Постанова

від 06.12.2017 по справі 815/4965/16

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/4965/16

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2017 року

Одеський окружний адміністративний суд у складі :

головуючої судді Потоцької Н.В.

за участю секретаря Сердюк І.С.

сторін:

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

представника третьої особи ОСОБА_3

представника третьої особи не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці в Одеській області, треті особи:Державна служба України з питань праці, Державна казначейська служба України в Одеській області про стягнення заборгованості по заробітній платі,-

ВСТАНОВИВ:

З позовом до суду звернувся ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці в Одеській області, треті особи: Державна служба України з питань праці, Державна казначейська служба України в Одеській області в якому з рахуванням поданої заяви про збільшення позовних вимог від 28.11.2017 р. просить:

-стягнути з Державного бюджету України, в особі Головного управління Держпраці в Одеській області, на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платні та компенсацію за невикористані щорічні відпустки у сумі 168 022, 94 грн. за період з жовтня 2015 року по жовтень 2017 року.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

Наказом від 20.09.2016 р. № 4-к голови комісії з реорганізації Держгірпромнагляду України припинено позивачу державну службу у зв'язку із вчиненням систематичного дисциплінарного проступку, а саме: за прогули без поважних причин, згідно підпункту 4 пункту 1 статті 87 Закону України Про державну службу , шляхом звільнення з посади начальника Територіального управління Держгіпромнагляду в Одеській області 20 вересня 2016 року.

В порушення приписів ст. 94 КЗпП України та ст. 33 Закону України Про державну службу України позивачу за період з жовтня 2015 р. по вересень 2016 р. не виплачувалась заробітна платня.

Статтею 47 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Ст. 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Також ст. 83 КЗпП України встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Позивач та його представник в судовому засіданні підтримали заявлені позовні вимоги з підстав викладених в адміністративному позові та наданих в судовому засіданні поясненнях і просили задовольнити заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача/ Головного управління Держпраці в Одеській області/ проти позову заперечував. В обґрунтування заявленої правової позиції зокрема, зазначив наступне:

- в спірних правовідносинах мова може йти про те, що відбулось фактичне звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням в силу того, що він 02.10.2015 року подав заяву про звільнення, 19.10.2017 здав службове посвідчення та отримав трудову книжку та не виходив на роботу. Обставини оформлення або неоформлення Держгірпромнаглядом наказу про звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням невідомі, оскільки наразі Держгірпромнагляд є припиненим. Враховуючи, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТУ Держгірпромнагляду в Одеській області, у Держпраці відсутні повноваження роботодавця.

- Наказом Держгірпомнагляду України від 07.10.2015 № 85 ОСОБА_1 було відстороненно від виконання повноважень начальника ТУ Держгірпромнагляду в Одеській області з 07.10.2015 по 04.12.2015 р.р., на цей час його повноваження покладені на першого заступника.

- Наказ від 07.10.2015 № 85 оскаржений ОСОБА_1 до суду. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 26.02.2016 залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2016 у справі № 815/6069/15, зазначений наказ визнаний протиправним та скасований. Законодавством не передбачено, що під час проведення службового розслідування, в тому числі із відстороненням державного службовця від виконання повноважень за посадою, такий державний службовець може не виходити на роботу (бути відсутнім на роботі).

- Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19.12.2016, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2017 по справі № 815/4924/16 за позовом ОСОБА_1 до Держгірпромналяду та Держпраці, встановлено, що позивач не перебував на службі з жовтня 2015 року по вересень 2016 року, тобто протягом 11 місяців позивач не з'являвся на службі.

Державна служба України з питань праці проти позову заперечувала зазначивши, що суд захистив права ОСОБА_1 у справі № 815/4924/16 шляхом задоволення його позовних вимог до Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України про визнання протиправним та скасування наказу від 20.09.2016 № 4-к.

Підстави для укладення трудового договору з ОСОБА_1 у Держпраці та/або ТУ Держпраці в Одеській області, відповідно до вказаних судових рішень, відсутні.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05.05.2017 № К/800/143 85/17 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Держпраці на вказані судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі № 815/4924/16.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача та третьої особи оцінивши надані докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, судом встановлено наступне.

Наказом від 20.09.2016 р. № 4-к голови комісії з реорганізації Держгірпромнагляду України було припинено державну службу ОСОБА_1, у зв'язку з вчиненням систематичного дисциплінарного проступку, а саме: за прогули без поважних причин, згідно підпункту 4 пункту 1 статті 87 Закону України Про державну службу шляхом звільнення з посади начальника ТУ Держгірпромнагляду в Одеській області 20 вересня 2016 року.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19.12.2016, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2017 по справі № 815/4924/16 повністю задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України, зокрема - визнано протиправним та скасовано наказ від 20.09.2016 № 4-к голови комісії з реорганізації Держгірпромнагляду.

Постановою у справі № 815/4924/16, встановлено, що позивач звернувся із заявою до Держгірпромнагляду України про звільнення за власним бажанням 02.10.2015 року. 19.10.2015 року позивач згідно заяви, що зареєстрована в Державній службі гірничого нагляду та промислової безпеки України за вх. № 578В, повернув службове посвідчення № 355 видане 14.02.2014року.

Також вказаним судовим рішенням встановлено, що представником відповідача надано табелі обліку використання робочого часу з яких вбачається, що позивач з жовтня 2015 по вересень 2016 не з'являвся на роботі з нез'ясованих причин.

В акті від 19.10.2015 зазначено, що ОСОБА_1 19 жовтня 2015 року прибув до територіального управління та повідомив, що вважає себе звільненим (за власним бажанням) за раніше поданими заявами про звільнення та здав службове посвідчення.

Наказом Держгірпромнагляду України від 07.10.2015 р. № 85 ОСОБА_1 відсторонено від виконання повноважень начальника ТУ Держгірпомнагляду в Одеській області з 07 жовтня по 04 грудня 2015 року, відповідно, на цей час його повноваження було покладено на першого заступника .

Наказ від 07.10.2015 № 85 оскаржений ОСОБА_1 до суду.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 26.02.2016 залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2016 у справі № 815/6069/15, наказ визнаний протиправним та скасований.

Відповідно до частин першої, другої статті 22 Закону України Про державну службу від 16.12.1993, який діяв на момент видання вказаного наказу, відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою здійснюється із збереженням заробітної плати (передумовою оплати дня як робочого є факт перебування працівника на роботі. Під час відсторонення службовець має бути присутнім на робочому місці та виконувати вказівки керівника чи комісії з проведення службового розслідування).

Тривалість відсторонення від виконання повноважень за посадою не повинна перевищувати часу службового розслідування. Службове розслідування проводиться у строк до двох місяців у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Водночас, відповідно до абзацу 4 пункту 3 Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 № 950, у редакції, яка діяла на момент видання вказаного наказу, період проведення службового розслідування не включає, крім іншого, час тимчасової втрати працездатності особою, уповноваженою на виконання функцій держави, стосовно якої проводиться таке розслідування, час її перебування у відпустці або службовому відрядженні чи відсутності з інших причин.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19.12.2016, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2017 по справі № 815/4924/16 за позовом ОСОБА_1 до Держгірпромналяду та Держпраці, встановлено, що позивач не перебував на службі з жовтня 2015 року по вересень 2016 року, тобто протягом 11 місяців.

Вказані обставини встановлені рішенням суду по справі № 815/4924/16, а тому за приписами ст. 72 КАС України не потребують доведення.

В акті від 09.10.2015 зазначено, що ОСОБА_1 08.10.2017 прибув до ТУ Держгірпромнагляду в Одеській області для ознайомлення, крім іншого, з наказом від 07.10.2015 № 85 та повідомив, що він знаходиться на лікарняному; при цьому 5 ,6, 7, та 9 жовтня ОСОБА_1 був відсутній в територіальному управлінні.

В акті від 19.10.2015 зазначено, що ОСОБА_1 19 жовтня 2015 року прибув до територіального управління та надав листок непрацездатності серії АГЕ № 403271. При цьому ОСОБА_1 повідомив, що вважає себе звільненим (за власним бажанням) за раніше поданими заявами про звільнення та здав службове посвідчення.

В акті від 30.10.2015 зазначено, що з 21 по 30 жовтня ОСОБА_1 в територіальному управлінні був відсутній.

В акті від 13.11.2015 зазначено про відсутність ОСОБА_1 на роботі з 01 по 13 листопада.

В акті від 23.11.2015 зазначено про відсутність ОСОБА_1 на роботі з 16 по 23 листопада.

В акті від 25.12.2015 зазначено про відсутність ОСОБА_1 на роботі станом на 25.12.2015.

У табелях обліку робочого часу ТУ Держгірпромнагляду в Одеській області від 25.09.2015 та 23.10.2017 зазначено про відсутність ОСОБА_1 на роботі у вересні 2015 (тимчасова непрацездатність) та жовтні 2015 (тимчасова непрацездатність та неявка з нез'ясованих причин).

