Постанова

від 23.04.2018 по справі 916/1869/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 916/1869/17

розглянув касаційну скаргу сільськогосподарського виробничого кооперативу "Долинське"

на рішення господарського суду Одеської області від 13.10.2017

(головуючий суддя - Никифорчук М.І.)

та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.12.2017 (головуючий суддя - Бєляновський В.В., судді: Величко Т.А. і Жеков В.І.)

у справі № 916/1869/17

за позовом приватного підприємства "Агротехпродсервіс-Ізмаїл"

до сільськогосподарського виробничого кооперативу "Долинське"

про стягнення 672 257,23 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) про стягнення з сільськогосподарського виробничого кооперативу "Долинське" (далі - Відповідач) заборгованості за договором поставки від 25.02.2014 № 3/2014 (далі - Договір поставки) в сумі 672 257,23 грн., з яких: 330 884,10 грн. - основного боргу, 29 779,57 грн. - 3% річних, 311 593,56 грн. - "інфляційних втрат".

Позовна заява мотивована неналежним виконанням відповідачами своїх договірних зобов'язань, що призвело до виникнення заборгованості.

Рішенням господарського суду Одеської області від 13.10.2017, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 05.12.2017 позов задоволено повністю.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано приписами статей 509, 525, 526, 530, 549, 625, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 173, 174, 175, 193, 199, 217, 229, 230, 231 Господарського кодексу України, на порушення яких Відповідач не надав суду належних доказів виконання своїх зобов'язань за Договором поставки щодо оплати отриманого товару у встановлений строк, отже, наявний борг, а також втрати від інфляції та проценти річних за прострочення виконання грошового зобов'язання підлягають стягненню на користь позивача.

У касаційній скарзі до суду касаційної інстанції Відповідач просить скасувати рішення та постанову попередніх судових інстанцій і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. Скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу приватне підприємство "Агротехпродсервіс-Ізмаїл" (далі - Позивач) зазначає, що рішення суду першої та апеляційної інстанції ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням всіх обставин справи, оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Розгляд касаційної скарги Відповідача здійснено судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи, у відповідності до частини четвертої статті 301 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, зокрема, таке.

Позивачем (постачальник) та Відповідачем (покупець) укладено Договір поставки за умовами якого:

- у порядку та на умовах визначених цим договором постачальник зобов'язався передати покупцеві у власність, а покупець прийняти й оплатити товар: дизельне пальне (пункт 1.1);

- загальна кількість товару 36,039 тонн, загальна ціна товару - 330 884,10 грн. (пункти 1.4 та 1.6);

- покупець зобов'язався оплатити товар до 01.08.2014 (пункт 2.2.1).

На виконання умов Договору поставки Позивач передав, а Відповідач прийняв товар - дизельне паливо у кількості 36,039 тонни на загальну суму 330 884,10 грн., що підтверджується видатковою накладною від 25.02.2014 № РН0000004, на оплату якого Позивач виставив Відповідачу рахунок - фактуру від 25.02.2014 № СФ0000004 на суму 330 884,10 грн., в якому міститься посилання на Договір поставки.

Проте Відповідач не виконав належним чином умов даного Договору поставки в частині оплати вартості поставленого товару, у зв'язку з чим у нього утворилася прострочена заборгованість перед Позивачем у сумі 330 884,10 грн.

Договір поставки підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками, отже, відповідає приписам статті 181 Господарського кодексу України. Даний договір або окремі його частини, неналежне виконання зобов'язань за яким з боку Відповідача є предметом спору у справі, ніким не оспорювалися та недійсними в судовому порядку не визнавалися, а тому цей договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За прострочення виконання грошового зобов'язання Позивач на підставі частини другої статті 625 ЦК України нарахував Відповідачу 311 593,56 грн. "інфляційних втрат" та 29 779,57 грн. 3% річних.

Перевіривши здійснений Позивачем розрахунок, суди встановили, що розрахунок "інфляційних втрат" та 3% річних є вірним та відповідні позовні вимоги підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

Судами встановлено, що відповідно до умов пункту 2.2.1 Договору поставки Відповідач повинен був здійснити оплату отриманого товару не пізніше 01.08.2014, отже з 02.08.2014 Позивач міг довідатися про порушення свого права, тобто перебіг позовної давності починається саме з цієї дати. При цьому ані видатковою накладною, ані рахунком фактурою не може змінюватися така істотна умова договору, як строк оплати поставленого товару. Позивач звернувся до господарського суду з даним позовом 01.08.2017, отже, в межах загальної позовної давності.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до приписів ЦК України:

- зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (статті 525, 526);

- договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629);

- за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 712);

- покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692);

- покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (частина друга статті 692);

- боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625).

З огляду на відповідні законодавчі приписи та з урахуванням встановлених обставин справи суди попередніх інстанції, встановивши, що: Відповідачем належним чином не виконано зобов'язання з оплати поставленого товару на суму 330 884,10 грн.; видаткова накладна від 25.02.2014 № РН0000004, підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена їх печатками, яка містить посилання на укладений Договір поставки, відповідає вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та підтверджує факт передачі Позивачем та отримання Відповідачем визначеного товару; рахунок на оплату товару є документом, який передбачає виставлення визначених сум до оплати покупцем за товари, які поставляються (фактично поставлені) або послуги, що надаються (фактично надані) та банківські реквізити, на які проводиться оплата, рахунок на оплату товару не фіксує факт надання та отримання товарів, виконаних робіт або наданих послуг, оскільки не є первинним документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України"; неспростування Відповідачем отримання від Позивача товару у визначених кількості та вартості, неподання Відповідачем належних доказів проведення розрахунку; здійснений Позивачем розрахунок, інфляційних втрат та 3% річних є арифметично вірним, - дійшли висновку про задоволення позову.

Аргументи касаційної скарги належним чином спростовуються висновками судів попередніх інстанції з посиланням на відповідні обставини справи, а ті з аргументів, що стосуються з'ясування фактичних обставин, вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, не можуть бути прийняті, оскільки суд касаційної інстанції згідно з частиною другою статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Посилання скаржника на те, що у липні 2014 року ним було здійснено оплату отриманого від Позивача за Договором поставки товару навіть у більшому розмірі, ніж вартість поставленого товару, що підтверджується платіжними доручення від 23.07.2014 та від 24.07.2014, вже належним чином спростовано судом апеляційної інстанції. Як зазначено судом апеляційної інстанції, у цих платіжних дорученнях в графі "Призначення платежу" зазначено зовсім інші рахунки - фактури, а саме від 02.07.2014 № СФ0000044 та від 03.07.2014 № СФ0000045, що свідчить про оплату за ними зовсім інших поставок товару, ніж та, що була здійснена Позивачем на виконання Договору поставки за видатковою накладною від 25.02.2014 № РН0000004 і на оплату якої виставлено рахунок від 25.02.2014 № СФ0000004.

Доводи, викладені Позивачем у відзиві на касаційну скаргу, ґрунтуються на обставинах, встановлених у розгляді справи судами попередніх інстанцій, та відповідають нормам матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення та постанови попередніх судових інстанцій - без змін як таких, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, які застосовані судами з урахуванням встановлених ним фактичних обставин справи і наявних у ній доказів.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, на скаржника покладаються витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу сільськогосподарського виробничого кооперативу "Долинське" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Одеської області від 13.10.2017 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.12.2017 у справі № 916/1869/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов