Постанова

від 05.12.2017 по справі 916/1869/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" грудня 2017 р.Справа № 916/1869/17 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Бєляновського В.В.,

суддів: Величко Т.А., Жекова В.І.

при секретарі - Колбасовій О.Ф.

За участю представників:

Від позивача: ОСОБА_1

Від відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Долинське"

на рішення господарського суду Одеської області від 13 жовтня 2017 року

у справі № 916/1869/17

за позовом: Приватного підприємства "АГРОТЕХПРОДСЕРВІС-ІЗМАЇЛ

до відповідача: Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Долинське"

про стягнення

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року Приватне підприємство "АГРОТЕХПРОДСЕРВІС-ІЗМАЇЛ звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Долинське" (далі - СВК "Долинське") та з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог просило суд стягнути з відповідача 330 884,10 грн. основного боргу, що виник внаслідок не виконання відповідачем договору поставки № 3/2014 від 25.02.2014р. щодо оплати поставленого товару за видатковою накладною № РН0000004 від 25.02.2014р. у встановлений строк, а також 29 779,57 грн. 3% річних та 311 593,56 грн. втрат від інфляції за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Позовні вимоги обґрунтовувалися посиланнями на ст. ст. 526, 625, 629, 638 ЦК України та ст. ст. 173-175, 193 ГК України.

СВК "Долинське" не визнало позов посилаючись на відсутність у нього примірника договору поставки № 3/2014 від 25.02.2014р. та відсутність на першому та другому аркушах копії цього договору, поданому позивачем до матеріалів справи, підпису та відбитку печатки відповідача. Також відповідач заявив про застосування строку позовної давності до пред'явлених позивачем вимог.

Рішенням господарського суду Одеської області від 13 жовтня 2017 року (суддя - Никифорчук М.І.) позов задоволено повністю з мотивів обґрунтованості позовних вимог. Стягнуто з СВК "Долинське" на користь ПП "АГРОТЕХПРОДСЕРВІС-ІЗМАЇЛ" основний борг у розмірі 330884 грн. 10 коп., 3% річних у сумі 29 779 грн. 57 коп., інфляційні у сумі 311 593 грн. 56 коп. та судовий збір у сумі 10 083 грн. 86 коп.

Судове рішення мотивовано приписами ст. ст. 509, 525, 526, 530, 549, 625, 629, 692, 712 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 175, 193, 199, 217, 229, 230, 231 ГК України, ст. ст. 32, 33, 34 ГПК України, в порушення яких відповідач не надав суду належних доказів виконання своїх зобов'язань за укладеним договором поставки № 3/2014 від 25.02.2014р. щодо оплати отриманого товару у встановлений строк, отже, наявний борг, а також втрати від інфляції та проценти річних за прострочення виконання грошового зобов'язання підлягають стягненню на користь позивача.

В апеляційній скарзі СВК "Долинське" просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга з урахуванням її змісту обґрунтована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю викладених у рішенні висновків місцевого суду обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права. Скарга мотивована посиланнями на ті ж самі обставини, що викладені у відзиві на позовну заяву.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 25.02.2014 року між ПП "АГРОТЕХПРОДСЕРВІС-ІЗМАЇЛ" (постачальник) та СВК "Долинське" (покупець) було укладено договір поставки №3/2014, згідно з п. 1.1. якого в порядку та на умовах визначених цим договором постачальник зобов'язався передати покупцеві у власність, а покупець - прийняти й оплатити товар: дизельне пальне.

Умовами п.п. 1.4 та 1.6 договору визначено, що загальна кількість товару - 36,039 тон, загальна ціна товару за цим договором складає 330 884,10 грн.

За умовами п. 2.2.1 даного договору покупець зобов'язався оплатити товар до 01.08.2014р.

Умовами п.п. 2.2.3, 2.2.4 та 2.2.5 договору передбачено, що покупець зобов'язується вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та приймання товару; приймання товару (за кількістю і якістю) здійснюється в порядку та на умовах, визначених цим договором, та у відповідності до чинного в Україні законодавства; у разі виявлення відхилень від вимог цього договору щодо кількості та/або якості товару покупець зобов'язаний невідкладно повідомити про це постачальника.

