Постанова

від 07.12.2017 по справі 816/2006/17

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

07 грудня 2017 рокум. ПолтаваСправа №816/2006/17

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Полтавської обласної громадської організації "Мисливсько-рибальське товариство "Кречет" до Департаменту екології та природних ресурсів Полтавської обласної державної адміністрації, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерство аграрної політики та продовольства України про визнання дій протиправними та незаконними, зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

Полтавська обласна громадська організація "Мисливсько-рибальське товариство "Кречет" (надалі - ПОГО "МРТ "Кречет") звернулась до суду з позовом до Департаменту екології та природних ресурсів Полтавської обласної державної адміністрації, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерство аграрної політики та продовольства України, у якому з урахуванням заяви про зміну позовних вимог /а.с. 33-35/ просила суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту екології та природних ресурсів Полтавської обласної державної адміністрації про відмову у погодженні наказу від 17.10.2017 №10 "Про термін і порядок здійснення полювання індивідуального, колективного та облавного на диких парнокопитних тварин та хутрового звіра на території мисливських угідь ПОГО "МРТ "Кречет" в мисливському сезоні 2017-2018 років";

зобов'язати Департамент екології та природних ресурсів Полтавської обласної державної адміністрації погодити наказ від 17.10.2017 №10 "Про термін і порядок здійснення полювання індивідуального, колективного та облавного на диких парнокопитних тварин та хутрового звіра на території мисливських угідь ПОГО "МРТ "Кречет" в мисливському сезоні 2017-2018 років" відповідно до вимог статті 19 Конституції України та Закону України "Про мисливське господарство та полювання".

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відмовивши ПОГО "МРТ "Кречет" у погодженні наказу на відкриття сезону полювання відповідач допустив довільне трактування положень Закону України "Про мисливське господарство та полювання".

Відповідач позов не визнав, у письмових запереченнях представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог ПОГО "МРТ "Кречет" повністю. При цьому зазначив, що Департамент екології та природних ресурсів Полтавської обласної державної адміністрації у спірних відносинах діяв відповідно до вимог статей 2, 6, 7 Конвенції про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі, статей 8, 19, 21, 23, 27, 28, 30 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", пункту 7 Порядку проведення упорядкування мисливських угідь, затвердженого наказом Держкомлісгоспу України від 21.06.2001 №56.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві.

Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечували, наполягали на відмові у задоволенні позовних вимог з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

Третя особа - Міністерство аграрної політики та продовольства України, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечила, про розгляд справи повідомлена у відповідності до вимог статті 38 Кодексу адміністративного судочинства України. Письмові заяви, клопотання, пояснення від третьої особи до суду не надходили.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Зважаючи на достатність наданих суду доказів для розгляду справи по суті, беручи до уваги відсутність потреби заслухати у судовому засіданні свідка чи експерта, суд визнав за можливе розглядати справу без участі представника третьої особи і завершив розгляд справи у порядку письмового провадження.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.

ПОГО "МРТ "Кречет" у встановленому законом порядку зареєстровано як юридичну особу 04.11.2005, код ЄДРПОУ 33804656 /а.с. 7-8/.

Рішенням Полтавської обласної ради (двадцять шостої сесії четвертого скликання) від 31.03.2006 "Про надання в користування мисливських угідь" у відповідності до вимог статті 15 Закону України "Про тваринний світ", статей 9, 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", статті 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" надано ПОГО "МРТ "Кречет" мисливські угіддя площею 51940,00 га терміном на 15 років на території Полтавського та Новосанжарського районів згідно додатків 1, 2, 3 /а.с. 9-11/.

На виконання зазначеного рішення між Полтавським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та ПОГО "МРТ "Кречет" 27.12.2007 укладено договір №033/07 про умови ведення мисливського господарства /а.с. 12-14/, а 09.04.2010 до даного договору підписано додаткову угоду №23 /а.с. 15/.

