Постанова

від 28.11.2017 по справі 910/10046/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" листопада 2017 р. Справа№ 910/10046/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Руденко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Петрик М.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Мороз С.Ю. - представник за довіреністю № 104/1-373 від 03.05.2017 р.;

від відповідача: не з'явились;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліонель"

на рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2017 року

у справі № 910/10046/17 (суддя: Отрош І. М.)

за позовом Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця Національної академії наук України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліонель"

про стягнення 160 277,39 грн. та розірвання договору,

ВСТАНОВИВ:

20.06.2017 року до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця Національної академії наук України з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліонель" про стягнення 160 277,39 грн. Крім того, позивач просив суд розірвати укладений між сторонами договір оренди нерухомого майна № 022015 від 15.01.2015 р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, в порушення норм законодавства та положень укладеного між сторонами договору оренди нерухомого майна № 022015 від 15.01.2015 р. не у повному обсязі сплатив позивачу орендну плату та не у повному обсязі відшкодував позивачу вартість земельного податку, наданих комунальних, експлуатаційних послуг та послуг електропостачання, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у загальному розмірі 151 468,10 грн. (99 199,56 грн. заборгованості зі сплати орендної плати, 33 702,84 грн. заборгованості з відшкодування земельного податку, 363,09 грн. відшкодування вартості комунальних послуг, 8 509,50 грн. відшкодування вартості експлуатаційних послуг та 9 693,11 грн. відшкодування вартості електроспоживання).

08.08.2017 р. позивачем до Господарського суду міста Києва було подано заяву про відмову від позову в частині позовних вимог про стягнення з відповідача відшкодування вартості комунальних послуг у розмірі 363,09 грн., відшкодування вартості експлуатаційних послуг у розмірі 8 509,50 грн. та відшкодування вартості електроспоживання у розмірі 9 693,11 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.08.2017 р. позов Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця Національної академії наук України задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліонель" на користь Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця Національної академії наук України заборгованість зі сплати орендної плати у розмірі 99 199,56 грн., заборгованість з відшкодування земельного податку у розмірі 33 702,84 грн., пеню у розмірі 5 525,11 грн., штраф у розмірі 2 975,98 грн.; розірвано договір оренди нерухомого майна № 022015 від 15.01.2015 р., укладений між Інститутом фізіології ім. О.О. Богомольця Національної академії наук України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ліонель"; прийнято відмову Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця Національної академії наук України від позову та припинено провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліонель" відшкодування вартості комунальних послуг у розмірі 363,09 грн., відшкодування вартості експлуатаційних послуг у розмірі 8 509,50 грн. та відшкодування вартості електроспоживання у розмірі 9 693,11 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2017 року частково в частині розірвання договору оренди № 022015 від 15.01.2015 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2017 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліонель" повернуто без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК України.

12.10.2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ліонель" вдруге звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2017 року частково в частині розірвання договору оренди № 022015 від 15.01.2015 року.

Обґрунтовуючи свої вимоги апелянт зазначає, що підписанням додаткової угоди № 5 до договору оренди № 022015 від 15.01.2015 р. сторони засвідчили намір не розривати договір, а врегулювати мирним шляхом ситуацію, що виникла в процесі виконання договору. Крім того, апелянт зазначає, що позивач вже звертався з позовними вимогами про розірвання договору у справі № 910/13568/16, в якій в задоволенні його позовних вимог було відмовлено. Також відповідач вказує, що позивач навмисно створює ситуації, спрямовані на розірвання договору шляхом блокування роботи АЗС відповідача, недопущення клієнтів в нічний час до АЗС та матеріалами не підтверджується, що позивач звертався до відповідача щодо мирного врегулювання даного спору.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліонель" по справі № 910/10046/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: Дідиченко М.А. (головуюча), Руденко М.А., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2017 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліонель" прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: Дідиченко М. А. (головуюча), Руденко М.А., Пономаренко Є.Ю. та призначено до розгляду на 28.11.2017 року.

