Постанова

від 05.12.2017 по справі 910/24022/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2017 року Справа № 910/24022/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді:Алєєва І.В. (доповідач), Корсак В.А., Поляк О.І. за участю представників: від позивача:не з'явився від відповідача:Кічак Ю.В. - дов. №1/06-1-1405 від 27.09.17р. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавного агентства з питань електронного урядування України на постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2017р. у справі господарського суду№910/24022/16 міста Києва за позовомНаціонального технічного університету України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського" до Державного агентства з питань електронного урядування України простягнення 96 098,48грн. В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду міста Києва від 29.05.2017р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2017р. у справі №910/24022/16 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Державного агентства з питань електронного урядування України на користь Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського" 96098,48грн. боргу. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відповідач, Державне агентство з питань електронного урядування України, з прийнятими судовими актами попередніх інстанцій не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на неправильне застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 30.10.2017р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 09.11.2017р. №08.03-04/5533 у зв'язку з відпусткою судді Рогач Л.І., призначено повторний автоматичний розподіл судової справи №910/24022/16, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Алєєва І.В. (доповідач), судді - Дроботова Т.Б., Мачульський Г.М.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 10.11.2017р. №08.03-04/5585 у зв'язку з відпустками суддів Дроботової Т.Б. та Мачульського Г.М., призначено повторний автоматичний розподіл судової справи №910/24022/16, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Алєєва І.В. (доповідач), судді - Кравчук Г.А., Поляк О.І.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 01.12.2017р. №08.03-04/6593 у зв'язку з відпусткою судді Кравчука Г.А, призначено повторний автоматичний розподіл судової справи №910/24022/16, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Алєєва І.В. (доповідач), судді - Корсак В.А., Поляк О.І.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши викладені в касаційній скарзі доводи з цього приводу, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Державного агентства з питань електронного урядування України.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 20.12.2011р. між Фондом державного майна України (орендодавець) та Державним агентством з питань науки, інновацій та інформатизації України, правонаступником якого є Державне агентство з питань електронного урядування України (орендар) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №255 від 04.06.2014р. "Про деякі питання діяльності центральних органів виконавчої влади", був укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №494 (далі договір оренди), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 832,0 кв.м., що належать до сфери управління Міністерства освіти і науки України та обліковуються на балансі Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут", правонаступником якого є Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського" (далі НТУУ "КПІ ім. І. Сікорського") (балансоутримувач), а саме - нежитлові приміщення №№1, 2, 3 цокольного поверху будівлі гуртожитку №15, загальною площею 86,0 кв.м. розміщені за адресою: м. Київ, вул. Металістів, 5; нежитлові приміщення №№1, 3, 4, 5 цокольного поверху, коридори; приміщення №№6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22 четвертого поверху, коридор, туалетні кімнати та сходи з цокольного поверху по четвертий поверх навчального корпусу №31, загальною площею 746,0 кв.м., розташовані за адресою: м. Київ, вул. Металістів, 7а.

Пунктом 1.2 договору оренди передбачено, що майно передається в оренду з метою розміщення Українського науково-технологічного центру.

Згідно з п. 2.1 договору оренди орендар вступає у строкове платне користування майном у строк, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна.

Відповідно до п. 3.5 договору орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 50% до 50% щорічно не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітнім періодом, відповідно до пропорцій розподілу, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Відповідно до п. 5.10 договору оренди орендар зобов'язаний протягом 15 робочих днів після підписання цього договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю.

Пунктом 10.1 договору оренди передбачено, що договір оренди укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 20.12.2011р. по 19.11.2014р. включно.

Також, судами встановлено, що 03.07.2014р. між Національним технічним університетом України "Київський політехнічний інститут", правонаступником якого є НТУУ "КПІ ім. І. Сікорського" (балансоутримувач), та Державним агентством з питань науки, інновацій та інформатизації України, правонаступником якого є Державне агентство з питань електронного урядування України (орендар), укладений договір №238/494 про відшкодування витрат балансоутримувачу на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю (далі договір на відшкодування витрат), відповідно до якого орендар сплачує витрати балансоутримувачу на утримання орендованого нерухомого майна та відшкодовує надані комунальні послуги орендарю за користування приміщенням загальною площею 832,0 кв.м., що знаходиться на балансі Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут", правонаступником якого є НТУУ "КПІ ім. І. Сікорського", яке передане орендарю на підставі договору оренди №494 від 20.12.2011р.

