Постанова

від 04.12.2017 по справі 820/4972/17

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

04 грудня 2017 р. 10:52 год. справа № 820/4972/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Супрун Ю.О.,

за участю секретаря судового засідання - Хмелівській Н.М.,

представників позивача - Вознюк С.В., Нестерова М.Б.,

представник відповідача - Зінченко В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Українсько-американського спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

До Харківського окружного адміністративного суду звернулось Українсько-американське спільне підприємство у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" (далі - УАСП ТОВ "КАІС"), з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (надалі за текстом - ГУ ДФС у Харківській області), в якому просить суд: визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 28.07.2017 року № 0026091202.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірне податкове повідомлення-рішення ґрунтується на помилкових судженнях суб'єкта владних повноважень, які викладені в акті позапланової документальної виїзної перевірки від 11.07.2017 року №7200/20-40-12-02-08/20023279, а тому підлягає скасуванню.

У судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги в повному обсязі, просили адміністративний позов задовольнити, посилаючись на обставини, що викладені в обґрунтування позовних вимог та наданих до суду додаткових поясненнях та доказах.

Представник відповідача у запереченнях на адміністративний позов та у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі та просив у задоволенні позовних вимог відмовити, зазначивши, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0026091202 від 28.07.2017 року винесено правомірно та відповідає діючому законодавству, а позовні вимоги є безпідставними.

Заслухавши пояснення представників позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

На підставі наказу ГУ ДФС у Харківській області від 20.06.2017 року № 2684 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки до УАСП ТОВ "КАІС" згідно із п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п. 78.2 ст. 78, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України (надалі за текстом ПК України) проведена документальна позапланова виїзна перевірка УАСП ТОВ "КАІС" з питань правомірності визначення суми від'ємного значення, задекларованої до відшкодування на рахунок платника у банку за податковою декларацією з ПДВ за квітень 2017 року (від 22.05.2017 року № 9094151494), з урахуванням уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань, у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за квітень 2017 року (від 09.06.2017 року 9090209986).

За результатами документальної позапланової виїзної перевірки УАСП ТОВ "КАІС" з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за квітень 2017 року (податкова декларація з податку на додану вартість від 22.05.2017 року № 9094151494 з урахуванням уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість в зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок від 09.06.2017 року № 9107520484) складено акт від 11.07.2017 року №7200/20-40-12-02-08/20023279, відповідно до висновків якого встановлені порушення:

- п. 198.1, п. 198.3, ст. 198, п. 200.1, п. 200.4 ст. 200 ПК України в результаті чого підприємством завищено суму податкового кредиту за серпень 2016 року на суму ПДВ 415228,00 грн., що призвело до завищення від'ємного значення між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту (р.19 декларації) за серпень 2016 року та відповідно до завищення залишку від'ємного значення, що включається до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (р.21) податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2017 року на суму ПДВ 415228,00 грн..

З матеріалів справи вбачається, що позивачем 14.07.2017 року № 782 було подано заперечення на акт про проведення документальної позапланової виїзної перевірки від 11.07.2017 року № 7200/20-40-12-02-08/20023279 до ГУ ДФС у Харківській області. За результатами розгляду заперечень на акт про проведення документальної позапланової виїзної перевірки від 11.07.2017 року № 7200/20-40-12-02-08/20023279 ГУ ДФС у Харківській області, залишив без змін результати акта документальної позапланової виїзної перевірки від 11.07.2017 року № 7200/20-40-12-02-08/20023279.

На підставі висновків акту перевірки від 11.07.2017 року № 7200/20-40-12-02-08/20023279 ГУ ДФС у Харківській області винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0026091202 від 28.07.2017 року.

Судом встановлено, що 31.07.2017 року УАСП ТОВ "КАІС" було отримано податкове повідомлення-рішення від 28.07.2017 року № 0026091202 ГУ ДФС у Харківській області.

Не погоджуючись з даним податковим повідомленням-рішенням від 28.07.2017 року №0026091202, 10.08.2017 року № 829 УАСП ТОВ "КАІС" звернулося до Голови Державної фіскальної служби України зі скаргою на податкове повідомлення-рішення Головного Управління Державної Фіскальної Служби України. За результатами розгляду даної скарги, 18.10.2017 року УАСП ТОВ "КАІС" отримано рішення про результати розгляду скарги від 11.10.2017 року №22847/6/99-99-11-01-02-25, згідно з яким податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 28.07.2017 року № 0026091202 залишено без змін, а скаргу без задоволення.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному аналізі в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків та встановив наступне.