У судове засідання 28.11.2017 року представник відповідача не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Представник позивача у судовому засіданні 28.11.2017 року проти апеляційної скарги заперечив, рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 15.01.2015 р. між Інститутом фізіології ім. О.О. Богомольця Національної академії наук України (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ліонель" (орендар) було укладено договір оренди майна, що належить до майнового комплексу НАН України, № 022015 (договір оренди), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне майно, а саме асфальтний майданчик, загальною площею 179,0 кв.м., який розташований на території Інституту, та приміщення операторської (пульт управління АЗС), загальною площею 4,0 кв.м. (майно), що перебуває на балансі Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця Національної академії наук України за адресою: 01024, м. Київ, вул. А. Богомольця, 4, вартість якого згідно з висновком про вартість майна (актом оцінки) від 31.10.2014 становить 1 021 660,00 грн. (асфальтний майданчик) та 21 470,00 грн. (приміщення операторської).

Відповідно до п. 1.2 договору оренди майно передається в оренду для здійснення заправки бензином автотранспорту Інституту, автотранспорту співробітників і орендарів Інституту.

Згідно з п. 2.1 договору оренди орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту приймання-передачі майна.

Відповідно до п. 3.1 договору оренди, орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою КМУ від 04.10.1995 р. № 786 зі змінами, і становить за базовий місяць розрахунку січень 2015 року - 13 658,49 грн.

Крім орендної плати орендар щомісячно по розрахункам орендодавця сплачує: відшкодування податку на землю в розмірі 2540,13 грн., у тому числі ПДВ - 423,36 грн. Крім орендної плати орендар сплачує орендодавцю за розрахунками орендодавця: відшкодування комунальних платежів, витрати на утримання будинку та прилеглої території, інші витрати за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю. (п. 3.1.2. договору оренди)

Згідно з п. 3.3 договору оренди орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

В пункті 3.4 договору оренди вказано, що орендна плата перераховується орендарем у повному обсязі (незалежно від наслідків своєї господарської діяльності) відповідно до вимог чинного законодавства за весь час фактичного користування приміщенням щомісячно не пізніше 30 числа поточного місяця.

Згідно з п. 10.1 договору оренди цей договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 15.01.2015 р. до 31.12.2017 р. включно.

Відповідно до п. 10.6 договору оренди договір оренди може бути розірвано достроково, зокрема, за рішенням суду за ініціативою однієї із сторін у випадку порушення однією із сторін зобов'язань за цим договором, у тому числі несплати орендних платежів протягом 3-х місяців, створення перешкод для доступу в орендоване приміщення представників орендодавця у випадку аварій, навмисного або необережного погіршення стану орендованого майна або іншого майна орендодавця з вини орендаря, а також в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

Відповідно до акту передачі нерухомого майна від 15.01.2015 р. до договору оренди № 022015 від 15.01.2015 р. позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування нерухоме майно: частину асфальтного майданчика, загальною площею 179,0 кв.м., та приміщення операторської (пульту управління АЗС), загальною площею 4,0 кв.м., розташоване на території Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця Національної академії наук України за адресою: 01024, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, 4.

В подальшому, між сторонами були укладені угоди про внесення змін до договору оренди нерухомого майна № 022015 від 15.01.2015 р., якими сторони, зокрема, вносили зміни до розміру податку на землю, що відшкодовується відповідачем. Угодою № 4 від 02.02.2016 р. про внесення змін до договору оренди нерухомого майна № 022015 від 15.01.2015 р. сторони погодили, що розмір податку на землю, що відшкодовується відповідачем, становить 5 617,14 грн., в тому числі ПДВ - 936,19 грн.

Угодою № 5 від 08.07.2016 р. про внесення змін до договору оренди нерухомого майна № 022015 від 15.01.2015 р. сторони внесли зміни до п. 10.1. договору оренди, виклавши його в наступній редакції: Цей договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 15.01.2015 р. до 30.12.2017 р. включно.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, у січні 2017 року позивачем було нараховано відповідачу орендну плату у розмірі 24 411,67 грн., у лютому 2017 року - 24 680,20 грн., у березні 2017 року - 24 927,00 грн. та у квітні 2017 року - 25 375,69 грн. 69 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи розрахунками заборгованості та копіями рахунків, виставлених відповідачу.

