третя особа - ТОВ "Єврореконструкція", про визнання договору про надання послуг від 01.07.2013 № 65/417 недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2016 прийнято для спільного розгляду з первісним позовом зустрічну позовну заяву ТОВ "Українська республіканська науково-виробнича фірма "Медицина-екологія".

Справа господарськими судами розглядалась неодноразово.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.06.2016 у справі № 910/29585/14 позов задоволено частково; стягнуто з ТОВ "Українська республіканська науково-виробнича фірма "Медицина-екологія" на користь КП по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва 39 344,66 грн основного боргу за договором та витрати зі сплаті судового збору.

В іншій частині позову відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2017 у справі № 910/29585/14 рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2016 скасовано в частині відмови позовних вимог щодо стягнення 7 654,37 грн інфляційних втрат, 1 625,56 грн 3% річних, 1 141,42 грн пені, винесено в цій частині нове рішення, яким задоволено вказані позовні вимоги.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Викладено резолютивну частину в такій редакції: "Позов задовольнити частково. Стягнути з ТОВ "Українська республіканська науково-виробнича фірма "Медицина-екологія" на користь Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва 39 344,66 грн заборгованості, 7 654,37 грн - інфляційної складової боргу, 1 625,56 грн - 3% річних, 1 141,42 грн - пені, 1 768,29 грн судові витрати за розгляд справи судом першої інстанції. В іншій частині позову відмовити. В задоволенні зустрічного позову відмовити"

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, відповідач - ТОВ "Українська республіканська науково-виробнича фірма "Медицина-екологія" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2017 та рішення місцевого господарського суду від 30.06.2016 скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні первісних позовних вимог і задовольнити зустрічні вимоги.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх судових інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 01.07.2013 між КП по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва в особі директора Кононенко Т.Я. (підприємство) та ТОВ "Українська республіканська науково-виробнича фірма "Медицина-екологія" (МЕДЕКОЛ) в особі директора Зотова В.П. (споживач) укладено договір № 65/417 про надання послуг, відповідно до умов якого, підприємство на підставі укладених договорів з виробниками комунальних послуг зобов'язується транспортувати по внутрішньо будинкових мережах споживачу, що є власником нежилого приміщення загальною площею 220,00 кв.м за адресою м. Київ. вул. Каунаська, буд. 10-А, комунальні послуги.

Додаток № 1 до договору визначає потребу споживача в окремій комунальній послузі. При виконанні умов цього договору сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською держадміністрацією, нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за водопостачання, водовідведення та теплоносії (п. п. 1.3, 1.4 договору).

Згідно з Додатку № 1 споживачу надаються такі комунальні послуги: центральне опалення (згідно табулярів АК "Київенерго" або ТОВ "Євро-Реконструкція" по особовому рахунку 460257 пропорційно опалювальної площі 220,00 кв.м).

Пунктом 2.1. договору визначено, що облік споживання споживачем комунальних послуг проводиться розрахунковим способом. При цьому підприємство не несе відповідальності за якість комунальних послуг та їх кількість, що виставлена постачальною організацією.

У п. 2.2. договору сторони погодили, що споживач до 10 числа поточного місяця повинен сплатити: - рахунки за комунальні послуги (гаряче і холодне водопостачання, водовідведення, центральне опалення) минулого місяця, згідно табуляторам та груп рахунків Постачальної організації; - 4%, які пов'язанні з нарахуванням, збором, розщепленням та обліком платежів і перерахуванням коштів Виробникам комунальних послуг.

Платежі за комунальні послуги вносяться споживачем на рахунок підприємства, згідно рахунків, що надсилаються, або отримуються споживачем особисто (п. 2.3. договору).

Відповідно до п. 5.5. договору строк цього договору згідно ч. 3 ст. 631 ЦК України встановлюється з 01.10.2012 по 30.09.2015.