Згідно з пунктом 56.19 ст. 56 Податкового кодексу України у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Суд, надаючи правову оцінку спірному податковому повідомленню-рішенню ГУ ДФС Харківській області, виходить із наступного.

Підставою для складення акта документальної позапланової виїзної перевірки від 11.07.2017 р. № 7200/20-40-12-02-08/20023279 послугувало те, що згідно з актом: "відповідно до даних ЄРПН та наявної податкової інформації (ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області) встановлено, що не підтверджено реальність здійснення господарських операцій ТОВ "Промарктрейд" (код ЄДРПОУ 39174473) з контрагентом-постачальником ТОВ "Гудопт" (код ЄДРПОУ 39932387) за період серпень 2016 р. на загальну суму ПДВ 622500 грн..

Таким чином, у ТОВ "Промарктрейд" (код ЄДРПОУ 39174473):

- відсутні фізичні, технічні та технологічні можливості до вчинення задекларованих господарських операцій, а саме:

- кількість працюючих недостатньо для здійснення господарської діяльності у задекларованих обсягах (1 особа);

- відсутність інформації про транспортування товарів (наявність власних або орендованих транспортних засобів, визначення перевізника, вантажовідправника, відомостей про маршрут, посередників у транспортуванні),

- відсутність інформації про власні або орендовані, що необхідно для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства;

- відсутня інформація про власні чи орендовані складські приміщення, транспортного засобу;

- відсутні основі фонди (за умови, що вони необхідні для здійснення операцій);

- відсутність реального ланцюга постачання реалізованих таворно-матеріальних цінностей;

- маніпулювання податковою звітністю шляхом підміни товару, згідно даних ЄРПН встановлено невідповідність номенклатури по ланцюгу постачання.

Отже, за результатами проведеного аналізу та здійснених заходів не можливо підтвердити факт реального здійснення господарської діяльності ТОВ "Промарктрейд" із платником податків контрагентами-постачальником за період серпень 2016 року.

Таким чином, відповідно до даних ЄРПН та наявної податкової інформації встановлено, що ТОВ "Промарктрейд" не може здійснювати досліджувані операції, оскільки у підприємства відсутні достатні трудові ресурси та основні фонди, а також наявне нібито придбання товарів від постачальників, що фактично не мали змогу здійснювати постачання вищезазначених товарів. Отже, неможливо встановити ланцюг постачання вищезазначених товарів та підтвердити фактичне здійснення операції.

Судом встановлено, що висновки даного акта перевірки підприємства УАСП ТОВ "КАІС" суперечать фактичним обставинам та, відповідно, є необґрунтованими, а винесене за його наслідками податкове повідомлення-рішення таким, що підлягає скасуванню.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 83 ПК України матеріали, які є підставами для висновків під час проведення перевірок згідно з п. 83.1 для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є:

- 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом;

- 83.1.2. податкова інформація;

- 83.1.3. експертні висновки;

- 83.1.4. судові рішення;

- 83.1.5. виключено;

- 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Отже, всупереч вказаним вимогам закону контролюючим органом не враховано документи, надані УАСП ТОВ "КАІС" під час перевірки, під час оскарження в адміністративному порядку, а також пояснення та документи, надані із запереченнями на акт від 11.07.2017 року № 7200/20-40-12-2-08/20023279, в результаті чого прийнято вищевикладений висновок.

УАСП ТОВ "КАІС" надано документальне підтвердження фінансово-господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю "Промарктрейд".

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що адміністративному суду при вирішенні адміністративного спору належить перевірити, зокрема, обґрунтованість саме тих висновків, стосовно обставин спірних правовідносин, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення.

Підставами для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення слугували висновки акта перевірки, в якому нібито податковою установою встановлено неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій між УАСП ТОВ "КАІС" та ТОВ "Промарктрейд".

В періоді, що перевірявся, УАСП ТОВ "КАІС" мали господарські відносини, зокрема, з таким підприємством - постачальником товарів як: ТОВ "Промарктрейд" (податковий номер 39174473).