Проте, як зазначає позивач, відповідач не у повному обсязі виконав свої зобов'язання зі сплати орендної плати за вказаний період, сплативши позивачу 23.02.2017 р. грошові кошти у розмірі 5000 грн. 00 коп., 4805 грн. 00 коп. з яких позивачем було зараховано в оплату попередньої заборгованості, а 195 грн. 00 коп. - в рахунок сплати орендної плати за січень 2017 року.

Також, 15.01.2015 р. між Інститутом фізіології ім. О.О. Богомольця Національної академії наук України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ліонель" укладено договір № 022015к про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю, умовами якого передбачено, що балансоутримувач забезпечує обслуговування, експлуатацію та ремонт нерухомого майна - частини асфальтного майданчика, загальною площею 179,0 кв.м., та приміщення операторської (пульту управління АЗС), загальною площею 4,0 кв.м., а також утримання прибудинкової території, а орендар бере участь у витратах балансоутримувача на виконання вказаних робіт.

Відповідно до п.п. 2.2.3, 2.2.7. договору про відшкодування витрат орендар зобов'язується не пізніше 5 числа місяця, наступного за звітним місяцем, отримати рахунки та в повному обсязі внести плату на рахунок балансоутримувача (або організації, що обслуговує майно) за санітарне обслуговування прибудинкової території та допоміжних приміщень будівлі, технічне обслуговування майна, на ремонт відповідно до відновної вартості майна, за комунальні послуги; оплачувати балансоутримувачу (або організації, що обслуговує майно) в повному обсязі передбачені послуги за цим договором та додатками до нього, на підставі виставлених рахунків, виключно до дня повернення орендованого майна за актом приймання-передачі, який є невід'ємною частиною договору оренди від 15.01.2015 р. № 022015.

Додатком № 2 до договору № 022015к про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 15.01.2015 р. сторони погодили, що до переліку послуг, вартість яких відшкодовується відповідачем, входять комунальні послуги (електроенергія, вода та водовідведення); експлуатаційні послуги (санітарне обслуговування, санітарно-технічне обслуговування, охорона приміщень).

Позивач неодноразово звертався до відповідача з претензіями (№ 104/1-483 від 18.05.2017 р., претензія вих. № 104/1-212 від 16.03.2017 р.), повідомляючи відповідача про наявну заборгованість за договором оренди нерухомого майна № 022015 від 15.01.2015 р. та необхідність її сплатити, вказував на те, що він має намір розірвати договір оренди нерухомого майна № 022015 від 15.01.2015 р. та пропонував відповідачу у добровільному порядку оформити розірвання вказаного договору.

Крім того, в матеріалах справи міститься пропозиція № 104/1-484 від 18.05.2017 р. розірвання договору оренди нерухомого майна № 022015 від 15.01.2015 р., в якій позивач повідомляє відповідача про намір розірвати Договір оренди нерухомого майна № 022015 від 15.01.2015, у зв'язку з чим надсилає відповідачу додаткову угоду про розірвання договору.

Зазначені претензії отримані особисто директором відповідача Чустою В.В., що підтверджується власноручним підписом останнього та відміткою отримав .

Також, в матеріалах справи міститься детальний розрахунок суми заборгованості відповідача за договором оренди нерухомого майна № 022015 від 15.01.2015 р., який підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками позивача та відповідача, та який за своєю суттю є актом звірки взаєморозрахунків, та з якого вбачається, що заборгованість відповідача становить 159 474,14 грн.

Позивач звернувся з позовними вимогами на підставі того, що відповідач, в порушення норм законодавства та положень укладеного між сторонами договору оренди нерухомого майна № 022015 від 15.01.2015 р., не у повному обсязі сплатив позивачу орендну плату та не у повному обсязі відшкодував позивачу вартість земельного податку, наданих комунальних, експлуатаційних послуг та послуг електропостачання, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у загальному розмірі 160 277,39 грн. Крім того, у зв'язку з несплатою відповідачем орендних платежів протягом 3-х місяців позивач просив суд розірвати укладений між сторонами договір оренди нерухомого майна № 022015 від 15.01.2015 р.