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 02.10.2017 №530 позивачу установлені ліміти використання мисливських тварин державного мисливського фонду у сезон полювання 2017/2018 років у такій кількості: козуля - 45 одиниць, кабан - 19 одиниць, муфлон - одна одиниця /а.с. 18-19/.

У зв'язку з цим, головою ради ПОГО "МРТ "Кречет" 17.10.2017 виданий наказ №10 "Про термін і порядок здійснення полювання індивідуального, колективного та облавного на диких парнокопитних тварин та хутрового звіра на території мисливських угідь ПОГО "МРТ "Кречет" в мисливському сезоні 2017-2018 років" /а.с. 23-25/. Пунктом 1 даного наказу передбачено дозволити полювання в мисливських угіддях ПОГО "МРТ "Кречет", відкритих для полювання, та установлено конкретні строки полювання.

Зазначений наказ 18.10.2017 погоджений Полтавським обласним управлінням лісового та мисливського господарства /а.с. 23/.

Разом з цим, Департамент екології та природних ресурсів Полтавської обласної державної адміністрації, листом від 27.10.2017 вих. №2895/03-03-06 /а.с. 27/, повідомив позивача про те, що оскільки станом на 27.10.2017 ПОГО "МРТ "Кречет" не виконано вимоги діючого законодавства та підзаконних нормативно-правових актів у галузі ведення мисливського господарства та полювання, Департаментом прийнято рішення про відмову у погодженні наказу на відкриття сезону полювання.

Не погодившись з таким рішенням суб'єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з такого.

Правові, економічні та організаційні засади діяльності юридичних і фізичних осіб у галузі мисливського господарства та полювання визначені Законом України від 22.02.2000 №1478-ІІІ "Про мисливське господарство та полювання".

За приписами частин першої, другої статті 3 названого Закону, мисливські тварини, що перебувають у стані природної волі в межах території України, є об'єктом права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника мисливських тварин здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

У свою чергу, частинами першою, другою статті 21 Закону України "Про тваринний світ" визначено, що мисливством вважається вид спеціального використання тваринного світу, яке здійснюється шляхом добування диких звірів та птахів, що перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах у межах мисливських угідь і які можуть бути об'єктами полювання.

Для організації та ведення мисливського господарства надаються у користування спеціально визначені для цього мисливські угіддя.

А відповідно до частин першої, другої статті 21 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" ведення мисливського господарства здійснюється користувачами мисливських угідь.

Не допускається користування мисливськими тваринами та ведення мисливського господарства без оформлення відповідних документів у встановленому цим Законом порядку.

Судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що ПОГО "МРТ "Кречет" є користувачем мисливських угідь площею 51940,00 га на території Полтавського та Новосанжарського районів Полтавської області, які передані йому на підставі рішення Полтавської обласної ради (двадцять шостої сесії четвертого скликання) від 31.03.2006 "Про надання в користування мисливських угідь" та відповідно до договору про умови ведення мисливського господарства від 27.12.2007 №033/07, укладеного ПОГО "МРТ "Кречет" із Полтавським обласним управлінням лісового та мисливського господарства.

Згідно з частиною третьою статті 21 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" (в редакції, чинній на час надання позивачу в користування мисливських угідь) умови ведення мисливського господарства визначаються у договорі, який укладається між місцевими органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання і користувачами мисливських угідь.

А відповідно до частини першої статті 22 названого Закону, мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною ОСОБА_1 Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням місцевого органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання, погодженим з ОСОБА_1 міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, місцевими органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища, а також власниками або користувачами земельних ділянок.

Наведене є підставою для висновку про те, що користування мисливськими тваринами та ведення мисливського господарства позивач здійснює на підставі документів, оформлених у встановленому Законом порядку.

Права та обов'язки користувачів мисливських угідь визначені статтею 30 Закону України "Про мисливське господарство та полювання".