Первинними документами підтверджується фактичне здійснення фінансово-господарських операцій між УАСП ТОВ "КАІС" та ТОВ "Промарктрейд", а саме:

23.08.2016 року підписано договір поставки № 2308ПР від 23.08.2016 року з ТОВ "Промарктрейд". Згідно з п. 3.1 даного договору базис поставки EXW (франко-елеватор). На виконання умов договору 23.08.2016 року ТОВ "Промарктрейд" поставило пшеницю 2 класу врожаю 2016 року у кількості 607,65 тонн на суму 2076137,50 грн., (сума без ПДВ), що підтверджується видатковою накладною № 3 від 23.08.2016 р., а також тристороннім актом приймання-передавання від 23.08.2016 року № 46 (УАСП ТОВ "КАІС", ТОВ "Промарктрейд", ДП "Златодар"). При цьому, зерновим складом - ДП "Златодар" (між УАСП ТОВ "КАІС" та зерновим складом ДП "Златодар" укладено договір складського зберігання), де і зберігався товар, видано складську квитанцію на зерно від 23.08.2016 року № 2796 на пшеницю 2 класу в кількості 607,65 тонн, а також під дану складську квитанцію видано картку аналізу зерна від 23.08.2016 року № 30. Дана видаткова накладна, складська квитанція на зерно, картка аналізу на зерно містять всі необхідні реквізити первинних документів, що передбачені Законом України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність". На виконання приписів Податкового кодексу України 23.08.2016 р. складено та зареєстровано податкову накладну від 23.08.2016 р. № 1 на суму 2491365,00 грн., в тому числі ПДВ - 415227,50 грн., що підтверджується квитанцією від 23.08.2016 р. № 1. На виконання умов договору поставки від 23.08.2016 року № 2308ПР УАСП ТОВ "КАІС" здійснило оплату в повному розмірі в сумі 2491365,00 грн., в т.ч. ПДВ - 415227,50 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 25.08.2016 року № 53 на суму 1993092,00 грн., та платіжним дорученням від 29.08.2016 року № 56 на суму 498 273,00 грн..

Складську квитанцію від 23.08.2016 року № 2796 було погашено під подвійне складське свідоцтво на зерно 26.08.2016 р., про що видано подвійне складське свідоцтво з поточним номером № 2803.

Судом встановлено, що для досягнення ділової мети УАСП ТОВ "КАІС", що полягало в отриманні економічного ефекту від господарської діяльності, пшеницю 2 класу, придбану в ТОВ "Промарктрейд", було реалізовано в подальшому на користь OPTIMONT INVESTMENTS LTD. 31.05.2016 року між УАСП ТОВ "КАІС" та OPTIMONT INVESTMENTS LTD підписано контракт від 31.05.2016 року № К-ОР-07W/A. На виконання зобов'язань цього контракту УАСП ТОВ "КАІС" здійснило поставку, що підтверджується залізничною накладною від 17.02.2017 року з ідентифікатором відправки № 41719790 (товар супроводжувався відповідними посвідченнями про якість зерна № 001247 від 17.02.2017 р., № 001245 від 17.02.2017 р., № 001248 від 17.02.2017 р., № 001246 від 17.02.2017 р., № 001249 від 17.02.2017 р.), залізничною накладною від 20.02.2017 р., з ідентифікатором відправки № 41789637 (відповідно - посвідченнями про якість зерна № 001178 від 20.02.2017 р., № 001131 від 2.02.2017 р., № 0001177 від 20.02.2017 р., № 001250 від 20.02.2017 р.) та митною декларацією (форма МД-2) №UA500040/2017/000392 від 10.03.2017р.

Згідно з п.п. 14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з п.п. 16.1.2. п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків і зборів.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені в Законі України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції від 25.06.2016 р., яка діяла на момент здійснення господарських операцій) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні зазначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Надані суду, первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, недоліки (дефекти форми, змісту або походження), які б згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України, ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. № 168/704, спричиняли втрату зазначеними документами юридичного статусу первинних документів, відсутні та актом перевірки не встановлені.

Згідно з п.п. 14.1.181 п. 14.1. ст. 14 ПК України зазначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Положеннями п. 198.1 - 198.2. ст.198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В силу положень п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, з огляду на зазначені приписи є факт реального придбання товарів та безпосередній зв'язок витрат на оплату цих товарів з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних товарів.

Норми п. 201.1., п. 201.4, п. 201.10 ст.201 ПК України встановлюють, що платник податку зобов'язаний в установлені терміни скласти, зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну та надати покупцю (за його вимогою), яка є для покупця підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, 415228,00 грн., - сума ПДВ, віднесена позивачем до сум податкового кредиту у відповідному звітному періоді, підтверджена податковою накладною, яка складена на підставі договору, видаткової накладної, платіжними дорученнями, відповідають вимогам п. 201.1. ст.201 ПК України та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Формування податкового кредиту позивачем, як платником ПДВ, здійснено відповідно до вимог ПК України.