У письмових поясненнях на позовну заяву, наданих суду першої інстанції, третя особа підтвердила факт наявності у будинку по вул. Каунаській, 10-А загальнобудинкового приладу обліку споживання теплової енергії у період з 2012 року по 2014 рік та зазначила, що з 30.11.2014 послуги з централізованого опалення відповідачу надаються ТОВ "Єврореконструкція". До зазначеної дати нарахування вартості вказаних послуг здійснювалось відповідно до договору, укладеного між КП по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва та ТОВ "Українська республіканська науково-виробнича фірма "Медицина-екологія".

За актом звірки взаємних розрахунків до договору № 65/417, який підписаний сторонами і скріплений їхніми печатками, заборгованість відповідача за період з 01.11.2012 до 31.12.2014 становила 39 344,66 грн (а.с. 140, т. 1).

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 39 344,66 грн заборгованості за неналежне виконання зобов'язань за спірний період.

Задовольняючи позов в частині стягнення 39 344,66 грн основного бору, місцевий господарський суд, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт надання позивачем відповідачу комунальні послуги на суму 41 344,66 грн у період з 01.11.2012 до 30.11.2014, які відповідач оплатив частково, в наслідок чого у нього виник борг у сумі 39 344,66 грн. Судами встановлено, що нарахування за спожиту теплову енергію позивачем здійснювалось на підставі показників загальнобудинкового лічильнику теплової енергії у відповідності до займаної відповідачем площі у будинку, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями розробок за рахунком № 420002 на споживання опалення; лічильник, на підставі показників якого проводили нарахування спожитої теплової енергії за будинком відповідали вимогам встановленим законодавством, зокрема, були поставлені на комерційний облік, проходили періодичні повірки, про що свідчать акт постановки на комерційний облік приладів теплової енергії споживача, акти про готовність приладів обліку до опалювальних сезонів 2012-2014 років, свідоцтво про повірку робочого засобу вимірювальної техніки; при нарахуванні вартості спожитої теплової енергії позивачем застосовувались чинні тарифи на вказані послуги.

Також місцевий суд прийшов до висновку про відсутність підстав для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України і наявності підстав для стягнення пені згідно з п. 4.1.2. договору за спірний період.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду в частині відмови у стягненні з відповідача 3% річних, інфляційних втрат та пені та задовольняючи частково ці вимоги, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку що у зв'язку із простроченням виконання відповідачем свого грошового зобов'язання з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 7 654,37 грн інфляційних втрат, 1 625,56 грн 3% річних та 1 141,42 грн пені.

Також, апеляційний суд встановивши відсутність підстав для визнання договору недійсним, відмовив у задоволенні зустрічного позову.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

За змістом положень ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічні положення наведено й у статтях 525, 526 ЦК України.

Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як установлено судом, правовідносини сторін у справі, яка розглядається, виникли із договору про надання послуг.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", що суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності: сплачують комунальні послуги за тарифами, які у встановленому законодавством порядку відшкодовують повну вартість їх надання та пропорційну частку витрат на утримання прибудинкової території.

Оскільки відповідач спожитті послуги на суму 39 344,66 грн в спірний період не оплатив, чим порушив умови договору та вимоги ст.ст. 525 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, то господарські суди обґрунтовано стягнули з останнього на користь позивача 39 344,66 грн основного боргу.

Щодо доводів відповідача про те, що розрахунок суми основного боргу здійснено позивачем не правильно, оскільки опалювана площа є меншою ніж вказано позивачем у розрахунку, то вони є безпідставними та були предметом розгляду апеляційного суду, який правомірно виходив з того, що сторонами в додатку № 1 до договору погоджено розмір опалюваної площі, яка становить 220 кв.м. та що позивачем розмір заборгованості було правильно розраховано виходячи з такої площі.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, порушення відповідачем грошового зобов'язання тягне за собою наслідки, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, а тому апеляційний суд, встановивши таке порушення і здійснивши перерахунок 3 % річних, інфляційних втрат, прийшов до правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 7 654,37 грн інфляційних втрат, 1 625,56 грн 3% річних.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки у вигляді сплати неустойки.