08.08.2017 р. під час розгляду судом першої інстанції справи № 910/10046/17 позивачем було подано заяву про відмову від позову в частині позовних вимог про стягнення з відповідача відшкодування вартості комунальних послуг у розмірі 363,09 грн., відшкодування вартості експлуатаційних послуг у розмірі 8 509,50 грн. та відшкодування вартості електроспоживання у розмірі 9 693,11 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами статей 526, 527, 530, 599, 610 та 629 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як передбачено ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначена норма кореспондується з статтею 526 Цивільного кодексу, якою встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст. 283 Господарського кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Частиною 1 ст. 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частиною 1 ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна визначено, що істотними умовами договору оренди є: орендна плата з урахуванням її індексації; виконання зобов'язань. Частиною 1 ст. 19 передбачено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності

Відповідно до п.п. 3.1, 3.3. договору оренди орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою КМУ від 04.10.1995 № 786 зі змінами, і становить за базовий місяць розрахунку - січень 2015 року - 13 658,49 грн. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Перевіривши розмір нарахованої позивачем орендної плати за період з січня 2017 року по квітень 2017 року, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що розмір нарахованої орендної плати відповідає вимогам, встановленим у п.п. 3.1, 3.3 договору оренди та є обґрунтованим.

Таким чином, суд дійшов висновку, що за період з січня 2017 року по квітень 2017 року відповідач повинен був сплатити позивачу орендну плату за договором оренди нерухомого майна № 022015 від 15.01.2015 у загальному розмірі 99 394,56 грн.

Згідно з п. 3.4 договору оренди орендна плата перераховується орендарем у повному обсязі відповідно до вимог чинного законодавства за весь час фактичного користування приміщенням щомісячно не пізніше 30 числа поточного місяця.

Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку, що відповідач повинен був сплатити позивачу орендну плату за січень 2017 року у розмірі 24 411,67 грн. у строк до 30.01.2017 р. включно; орендну плату за лютий 2017 року у розмірі 24 680,20 грн. у строк до 28.02.2017 р. включно; орендну плату за березень 2017 року у розмірі 24 927,00 грн. у строк до 30.03.2017 р. включно та орендну плату за квітень 2017 року у розмірі 25 375,69 грн. у строк до 30.04.2017 включно.

Враховуючи часткову сплату відповідачем грошових коштів у сумі 195,00 грн. за січень 2017 р., колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у відповідача станом на дату винесення рішення судом першої інстанції виникла заборгованість зі сплати орендної плати за період з січня 2017 року по квітень 2017 року у розмірі 99 199,56 грн., доказів сплати вказаної суми суду надано не було.

Згідно з п. 3.1.2 договору оренди крім орендної плати орендар щомісячно по розрахункам орендодавця сплачує: відшкодування податку на землю в розмірі 2 540,13 грн., у тому числі ПДВ - 423,36 грн. Угодою № 4 від 02.02.2016 р. до договору оренди сторони погодили, що розмір податку на землю, що відшкодовується відповідачем, становить 5 617,14 грн.

За таких обставин, враховуючи встановлений сторонами місячний розмір податку на землю, що відшкодовується відповідачем, суд дійшов висновку, що за період з листопада 2016 року по квітень 2017 року, відповідач повинен був відшкодувати позивачу податок на землю у загальному розмірі 33 702,84 грн. (6 місяців * 5617,14 грн.). Доказів сплати позивачу зазначених вище грошових коштів відповідачем не надано.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у відповідача заборгованості за договором оренди нерухомого майна № 022015 від 15.01.2015 р. на загальну суму 132 902,40 грн. (99 199,56 грн. заборгованості зі сплати орендної плати за період з січня 2017 року по квітень 2017 року та 33 702,84 грн. заборгованості з відшкодування земельного податку за період з листопада 2016 року по квітень 2017 року), у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Стосовно заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості з відшкодування витрат на комунальні послуги у розмір 363,09 грн. (за період з жовтня 2016 року по квітень 2017 року), заборгованості з відшкодування експлуатаційних послуг у розмірі 8 509,50 грн. (за період з листопада 2016 року по квітень 2017 року) та заборгованості з відшкодування вартості електроспоживання у розмірі 9 693,11 грн. (за період з вересня 2016 року по квітень 2017 року), колегія суддів зазначає наступне.

