Рішення

від 06.12.2017 по справі 910/2995/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.12.2017Справа №910/2995/17 За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Проксима

До 1.Головного управління Держеокадастру у Херсонській області

2. Приватної компанії Судекс Плейс Консалнсі Лімітед

Третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача

Севастопольська міська рада

Третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Колеснік

Ольга Ігорівна

Про визнання недійсними та скасування державних актів

Суддя Спичак О.М.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Кириченко Т.О. - по дов.

від відповідача 1: не з'явився

від відповідача 2: Грунська М.О., Шипоша К.І. - по дов.

від третьої особи 1: не з'явився

від третьої особи 2: не з'явився

прокурор: Шишман Д.М. - посвідчення;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю Проксима звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до відповідачів 1. Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області, 2. Міжрегіонального управління Держгеокадастру у м. Херсоні та Автономної Республіки Крим ГУ Держгеокадастру у Херсонській області та 3. Приватної компанії Судекс Плейс Консалтанс Лімітед про визнання недійсним та скасування: Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК №788872, виданого 14.12.2010р. Головним управлінням Держкомзему в місті Севастополі приватної компанії Судекс Плейс Консалтанс Лімітед та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 011088604720, кадастровий номер земельної ділянки 8536400000:01:015:0181; Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 788873, виданого 14.12.2010р. Головним управлінням Держкомзему в місті Севастополі приватної Компанії Судекс Плейс Консалтанс Лімітед та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 011088604721, кадастровий номер земельної ділянки 8536400000:01:015:0182; Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК №788874, виданого 14.12.2010р. Головним управлінням Держкомзему в місті Севастополі приватної компанії Судекс Плейс Консалтанс Лімітед та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 011088604722, кадастровий номер земельної ділянки 8536400000:01:015:0183; Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК №773532, виданого 14.12.2010р. Головним управлінням Держкомзему в місті Севастополі приватної компанії Судекс Плейс Консалтанс Лімітед та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 011088604723, кадастровий номер земельної ділянки 8536400000:01:015:0184.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.02.2017р. на підставі частини другої статті 15 Господарського процесуального кодексу України вищезазначену позовну заяву направлено за територіальною підсудністю до господарського суду Херсонської області за місцезнаходженням відповідачів Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області, Міжрегіонального управління Держгеокадастру у м. Херсоні та Автономній республіці Крим. Вказана ухвала в апеляційному порядку не оскаржувалась та набрала законної сили.

Ухвалою господарського суду Херсонської області від 10.03.2017р. на підставі статті 16 Господарського процесуального кодексу України, позовну заяву направлено за територіальною підсудністю до господарського суду Київської області. Ухвала мотивована тим, що спірні земельні ділянки територіально знаходяться в місті Севастополі АР Крим. Судом зроблено висновок про застосування правила виключної підсудності справи за місцезнаходженням земельної ділянки (ст. 16 Господарського процесуального кодексу України ) з посиланням на ст. 12 Закону України Про забезпечення прав і свобод та правовий режим на тимчасово окупованій території України , якою змінено територіальну підсудність справ, і відповідно до якої господарський суд Київської області забезпечує розгляд справ, підсудних господарському суду Автономної республіки Крим, а господарський суд міста Києва забезпечує розгляд справ, підсудних господарському суду міста Севастополя.

Ухвалою від 20.03.2017р. Господарський суд Київської області позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Проксима направив на підставі ст.16 Господарського процесуального кодексу України та ст. 12 Закону України Про забезпечення прав і свобод та правовий режим на тимчасово окупованій території України було направлено за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до приписів ст. 27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду.

У процесі підготовки справи до розгляду суд дійшов висновку про необхідність залучення до участі у розгляді справи в якості третьої особи 1, яка не заявляє самосійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Севастопольської міської ради (99011, м.Севастопаль, вул.Леніна, буд.3, ЄДРПОУ 24872845) та в якості третьої особи 2, яка не заявляє самосійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Колеснік Ольгу Ігорівну (АДРЕСА_1).

Судом встановлено, що відповідач 3 по справі - Приватна компанія Судекс Плейс Консалнсі Лімітед (місцезнаходження: Кіпр, Темістоклі Дерві, 48, Сентанніал Білдінг, 3-й поверх, офіс 303, 1066 Нікосія ) є нерезидентом.

Ухвалою від 14.04.2017р. судом було порушено провадження по справі №910/2995/17, призначено розгляд справи на 19.06.2017р.; залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи 1, яка не заявляє самосійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Севастопольську міську раду та в якості третьої особи 2, яка не заявляє самосійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Колеснік Ольгу Ігорівну (АДРЕСА_1).

Одночасно, з метою належного повідомлення відповідача 3 про розгляд справи у відповідності до вимог Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965р., до якої Україна приєдналася 19.10.2000р., ухвалою від 14.04.2017р. судом також було зобов'язано надати належним чином (нотаріально) засвідчені переклади на грецьку мову копії ухвали Господарського суду міста Києва від 14.04.2017 року про порушення провадження у справі № 910/2995/17 у двох примірниках та позовну заяву з додатками у двох примірниках в термін до 25.04.2017р.

Проте, вимоги суду заявником виконано не було, переклади документів не надано.

Враховуючи ненадання позивачем витребуваних документів, керуючись приписами Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, з метою належного повідомлення відповідача 3 про розгляд справи, суд дійшов висновку щодо повторного зобов'язання заявника надати переклади вказаних документів, а також ухвали від 19.06.2017р. Господарського суду міста Києва по справі №910/2995/17.

Представник позивача у судове засідання 19.06.2017р. не з'явився, проте, 14.06.2017р. подав через відділ діловодства суду клопотання про відкладення розгляду справи, яке судом було розглянуто та задоволено.

Представники відповідачів та третьої особи 1 у судове засідання 19.06.2017р. також не з'явились, причини неявки суду не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені.

Ухвалою від 19.06.2017р. розгляд справи відкладено на 04.09.2017р.

21.07.2017р. представником позивача було надано документи на виконання вимог ухвали суду, а 04.09.2017р. подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке судом було розглянуто та задоволено.

Представник відповідача 1 у судове засідання не з'явився, проте, 23.06.2017р. через відділ діловодства суду подав письмові пояснення по справі.

Представники третіх осіб у судове засідання не з'явились, проте про дату час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Представником відповідача 3 у судовому засіданні було подано клопотання про відкладення розгляду справи. Представник позивача розгляд означеного клопотання поклав на розсуд суду.

Судом було розглянуто та задоволено клопотання представника Приватної компанії Судекс Плейс Консалнсі Лімітед про відкладення розгляду справи.

Ухвалою від 04.09.2017р. відкладено розгляд справи на 18.09.2017р.

Ухвалою від 04.09.2017р. припинено провадження по справі №910/2995/17 в частині позовних вимог до Міжрегіонального управління Держеокадастру у м.Херсоні та Автономній Республіці Крим.

Представником відповідача 2 у судовому засіданні 18.09.2017р. було подано клопотання про витребування доказів, в якому вказаний учасник судового процесу просив витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю Проксима оригінал договору оренди від 28.03.2008р., укладений між Севастопольською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю Проксима (з всіма додатками до нього); оригінал додаткового договору від 27.04.2010р. про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 28.03.2008р.; оригінал рішення Севастопольської міської ради Про передачу в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю Проксима земельної ділянки в районі парку Перемоги по вул.Льотчиків, 12 для будівництва і обслуговування рекреаційного комплексу №3802 від 13.02.2008р; оригінал договору про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності від 09.11.2006р.

Вказане клопотання було розглянуто та задоволено судом з урахуванням наступного.

За приписами ст.38 Господарського кодексу України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Отже, виходячи наведеного вище, враховуючи предмет та підстави позовних вимог, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості клопотання відповідача 2, його відповідності приписам ст.38 Господарського кодексу України, та наявності підстав для задоволення в повному обсязі.