Пунктом 7.1 договору сторони встановили, що усі правовідносини, що виникають з цього договору або пов'язані з ним, у тому числі пов'язані із дійсністю, укладенням, виконанням, зміною та припиненням цього договору, тлумаченням його умов, визначенням наслідків недійсності або порушення договору регулюються цим договором та відповідними нормами чинного в Україні законодавства, а також застосованими до таких правовідносин звичаями ділового обороту на підставі принципів добросовісності, розумності та справедливості.

На виконання своїх зобов'язань за укладеним договором позивач передав, а відповідач прийняв товар - дизельне паливо у кількості 36,039 тон, на загальну суму 330 884,10 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН0000004 від 25.02.2014р. та не заперечується відповідачем, на оплату якого позивач виставив відповідачеві рахунок - фактуру № СФ0000004 від 25.02.2014р. на суму 330 884,10 грн., в якому міститься посилання на договір №3/2014 від 25.02.2014р.

Наявна у справі вищевказана видаткова накладна є належним доказом підтвердження достовірності факту передачі позивачем та отримання відповідачем визначеного товару на загальну суму 330 884,10 грн.

Отже, за встановленими судом на підставі вищезгаданих документів обставинами справи загальна вартість поставленого позивачем відповідачу товару за вищезгаданим договором поставки складає 330 884,10 грн.

Таким чином, відповідно до умов п. 2.2.1 договору поставки остаточний розрахунок з позивачем за отриманий згідно з вищевказаною накладною товар відповідач повинен був здійснити не пізніше 01.08.2014 року.

Проте, оплата отриманого товару у встановлений строк відповідачем проведена не була, у зв'язку з чим в нього утворилася прострочена заборгованість перед позивачем в сумі 330 884,10 грн., що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду з даним позовом за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За змістом ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами ч. 1 ст. 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Колегія суддів зазначає, що згідно ст. 629 ЦК України, ст. 193 ГК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Дії сторін (передача продавцем товару покупцю за видатковою накладною, прийняття товару покупцем) відповідають змісту правовідносин за договором поставки.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За вимогами ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом установлено, що вищевказаний договір поставки містить умову про строк оплати товару, відповідно до якої покупець зобов'язався оплатити товар до 01 серпня 2014 року (п. 2.2.1).

За змістом ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу, кількість та якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу; продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. У разі, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання; якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві (стаття 666 цього Кодексу).

Перевірка додержання продавцем умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару та інших умов здійснюється у випадках та у порядку, встановлених договором або актами цивільного законодавства (стаття 687 ЦК України).

Разом з тим, матеріали справи не містять будь-яких доказів, що сторони обумовили у договорі інший порядок та строк передачі документів, які стосуються товару, ніж передача одночасно відповідно до договору або актів цивільного законодавства; також відповідач не надав доказів належної фіксації відсутності таких документів під час прийому-передачі товару, встановлення розумного строку для передачі цих документів; також у справі відсутні будь-які претензії або вимоги покупця до постачальника щодо неналежного виконання останнім взятих на себе договірних зобов'язань.

Відповідно до статей 33, 34 ГПК України сторони зобов'язані довести обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, належними та допустимими доказами.

Письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ст. 36 ГПК України).

Колегія суддів не бере до уваги викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача в обґрунтування своїх заперечень стосовно не укладання з позивачем договору поставки з такими умовами, що зазначені у договорі № 3/2014 від 25.02.2014р., а поставка товару за видатковою накладною № РН0000004 від 25.02.2014р. на суму 330 884,10 грн. не могла бути здійснена на умовах, які зазначені у даному договорі, з огляду на таке.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; відповідно до частин 1, 2 статті 9 зазначеного вище Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

За змістом п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машино зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. При застосуванні засобів обчислювальної та іншої оргтехніки реквізити можуть бути зафіксовані у вигляді коду. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Разом із тим, за приписами ч. 1 ст. 35 ГПК України обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Як встановлено судом, обставини справи щодо одержання відповідачем товару згідно з наявним у справі документом первинного бухгалтерського обліку (видаткова накладна № РН0000004 від 25.02.2014р.) у відповідній кількості та вартості відповідачем не заперечуються. В апеляційній скарзі відповідачем не наведено обставин справи, з яких у суду повинні були виникнути сумніви щодо достовірності визнаних обставин та добровільності їх визнання на час вчинення тієї чи іншої дії, а доводи апеляційної скарги в цій частині є надуманими та непереконливими.