Так, частиною першою цієї статті визначено, що користувачі мисливських угідь мають право, зокрема, користуватися державним мисливським фондом у межах мисливських угідь; використовувати мисливських тварин та користуватися мисливськими угіддями в установленому порядку; розпоряджатися мисливськими тваринами, добутими або набутими в інший спосіб у законному порядку, і доходами від їх реалізації; організовувати полювання для мисливців, у тому числі шляхом укладання відповідних договорів з ними або з юридичними особами, що представляють їхні інтереси, зокрема іноземними, надавати повний комплекс послуг, пов'язаних із здійсненням полювання, включаючи проживання, харчування, пересування мисливців та осіб, які їх супроводжують та ін.

Водночас, відповідно до частини другої згаданої статті користувачі мисливських угідь зобов'язані:

додержуватися встановлених правил, норм, лімітів і строків добування мисливських тварин;

виконувати біотехнічні заходи, виділяти мисливські угіддя для охорони і відтворення мисливських тварин, визначати пропускну спроможність мисливських угідь та забезпечувати їх упорядкування;

раціонально використовувати державний мисливський фонд, не допускати погіршення екологічного стану мисливських угідь;

проводити первинний облік чисельності і добування мисливських тварин, вивчати їх стан та характеристики угідь і в установленому порядку подавати цю інформацію органам, які здійснюють державний облік чисельності тварин та облік їх добування, ведення державного кадастру і моніторингу тваринного світу;

негайно інформувати обласні, Київську, Севастопольську міські державні адміністрації, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах ветеринарної медицини, санітарного та епідемічного благополуччя населення, ветеринарні, санітарно-епідеміологічні служби про виявлення випадків захворювань тварин, погіршення стану середовища їх перебування, виникнення загрози знищення та загибелі тварин, здійснювати комплексні заходи щодо профілактики і боротьби із захворюваннями;

обладнати згідно з ветеринарно-санітарними вимогами майданчики для оброблення відстріляної на полюванні дичини та забезпечити проведення посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері ветеринарної медицини, ветеринарно-санітарної експертизи дичини, призначеної для використання на харчові цілі;

здійснювати охорону державного мисливського фонду, створювати єгерську службу;

додержуватися режиму охорони тварин, занесених до Червоної книги України і включених до переліків видів тварин, які підлягають особливій охороні на території Автономної Республіки Крим та областей, у межах наданих у користування мисливських угідь;

не допускати самовільного переселення або акліматизації тварин;

не допускати до полювання мисливців у кількості, що перевищує пропускну спроможність мисливських угідь;

проводити комплексні заходи, спрямовані на відтворення, у тому числі штучне, мисливських тварин, збереження і поліпшення середовища їх перебування, щорічно вкладати кошти на їх охорону і відтворення з розрахунку на 1 тисячу гектарів лісових угідь не менше тридцяти, польових - двадцяти п'яти, водно-болотних - двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

здійснювати заходи щодо виконання загальнодержавних і місцевих екологічних програм з питань охорони тваринного світу;

самостійно припиняти використання мисливських тварин у разі погіршення їх стану та умов існування, зниження відтворювальної здатності та виникнення загрози знищення тварин, негайно вживати заходів до усунення негативних факторів впливу на тварин і середовище їх перебування;

безперешкодно допускати до перевірки стану мисливських угідь, усіх об'єктів, де утримуються, перероблюються та реалізуються мисливські тварини, посадових осіб, уповноважених здійснювати державний контроль у галузі мисливського господарства та полювання, своєчасно виконувати їх законні вимоги.

А згідно з частиною третьою зазначеної статті, у разі систематичного невиконання або порушення користувачем мисливських угідь зазначених вимог центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, або центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, може попередити користувача про необхідність усунення порушення у визначений термін чи заборонити використання державного мисливського фонду в угіддях цього користувача строком до двох років.

Таким чином, систематичне невиконання або порушення користувачем мисливських угідь вимог договору про умови ведення мисливського господарства та вищенаведених приписів закону є підставою для складення компетентними органами попередження користувачу про необхідність усунення порушення чи заборони використання державного мисливського фонду в угіддях цього користувача строком до двох років.

При цьому такими компетентними органами, в силу наведених вище вимог закону, є: 1) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, 2) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету ОСОБА_1 України від 08.10.2014 №521, Державне агентство лісових ресурсів України (Держлісагентство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом ОСОБА_1 України через ОСОБА_1 аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.

Пунктом 7 згаданого Положення визначено, що Держлісагентство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Згідно з пунктом 1 Положення про Полтавське обласне управління лісового та мисливського господарства, затвердженого наказом Держлісагентства від 12.11.2012 №406, Управління підпорядковується Держлісагентству України та є його територіальним органом.

Статтею 6 1 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" визначені повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.

Так, відповідно до положень цієї статті до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства у галузі мисливського господарства і полювання, належить, зокрема, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства в галузі мисливського господарства і полювання.

У свою чергу, як визначено пунктом 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 №454/2011, Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом ОСОБА_1 України через ОСОБА_1 екології та природних ресурсів України. Держекоінспекція України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для забезпечення реалізації державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

А відповідно до абзацу "и" підпункту 2 пункту 4 названого Положення, Держекоінспекція України відповідно до покладених завдань здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства під час ведення мисливського господарства та полювання.

З урахуванням вищевикладеного, суд зауважує, що в разі систематичного невиконання або порушення користувачем мисливських угідь вимог договору про умови ведення мисливського господарства виключно Держлісагентство та Держекоінспекція України, їх територіальні органи наділені повноваженнями на вжиття заходів реагування до такого користувача шляхом складення попередження користувачу про необхідність усунення порушення чи заборони використання державного мисливського фонду в угіддях цього користувача строком до двох років.

Однак, лист Департаменту від 27.10.2017 вих. №2895/03-03-06 не містить інформації про вжиття компетентними органами стосовно позивача заходів реагування, визначених частиною третьою статті 30 Закону України "Про мисливське господарство та полювання".

У судовому засіданні представники відповідача підтвердили, що на момент розгляду клопотання позивача про погодження наказу від 17.10.2017 №10 відповідні відомості у Департаменту були відсутні.

Більш того, суд зауважує, що наказ ПОГО "МРТ "Кречет" від 17.10.2017 №10 18.10.2017 погоджений Полтавським обласним управлінням лісового та мисливського господарства /а.с. 23/.

З урахуванням наведеного, суд акцентує увагу на положеннях частин першої, другої статті 31 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" права користувачів мисливських угідь охороняються законом.

Припинення права використання державного мисливського фонду або права користування мисливськими угіддями може мати місце лише у випадках, передбачених статтею 23 цього Закону.

Так, абзацами п'ятим, шостим частини першої статті 23 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" визначено, що право користування мисливськими угіддями припиняється у разі: систематичного невиконання обов'язків щодо охорони та відтворення мисливських тварин, зобов'язань, обумовлених договором між користувачем мисливських угідь та власником (користувачем) земельних ділянок або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства; погіршення якості мисливських угідь з вини їх користувача.

А відповідно до частини другої цієї статті рішення про припинення права користування мисливськими угіддями, крім випадку закінчення строку користування, у випадках, передбачених абзацами п'ятим, шостим частини першої цієї статті, приймаються адміністративним судом за позовом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, або центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, або органів, уповноважених на надання у користування мисливських угідь щодо застосування такого заходу реагування.

Відповідні положення Закону України "Про мисливське господарство та полювання" узгоджуються з приписами частини другої статті 19 Закону України "Про тваринний світ", якою передбачено, що право використання об'єктів тваринного світу може бути також припинено на підставі рішення суду в разі систематичного невиконання підприємствами, установами, організаціями та громадянами встановлених законодавством правил, норм та інших вимог або договірних обов'язків щодо охорони, використання і відтворення об'єктів тваринного світу, а також в інших випадках, передбачених законом.

З урахуванням наведеного суд зауважує, що як на дату розгляду відповідачем клопотання позивача про погодження наказу від 17.10.2017 №10, так і на дату розгляду справи судом у спірних відносинах відсутнє судове рішення, що набрало законної сили, яким би було припинено право користування ПОГО "МРТ "Кречет" мисливськими угіддями.