Згідно із ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, яка має на меті окрім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов'язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов'язання.

Окрім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію, і навпаки, з моменту порушення - являє собою міру відповідальності.

Пунктом 4.1.2. договору передбачено, що за несвоєчасну сплату платежів, передбачених п. 2.2. договору, споживач сплачує на користь підприємства пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Частиною 6 ст. 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Оскільки відповідач - ТОВ "Українська республіканська науково-виробнича фірма "Медицина-екологія" свої зобов'язання за договором належним чином не виконав, апеляційний суд прийшов до правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача пені, при цьому, врахувавши період прострочення, а також вимог ч. 6 ст. 232 ГК України та здійснивши перерахунок пені, правомірно стягнув її з відповідача у сумі 1 141,42 грн.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційний суд дійшов правомірного висновку про часткове задоволення первісного позову.

Стосовно зустрічної позовної заяви колегія суддів вважає вказати наступне.

Звертаючись із зустрічною позовною заявою, ТОВ "Українська республіканська науково-виробнича фірма "Медицина-екологія", посилаючись на те, що цей договір був підписаний не генеральним директором, а директором товариства, тобто вчинений останнім (представником) з перевищенням повноважень, а також, що цей договір не відповідав вимогам чинного законодавства та є недійсним.

Відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Із аналізу змісту ч. 1 ст. 241 ЦК України випливає, що законодавець не ставить схвалення правочину в обов'язкову залежність від наявності рішень окремих органів управління товариства, оскільки підтвердженням такого схвалення закон визначає вчинені на його виконання дії особи, в інтересах якої його було укладено. Такі дії повинні свідчити про прийняття правочину до виконання.

Судами об'єктивно встановлено, що відповідач за первісним позовом упродовж тривалого часу вчиняв дії, спрямовані на виконання оспорюваного договору, зокрема, ним були оплачені надані позивачем комунальні послуги на суму 2 000,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідкою про оплату комунальних послуг за договором № 65/417 за період з вересня 2013 року по лютий 2015 року, копією платіжного доручення № 54 від 05.08.2013 та не заперечується відповідачем.

Сама по собі відсутність у директора відповідача повноважень на укладення від імені товариства спірного договору № 65/417 не створює підстави для визнання цього договору недійсним, оскільки за фактичними обставинами справи договір не тільки прийнято до виконання, але і значною мірою виконано.

(аналогічна правова позиція викладена у постанові ВСУ від 06.04.2016 у справі № 922/796/15).

Також, відповідачем - ТОВ "Українська республіканська науково-виробнича фірма "Медицина-екологія" відповідно до вимог ст. 33 ГПК України не було доведено у чому полягає невідповідності спірного договору вимогам законодавства і наявності підстав для визнання його недійсним.

Отже, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій правомірно відмовили у задоволенні зустрічної позовної заяви.

Щодо посилань відповідача в касаційній скарзі на те, що сторонами не було досягнуто в договорі згоди щодо ціни, розміру оплати за загальну вартість послуг, порядок вимірювання як на підставу його недійсності, то слід зазначити, що вони є безпідставними, адже недосягнення істотних умов договору є підставою для визнання його неукладеним, а не недійсним.

Доводи касаційної скарги про те, що судом до уваги були взяті лише доводи позивача КП по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва, також є безпідставними, адже судом були почуті сторони і прийняті обґрунтовані і мотивовані рішення, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і не суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для їх задоволення і скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2017, прийнятої з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати за подання касаційної скарги покладаються на відповідача - ТОВ "Українська республіканська науково-виробнича фірма "Медицина-екологія".

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Українська республіканська науково-виробнича фірма "Медицина-екологія" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2017 у справі № 910/29585/14 - без змін.

Поновити виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2017.

Головуючий Н. Нєсвєтова

Судді А. Ємельянов

І. Кондратова