Колегія суддів звертає увагу на те, що обов'язок щодо здійснення оплати отриманого товару відповідно до положень договорів поставки та ст. ст. 712, 692 ЦК України виникає у відповідача, як покупця, не з моменту отримання рахунку на оплату, а після прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, даний факт підтверджується первинним бухгалтерським документом, яким в цих правовідносинах є видаткова накладна, відповідно до положень ст.ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» .

Наявна в матеріалах справи видаткова накладна, підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена їх печатками, яка містить посилання на укладений договір поставки № 3/2014 від 25.02.2014р., а саме: № РН0000004 від 25.02.2014р., відповідає вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , підтверджує факт передачі позивачем та отримання відповідачем визначеного товару, тому на підставі такої накладної проводяться розрахунки між сторонами.

Рахунок на оплату товару є документом, який передбачає виставлення визначених сум до оплати покупцем за товари, які поставляються (фактично поставлені) або послуги, що надаються (фактично надані) та банківські реквізити, на які проводиться оплата. Рахунок на оплату товару не фіксує факт надання та отримання товарів, виконаних робіт або наданих послуг, оскільки не є первинним документом в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України".

Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 29.09.2009р. у справі № 37/405, яка в силу ст. 111-28 ГПК України є обов'язковою у правозастосовній практиці для всіх судів України, рахунок на оплату товару є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку на оплату товару не є відкладальною умовою у розумінні ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 цього Кодексу, а тому наявність або відсутність рахунку на оплату товару не звільняє відповідача від обов'язку оплатити отриманий товар.

У постанові Верховного Суду України від 29 квітня 2015 року у справі № 903/679/14 (№ 3-77гс15) викладено висновок про те, що з огляду на положення ст. 692 Цивільного кодексу України та Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні відсутність довіреності за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію.

Окрім цього, колегія суддів зазначає про те, що навіть якщо видаткова накладна підписана представником покупця без зазначення його прізвища, посади, номера довіреності, її слід вважати повноцінним первинним документом у разі наявності відтиску штампу або печатки підприємства - отримувача товару на видатковій накладній за умови, що відсутні документи, які свідчать про їхню втрату, підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі підприємства. Суб'єкт господарської діяльності несе повну відповідальність за законність використання його печатки, у тому числі за засвідчення видаткових накладних. Адже контроль за виготовленням, зберіганням та використанням печаток і штампів підприємства покладено на канцелярії організацій та відповідальних за діловодство. Керівник підприємства призначає осіб, які персонально відповідають за їхній облік і зберігання (п.п. 64, 65 Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію, затвердженої постановою КМУ від 27.11.98р. № 1893, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).

Разом з тим, наявна у справі вищевказана видаткова накладна підписана уповноваженим представником покупця та скріплена печаткою Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Долинське" і належних доказів, які б свідчили про те, що відповідач звертався до правоохоронних органів з заявою про втрату, підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі підприємства печатки Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Долинське", відповідачем до суду не подано і таких доказів в матеріалах справи не міститься.

Апеляційним судом не приймаються до уваги викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача про те, що оскільки два з трьох аркушів поданої позивачем до матеріалів справи копії договору поставки не містять підписів та печаток відповідача, то з огляду на відсутність доказів погодження з боку відповідача умов, викладених на цих аркушах, не можуть бути визнані у якості договірних умов, які можуть бути застосовані до відносин сторін за спірною поставкою, оскільки такі доводи є наслідком помилкового, довільного тлумачення відповідачем на свою користь змісту норми ч. 1 ст. 181 ГК України, якою врегульовано загальний порядок укладання господарських договорів та визначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (в редакції чинній на момент укладення договору поставки).

Колегія суддів зазначає, що у господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами.

Як вбачається з належним чином засвідченої відповідно до ст. 36 ГПК України копії договору поставки № 3/2014 від 25.02.2014р., що міститься в справі, цей договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками, отже відповідає приписам ст. 181 ГК України. Вказана стаття цього Кодексу не містить застережень про те, що кожний аркуш укладеного господарського договору повинен бути обов'язково підписаний сторонами та скріплений їх печатками.