Окрім того, представники позивача в судовому засіданні наголошували, що ПОГО "МРТ "Кречет" дотримані усі вимоги щодо процедури затвердження лімітів використання диких тварин на сезон полювання 2017-2018 років, встановлені Інструкцією щодо застосування порядку встановлення лімітів використання диких тварин, віднесених до природних ресурсів загальнодержавного значення, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 26.05.1999 №116, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30.07.1999 за №518/3811.

Так, упродовж січня-лютого 2017 року позивач забезпечив належне проведення первинного обліку чисельності і добування мисливських тварин в мисливських угіддях, на підставі чого позивачем розроблений проект лімітів використання диких парнокопитних звірів в сезоні полювання 2017-2018 років в мисливських угіддях ПОГО "МРТ "Кречет". Згаданий проект ліміту 10.02.2017 погоджений Полтавським обласним управлінням лісового та мисливського господарства, Департаментом екології та природних ресурсів Полтавської облдержадміністрації /а.с. 21/.

У подальшому, наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 02.10.2017 №530 позивачу установлені ліміти використання мисливських тварин державного мисливського фонду у сезон полювання 2017/2018 років у такій кількості: козуля - 45 одиниць, кабан - 19 одиниць, муфлон - одна одиниця /а.с. 18-19/.

При цьому, визначені згаданим наказом ліміти у повній мірі відповідають тим, що погоджені Полтавським обласним управлінням лісового та мисливського господарства, Департаментом екології та природних ресурсів Полтавської облдержадміністрації.

Зі змісту листа відповіді від 27.10.2017 та письмових заперечень відповідача проти позову суд встановив, що фактично підставою для відмови у погодженні наказу ПОГО "МРТ "Кречет" від 17.10.2017 №10 стало ненадання позивачем ОСОБА_2 звіту про проведення авторського нагляду по виконанню проекту розвитку мисливського господарства.

Однак суд зауважує, що подання згаданого документа не передбачено вимогами Закону України "Про мисливське господарство та полювання".

Водночас, як встановлено судом, відповідний ОСОБА_2 звіт розроблений ДП "Харківська державна лісовпорядна експедиція" за замовленням позивача у лютому 2017 року.

При цьому даний ОСОБА_2 звіт три рази подавався позивачем на погодження до Департаменту екології та природних ресурсів Полтавської облдержадміністрації, а саме - 20.02.2017, 28.07.2017 та 27.10.2017, що підтверджено матеріалами справи та не заперечувалось відповідачем /а.с. 28, 78-90/. До того ж, 27.10.2017 позивачем подано доопрацьований ОСОБА_2 звіт, у якому враховані зауваження відповідача, викладені у листі від 07.09.2017 /а.с. 91/.

До того ж, на виконання вимог частини першої статті 28 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" позивачем розроблено Проект організації і розвитку ПОГО "МРТ "Кречет", яким фактично упорядковано мисливські угіддя.

Отже, наведені відповідачем у листі від 27.10.2017 вих. №2895/03-03-06 є надуманими та не відповідають дійсності.

Підсумовуючи вищевикладене, суд акцентує увагу на приписах частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, для органів державної влади діє спеціально-дозвільний принцип правового регулювання - "заборонено все, що прямо не дозволено законом", або, інакше кажучи, "дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Вказаний принцип суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, адже вони зобов'язані діяти лише таким чином та у такий спосіб, як це прямо передбачено правовими нормами і лише в межах закріпленої за ними компетенції.

Відповідач не уповноважений на здійснення контролю за дотриманням позивачем умов ведення мисливського господарства, що визначені у договорі від 27.12.2007 №033/07, оскільки не є стороною такого договору.