Як вже було зазначено вище, під час розгляду справи у суді першої інстанції у судовому засіданні 08.08.2017 позивачем було продано заяву про відмову від позову в частині позовних вимог про стягнення з відповідача відшкодування вартості комунальних послуг у розмірі 363,09 грн., відшкодування вартості експлуатаційних послуг у розмірі 8 509,50 грн. та відшкодування вартості електроспоживання у розмірі 9 693,11 грн.

Частиною 4 статті 78 Господарського процесуального кодексу України про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

Нормами пункту 4 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Таким чином, перевіривши повноваження представника позивача на відмову від позову, встановивши, що вказана дія не суперечить законодавству та не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, роз'яснивши позивачу процесуальні наслідки відмови від позову, суд першої інстанції правомірно прийняв відмову позивача від позову в частині позовних вимог про стягнення з відповідача відшкодування вартості комунальних послуг у розмірі розмірі 363,09 грн., відшкодування вартості експлуатаційних послуг у розмірі 8 509,50 грн. та відшкодування вартості електроспоживання у розмірі 9 693,11 грн., у зв'язку з чим провадження у даній справі в цій частині підлягає припиненню на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відмовою позивача від позову.

Стосовно позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 5 833,31 грн. за прострочення сплати відповідачем орендної плати, а саме: 2 184,14 грн. пені за період з 31.01.2017 р. по 31.05.2017 р. за прострочення сплати орендної плати за січень 2017 року; 1 676,89 грн. пені за період з 01.03.2017 р. по 31.05.2017 р. за прострочення сплати орендної плати за лютий 2017 року; 1 119,99 грн. пені за період з 31.03.2017 по 31.05.2017 р.; 560,35 грн. пені за період з 01.05.2017 р. по 31.05.2017 р. за прострочення сплати орендної плати за квітень 2017 року та штрафу у розмірі 2 975,98 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 3.7 договору оренди орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі підлягає індексації і стягується на користь орендодавця відповідно до вимог чинного законодавства з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Згідно з п. 3.8 договору оренди у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 3% від суми заборгованості.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 ГК України.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Зазначена правова позиція узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного суду України від 27.04.2012 р. у справі № 3-24гс12.

Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Колегія суддів, перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок пені за загальний період з 31.01.2017 по 31.05.2017 р. та штрафу, погоджується з ним і вважає його вірним, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у сумі 5525,11 грн. та штраф у сумі 2975,98 грн.

Стосовно позовної вимоги про розірвання договору оренди, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Статтею 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що орендодавцями є, в тому числі, підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна.

Згідно з ч. 3 ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 651 ЦК України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Статтею 783 ЦК України встановлені загальні підстави права вимоги наймодавця про розірвання договору найму, а саме якщо:

- наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі;

- наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі;

- наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі;

- наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

Відповідно до п. 10.6 договору оренди нерухомого майна № 022015 від 15.01.2015 р. договір оренди може бути розірвано достроково, зокрема, за рішенням суду за ініціативою однієї із сторін у випадку порушення однією із сторін зобов'язань за цим договором, у тому числі несплати орендних платежів протягом 3-х місяців, створення перешкод для доступу в орендоване приміщення представників орендодавця у випадку аварій, навмисного або необережного погіршення стану орендованого майна або іншого майна орендодавця з вини орендаря, а також в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

З наявних в матеріалах справи копій претензій, адресованих відповідачу, вбачається, що позивач, повідомляючи відповідача про наявну заборгованість за договором оренди нерухомого майна № 022015 від 15.01.2015 р. та необхідність її сплатити, вказував на те, що він має намір розірвати договір оренди нерухомого майна № 022015 від 15.01.2015 р. та пропонував відповідачу у добровільному порядку оформити розірвання вказаного договору. Крім того, в матеріалах справи наявна пропозиція позивача щодо розірвання договору оренди нерухомого майна № 022015 від 15.01.2015 (вих. № 104/1-484), в якій позивач повідомляє відповідача про намір розірвати Договір оренди нерухомого майна № 022015 від 15.01.2015 р., у зв'язку з чим надсилає відповідачу додаткову угоду про розірвання договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Згідно з ч. 1 ст. 782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Орендна плата є одним з істотних умов договору оренди, і зобов'язання відповідача щодо сплати орендної плати встановлено безпосередньо в договорі та закріплено ст.ст. 18, 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Отже, істотне порушення орендарем такої умови договору оренди, як не внесення орендної плати протягом трьох місяців підряд, є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання договору оренди в судовому порядку.