Окрім того, статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Укладений між ПП "АГРОТЕХПРОДСЕРВІС-ІЗМАЇЛ, як постачальником, та СВК "Долинське", як покупцем, договір поставки № 3/2014 від 25.02.2014р., або окремі його частини, неналежне виконання зобов'язань за яким з боку відповідача є предметом спору у справі, ніким не оспорювалися та недійсними в судовому порядку не визнавалися, а тому цей договір в силу ст. 629 ЦК України та ст. 193 ГК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Допущені сторонами при укладенні цього договору технічні помилки стосовно зазначення номеру договору, загальної ціни товару за цим договором прописом та строку закінчення, в цілому не впливають правильне тлумачення змісту даного договору та його дійсність, укладеність і виконання відповідно до ст. ст. 213 та 638 ЦК України.

Колегією суддів відхиляється як неспроможне твердження скаржника про здійснення ним оплати у повному обсязі отриманого від позивача за договором № 3/2014 від 25.02.2014р. товару, з посиланням на платіжні доручення від 23 липня 2014р. та від 24 липня 2014р., оскільки в цих платіжних дорученнях в графі Призначення платежу зазначено зовсім інші рахунки - фактури, а саме № СФ0000044 від 02.07.2014р. та № СФ0000045 від 03.07.2014р., що свідчить про оплату за ними зовсім інших поставок товару, ніж та, що була здійснена позивачем на виконання вищезгаданого договору за видатковою накладною № РН0000004 від 25.02.2014р. і на оплату якої виставлено рахунок № СФ0000004 від 25.02.2014р. та в яких містяться посилання на договір № 3/2014 від 25.02.2014р.

Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач не спростувавши факту отримання від позивача товару у визначених кількості та вартості, не надав суду належних доказів проведення остаточного розрахунку, у зв'язку з чим прострочений борг відповідача перед позивачем в сумі 330884,10 грн. обґрунтовано визнано судом першої інстанції таким, що підлягає стягненню.

За прострочення виконання грошового зобов'язання позивач на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахував відповідачеві 311 593,56 грн. втрат від інфляції та 29 779,57 грн. 3% річних.

Невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання.

Згідно з ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, оскільки факт порушення встановленого умовами договору поставки строку виконання грошового зобов'язання з боку відповідача є встановленим, і останнім не спростовано, то, відповідно, і вимога позивача про стягнення з відповідача втрат від інфляції та 3% річних є обґрунтованою.

За результатами перевірки обчислених позивачем розрахунків втрат від інфляції та процентів річних судом апеляційної інстанції встановлено, що вони відповідають умовам укладеного сторонами договору поставки та чинному законодавству і відповідачем не спростовані як в цілому, так і за їх складовими, доводи відповідача не містять власного контррозрахунку, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та правильно були задоволені місцевим судом у заявлених до стягнення сумах, а саме 311 593,56 грн. втрат від інфляції та 29 779,57 грн. - 3% річних.

З огляду на наведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.

Стосовно посилань скаржника на те, що суд першої інстанції помилково відхилив його заяву про застосування позовної давності до пред'явлених вимог, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За загальним правилом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Судом установлено, що відповідно до умов п. 2.2.1 договору поставки відповідач повинен був здійснити оплату отриманого товару не пізніше 01.08.2014р., отже з 02.08.2014 року позивач міг довідатися про порушення свого права, тобто перебіг строку позовної давності починається саме з цієї дати. При цьому, ані видатковою накладною, ані рахунком - фактурою не може змінюватись така істотна умова договору як строк оплати поставленого товару. Позивач звернувся до господарського суду з даним позовом 01.08.2017 року, що підтверджується відповідною відміткою у накладній кур'єрської служби доставки, отже в межах загального строку позовної давності.

Інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене та вимоги чинного законодавства в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення місцевого суду.

З огляду на приписи ст. 49 ГПК України, судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 ГПК України, Одеський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Одеської області від 13 жовтня 2017 року у справі № 916/1869/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Долинське" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Величко Т.А.

ОСОБА_3