Стосовно посилань відповідача на положення статей 13, 16, 28 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", статей 11, 14 Закону України "Про тваринний світ", статей 4, 8, 37 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", суд звертає увагу на те, що ними визначено загальні підстави здійснення місцевими державними адміністраціями функцій державного регулювання у галузі мисливського господарства та полювання.

Натомість, повноваженнями з перевірки дотримання користувачем мисливськими угіддями умов їх використання, а також застосування заходів реагування в разі порушення таких умов, наділені виключно Держлісагентство, Держекоінспекція України та їх територіальні органи.

Враховуючи вищевикладені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що відмовляючи ПОГО "МРТ "Кречет" у погодженні наказу від 17.10.2017 №10 "Про термін і порядок здійснення полювання індивідуального, колективного та облавного на диких парнокопитних тварин та хутрового звіра на території мисливських угідь ПОГО "МРТ "Кречет" в мисливському сезоні 2017-2018 років" відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, а також поза межами своїх повноважень, що визначені Конституцією та законами України.

З огляду на вищевикладене та беручи до уваги те, що відмова Департаменту екології та природних ресурсів Полтавської обласної державної адміністрації у погодженні наказу ПОГО "МРТ "Кречет" від 17.10.2017 №10 набула форму листа від 27.10.2017 вих. №2895/03-03-06, суд, керуючись приписами частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, визнати протиправною та скасувати відмову Департаменту екології та природних ресурсів Полтавської обласної державної адміністрації у погодженні наказу від 17.10.2017 №10 "Про термін і порядок здійснення полювання індивідуального, колективного та облавного на диких парнокопитних тварин та хутрового звіра на території мисливських угідь ПОГО "МРТ "Кречет" в мисливському сезоні 2017-2018 років", що надана листом від 27.10.2017 вих. №2895/03-03-06.

Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача погодити наказ від 17.10.2017 №10, суд звертає увагу на таке.

Заперечуючи проти позову в цій частині відповідач посилався на те, що прийняття рішення про погодження наказу є дискреційним повноваженням Департаменту, а тому суд не може втручатись у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень.

Однак, суд не погоджується із зазначеними твердженнями відповідача з огляду на таке.

Згідно ОСОБА_3 № R (80) 2 Комітету ОСОБА_1, державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин (ОСОБА_3 Комітету ОСОБА_1 Європи № R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийняті Комітетом ОСОБА_1 11 березня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів).

Отже, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

У свою чергу, втручанням у дискреційні повноваження органу влади буде ухвалення судом рішення по суті питання замість такого органу шляхом зазначення у резолютивній частині змісту такого рішення.

У спірних відносинах дискреційне повноваження відповідача полягає у виконанні останнім вимог частини другої статті 19 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", якою передбачено, що строки полювання (конкретна дата відкриття та закриття полювання на певний вид мисливських тварин, дні полювання протягом тижня) та порядок його здійснення, а також норма добування мисливських тварин визначаються користувачем мисливських угідь у межах строків, визначених цим Законом, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями та доводяться користувачами мисливських угідь до відома громадськості.

При цьому названим Законом не визначено чіткої процедури погодження відповідного наказу користувача мисливських угідь. Як наслідок, відсутність вказівки у законі на межі дискреційних повноважень органу влади призводить до довільного трактування останнім способів реалізації своїх повноважень, що не відповідає вищеописаному принципу "дозволено лише те, що прямо передбачено законом", який закріплений у частині другій статті 19 Конституції України.

Однак, у контексті спірних відносин суд звертає увагу на те, що ОСОБА_3 Європи №R(80)2, на які відповідач посилається як на підставу визначення своїх дискреційних повноважень, не містять прямої вказівки на відсутність у суду повноважень на зобов'язання органу влади прийняти відповідне рішення зі спірного питання. Навпаки, у розумінні згаданих ОСОБА_3 дискреційними є повноваження державних органів обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є законною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". У такому випадку дійсно суд не в праві зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде легітимним (законним).

Натомість, перевірка законності будь-якого адміністративного акта, прийнятого в порядку здійснення органом влади дискреційних повноважень, проводиться шляхом здійснення судового контролю. Тобто, суди уповноважені перевіряти питання як законності самого акта органу влади, так і його суті. При цьому цей контроль має бути ефективним.