Відповідно до п. 1.4 договору на відшкодування витрат балансоутримувач забезпечує виконання робіт, пов'язаних з обслуговуванням та утриманням майна та прилеглої прибудинкової території, а орендар бере участь у витратах балансоутримувача на виконання вказаних робіт, якщо інше випливає з характеру наданих балансоутримувачем за цим договором.

Згідно з п. 2.1 договору на відшкодування витрат орендар сплачує балансоутримувачу комунальні послуги та плату за користування земельною ділянкою за тарифами, які у встановленому законодавством порядку відшкодовують повну вартість їх надання. Сума витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю складає 194300,00грн. за період з 01.01.2014р. по 31.12.2014р. Оплата на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендаря здійснюється орендарем відповідно до акта наданих послуг.

Пунктом 4.1.3 договору на відшкодування витрат передбачено, що орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі вносити плату на рахунок балансоутримувача за комунальні послуги, експлуатаційні витрати та відшкодування податку на землю.

Відповідно до п. 8.1 договору на відшкодування витрат цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами, скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2014р.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20.12.2011р. Фонд державного майна України та Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут", правонаступником якого є НТУУ "КПІ ім. І. Сікорського", передали, а Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України, правонаступником якого є Державне агентство з питань електронного урядування України, прийняло в користування об'єкт оренди загальною площею 832,0 кв.м. згідно акта прийому-передачі державного нерухомого майна від 20.12.2011р. №494.

Відтак, за договором оренди №494 від 20.12.2011р. у відповідача виник обов'язок сплачувати орендні платежі, а за договором про відшкодування витрат №238/494 від 03.07.2014р. - компенсувати витрати на утримання орендованого нерухомого майна, суми податку на землю та надання комунальних послуг.

Разом із цим, під час розгляду даної справи до суду першої інстанції відповідачем подано договір №238/494-14 від 15.07.2014р. про відшкодування витрат балансоутримувачу на утримання орендованого нерухомого майна і надання комунальних послуг орендарю, укладений між Національним технічним університетом України "Київський політехнічний інститут" та Державним агентством з питань науки, інновацій та інформатизації України.

Зі змісту договору №238/494 від 03.07.2014р. та договору №238/494-14 від 15.07.2014р. судами встановлено, що їх дати та номери є різними, суми та строки їх дії суттєво відрізняються (п. 2.1 договорів).

Відтак, суди дійшли висновку, що відповідачем подано суду інший договір, укладений між сторонами спору, позивач на вказаний договір у своїй позовній заяві не посилається як на доказ, а тому поданий відповідачем договір №238/494-14 від 15.07.2014р. не є підставою позову у даній справі.

При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено, що поданий позивачем договір №238/494 від 03.07.2014 вважається правомірним в силу ст. 204 ЦК України, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідачем не подано судам доказів в порядку ст.ст. 33, 34 ГПК України, які б свідчили про недійсність договору №238/494 від 03.07.2014р.

Договір оренди №494 від 20.12.2011р. припинив свою дію 19.11.2014р., а договір на відшкодування витрат №238/494 від 03.07.2014р. припинив свою дію 31.12.2014р.

Згідно з актом приймання-передачі (повернення) від 13.08.2015р. відповідач повернув, а Фонд державного майна України та НТУУ "КПІ ім. І. Сікорського" прийняли з оренди нерухоме майно. Тобто, відповідач користувався орендованим майном у період з 20.12.2011р. по 13.08.2015р.

Пунктом 10.9 договору оренди передбачено, що майно вважається повернутим Орендодавцю та Балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання.

Відповідно до п. 2.3 договору на відшкодування витрат у випадку закінчення (дострокового припинення) дії цього договору орендар сплачує належні до сплати платежі, визначені у п. 2.1 договору, виходячи із строку фактичного користування майном до дня підписання акта прийому-передачі приміщення з орендного користування.

Згідно з ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Пунктом 18 Порядку обліку та оплати послуг, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630, передбачено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 796 ЦК України одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму.

Згідно з ст. 14 Податкового кодексу України передбачено обов'язок власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, сплачувати земельний податок.

Пунктом 2.2 договору на відшкодування витрат передбачено, що розмір комунальних витрат, експлуатаційних платежів та відшкодування податку на землю може змінюватись в разі зміни методики їх розрахунку, змін централізованих цін і тарифів розміру земельного податку та в інших випадках, передбачених чинним законодавством України.