Одночасно, з метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, суд також дійшов висновку щодо необхідності витребування за власної ініціативи у Приватної компанії Судекс Плейс Консалнсі Лімітед державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК №788872, виданого 14.12.2010р. Головним управлінням Держземкадастру в місті Севастополі; державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК №788873, виданого 14.12.2010р. Головним управлінням Держземкадастру в місті Севастополі; державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК №788874, виданого 14.12.2010р. Головним управлінням Держземкадастру в місті Севастополі; державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК №773532, виданого 14.12.2010р. Головним управлінням Держземкадастру в місті Севастополі; технічну документацію від 03.11.2010р. на земельні ділянки з кадастровими номерами №8536400000:01:015:0181, №8536400000:01:015:0182, №8536400000:01:015:0183, №8536400000:01:015:0184; та у Товариства з обмеженою відповідальністю Землесвіт , яке згідно витягів з Державного земельного кадастру на вказані земельні ділянки здійснювало розробку технічної документації з землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок №8536400000:01:015:0181, №8536400000:01:015:0182, №8536400000:01:015:0183, №8536400000:01:015:0184, технічну документацію на означені земельні ділянки. До того ж, суд вважає за доцільне також витребувати у Кабінету Міністрів України відомості щодо надання погодження на продаж на користь Приватної компанії Судекс Плейс Консалнсі Лімітед земельних ділянок №8536400000:01:015:0181, №8536400000:01:015:0182, №8536400000:01:015:0183, №8536400000:01:015:0184, які розташовані у Автономній республіці Крим, м.Севастополь.

Представник відповідача 1 та третіх осіб у судове засідання 18.09.2017р. не з'явились, проте, про дату, час та місце розгляду справи, були повідомлені належним чином.

Ухвалою від 18.09.2017р. судом було відкладено розгляд справи на 02.10.2017р.

02.10.2017р. представником позивача через відділ діловодства суду було надано документи по справі.

02.10.2017р. від Кабінету Міністрів України надійшло повідомлення на виконання вимог ухвали суду.

Представник відповідача 1 та третіх осіб у судове засідання 01.10.2017р. не з'явились, проте, про дату, час та місце розгляду справи, були повідомлені належним чином.

Представником відповідача 2 у судовому засіданні 02.10.2017р. було надано клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке судом розглянуто та задоволено.

У судовому засіданні 02.10.2017р. судом було розглянуто та відмовлено в задоволенні раніше поданого позивачем клопотання про витребування доказів, оскільки частина документів була витребувана попередніми ухвалами суду. В іншій частині клопотання заявника було залишено без задоволення, з огляду на відсутність їх необхідності для повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи.

У судовому засіданні 02.10.2017р. представником позивача було надано для огляду суду оригінали витребуваних судом документів, а також надано усні пояснення по суті справи.

Представником відповідача 2 було подано відзив по справі та надано усні пояснення по справі.

Ухвалою від 02.10.2017р. розгляд справи було відкладено на 20.10.2017р.

09.10.2017р. представником відповідча 2 через відділ діловодства суду було подано відзив на позов.

19.10.2017р. до суду надійшло повідомлення №05-315вих-17 від 10.10.2017р. Прокуратури Автономної Республіки Крим про вступ прокурора у розгляд справи.

Представником позивача 20.10.2017р. через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

Представник відповідача 1 у судове засідання 20.10.2017р. не з'явився, проте, про дату, час, та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представником відповідача 2 у судовому засіданні 20.10.2017р. було подано письмові пояснення по справі та заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи, яке судом розглянуто та задоволено.

Представники третіх осіб у судове засідання 20.10.2017р. не з'явились, проте, про дату, час та місце розгляду справи, були повідомлені належним чином.

Ухвалою від 20.10.2017р. розгляд справи було відкладено на 06.11.2017р.

03.11.2017р. прокурором через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

Представником позивача 06.11.2017р. через відділ діловодства суду було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке судом розглянуто та задоволено, а у судовому засіданні надано оригінали зведеного оціночного акту по домоволодінню №10 та проекту (шифр ЮП0918-01-ОС) будівництва та обслуговування рекреаційного комплексу в районі парку Перемоги по вул.Льотчиків, 12 за 2010р.

Представником відповідача 2 у судовому засіданні 06.11.2017р. подано письмові пояснення по справі на виконання вимог ухвали суду, а також надано для огляду суду державні акти, визнання недійсними та скасування яких є предметом розгляду у справі. До того ж, представником вказаного учасника судового процесу було заявлено усне клопотання про відкладення розгляду спору, яке судом було розглянуто та задоволено.

Представники третіх осіб у судове засідання 06.11.2017р. не з'явились, проте, про дату, час та місце розгляду справи, були повідомлені належним чином.

Ухвалою від 06.11.2017р. розгляд справи було відкладено на 13.11.2017р.

10.11.2017р. від третьої особи надійшло повідомлення про неможливість надання витребуваних судом документів з огляду на передання їх суб'єкту державної реєстрації прав, що забезпечують зберігання реєстраційних справ.

Наразі, судом прийнято до уваги, що згідно п.25 Постанови №1127 від 25.12.2015р. Кабінету Міністрів України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у разі коли за результатом розгляду заяви проведено державну реєстрацію прав, суб'єкт державної реєстрації прав, що не наділений повноваженнями із забезпечення зберігання реєстраційних справ, та нотаріус передають в порядку, встановленому Мін'юстом, документи, визначені в абзаці першому цього пункту, а у разі проведення державної реєстрації права власності з відкриттям розділу в Державному реєстрі прав - сформовану реєстраційну справу суб'єкту державної реєстрації прав, що забезпечує зберігання реєстраційних справ.

Відповідно до Наказу №898/5 від 28.03.2016р. Міністерства юстиції України Про врегулювання відносин, пов'язаних з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно, що розташоване на тимчасово окупованій території України державна реєстрація права власності та інших речових прав на нерухоме майно, що розташоване в межах території Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, а також тимчасово окупованої території Донецької та Луганської областей, проводиться незалежно від місцезнаходження такого майна; ведення реєстраційних справ у паперовій формі щодо нерухомого майна, що розташоване в межах території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, забезпечує Головне територіальне управління юстиції у Херсонській області.

Отже, виходячи з наведеного вище, суд дійшов висновку щодо доцільності звернення до Головного територіального управління юстиції у Херсонській області з вимогою про надання реєстраційних справи, сформованих за наслідками здійснення 26.04.2016р. реєстрації Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колеснік Ольгою Ігорівною майнових прав (права власності) Приватної компанії Судекс Плейс Консалнсі Лімітед на земельні ділянки з кадастровими номерами 8536400000:01:015:0181 (номер запису про право власності 14386448), №8536400000:01:015:0182 (номер запису про право власності 14386759), №8536400000:01:015:0183 (номер запису про право власності 14386923), №8536400000:01:015:0184 (номер запису про право власності 14387056).

13.11.2017р. представником позивача через відділ діловодства суду було подано пояснення по справі.

Ухвалою від 13.11.2017р. розгляд справи було відкладено на 27.11.2017р.

27.11.2017р. представником позивача через відділ діловодства суду було подано заперечення проти проведення судової експертизи по справі, клопотання про долучення додаткових письмових доказів, яке судом було розглянуто та задоволено, й клопотання про витребування доказів.

Клопотання заявника про витребування доказів було залишено судом без задоволення з урахуванням наступного.

За приписами ст.38 Господарського процесуального кодексу України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Суд зауважує, що причинами неможливості самостійного отримання доказу особою, яка бере участь у справі, може бути відмова особи, в якої знаходиться доказ, надати цей доказ, законодавчо встановлена заборона передання певної інформації тощо. Особа, яка звертається з клопотанням про витребування доказу, повинна надати підтвердження того, що їй відмовлено в отриманні доказу, або відсутності відповіді на запит про отримання доказу. Аналогічну правову позицію висловлено у постанові від 20.10.2010р. Вищого господарського суду України по справі №16/196-09.

Проте, клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Проксима вимогам ст.38 Господарського процесуального кодексу України не відповідає, внаслідок чого судом було відмовлено в його задоволенні.

Представником позивача у судовому засіданні 27.11.2017р. надано усні пояснення по суті справи, згідно яких позов підтримано.

Представниками відповідача 2 проти задоволення позовних вимог було надано заперечення.

Представники відповідача 1 та третіх осіб у судове засідання 27.11.2017р. не з'явились, проте, про дату, час та місце розгляду справи, були повідомлені належним чином.

В судовому засіданні у відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України судом оголошено перерву до 04.12.2017р.

Представником відповідача 2 01.12.2017р. через відділ діловодства суду було подано додаткові пояснення по справі.