Як вже було встановлено вище, за період з січня 2017 року по квітень 2017 відповідач не у повному обсязі виконав свій обов'язок зі сплати орендної плати, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 99 199,56 грн. та заборгованість за нею становить більше ніж три місяці.

Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів зазначає, що матеріалами справи встановлено та доведено факт прострочення орендних платежів протягом трьох місяців підряд, що є достатньою правовою підставою для розірвання договору оренди, а тому судом першої інстанції правомірно та обґрунтовано було задоволено позовні вимоги про розірвання договору оренди нерухомого майна № 022015 від 15.01.2015 р.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 08.05.2012 року у справі №3-26гс12.

Стосовно посилань апелянта на рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2016 р. у справі № 910/13568/16, яким було відмовлено у позові Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця Національної академії наук України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліонель" про розірвання договору оренди нерухомого майна № 022015 від 15.01.2015 р. та додаткову угоду № 5 до договору оренди № 022015 від 15.01.2015 р., колегія суддів зазначає наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, у липні 2016 року Інститут фізіології ім. О.О. Богомольця Національної академії наук України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліонель" про розірвання Договору оренди нерухомого майна № 022015 від 15.01.2015 р. (справа № 910/13568/16).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.09.2016 р. у справі № 910/13568/16, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2016 р., у позові Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця Національної академії наук України відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову про розірвання договору оренди нерухомого майна № 022015 від 15.01.2015 р., суди у справі № 910/13568/16 дійшли висновку, що підписання додаткової угоди №5 до договору свідчить про намір сторін не розривати договір, а врегулювати мирним шляхом ситуацію, що виникла в процесі виконання договору №022015 від 15.01.2015 року, шляхом зміни порядку виконання умов договору.

Судом також було встановлено, що станом на момент розгляду справи угода №5 до договору виконується, а заборгованість сплачується, що підтверджується наступними платіжними дорученнями: № 241 від 29.08.2016 року на суму 20 000,00 грн., № 246 від 31.08.2016 року на суму 20 000.00 грн. Крім того, судом було встановлено, що об'єкт оренди є застрахований, що підтверджується Договором МО №1600344 добровільного страхування майна від 08.07.2016 року та Договором добровільного страхування цивільної відповідальності перед третіми особами №21/34148/032010 від 29.05.2015 року.

З огляду на викладене, враховуючи, що уклавши угоду №5 до договору сторони змінили спосіб та порядок виконання умов договору в частині сплати заборгованості в розмірі 60372,20 грн., зобов'язання за якою виконуються відповідачем, об'єкт оренди є застрахованим за Договором МО №1600344 добровільного страхування майна від 08.07.2016 року та Договором добровільного страхування цивільної відповідальності перед третіми особами №21/34148/032010 від 29.05.2015 року, суд у справі № 910/13568/16 дійшов висновку, що відповідачем не порушені істотні умови договору, а позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Водночас, колегія суддів зазначає, що підставою позову про розірвання договору оренди нерухомого майна № 022015 від 15.01.2015 р. у даній справі є неналежне виконання відповідачем як орендарем обов'язку зі сплати у повному обсязі орендної плати за інший період, а саме за період з січня 2017 року по квітень 2017 року.

Тобто, обґрунтування позову зводяться до наявності істотного порушення умов договору оренди у зв'язку з простроченням сплати орендної плати за інший період, а тому позивачем заявлені інші підстави позову.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 08.08.2017 року у справі № 910/10046/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно із ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліонель" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2017 року у справі № 910/10046/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2017 року у справі № 910/10046/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/10046/17 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя М.А. Дідиченко

Судді М.А. Руденко

Є.Ю. Пономаренко