Постанова

від 29.11.2017 по справі 910/21387/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2017 року Справа № 910/21387/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Нєсвєтової Н.М. (доповідач), Ємельянова А.С., Карабаня В.Я., розглянувши касаційну скаргутовариства з обмеженою відповідальністю "Смарт-Буд" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 07.03.2017 у справі№ 910/21387/16 Господарського суду міста Києва за позовомоб'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Перемога 131-А" дотовариства з обмеженою відповідальністю "Смарт-Буд" простягнення 396 845,02 грн

за участю представників сторін:

позивача: Руденко А.О.,

відповідача: Трубіцина-Дивак Т.В.,

В С Т А Н О В И В:

Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Перемога 131-А" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт-Буд" про стягнення 396 845,02 грн, з яких 40 000,00 грн - основний борг, 23 433,00 грн - пеня, 234 330,00 грн - штраф, 99 082, 02 грн - вартість втраченого майна.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.01.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.03.2017 у справі № 910/21387/16, позов задоволено частково; стягнуто з ТОВ "Смарт-Буд" на користь ОСББ "Перемога 131-А" 40 000,00 грн збитків, 23 433,00 грн пені та 951,49 грн витрат зі сплати судового збору.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.03.2017 та рішення місцевого господарського суду від 10.01.2017 скасувати, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 18.01.2016 між позивачем як замовником і відповідачем як підрядником було укладено договір підряду № 18/01/16, за умовами якого відповідач за завданням позивача зобов'язувався на свій ризик виконати роботи з обстеження та діагностики автономної газової котельні, систем опалення, водопостачання, каналізації з подальшим складанням дефектного акту, та усунення недоліків по автономній газовій котельні, систем опалення, водопостачання та каналізації загальною вартістю 219 000,00 грн, а позивач - прийняти та оплатити роботи на умовах договору.

Відповідно до п. п. 5.1., 5.4. договору замовник у термін погоджений з підрядником має право здійснити попередню оплату у розмірі 76 500,00 грн, у тому числі 20 % ПДВ - 12 750,00 грн. Остаточний розрахунок за виконані роботи замовник здійснює протягом 3 банківських днів з моменту підписання акту про виконання робіт.

За п. 11.2. договору за несвоєчасне виконання робіт з вини підрядника, останній сплачує замовнику за кожний робочий день затримки пеню у розмірі 0,05 % від договірної вартості невиконаних робіт, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у цей період.

Пунктом 14.2. договору передбачено, що договір набуває чинності з моменту його укладення і діє до 31.03.2016, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Судами встановлено, що 26.02.2016 позивач перерахував відповідачу 40 000,00 грн попередньої оплати за договором, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 117 від 26.02.2016 (а.с. 17, т. 1).

Звертаючись до суду, позивач посилається на невиконання відповідачем зобов'язань за договором підряду № 18/01/16 від 18.01.2016, у зв'язку з чим йому (позивачу) завдано збитків, які становлять суму попередньої оплати, крім того, відповідач має сплатити позивачу передбачені п. 11.2. Договору пеню, п. 11.4. Договору - штраф, а також 99 082,02 грн вартість втраченого майна.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з яким також погодився й апеляційний господарський суд, виходив з того, що відповідно до п. 2.2. договору відповідач зобов'язувався виконати роботи за цим договором не пізніше 30.03.2016, проте роботи за договором не виконав, внаслідок чого завдав позивачу збитків у розмірі 40 000,00 грн та, що у зв'язку із таким невиконанням відповідачем своїх зобов'язань наявні підстави для стягнення з останнього 23 433,00 грн пені згідно з п. 11.2. договору. Також, прийшли до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача 234 330,00 грн штрафу за затримку усунення недоліків робіт, які не були ним виконанні та стягнення вартості втраченого майна.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій, виходячи з наступного.

Статтею 837 ЦК України визначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків (ч. 2 ст. 849 ЦК України).

Господарські суди встановивши невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором на суму 40 000,00 грн, неможливість закінчення відповідачем робіт у визначений договором строк, факт припинення дії цього договору у зв'язку із закінченням строку його дії, прийшли до правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 40 000,00 грн на підставі ст. 849 ЦК України та 23 433,00 грн пені відповідно до п. 11.2. договору.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу в сумі 234 330,00 грн та 99 082,02 грн вартості втраченого майна, то суди правомірно відмовили у їх задоволенні у зв'язку із недоведеність цих вимог згідно з ст. 33 ГПК України та відсутністю підстав для їх стягнення відповідно до ч. 1 ст. 852 ЦК України, п. 11.4. договору.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суди попередніх судових інстанцій дійшли правильного та обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

Щодо посилання відповідача в касаційній скарзі на те, що ним було частково виконано роботи за договором, що підтверджується доданими до цієї касаційної скарги електронними переписками з позивачем, то слід зазначити таке.

За змістом положень ч. 1 ст. 129 Конституції України (в редакції чинній на момент винесення рішення місцевим судом) основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження рішення.

Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

На розширення цього положення Основного Закону в ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, ратифіковану Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України" (заява № 32053/13) констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

У рішенні в справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 (заяви № 29458/04 та № 29465/04) Європейський суд з прав людини вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Таким чином, процедури перегляду судових рішень у касаційному порядку повинні відповідати вимогам ст. 6 Конвенції і положенням законодавства України та мають бути збалансовані з реальністю правового захисту та ефективністю рішень судів усіх інстанцій, як найважливіших аспектів реалізації принципу верховенства права.

Отже, переглядаючи оспорюванні судові рішення у цій справі, Вищий господарський суд України має керуватися положеннями розділу XII-1 ГПК, у тому числі ст. ст. 111 5 , 111 7 ГПК України, якими визначено порядок розгляду касаційної скарги та межі перегляду справи в касаційній інстанції.

За змістом положень ст. 111 5 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Відповідно до ст. 111 7 ГПК Україна касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Аналіз наведених процесуальних норм дає підстави для висновку, що за змістом своїх повноважень суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування норм матеріального і додержання норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій в конкретній справі стосовно її фактичних обставин, встановлених судами при розгляді справи попередніми інстанціями, та не наділений правом робити висновки, пов'язані з оцінкою доказів, зокрема щодо достовірності, достатності, переваги одних доказів над іншими або ж збирати нові докази, додатково перевіряти їх.

(аналогічний висновок викладений ВСУ у постанові від 01.11.2017 у справі № 918/553/16).

Отже, оскільки відповідачем документи (електронна переписка з позивачем) не надавались ні в господарський суд, ні в суд апеляційної інстанції, а суд касаційної інстанції не має права збирати та досліджувати нові докази, та з метою дотримання принципу верховенства права, такі документи не можуть бути оцінені судом касаційної інстанції.

Щодо доводів касаційної інстанції проте, що суд безпідставно не задовольнив клопотання адвоката відповідача про відкладення розгляду справи та позбавив відповідача можливості належним чином захистити свої права, то вони є безпідставними виходячи з такого.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Смірнова проти України").

Оскільки місцевий суд явку сторін не визнав обов'язковою, а відповідач не був позбавлений можливості забезпечити у засідання явку іншого свого представника (адвоката), то місцевий господарський суд керуючись ст. ст. 75, 77 ГПК України правомірно розглянув справу за наявними в ній матеріалами, які є достатніми для прийняття законного рішення.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 07.03.2017, ухваленої з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт-Буд" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.03.2017 у справі № 910/21387/16 - без змін.

Головуючий Н. Нєсвєтова

Судді А. Ємельянов

В. Карабань