Крім того, службовою запискою головного бухгалтера ТУ Держгірпромнагляду в Одеській області ОСОБА_4 на ім'я начальника ГУ Держпраці в Одеській області ОСОБА_5 повідомлено, що ОСОБА_1 за період серпень-листопад 2015 року нараховувались відповідні суми та виплачувались на підставі пред'явлених листків непрацездатності.

Законодавство, що регулює спірні правовідносини.

Приписами ст. 43 Конституції України кожному громадянину забезпечується право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати" № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 цієї Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення (ст. 6).

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження» (ст. 13).

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначаються Законом України «Про державну службу» .

Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються Законом України «Про державну службу» , якщо інше не передбачено законом.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (ст.1).

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу (стаття 47).

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи (стаття 83).

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно - ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами (стаття 94).

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум (стаття 116).

По суті досліджених правовідносин, суд зазначає наступне.

Передумовою оплати дня як робочого, є факт виходу на роботу та виконання працівником визначених посадових обов'язків.

Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України , є мінімальними державними гарантіями.

Також, згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати" N 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у частині першій статті 94 Кодексу і частині першій статті 1 Закону , як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 3 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року N 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов'язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов'язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов'язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров'я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо. Такі зобов'язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленим статтею 12 Закону від 24.03.1995 № 108/95-ВР Про оплату праці , зокрема щодо оплати часу простою, який мав місце не з вини працівника.

Поряд з цим, Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_15 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України , статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" 15 жовтня 2013 року по справа N 1-13/2013 зауважив, що аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, Конституційний Суд України виходить з того, що поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.

Регулювання оплати праці працівників незалежно від форм власності підприємства, організації, установи здійснюється шляхом установлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій. Відповідно до частини третьої статті 94 Кодексу питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається Кодексом, Законом та іншими нормативно-правовими актами. Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 3 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року N 137-V , за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов'язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов'язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов'язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на забезпечення мінімально належного рівня його життя. Такі зобов'язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленим статтею 12 Закону.

Законом України Про Державний бюджет на 2016 рік надано право роботодавцю альтернативу або сплачувати заробітну плати виходячи з розмірі мінімальної заробітної плати у розмірі 1450 грн., або не менше погодинно - 8,69 грн.

Відповідно до Наказу №489 від 05.12.2008р. Державного комітету статисти України про затвердження типових форм облікової документації зі статистики праці з метою подальшого вдосконалення державних статистичних спостережень підприємств, установ, організацій щодо обліку особового складу, використання робочого часу та розрахунків затверджено типові форми первинної облікової документації, а саме п.1.5 Наказу - форма П-5 Табель обліку використання робочого часу , як форму обліку фактично відпрацьованого часу, що являє собою основний доказ та підтвердження нарахування та виплати заробітної плати.

Таким чином, основним первинним документом, згідно якого здійснюється облік робочого часу та відповідно нараховується заробітна плата є табель обліку використаного робочого часу.

Суд звертає увагу, що відповідно до Табелю обліку робочого часу ОСОБА_1 не перебував на службі з жовтня 2015 року по вересень 2016 року, тобто протягом 11 місяців, що було також встановлено судом першої та апеляційної інстанції у справі № 815/4924/16 та не підлягає доведенню.

Разом з тим у період з жовтня 2016 року по жовтень 2017 року позивач також не виконував трудових обов'язків, що і не заперечувалось позивачем.

З огляду на викладене, суд вважає, що правові підстави для задоволення позову відсутні, оскільки позивачем фактично робота не виконувалась.

Крім цього, суд вважає, що наявність судового рішення у справі № 815/4924/16 дає підстави позивачу для вирішення питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що було б належним способом захисту у спірних правовідносинах.

Однак, в судовому засіданні позивач та його представник наполягали саме на стягненні заробітної плати, що унеможливлює застосування іншого способу захисту (ст.. 11 КАС України).

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Процесуальні гарантії статті 6 § 1 застосовуються до усіх сторон процесу, а не лише до тих осіб, які не виграли справи у національних судах (Philis v. Greece (Філіпс проти Греції) (No. 2), § 45).

Керуючись ст. ст. 6-8, 11, 71, 86, 128, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції.

Суддя Потоцька Н.В.

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

06 грудня 2017 року.