Представники відповідача 1 та третіх осіб у судове засідання 04.12.2017р. не з'явились, проте, про дату, час та місце розгляду справи, були повідомлені належним чином.

В судовому засіданні у відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України судом оголошено перерву до 06.12.2017р.

06.12.2017р. представником позивача було надано документи на виконання вимог суду.

У судовому засіданні 06.12.2017р. судом було розглянуто та відмовлено в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельні ділянки з кадастровими номерами №8536400000:01:015:0182, №8536400000:01:015:0183, №8536400000:01:015:0181 та №536400000:01:015:0184. При цьому, суд виходив з наступного.

Згідно із ст.66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 Господарського процесуального кодексу України заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

За приписами ст.67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, в тому числі, накладанням арешту на майно, що належить відповідачеві.

Відповідно до п.1 Постанови №16 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову визначено, що у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Проте, позивачем не було наведено жодних належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів вчинення відповідачем 2 дій, які б могли призвести до ускладнення виконання судового рішення по справі.

З огляду на викладене вище, враховуючи приписи ст.ст.4-3, 33, 66, 67 Господарського процесуального кодексу України, зміст Постанови №16 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову , приймаючи до уваги, що клопотання позивача позбавлене будь-якого доказового обґрунтування, останнє залишене судом без задоволення.

Представники відповідача 1 та третіх осіб 1 й 2 у судове засідання 06.12.2017р. не з'явились, проте, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Представником позивача у судовому засіданні 06.12.2017р. було надано усні пояснення по суті спору, згідно яких позовні вимоги підтримано.

Представниками відповідача 2 проти задоволення позовних вимог було надано заперечення.

Незважаючи на те, що відповідач 1 та треті осіоби 1 й 2 в процесі розгляду справи 06.12.2017р. не скористались всіма правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа підлягає розгляду за наявними у ній документами у судовому засіданні 06.12.2017р.

В судовому засіданні 06.12.2017р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 2, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

09.11.2006р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Проксима та Приватним підприємством Грін було укладено договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, відповідно до п.1.1 якого Товариством з обмеженою відповідальністю Проксима та Приватним підприємством Грін здійснено поділ в натурі нерухомого майна з метою надання статусу окремого об'єкта нерухомості кожній з часток нерухомого майна, що розподіляється. Нерухомим майном, щодо якого здійснюється поділ за цим договором, є об'єкт нерухомого майна, яке знаходиться за адресою: м.Севастополь, вул.Льотчиків, буд.10. Зазначений об'єкт нерухомого майна знаходиться на земельній ділянці розміром 159880 м.кв та складається в цілому з: адміністративної споруди літ.А загальною площею 279,4 кв.м, навісу літ.а, 2-х ганків, майстерні літ. Б загальною площею 135,3 кв.м, літньої кухні літ. В загальною площею 20,8 кв.м, ганку, будиночка літ. Г, прибудови літ.г загальною площею 35,8 кв.м, будиночка літ. Д, прибудови літ.д загальною площею 37,1 кв.м, ганку, будиночку з мансардою літ. Е загальною площею 49,6 кв.м, ганку, будиночку з мансардою літ. Ж загальною площею 48 кв.м, ганку, будиночку з мансардою літ.З загальною площею 49 кв.м, ганку, будиночку з мансардою літ. И загальною площею 49 кв.м, ганку, будиночку з мансардою літ. К загальною площею 48,4 кв.м, ганку, умивальника літ. Л, туалету літ.М, навісу літ. Н, навісу літ. О, ангару-складу літ. П, туалету літ. Р, сараю літ. С, будинку метальника: літ. Х, літ. Ч, літ. Ц, літ. Э, літ. Ю, літ. Я, огорожі 1-6.

Зі змісту п.4 договору вбачається, що у власність Товариства з обмеженою відповідальністю Проксима переходить об'єкт нерухомості, що складається з: літньої кухні літ. В загальною площею 20,8 кв.м, ганку, будиночка літ. Г, прибудови літ.г загальною площею 35,8 кв.м, будиночка літ. Д, прибудови літ.д загальною площею 37,1 кв.м, ганку, будиночку з мансардою літ. Е загальною площею 49,6 кв.м, ганку, будиночку з мансардою літ. Ж загальною площею 48 кв.м, ганку, будиночку з мансардою літ.З загальною площею 49 кв.м, ганку, будиночку з мансардою літ. И загальною площею 49 кв.м, ганку, будиночку з мансардою літ. К загальною площею 48,4 кв.м, ганку, умивальника літ. Л, туалету літ.М, будинку метальника: літ. Х, паркану № 6, воріт №5.

Цей договір набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення та у відповідності до ст.182 Цивільного кодексу України підлягає державній реєстрації (п.7 договору від 09.11.2006р. про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності).

Згідно п.7 вказаного правочину право власності на нерухоме майно відповідно до цього договору виникає у сторін з моменту його державної реєстрації.

Вказаний правочин було підписано представниками сторін, скріплено їх печатками, посвідчено приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Голобородьком О.С. та зареєстровано у Державному реєстрі правочинів, що підтверджується представленим суду витягом №3139725 від 09.11.2006р. з вказаного реєстру.

Листом №5-2/1989 від 10.10.2016р. Управлінням міського будівництва і архітектури Севастопольської міської державної адміністрації повідомлено Товариство з обмеженою відповідальністю Проксима про присвоєння майновому комплексу у зв'язку з виділенням у самостійний об'єкт окремої адреси: м.Севастополь, вул.Льотчиків, №12.

Рішенням №2512 від 14.08.2007р. Севастопольської міської ради Про надання згоди ТОВ Проксима на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в районі парку Перемоги по вул.Льотчиків, 12 для будівництва та обслуговування рекреаційного комплексу надано позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 8 га по вул.Льотчиків, 12 для будівництва та обслуговування рекреаційного комплексу.

На підставі замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю Проксима Державним підприємством Севгеоцентр було розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вул.Льотчиків, 12 для будівництва та обслуговування рекреаційного комплексу.

Рішенням №3802 від 13.02.2008р. Севастопольської міської ради Про передання в оренду ТОВ Проксима земельної ділянки по вул.Льотчиків, 12 для будівництва та обслуговування рекреаційного комплексу затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 7,8203 га в районі парку Перемоги по вул.Льотчиків, 12 для будівництва та обслуговування рекреаційного комплексу з віднесенням цих земель до категорії земель рекреаційного призначення, передано Товариству з обмеженою відповідальністю Проксима в оренду строком на 25 років земельну ділянку площею 7,8203 в районі парку Перемоги по вул.Льотчиків, 12 для будівництва та обслуговування рекреаційного комплексу з віднесенням цих земель до категорії земель рекреаційного призначення; вирішено укласти з Товариством з обмеженою відповідальністю Проксима протягом шести місяців договір оренди земельної ділянки.

28.03.2008р. між Севастопольською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Проксима (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до п.1.1 якого орендодавець у відповідності до рішення №3802 від 13.02.2008р. Севастопольської міської ради передає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку для будівництва та обслуговування рекреаційного комплексу з віднесенням цих земель для категорії земель рекреаційного призначення, що розташована за адресою: м.Севастополь, вул. Льотчиків, 12.

За умовами п.2.1 договору від 28.03.2008р. в оренду надається земельна ділянка загальною площею 7,8203 га.

У п.2.2 вказаного правочину вказано, що у відповідності до кадастрового плану на земельній ділянці розташовані тимчасові споруди загальною площею 361 кв.м, під зеленими насадженнями - 876 кв.м, під проїздами, проходами та майданчиками - 375 кв.м.

Договір укладено строком на двадцять п'ять років (п.3.1 договору від 28.03.2008р.).

Згідно п.4.1 договору річна орендна плата за користування земельною ділянкою встановлюється у відповідності до Методики визначення розмірів орендної плати при укладанні договорів оренди землі, затвердженої рішенням міської ради №1348 від 14.10.2013р. (в редакції від 13.02.2008р.), в розмірі 4,5% від грошової оцінки земельної ділянки.

Пунктом 12.5 договору від 28.03.2008р. передбачено, що перехід права власності на земельну ділянку до іншої особи не є підставою для зміни його умов чи розірвання.

Даний договір набуває законної сили після підписання його сторонами та державної реєстрації (п.14.1 договору від 28.03.2008р.).

