Ухвала

від 26.01.2018 по справі 910/24022/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

26.01.2018Справа № 910/24022/16

За заявою про у справі за позовом Державного агентства з питань електронного урядування України відстрочку виконання рішення № 910/24022/16 Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського" доДержавного агентства з питань електронного урядування України про стягнення 96 098, 48грн. Суддя Підченко Ю.О. Представники сторін: від позивача:Казьмірова І.В. - представник за довіреністю; від відповідача:Сімороз І.О. - представник за довіреністю; ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва звернувся Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського" (далі - НТУУ "КПІ ім. І. Сікорського") з позовом до Державного агентства з питань електронного урядування України (далі - Державне агентство урядування) про стягнення 96 098, 48 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.05.2017 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2017 р. у справі № 910/24022/16 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Державного агентства з питань електронного урядування України на користь Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського" 96 098, 48 грн. боргу. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Вищого господарського суду України від 05.12.2017 року Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2017р. у справі № 910/24022/16 залишено без змін.

26.12.2017 р. через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Державного агентства з питань електронного урядування України надійшла заява про відстрочку виконання рішення у якій заявник просить суд відстрочити з подальшим розстроченням виконання рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2017 року по справі № 910/24022/16.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2018 р. заяву Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 26.01.2018.

В судовому засіданні 26.01.2018 року представник позивача заперечував проти задоволення заяви, надав суду усні пояснення по суті заяви, представник відповідача наполягав на задоволенні заяви, також надав суду усні пояснення по суті заяви.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва прийшов до висновку, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 129 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Статтею 326 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (ч. 1 ст. 237 Господарського кодексу України).

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 р. № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012р. №11-рп/2012).

Згідно з мотивувальною частиною рішення № 16-рп/2009 від 30.06.2009р. Конституційного Суду України виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.

Виходячи з того, що згідно зі ст.1 Конституції України Україна є правовою державою, обов'язковість виконання судових рішень є обов'язковою гарантією, дотримання якої є визначальним для утвердження авторитету України.

За приписами ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004р. по справі Шмалько проти України (заява №60750/00) зазначено, що для цілей ст.6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду . У рішенні від 17.05.2005р. по справі Чіжов проти України (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до змісту рішення від 20.07.2004 р. Європейського суду з прав людини Шмалько проти України право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

З урахуванням викладеного, відповідно до вимог Конституції України, рішення суду по справі №910/24022/16, яке набрало законної сили, є обов'язковим до виконання та має бути виконане.

Між тим, частиною 1 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Відповідно до частин 3 та 4 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Приписами ч. 5 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Обставини, які зумовлюють надання розстрочки виконання рішення суду повинні бути об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. Безпідставне надання відстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке рішення не може вважатися законним та справедливим.

З огляду на викладені норми вбачається, що рішення суду, яке набрало законної сили підлягає безумовному виконанню у визначеному законодавством порядку та строки, і лише у виключних випадках суд, за наявності обґрунтованих обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання, може відстрочити таке виконання.

Так, мотивуючи заяву про відстрочку виконання рішення, відповідач вказує на те що він є бюджетною установою і розпорядником бюджетних коштів та водночас - проект Закону про Державний бюджет України на 2018 рік тільки прийнято Верховною Радою України та готується для подальшої передачі на підпис та опублікування та тільки після вступу в дію Закону, розпорядниками коштів буде розпочата процедура затвердження в установлений законодавством термін бюджетного розпису на поточний рік, що займе певний час на початку року та зазначені обставини, унеможливлюють виконання рішення в певний період, а саме на початку року.

За приписами ч. 1.ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Зазначене вище посилання відповідача на відсутність бюджетних коштів для погашення відповідної заборгованості є безпідставним та не спростовує закріпленого у наведених вище нормах чинного законодавства України принципу обов'язковості рішень суду, який не залежить від наявності чи відсутності у боржника коштів.

В силу положень ч. ч. 1, 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

В той же час, відповідачем у поданій до суду заяві не наведено існування виняткових обставин, які перешкоджають виконанню рішення суду у даній справі.

З урахуванням вищезазначеного, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено наявність підстав для відстрочення виконання рішення, а тому - у задоволенні заяви Державного агентства з питань електронного урядування України про відстрочку виконання рішення слід відмовити.

Відповідно до ч. 7 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.

Керуючись ст. ст. 234, 331 Господарського процесуального кодексу України суд,

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні заяви Державного агентства з питань електронного урядування України про відстрочку виконання рішення відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський протягом десяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено та підписано 31.01.2018 року.

Суддя Ю.О. Підченко