Враховуючи наведені норми чинного законодавства України та те, що відповідач користувався державним майном (орендованим приміщенням) фактично поза межами дії договору з січня 2015 року по липень 2015 року, то суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що у відповідача виник обов'язок з відшкодування витрат за комунальні послуги та витрат на утримання нерухомого майна.

Однак, починаючи з січня 2015 року по липень 2015 року Державне агентство з питань електронного урядування України перестало сплачувати передбачені договором платежі, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість з відшкодування витрат за комунальні послуги та витрат на утримання нерухомого майна у загальній сумі 96098,48грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи письмовими доказами, а саме: розшифровками рахунків на водопостачання та водовідведення, розрахунками спожитого опалення та розрахунками спожитої відповідачем електричної енергії згідно з приладами обліку за період січень-липень 2015.

Доказів на підтвердження здійснення розрахунку з позивачем за комунальні послуги та за утримання нерухомого майна в сумі 96098,48грн. відповідачем не надано, а тому суди дійшли висновку щодо задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 96098,48грн. боргу.

Щодо доводів заявника касаційної скарги про те, що спір у даній справі підлягає вирішенню за правилами КАС України, а не ГПК України, у зв'язку з чим відповідач просив припинити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, то такі доводи були предметом розгляду судів попередніх інстанцій. Відповідно до приписів ст. 12 ГПК України та рекомендацій, викладених в постанові Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 24.10.2011р. "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" господарському суду підвідомчий спір за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (п.п. 3.1, 3.2).

Отже, саме господарським судом вирішуються усі спори між суб'єктами господарської діяльності, пов'язані з укладенням, зміною, виконанням і розірванням господарських договорів між суб'єктами господарювання і органами державної влади і органами місцевого самоврядування.

При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач у справі виступає як суб'єкт господарювання, а не як суб'єкт владних повноважень, а характер спірних правовідносин свідчить, що між сторонами виникли господарські правовідносини щодо утримання орендованого відповідачем нерухомого майна, а саме з оплати наданих комунальних послуг та відшкодування витрат за договором.

Договір №238/494 від 03.07.2014р. про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг є саме господарським договором, а не адміністративним, хоч його стороною є центральний орган виконавчої влади. Тобто, вказаний договір не має ознак адміністративного, де зміст правочину складають права та обов'язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень, а відносини носять характер підпорядкованості чи підконтрольності.

Щодо посилань касатора на те, що обов'язок зі сплати боргу повинен бути покладений на Міністерство освіти і науки України, як на головного розпорядника бюджетних коштів, який здійснює фінансування бюджетної програми "Виконання зобов'язань України у сфері міжнародного науково-технічного співробітництва", то такі посилання були обґрунтовано відхилені судами, оскільки майно в оренді перебувало саме у відповідача на підставі укладеного господарського договору.

Також, судами попередніх інстанцій було предметом розгляду і визнано безпідставними посилання касатора на те, що договір на відшкодування витрат не фінансувався з державного бюджету, а тому відповідач не повинен оплачувати такий договір, оскільки відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для звільнення боржника від відповідальності за невиконання обов'язку сплатити вартість наданих послуг та компенсувати позивачу витрати на утримання майна, тобто це не є підставою для невиконання своїх господарських зобов'язань. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України №11/446 від 15.05.2012р. та рішенні Європейського Суду з прав людини у справах "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 08.10.2005р. (заява №70297/01).

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів попередніх інстанцій такими, що відповідають наданим доказам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального та процесуального права, оскільки суди в порядку ст.ст.4 3 , 4 7 , 33, 34, 35, 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили та належним чином оцінили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін.

В силу приписів ст.111 7 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази .

Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи господарськими судами та під час здійснення провадження.

Щодо викладених в касаційній скарзі доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судами попередніх інстанцій, і колегія суддів касаційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваних рішеннях мотивами відхилення доводів скаржника, у зв'язку з чим підстави для скасування рішення господарського суду міста Києва від 29.05.2017р. та постанови Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2017р. у справі №910/24022/16 відсутні.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2017р. у справі №910/24022/16 залишити без змін, а касаційну скаргу Державного агентства з питань електронного урядування України - без задоволення.

Головуючий суддя (доповідач) І.В. Алєєва Суддя В.А. Корсак Суддя О.І. Поляк