Наразі, заперечення відповідача 2 щодо відсутності доказів реєстрації вказаного правочину у визначеному на момент його укладання порядку, суд вважає юридично неспроможними, з огляду на наступне.

Відповідно до п.п.3, 4, 12 Порядку державної реєстрації договорів, що затверджений Постановою №2073 від 25.12.1998р. Кабінету Міністрів України, який діяв на момент проведення державної реєстрації договору від 15.03.2007р., державна реєстрація договорів оренди проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної та міської ради, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за місцем розташування земельної ділянки. Забезпечення реєстрації договорів оренди покладається на відповідні державні органи земельних ресурсів: районні відділи земельних ресурсів; управління (відділи) земельних ресурсів у містах обласного і районного підпорядкування; Київське і Севастопольське міське управління земельних ресурсів. Факт державної реєстрації засвідчується у 10-денний термін гербовою печаткою та підписом голови відповідної ради, Київської, Севастопольської міської державної адміністрації або уповноваженої ними посадової особи.

Договір оренди від 28.03.2008р. підписано представником Товариства з обмеженою відповідальністю Проксима , скріплено його печаткою, підписано представником Севастопольської міської ради та скріплено печаткою третьої особи 1.

Як вбачається зі змісту відмітки на останній сторінці договору, останній зареєстровано у Севастопольській міській філії Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 15.04.2008р. за №040865900032.

Згідно інформаційної довідки №78880442 від 26.01.2017р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна земельна ділянка площею 7,8203 га з кадастровим номером 8536400000:01:015:0036 належить до комунальної власності територіальної громади міста Севастополя.

За поясненнями заявника, з інформаційних довідок №72571770 від 08.11.2016р., №72571080 від 08.11.2016р., №72535566 від 08.11.2016р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна Товариству з обмеженою відповідальністю Проксима стало відомо про реєстрацію за Приватною компанією Судекс Плейс Консалнсі Лімітед права власності на земельні ділянки: кадастровий номер 8536400000:01:015:0182 площею 2,4 га у місті Севастополі на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК №788872, виданого 14.12.2010р. Головним управлінням Держкомзему в місті Севастополі; кадастровий номер 8536400000:01:015:0183 площею 2,6 га у місті Севастополі на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК №788874, виданого 14.12.2010р. Головним управлінням Держкомзему в місті Севастополі; кадастровий номер 8536400000:01:015:0184 площею 2,1 га у місті Севастополі на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК №773532, виданого 14.12.2010р. Головним управлінням Держкомзему в місті Севастополі; кадастровий номер 8536400000:01:015:0181 площею 2,2 га у місті Севастополі на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 788873, виданого 14.12.2010р. Головним управлінням Держкомзему в місті Севастополі.

Зі змісту представлених суду копій та оглянутих у судовому засіданні 06.11.2017р. оригіналів державних актів на право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 8536400000:01:015:0182, 8536400000:01:015:0183, 8536400000:01:015:0181 та 8536400000:01:015:0184 вбачається, що майнові права на вказані об'єкти нерухомого майна було набуто відповідачем 2 на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 02.11.2010р. за реєстровим номером 1910, від 02.11.2010р. за реєстровим номером 1912, від 02.11.2010р. за реєстровим номером 1914, від 02.11.2010р. за реєстровим номером 1916.

Наразі, за твердженнями позивача, наведені вище державні акти на право власності на земельні ділянки видано з порушенням приписів чинного законодавства, оскільки набуття відповідачем 2 земельних ділянок відбулось з порушенням Земельного кодексу України щодо надання Кабінетом Міністрів України в частині надання згоди на передання землі у власність іноземних юридичних осіб, а також зміни цільового призначення землі. До того ж, заявником наголошено, що земельна ділянка №8536400000:01:015:0036 належить до комунальної власності територіальної громади міста Севастополя, третьою особою 1 на користь відповідача 2 не відчужувалась, а земельні ділянки №8536400000:01:015:0182, №8536400000:01:015:0183, №8536400000:01:015:0181 та №536400000:01:015:0184 накладаються на вказану земельну ділянку. Окрім вказаного, позивачем зазначено, що державні акти на право власності оформлені з порушенням визначеного чинного на момент їх видання порядку. Вказані обставини, за поясненнями заявника, свідчать про порушення прав та законних інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю Проксима як орендаря земельної ділянки №8536400000:01:015:0036, на якій розташоване нерухоме майно товариства, а також порушення права останнього на переважне право купівлі земельної ділянки. Наведені обставини у сукупності, на думку позивача, вказують на незаконність та наявність підстав для визнання недійсним та скасування: Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК №788872, виданого 14.12.2010р. Головним управлінням Держкомзему в місті Севастополі приватної компанії Судекс Плейс Консалтанс Лімітед та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 011088604720, кадастровий номер земельної ділянки 8536400000:01:015:0181; Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 788873, виданого 14.12.2010р. Головним управлінням Держкомзему в місті Севастополі приватної Компанії Судекс Плейс Консалтанс Лімітед та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 011088604721, кадастровий номер земельної ділянки 8536400000:01:015:0182; Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК №788874, виданого 14.12.2010р. Головним управлінням Держкомзему в місті Севастополі приватної компанії Судекс Плейс Консалтанс Лімітед та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 011088604722, кадастровий номер земельної ділянки 8536400000:01:015:0183; Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК №773532, виданого 14.12.2010р. Головним управлінням Держкомзему в місті Севастополі приватної компанії Судекс Плейс Консалтанс Лімітед та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 011088604723, кадастровий номер земельної ділянки 8536400000:01:015:0184.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідачем 2 було наголошено на відсутності порушення вимог чинного законодавства при отриманні у власність земельних ділянок з кадастровими номерами №8536400000:01:015:0182, №8536400000:01:015:0183, №8536400000:01:015:0181 та №536400000:01:015:0184. До того ж, відповідачем 2 вказано на доказову необґрунтованість обставин щодо порушення прав та законних інтересів заявника, внаслідок набуття Приватною компанією Судекс Плейс права власності на означені об'єкти.

Згідно зі ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

За змістом ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України. При цьому, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст.21 Цивільного кодексу України встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову (п.2 Роз'яснення №02-5/35 від 26.01.2000р. Президії Вищого арбітражного суду України Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів ).

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання державних актів на право власності на земельну ділянку повинно бути доведено невідповідність таких актів нормам чинного законодавства та порушення внаслідок його прийняття прав позивача.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Статтею 1, ч.2 ст.5 Конституції України встановлено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Статтею 12 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно із ст.ст.13, 41 Конституції України передбачено, що від імені українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до ст.ст.142, 143 Основного Закону України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

За приписами ч.ч.1, 2 ст.116 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст.125 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За приписами ч.ч.1, 2, 6 ст.126 вказаного нормативно-правового акту право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується: а) цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; б) свідоцтвом про право на спадщину. При набутті права власності на земельну ділянку на підставі документів, визначених частиною другою цієї статті, державний акт на право власності на земельну ділянку, що відчужується, долучається до документа, на підставі якого відбувся перехід права власності на земельну ділянку, в кожному такому випадку відчуження земельної ділянки. На державному акті про право власності на земельну ділянку нотаріус, який посвідчує (видає) документ, та орган, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, роблять відмітку про відчуження земельної ділянки із зазначенням документа, на підставі якого відбулося відчуження.

Згідно ч.1 ст.127 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених цим Кодексом.

Продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної (крім земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації) та комунальної власності для потреб, визначених цим Кодексом, провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень (ч.1 ст.128 Земельного кодексу України).

За приписами ч.2 ст.129 Земельного кодексу України продаж земельних ділянок, що перебувають у власності територіальних громад, іноземним державам та іноземним юридичним особам здійснюється відповідними радами за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Як вказувалось вище, згідно інформаційної довідки №78880442 від 26.01.2017р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна земельна ділянка площею 7,8203 га з кадастровим номером 8536400000:01:015:0036 належить до комунальної власності територіальної громади міста Севастополя.

Одночасно, відповідно до інформаційних довідок №72571770 від 08.11.2016р., №72571080 від 08.11.2016р., №72535566 від 08.11.2016р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за Приватною компанією Судекс Плейс Консалнсі Лімітед зареєстровано право власності на земельні ділянки: кадастровий номер 8536400000:01:015:0182 площею 2,4 га у місті Севастополі на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК №788872, виданого 14.12.2010р. Головним управлінням Держкомзему в місті Севастополі; кадастровий номер 8536400000:01:015:0183 площею 2,6 га у місті Севастополі на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК №788874, виданого 14.12.2010р. Головним управлінням Держкомзему в місті Севастополі; кадастровий номер 8536400000:01:015:0184 площею 2,1 га у місті Севастополі на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК №773532, виданого 14.12.2010р. Головним управлінням Держкомзему в місті Севастополі; кадастровий номер 8536400000:01:015:0181 площею 2,2 га у місті Севастополі на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 788873, виданого 14.12.2010р. Головним управлінням Держкомзему в місті Севастополі.

Зі змісту представлених суду копій та оглянутих у судовому засіданні 06.11.2017р. оригіналів державних актів на право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 8536400000:01:015:0182, 8536400000:01:015:0183, 8536400000:01:015:0181 та 8536400000:01:015:0184 вбачається, що майнові права на вказані об'єкти нерухомого майна було набуто відповідачем 2 на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 02.11.2010р. за реєстровим номером 1910, від 02.11.2010р. за реєстровим номером 1912, від 02.11.2010р. за реєстровим номером 1914, від 02.11.2010р. за реєстровим номером 1916.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи ухвалами від 14.04.2017р., від 19.06.2017р., від 04.09.2017р., від 18.09.2017р., від 02.10.2017р., від 20.10.2017р., від 06.11.2017р., від 13.11.2017р. судом було зобов'язано Приватну компанію Судекс Плейс Консалнсі Лімітед надати суду документально підтверджені письмові пояснення щодо підстав набуття у власність земельних ділянок з кадастровими номерами 8536400000:01:015:0181, №8536400000:01:015:0182, №8536400000:01:015:0183, №8536400000:01:015:0184; договори купівлі-продажу земельних ділянок від 02.11.2010р. за реєстровим номером 1910, від 02.11.2010р. за реєстровим номером 1912, від 02.11.2010р. за реєстровим номером 1914, від 02.11.2010р. за реєстровим номером 1916.

Проте, всупереч приписів ст.4-5 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, відповідачем 2 вимоги численних ухвал суду виконано не було, витребуваних доказів не надано, правових підстав набуття у власність земельних ділянок з кадастровими номерами 8536400000:01:015:0182, 8536400000:01:015:0183, 8536400000:01:015:0181 та 8536400000:01:015:0184 не наведено.

Судом прийнято до уваги, що рішенням №3802 від 13.02.2008р. Севастопольської міської ради припинено право постійного користування Громадської організації Всеукраїнське мисливське товариство земельною ділянкою площею 7,8203, що вказує на обставини розпорядження вказаним об'єктом саме третьою особою 1 від імені територіальної громади міста Севастополя. Доказів відчуження на користь приватних осіб земельних ділянок 8536400000:01:015:0182, 8536400000:01:015:0183, 8536400000:01:015:0181 та 8536400000:01:015:0184 в районі парку Перемоги у місті Севастополі до 2010 року матеріали справи не містять.

Одночасно, вказаними ухвалами суду судом було зобов'язано третю особу надати докази передання у власність відповідача 2 вказаних земельних ділянок.

Означеним учасником судового процесу витребуваних судом доказів також представлено не було.

При цьому, суд зазначає, що відповідно п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Судом вказувалось, що за приписами ч.2 ст.129 Земельного кодексу України продаж земельних ділянок, що перебувають у власності територіальних громад, іноземним державам та іноземним юридичним особам здійснюється відповідними радами за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається зі змісту наявних в матеріалах справи документів, Приватна компанія Судекс Плейс Консалнсі Лімітед є іноземною юридичною особою, що зареєстрована за адресою: Кіпр, Темістоклі Дерві, 48, Сентанніал Білдінг, з-й поверх, офіс 303, 1066 Нікосія.

З огляду на наведене, ухвалою від 18.09.2017р. судом було зобов'язано Кабінет Міністрів України надати відомості щодо погодження продажу на користь Приватної компанії Судекс Плейс Консалнсі Лімітед земельних ділянок №8536400000:01:015:0181, №8536400000:01:015:0182, №8536400000:01:015:0183, №8536400000:01:015:0184, які розташовані у Автономній республіці Крим, м.Севастополь.

На виконання вимог ухвали суду 02.10.2017р. Кабінетом Міністрів України подано пояснення, в яких вказано, що останнім погодження продажу на користь Приватної компанії Судекс Плейс Консалнсі Лімітед земельних ділянок №8536400000:01:015:0181, №8536400000:01:015:0182, №8536400000:01:015:0183, №8536400000:01:015:0184, які розташовані у Автономній республіці Крим, м.Севастополь, не надавалось.

При цьому, у даному випадку заперечення відповідача 2 щодо придбання вказаних земельних ділянок у приватних осіб, а не з комунальної власності територіальної громади міста Севастополя, суд до уваги не приймає, як такі, що позбавлені належного доказового обґрунтування. З означеного приводу суд вважає за доцільне звернути увагу Приватної компанії Судекс Плейс Консалнсі Лімітед на те, що відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Згідно з п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 р. Про судове рішення рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

У Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість. Зокрема, він повинен володіти повноваженнями proprio motu, щоб вимагати від сторін пред'явлення таких роз'яснень, які можуть бути необхідними; вимагати від сторін особистої явки, піднімати питання права; вимагати показань свідків, принаймні в тих випадках, коли мова йде не тільки про інтереси сторін, що беруть участь у справі, тощо. Такі повноваження повинні здійснюватися в межах предмета розгляду.

В свою чергу, обов'язок доказування, встановлений статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Проте, відповідачем 2 свої заперечення щодо правомірності набуття у власність шляхом купівлі у приватних осіб земельних ділянок з кадастровими номерами №8536400000:01:015:0181, №8536400000:01:015:0182, №8536400000:01:015:0183, №8536400000:01:015:0184 належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не доведено.

Тобто, з наявних в матеріалах справи документів у суду відсутні підстави вважати набуття відповідачем 2 у власність земельних ділянок №8536400000:01:015:0181, №8536400000:01:015:0182, №8536400000:01:015:0183, №8536400000:01:015:0184 у місті Севастополі у порядку, що відповідає ч.2 ст.129 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Крім того, зі змісту матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка №8536400000:01:015:0036 за цільовим призначенням була відведена позивачу

для будівництва і обслуговування рекреаційного комплексу, тоді як цільовим призначенням земельних ділянок №8536400000:01:015:0181, №8536400000:01:015:0182, №8536400000:01:015:0183, №8536400000:01:015:0184 в оспорюваних актах визначено індивідуальне дачне будівництво.

Зі змісту ст.19 Земельного кодексу України вбачається, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно ст.ст.50, 51 Земельного кодексу України до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів. До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

Класифікація видів цільового призначення земель затверджена Наказом №548 23.07.2010р. Державного комітету України із земельних ресурсів, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 01.11.2010р. за №1011/18306.

Згідно вказаного Наказу до земель рекреаційного призначення належать: землі рекреаційного призначення (земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації); для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення; для будівництва та обслуговування об'єктів фізичної культури і спорту; для індивідуального дачного будівництва; для колективного дачного будівництва; для цілей підрозділів 07.01 - 07.04 та для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.

Тобто, з наведеного полягає, що землі для індивідуального дачного будівництва та для будівництва і обслуговування рекреаційного комплексу належать до однієї категорії земель, що вказує на безпідставність посилань позивача в якості обґрунтування позовних вимог про незаконну зміну цільового призначення земельної ділянки.

Одночасно, з приводу змісту та оформлення представлених до матеріалів справи державних актів, які є предметом спору, суд зазначає наступне.

Порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі станом на момент видачі відповідачу 2 оспорюваних актів було врегульовано Інструкцією про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, яка затверджена Наказом №43 від 04.05.1999р. Державного комітету України по земельних ресурсах, що був зареєстрований в Міністерстві юстиції України 4 червня 1999 р. за №354/3647.