Згідно зі статтею 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За правовою позицією Конституційного Суду України "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах" (абзаци другий, третій підпункту 3.1 пункту 3 Рішення від 27.01.2010 №3-рп/2010).

Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).

Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Абзацами 5, 6, та 7 вступної частини ОСОБА_3 Rec (2004) 6 Комітету ОСОБА_1 Європи державам-членам "Щодо вдосконалення національних засобів правового захисту", ухваленої на 114-й сесії 12.05.2004, передбачено, що, відповідно до вимог статті 13 Конвенції, держави-члени зобов'язуються забезпечити будь-якій особі, що звертається з оскарженням порушення її прав і свобод, викладених в Конвенції, ефективний засіб правового захисту в національному органі; крім обов'язку впровадити такі ефективні засоби правового захисту у світлі прецедентної практики Європейського суду з прав людини, на держави покладається загальний обов'язок розв'язувати проблеми, що лежать в основі виявлених порушень; саме держави-члени повинні забезпечити ефективність таких національних засобів як з правової, так і практичної точок зору, і щоб їх застосування могло привести до вирішення скарги по суті та належного відшкодування за будь-яке виявлене порушення.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.

Отже, право особи на суд передбачає можливість отримати не лише формальний захист (визнання і підтвердження порушених прав), але й фактичний захист (тобто дійсне й ефективне поновлення порушених прав).

Крім того, зі змісту пункту 49 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Єфименко проти України" можливо дійти висновку про те, що не розглядається у якості ефективного засіб захисту, який: "є залежним від розсуду відповідних органів влади і не є безпосередньо доступним для того, кого він стосується".

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

А відповідно до частин першої, другої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У своєму рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Разом з цим, висновок Верховного Суду України, наведений у постанові від 18.03.2014 у справі №21-11а14, не може бути застосований до спірних відносин, адже у цій справі Верховний Суд України вказав на передчасність висновку суду касаційної інстанції про зобов'язання суб'єкта владних повноважень виплатити позивачу одноразову грошову допомогу, оскільки відповідачем не було розглянуто по суті звернення позивача про здійснення такої виплати. До того ж, колегією суддів судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України встановлено, що у позивача були відсутні підстави для одержання відповідної допомоги.

За приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

В силу положень пункту 2 частини четвертої статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.

А відповідно до пункту 3 частини другої статті 162 названого Кодексу, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Таким чином, кожному гарантується право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

При цьому, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений повноваженнями, зокрема, щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії, або ж прийняти рішення, і це прямо вбачається з пункту 2 частини 4 статті 105 та пункту 3 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства.

У випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов'язання прийняти рішення. Це цілком узгоджується з положеннями пункту 2 частини 4 статті 105, пункту 3 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства.

Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв'язку зі статтями 2, 6 Кодексу адміністративного судочинства України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

Порушення права пов'язано з позбавленням особи можливості здійснювати (реалізувати) свої права повністю або частково, що є підставою для звернення такої особи за захистом своїх прав до суду із застосуванням відповідних способів захисту.

Зміст поняття "охоронюваний законом інтерес" розкрито у Рішенні Конституційного суду України від 01.12.2004 у справі №1-10/2004, відповідно до якого дане поняття потрібно розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

У спірних відносинах права позивача порушено відмовою Департаменту екології та природних ресурсів Полтавської облдержадміністрації у погодженні наказу від 17.10.2017 №10.

При цьому питання про відмову у погодженні згаданого наказу також розглядалось на засіданні тимчасової робочої групи з вивчення ведення мисливського господарства користувачами мисливських угідь області 30.10.2017, за результатами засідання робочою групою підтримано рішення Департаменту про відмову у погодженні наказу /а.с. 68-69/.