Згідно п.2.14 вказаної Інструкції державний акт на право власності на земельну ділянку складається у двох примірниках, підписується посадовими особами в такій послідовності: начальник державного органу земельних ресурсів, голова (керівник) органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади та особа, що здійснила реєстрацію акта. Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою складається у двох примірниках, підписується посадовими особами в такій послідовності: начальник державного органу земельних ресурсів та голова місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Проте, зі змісту наявних в матеріалах справи копій та оглянутих у судовому засіданні 06.11.2017р. оригіналів державних актів на право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 8536400000:01:015:0182, 8536400000:01:015:0183, 8536400000:01:015:0181 та 8536400000:01:015:0184 вбачається, що останні не містять підписів голови (керівник) органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади та особа, що здійснила реєстрацію акта, що фактично суперечить п.2.14 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі.

З приводу порушення прав та законних інтересів заявника, як обов'язкової підстави для застосування судового захисту суд зазначає наступне.

Судом вказувалось, що згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття охоронюваний законом інтерес , що вживається в ч.1 ста.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям права , яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям права як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Наразі, з системного аналізу представлених до матеріалів справи документів та виходячи з правової природи спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що внаслідок видання відповідачу 2 державних актів на право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 8536400000:01:015:0182, 8536400000:01:015:0183, 8536400000:01:015:0181 та 8536400000:01:015:0184, що розташовані у місті Севастополі, на підставі яких було зареєстровано речові права Приватної компанії Судекс Плейс Консалнсі Лімітед , було порушено права Товариства з обмеженою відповідальністю Проксима як орендаря земельної ділянки №8536400000:01:015:0036. При цьому, суд виходить з наступного.

Як вказувалось вище, згідно п.4 договору від 09.11.2006р. про поділ нерухомого майна вбачається, що у власність Товариства з обмеженою відповідальністю Проксима переходить об'єкт нерухомості, що складається з: літньої кухні літ.В загальною площею 20,8 кв.м, ганку, будиночка літ. Г, прибудови літ.г загальною площею 35,8 кв.м, будиночка літ. Д, прибудови літ.д загальною площею 37,1 кв.м, ганку, будиночку з мансардою літ. Е загальною площею 49,6 кв.м, ганку, будиночку з мансардою літ. Ж загальною площею 48 кв.м, ганку, будиночку з мансардою літ.З загальною площею 49 кв.м, ганку, будиночку з мансардою літ. И загальною площею 49 кв.м, ганку, будиночку з мансардою літ. К загальною площею 48,4 кв.м, ганку, умивальника літ. Л, туалету літ.М, будинку матальнику: літ. Х, паркану № 6, воріт №5.

Право власності позивача на означене нерухоме майно було зареєстровано заявником в державному реєстрі речових прав, що підтверджується наявною в матеріалах справи інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна.

Судом було встановлено, що рішенням №2512 від 14.08.2007р. Севастопольської міської ради Про надання згоди ТОВ Проксима на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в районі парку Перемоги по вул.Льотчиків, 12 для будівництва та обслуговування рекреаційного комплексу надано позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 8 га по вул.Льотчиків, 12 для будівництва та обслуговування рекреаційного комплексу.

Рішенням №3802 від 13.02.2008р. Севастопольської міської ради Про передання в оренду ТОВ Проксима земельної ділянки по вул.Льотчиків, 12 для будівництва та обслуговування рекреаційного комплексу затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 7,8203 га в районі парку Перемоги по вул.Льотчиків, 12 для будівництва та обслуговування рекреаційного комплексу з віднесенням цих земель до категорії земель рекреаційного призначення, передано Товариству з обмеженою відповідальністю Проксима в оренду строком на 25 років земельну ділянку площею 7,8203 в районі парку Перемоги по вул.Льотчиків, 12 для будівництва та обслуговування рекреаційного комплексу з віднесенням цих земель до категорії земель рекреаційного призначення; вирішено укласти з Товариством з обмеженою відповідальністю Проксима протягом шести місяців договір оренди земельної ділянки.

При цьому, судом враховано, що 28.03.2008р. між Севастопольською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Проксима (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до п.1.1 якого орендодавець у відповідності до рішення №3802 від 13.02.2008р. Севастопольської міської ради передає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку для будівництва та обслуговування рекреаційного комплексу з віднесенням цих земель для категорії земель рекреаційного призначення, що розташована за адресою: м.Севастополь, вул. Льотчиків, 12.

Судом було встановлено, що вказаний правочин було укладено на 25 років.

Належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів розірвання, визначення недійсним чи припинення вказаного правочину у відповідності до порядку визначеного чинним законодавством України матеріали не містять.

При цьому, посилання учасників судового процесу, зокрема, позивача на судові акти Арбітражного суду центрального округу м.Калуга Російської Федерації, Арбітражного суду міста Севастополя в якості підтвердження чинності правочину, суд до уваги не приймає в якості належних доказів по справі з огляду на наступне.

За приписами ст.1 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року.

Статтею 3 вказаного Закону України передбачено, що тимчасово окупованою територією визначається: 1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій; 2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; 3) повітряний простір над територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини.

Частинами 1-3 ст.9 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Отже, виходячи з наведеного у суду відсутні підстави приймати в якості доказів по справі акти органів за 2016р., що створені на тимчасово-окупованій території України, не у відповідності до чинного законодавства України.

Наразі, в контексті визначення обставин порушення прав позивача, з приводу обставин накладення земельних ділянок з кадастровими номерами №8536400000:01:015:0182, №8536400000:01:015:0183, №8536400000:01:015:0181 та №536400000:01:015:0184 на земельну ділянку №8536400000:01:015:0036 суд зазначає наступне.

За приписами ст.1 Закону України Про Державний земельний кадастр державний земельний кадастр - це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами; кадастрова карта (план) - графічне зображення, що містить відомості про об'єкти Державного земельного кадастру.

Статтею 2 вказаного нормативно-правового акту визначено, що Державний земельний кадастр ведеться з метою інформаційного забезпечення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб при: регулюванні земельних відносин; управлінні земельними ресурсами; організації раціонального використання та охорони земель; здійсненні землеустрою; проведенні оцінки землі; формуванні та веденні містобудівного кадастру, кадастрів інших природних ресурсів; справлянні плати за землю.

Згідно ст.3 Закону України Про Державний земельний кадастр державний земельний кадастр базується на таких основних принципах: обов'язковості внесення до Державного земельного кадастру відомостей про всі його об'єкти; єдності методології ведення Державного земельного кадастру; об'єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі; внесення відомостей до Державного земельного кадастру виключно на підставі та відповідно до цього Закону; відкритості та доступності відомостей Державного земельного кадастру, законності їх одержання, поширення і зберігання; безперервності внесення до Державного земельного кадастру відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру, що змінюються; документування всіх відомостей Державного земельного кадастру.

Відповідно до ст.13 Закону України Про Державний земельний кадастр до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про землі в межах території адміністративно-територіальних одиниць (Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, районів, міст, селищ, сіл, районів у містах): а) найменування адміністративно-територіальної одиниці; б) опис меж адміністративно-територіальної одиниці; в) площа земель в межах території адміністративно-територіальної одиниці; г) повне найменування суміжних адміністративно-територіальних одиниць; ґ) інформація про акти, на підставі яких встановлені та змінені межі адміністративно-територіальних одиниць; д) відомості про категорії земель у межах адміністративно-територіальної одиниці: назва, код (номер), межі категорії земель; опис меж; площа; інформація про документи, на підставі яких встановлено категорію земель; е) відомості про угіддя адміністративно-територіальної одиниці: назва, код (номер); контури угідь; площа; інформація про документи, на підставі яких визначено угіддя; інформація про якісні характеристики угідь; є) відомості про економічну та нормативну грошову оцінку земель в межах території адміністративно-територіальної одиниці; ж) відомості про бонітування ґрунтів адміністративно-територіальної одиниці. Обсяг інформації Державного земельного кадастру про якісні характеристики земельних угідь в межах території адміністративно-територіальної одиниці визначається Порядком ведення Державного земельного кадастру.

Відомості Державного земельного кадастру є офіційними (ч.1 ст.20 Закону України Про Державний земельний кадастр ).

Частинами 1, 2 ст.35 Закону України Про Державний земельний кадастр передбачено, що кадастрова карта (план) ведеться для актуалізованого відображення у часі об'єктів Державного земельного кадастру у межах кадастрового кварталу, кадастрової зони, у цілому в межах території адміністративно-територіальної одиниці (село, селище, місто, район, область, Автономна Республіка Крим). Кадастрова карта (план) ведеться в електронній (цифровій) формі.

У ч.1 ст.36 Закону України Про Державний земельний кадастр зазначено, що на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, оприлюднюються відомості Державного земельного кадастру про: а) межі адміністративно-територіальних одиниць; б) кадастрові номери земельних ділянок; в) межі земельних ділянок; г) цільове призначення земельних ділянок; ґ) розподіл земель між власниками і користувачами (форма власності, вид речового права); д) обмеження у використанні земель та земельних ділянок; е) зведені дані кількісного та якісного обліку земель; є) нормативну грошову оцінку земель та земельних ділянок; ж) земельні угіддя; з) частини земельної ділянки, на які поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; и) координати поворотних точок меж об'єктів кадастру; і) бонітування ґрунтів; ї) інші відомості про земельні ділянки, передбачені статтею 15 та частиною другою статті 30 цього Закону, крім відомостей про реєстраційний номер облікової картки платника податків, серію та номер паспорта громадянина України, місце проживання, дату народження фізичної особи, які є інформацією з обмеженим доступом та не підлягають відображенню у відкритому доступі.

Пунктом 163 Порядку ведення Державного земельного кадастру, який затверджено Постановою № 1051 від 17.10.2012р., передбачено, що користування відомостями Державного земельного кадастру може також здійснюватися шляхом: надання доступу до нього в режимі читання; отримання засвідчених копій документів Державного земельного кадастру та витягів з них; пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування відомостей, оприлюднених на офіційному веб-сайті Держгеокадастру; безпосереднього доступу та користування відомостями Державного земельного кадастру державними реєстраторами речових прав на нерухоме майно під час проведення державної реєстрації речових прав на земельні ділянки; інформаційної взаємодії між кадастрами та інформаційними системами; отримання органами державної влади, органами місцевого самоврядування інформації під час державної реєстрації відповідних земельних ділянок; отримання органами державної влади, органами місцевого самоврядування узагальнених відомостей про кількість та якість земель.

Наразі, зі змісту картографічних відомостей, які містяться у публічній кадастровій карті України та в матеріалах справи вбачається, що земельні ділянки з кадастровими номерами №8536400000:01:015:0182, №8536400000:01:015:0183, №8536400000:01:015:0181 та №536400000:01:015:0184 накладаються на земельну ділянку №8536400000:01:015:0036.

При цьому, заперечення відповідача 2 стосовно означених обставин суд вважає доказово необґрунтованими. З приводу означеного питання суд зазначає, що у судовому засіданні 20.10.2017р. сторонам було вказано про можливість призначення по справі судової експертизи, в тому числі, з метою поставлення на вирішення експерта питання щодо накладення земельних ділянок. Проте, у судовому засіданні 06.11.2017р. всіма учасниками, в тому числі, відповідачем 2, було заперечено проти призначення по справі судової експертизи та наголошено на відмові від оплати експертного дослідження.

Таким чином, заперечення відповідача 2 щодо накладення земельних ділянок з кадастровими номерами №8536400000:01:015:0182, №8536400000:01:015:0183, №8536400000:01:015:0181 та №536400000:01:015:0184 на земельну ділянку №8536400000:01:015:0036 судом до уваги не приймаються як безпідставні та такі, що позбавлені належного доказового обґрунтування.

Тобто, наведене вказує на те, що оскільки земельні ділянки на право власності відповідача 2, на які видано спірні державні акти, накладаються на земельну ділянку, орендарем якої є позивач, суд дійшов висновку, що у такому випадку має місце порушене право Товариства з обмеженою відповідальністю Проксима . При цьому, слід зауважити таке.

Частиною 1 ст.9 Закону України Про оренду землі орендар, який відповідно до закону може мати у власності орендовану земельну ділянку, має переважне право на придбання її у власність у разі продажу цієї земельної ділянки, за умови, що він сплачує ціну, за якою вона продається, а в разі продажу на аукціоні - якщо його пропозиція є рівною з пропозицією, яка є найбільшою із запропонованих учасниками аукціону.

Твердження відповідача 2 стосовно того, що посилання позивача на переважене право купівлі земельної ділянки в якості обґрунтування порушення прав Товариства з обмеженою відповідальністю Проксима є передчасними суд до уваги не приймає, з огляду на наступне.

28.03.2012р. Товариство з обмеженою відповідальністю Проксима звернулось до Севастопольської міської ради з заявою №2203/13 від 22.03.2012р. про намір викупу земельної ділянки площею 7,8203 га, розташованої за адресою: м.Севастополь, вул.Льотчиків, 12.

Листом №2711/12 від 27.11.2012р. заявник також просив третю особу 1 укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки з розстроченням платежу.

Зі змісту рішення №3273 від 22.05.2012р. Севастопольської міської ради Про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки площею 7,8203 га, розташованої за адресою: м.Севастополь, вул.Льотчиків, 12 наданого для будівництва та обслуговування житлового комплексу ТОВ Проксима вбачається, що третьою особою 1 клопотання позивача було розглянуто та з метою визначення суми авансу, що підлягає сплаті за об'єкт продажу, було призначено грошову оцінку земельної ділянки.

Тобто, наведене свідчить про те, що позивачем було реалізовано своє право купівлі земельної ділянки шляхом звернення до третьої особи з клопотанням про її викуп, яке було погоджено Севастопольською міською радою.

З вищевикладеного полягає, що реалізуючи право, що передбачено ст.9 Закону України Про оренду землі , позивач отримав право законного очікування отримання у власність земельної ділянки №8536400000:01:015:0036.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Отже, у зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні. Вказану правову позицію наведено у Інформаційному листі №01-06/1444/16 від 22.04.2016 р. Вищого господарського суду України Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, юрисдикцію та практику Європейського суду з прав людини .

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Виходячи із змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини Стретч проти Сполученого Королівства від 24.06.2003 майном у значенні статті 1 Першого протоколу до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

З цього приводу суд зазначає, що право очікування , є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

У даному випадку оспорюваними актами, на підставі яких до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено записи про право власності Приватної компанії Судекс Плейс Консалнсі Лімітед на земельні ділянки №8536400000:01:015:0182, №8536400000:01:015:0183, №8536400000:01:015:0181 та №536400000:01:015:0184, фактично порушується право законного очікування позивача на отримання у власність земельної ділянки з кадастровим номером №8536400000:01:015:0036

За висновками суду, у даному випадку право законного очікування Товариства з обмеженою відповідальністю Проксима на отримання у власність земельної ділянки з кадастровим номером №8536400000:01:015:0036, яка розташована у місті Севастополі, по вул.Льотчиків, 12, підлягає захисту у відповідності до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Посилання позивача на приписи ст.120 Земельного кодексу України суд до уваги не приймає з огляду на наступне.

За приписами ч.1,2 ст.120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Судом вказувалось, що обов'язок доказування, встановлений статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Проте, належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів розміщення об'єктів нерухомого майна, які належать позивачу, на земельних ділянках №8536400000:01:015:0182, №8536400000:01:015:0183, №8536400000:01:015:0181 та №536400000:01:015:0184 в місцях накладення на земельну ділянку №8536400000:01:015:0036, позивачем суду не представлено, належним чином обов'язок з доказування, що передбачений ст.33 вказаного нормативно-правового акту не виконано.

Представлені суду документи, зокрема, згідно витяг з експертної грошової оцінки земельної ділянки №8536400000:01:015:0036, Комплексний містобудівний висновок за проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю Проксима №2916/4-2 від 21.09.2007р. Управління міського будівництва і архітектури Севастопольської міської державної адміністрації, науковий висновок №10/912 від 23.10.2007р. відділу державної служби охорони культурної спадщини Управління культури і туризму Севастопольської міської державної адміністрації, висновок №252/МВ від 13.11.2006р. Севастопольського міського головного управління земельних ресурсів та інформаційну довідку №87530826 від 19.05.2017р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, суд оцінює критично, оскільки останні не є достеменним свідченням розміщення нерухомого майна позивача саме на земельних ділянках №8536400000:01:015:0182, №8536400000:01:015:0183, №8536400000:01:015:0181 та №536400000:01:015:0184 в місцях накладення на земельну ділянку №8536400000:01:015:0036.