Таким чином, зобов'язання відповідача повторно розглянути питання про погодження наказу, з огляду на зайняту відповідачем позицію у спорі, не призведе до одержання позивачем бажаного результату та не гарантує останньому належний і ефективний засіб правого захисту.

Ухвалення судом суто формального рішення про зобов'язання відповідача повторно розглянути питання про погодження наказу не відповідатиме змісту і суті правосуддя як такого.

Згідно з частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Разом з цим, як визначено частинною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем в ході судового розгляду справи не надано належних та допустимих доказів, що свідчили б про наявність обґрунтованих підстав для відмови у погодженні наказу ПОГО "МРТ "Кречет" від 17.10.2017 №10.

Натомість судом за наслідками розгляду справи по суті встановлено, що позивачем дотримано вимоги Закону України "Про мисливське господарство та полювання".

За вищевикладених обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ПОГО "МРТ "Кречет" про зобов'язання відповідача погодити наказ від 17.10.2017 №10.

Беручи до уваги встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позову ПОГО "МРТ "Кречет".

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач при звернені до суду сплатив судовий збір у розмірі 1600,00 грн, інші судові витрати у справі відсутні.

Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю, суд зважає на таке.

Згідно з частиною першою статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Пунктом 4 частини першої статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у резолютивній частині постанови зазначається встановлений судом строк для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду першої інстанції звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій (перебіг цього строку починається з дня набрання постановою законної сили або після одержання її копії, якщо постанова виконується негайно).

Європейський Суд з прав людини у рішенні від 07.05.2002 у справі "Бурдов проти Росії" визначив, що у контексті статті 6 Конвенції виконання судового рішення, прийнятого будь-яким судом, має розглядатися як складова "судового розгляду".

З огляду на викладене, встановлення судом контролю за виконанням судового рішення є заходом для забезпечення конституційного права особи на судовий захист.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".

Зважаючи на обставини даної справи, суд, з метою відновлення порушених прав позивача, на виконання завдань адміністративного судочинства, визначених частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне встановити судовий контроль за виконанням судового рішення в адміністративній справі.

А відтак, суд вважає за доцільне зобов'язати Департамент екології та природних ресурсів Полтавської обласної державної адміністрації у п'ятиденний строк з дати набрання постановою суду законної сили подати до суду звіт про виконання судового рішення.

Керуючись статтями 2, 7-11, 69-71, 86, 94, 128, 158-163, 267 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Полтавської обласної громадської організації "Мисливсько-рибальське товариство "Кречет" до Департаменту екології та природних ресурсів Полтавської обласної державної адміністрації, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерство аграрної політики та продовольства України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати відмову Департаменту екології та природних ресурсів Полтавської обласної державної адміністрації у погодженні наказу від 17.10.2017 №10 "Про термін і порядок здійснення полювання індивідуального, колективного та облавного на диких парнокопитних тварин та хутрового звіра на території мисливських угідь ПОГО "МРТ "Кречет" в мисливському сезоні 2017-2018 років", що надана листом від 27.10.2017 вих. №2895/03-03-06.

Зобов'язати Департамент екології та природних ресурсів Полтавської обласної державної адміністрації погодити наказ Полтавської обласної громадської організації "Мисливсько-рибальське товариство "Кречет" від 17.10.2017 №10 "Про термін і порядок здійснення полювання індивідуального, колективного та облавного на диких парнокопитних тварин та хутрового звіра на території мисливських угідь ПОГО "МРТ "Кречет" в мисливському сезоні 2017-2018 років".

Зобов'язати Департамент екології та природних ресурсів Полтавської обласної державної адміністрації у п'ятиденний строк з дати набрання постановою суду законної сили подати до суду звіт про виконання судового рішення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту екології та природних ресурсів Полтавської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 38719424) на користь Полтавської обласної громадської організації "Мисливсько-рибальське товариство "Кречет" (код ЄДРПОУ 33804656) судові витрати у розмірі 1600,00 грн (одна тисяча шістсот гривень).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання її копії з одночасним надісланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Суддя (підпис) О.О. Кукоба