При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ч.1 ст.32 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ст.36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Згідно зі ст.34 вказаного нормативно-правового акту господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи (п.2.5 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції ).

Однак, за висновками суду, наведені вище документи не є належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами наявності станом на момент видання оспорюваних актів майна заявника на земельних ділянках №8536400000:01:015:0182, №8536400000:01:015:0183, №8536400000:01:015:0181 та №536400000:01:015:0184 в місцях накладення на земельну ділянку №8536400000:01:015:0036.

У даному випадку суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

У судовому засіданні 20.10.2017р. сторонам запропоновано призначити по справі судову експертизу, в тому числі, з метою встановлення обставин знаходження майна позивача на земельних ділянках №8536400000:01:015:0182, №8536400000:01:015:0183, №8536400000:01:015:0181 та №536400000:01:015:0184 в місцях накладення на земельну ділянку №8536400000:01:015:0036. Проте, у судовому засіданні 06.11.2017р. всіма учасниками, в тому числі, позивачем було заперечено проти призначення по справі судової експертизи та наголошено на відмові від оплати експертного дослідження.

Отже, на теперішній позивачем не представлено суду належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів наявності у останнього нерухомого майна на спірних земельних ділянках, що вказує на безпідставність посилань останнього на приписи ст.120 Цивільного кодексу України, в якості обґрунтування порушення прав Товариства з обмеженою відповідальністю Проксима .

З приводу обраного заявником способу захисту своїх прав та законних інтересів суд зазначає наступне.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб'єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Одночасно з цим, з огляду на обраний позивачем спосіб захисту, господарський суд зазначає, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В свою чергу, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України .

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, яка викладена в постанові від 21.05.2012 р. у справі № 6-20цс11, оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

За висновками суду, обраний позивачем спосіб захисту у вигляді визнання недійсними державних актів у розумінні положень Конвенції є ефективним , оскільки такий спосіб забезпечує відновлення прав позивача.

Таким чином, виходячи з вищевикладеного у сукупності, з огляду на висновки суду щодо відсутності підстав вважати набуття відповідачем 2 права власності на земельні ділянки №8536400000:01:015:0182, №8536400000:01:015:0183, №8536400000:01:015:0181 та №536400000:01:015:0184 у порядку, визначеному земельним законодавством України, приймаючи до уваги обставини доведеності порушення внаслідок видання оспорюваних актів прав та законних інтересів позивача, суд дійшов висновку щодо наявності достатніх підстав визнання державних актів серії ЯК №788872 від 14.12.2010р., серії ЯК №788873 від 14.12.2010р., серії ЯК №788874 від 14.12.2010р., серії ЯК №773532 від 14.12..2010р. недійсними

Одночасно, відповідачем 2 протягом розгляду справи було заявлено про застосування строків позовної давності.

Проте, за висновками суду строк позовної давності за розглядуваними вимогами позивачем пропущено не було. При цьому, суд виходить з наступного.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з положеннями ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).

Європейським судом з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ). Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Аналогічну правову позицію підтримано Верховним Судом України у постанові від 16.11.2016р. по справі №6-2469цс16.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3 та 4 ст.267 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.2.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

За приписами п.2.2 зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України за змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічна позиція міститься також в постанові від 12.06.2007р. Верховного Суду України у справі №П-9/161-16/165.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).

Наразі, судом прийнято до уваги пояснення позивача про те, що про порушення своїх прав останній дізнався з інформаційних довідок №72571770 від 08.11.2016р., №72571080 від 08.11.2016р., №72535566 від 08.11.2016р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, в яких вказано про реєстрацію 26.04.2016р. за Приватною компанією Судекс Плейс Консалнсі Лімітед права власності на земельні ділянки: кадастровий номер 8536400000:01:015:0182 площею 2,4 га у місті Севастополі на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК №788872, виданого 14.12.2010р. Головним управлінням Держкомзему в місті Севастополі; кадастровий номер 8536400000:01:015:0183 площею 2,6 га у місті Севастополі на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК №788874, виданого 14.12.2010р. Головним управлінням Держкомзему в місті Севастополі; кадастровий номер 8536400000:01:015:0184 площею 2,1 га у місті Севастополі на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК №773532, виданого 14.12.2010р. Головним управлінням Держкомзему в місті Севастополі; кадастровий номер 8536400000:01:015:0181 площею 2,2 га у місті Севастополі на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 788873, виданого 14.12.2010р. Головним управлінням Держкомзему в місті Севастополі.

Одночасно, до суду з розглядуваним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю Проксима звернулось 21.02.2017р. (відтиск печатки на описі вкладення у цінний лист про направлення позовних матеріалів до Господарського суду міста Києва).

Наразі, судом прийнято до уваги позицію Верховного Суду України, яку наведену у постанові у справі №6-152цс14 від 29.10.2014р., стосовно того, що для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Суд звертає увагу на те, що доказів того, що позивач мав дійсну можливість дізнатись про наявність оспорюваних актів раніше державної реєстрації речових прав на підставі останніх, матеріали справи не містять.

Отже, за висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю Проксима звернулось до суду з розглядуваним позовом в межах трирічного строку позовної давності.

За таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Проксима про визнання недійсним та скасування державних актів, а саме в частині визнання недійними Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК №788872, виданого 14.12.2010р. Головним управлінням Держкомзему в місті Севастополі приватної компанії Судекс Плейс Консалтанс Лімітед та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 011088604720, кадастровий номер земельної ділянки 8536400000:01:015:0181; Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 788873, виданого 14.12.2010р. Головним управлінням Держкомзему в місті Севастополі приватної Компанії Судекс Плейс Консалтанс Лімітед та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 011088604721, кадастровий номер земельної ділянки 8536400000:01:015:0182; Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК №788874, виданого 14.12.2010р. Головним управлінням Держкомзему в місті Севастополі приватної компанії Судекс Плейс Консалтанс Лімітед та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 011088604722, кадастровий номер земельної ділянки 8536400000:01:015:0183; Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК №773532, виданого 14.12.2010р. Головним управлінням Держкомзему в місті Севастополі приватної компанії Судекс Плейс Консалтанс Лімітед та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 011088604723, кадастровий номер земельної ділянки 8536400000:01:015:0184.

Позов в частині скасування вказаних актів судом залишено без задоволення, оскільки акти, визнані недійсними у судовому порядку, є такими з моменту їх видання, що вказує на недоцільність та відсутність потреби у їх скасуванні.

Всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Судовий збір згідно з приписами ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідачів.

Керуючись, ст.ст. 32, 33, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Задовольнити позовні вимоги частково.

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК №788872, виданий 14.12.2010р. Головним управлінням Держкомзему в місті Севастополі приватної компанії Судекс Плейс Консалтанс Лімітед та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 011088604720, кадастровий номер земельної ділянки 8536400000:01:015:0181.

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК №788873, виданий 14.12.2010р. Головним управлінням Держкомзему в місті Севастополі приватної Компанії Судекс Плейс Консалтанс Лімітед та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 011088604721, кадастровий номер земельної ділянки 8536400000:01:015:0182.

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК №788874, виданий 14.12.2010р. Головним управлінням Держкомзему в місті Севастополі приватної компанії Судекс Плейс Консалтанс Лімітед та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 011088604722, кадастровий номер земельної ділянки 8536400000:01:015:0183.

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК №773532, виданий 14.12.2010р. Головним управлінням Держкомзему в місті Севастополі приватної компанії Судекс Плейс Консалтанс Лімітед та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 011088604723, кадастровий номер земельної ділянки 8536400000:01:015:0184.

2. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

3. Стягнути з Головного управління Держеокадастру у Херсонській області (73036, Херсонська обл., місто Херсон, вул.Університетська, будинок 136 А, ЄДРПОУ 39766281) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Проксима (49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул.Воскресенська, будинок 36-Г, ЄДРПОУ 32738038) судовий збір в сумі 3200 грн.

4. Стягнути з Приватної компанії Судекс Плейс Консалнсі Лімітед (1066, Кіпр, Нікосія, вул.Темістоклі Дерві, 48, центральна будівля, 3-й поверх, офіс 303, реєстраційний номер НЕ 217373) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Проксима (49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул.Воскресенська, будинок 36-Г, ЄДРПОУ 32738038) судовий збір в сумі 3200 грн.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

08.12.2017 р.

Суддя О.М. Спичак