Докази відсутності реальності господарської операції за зазначеним договором, за правилами ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем не надано.

Факт придбання товару та його використання позивачем у господарській діяльності документально підтверджується договором поставки, податковою накладною, первинними бухгалтерськими документами, а саме: видатковою накладною, платіжними дорученнями, складськими документами на зерно та аналізними картками.

На час складання і видачі податкових накладних контрагент позивача був зареєстрований у встановленому законом порядку, знаходився на обліку в контролюючому органі, мав статус платника ПДВ, свідоцтво платника ПДВ не було анульоване на момент укладання і вчинення правочину, докази, що спростовують ці обставини, відповідачем не надано.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" рішення є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

Пунктом 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" визначено, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів, має саме податкове управління ".

Обов'язкове встановлення факту поставки відповідає правовій позиції Верховного Суду України по такій категорії спорів, висловленій, зокрема в постанові від 22.10.2010 у справі за позовом Приватного підприємства "Балтімор" до ДПІ у Кіровоградській області, Головного управління Державного казначейства України у Кіровоградській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому Європейський суд з прав людини однозначно займає позицію, відповідно до якої, для платника податків не можуть наступати негативні наслідки, у вигляді нарахування ПДВ та штрафних санкцій, за відсутності прямої участі підприємства у зловживаннях пов'язаних із сплатою ПДВ та обізнаності про таке порушення з боку контрагента. Крім того, вимоги контролюючого органу до платника податків, у зв'язку із порушеннями допущеними його контрагентом, Європейський суд з прав людини визначає, як надзвичайне обтяження.

Таким чином, позиція Європейського суду з прав людини з цього питання є більш виправданою та справедливою, адже не можна ставити певні результати діяльності та виконання податкової дисципліни, в залежність від обставин, які не маєш можливості ні те, що контролювати, а й навіть передбачити або попередньо спрогнозувати. Адже на законодавчому рівні, платник податків позбавлений можливості контролювати господарську діяльність свого контрагента або його правомірну поведінку, щодо оподаткування.

Згідно з ч. 2 ст. 61 Конституції України встановлює, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Крім того, відповідно до статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", яка встановлює: якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою; якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості; відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК України Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні.

Відповідно до статті 1 цього Закону "Про бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (частина 1 статті 8 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні).

За змістом частин 1 та 2 статті 9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до наведеного вище визначення господарської операції пов'язане з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Склад витрат та порядок їх визнання визначений статтею 138 Податкового кодексу України.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України зазначено, що не відносяться до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для цілей визначення витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

Враховуючи викладене суд зазначає, що реальність фінансово-господарських операцій УАСП ТОВ "КАІС" підтверджується достатніми і належними документами, які були надані УАСП ТОВ "КАІС" до суду.

Як відомо, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (надалі за текстом - Конвенція) та практика ЄСПЛ для судів є джерелом права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", та повинні застосовуватись як під час адміністративного судочинства (ч. 2 ст. 8 КАСУ), так і під час кримінального провадження (ч. ст.8, ч. 5 ст. 9 КПК України).

В даній категорії справ відомі та часто вживані рішень ЄСПЛ "Інтерсплав проти України", "Булвес проти Болгарії" та "Бізнес Суппорт центр проти Болгарі", "Сєрков проти України", рішення ЄСПЛ як "Рисовський проти України" від 02.10.2011 (заява № 29979/04).

Між тим, в пунктах 70,71 цього рішення ЕСПЛ оперую "принципом належного урядування" як багатоаспектним принцип, котрий, серед іншого, зводиться до того, що держава зобов'язана організувати роботу державного апарату таким чином, щоб забезпечувалась юридична визначеність у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (під цивільними правовідносинами, згідно усталеної практики ЄСПЛ, розуміються всі правовідносини відмінні від кримінальних. Тобто податкові правовідносини охоплюються категорією цивільних правовідносин.). Понад це "на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок". Водночас згідно з концепцією "принципу належного урядування Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються .

Варто зауважити, що принцип "належного урядування" без сумніву застосовується і до податкових спорів. Адже платник податків, як приватна особа, не має в своєму розпорядження ані державного апарату, ані владних функцій, ані можливості застосувати примус відносно свого контрагента. Більш того у контрагента відсутній обов'язок звітувати перед платником податків та бути підданим його контролю. Звідси випливає, що платник податків, при виборі контрагента, змушений оперувати наявною офіційною інформацією про свого контрагента, яка формується тими ж державними органами. Окрім цього, зоною відповідальності саме держави є те, щоб протиправно створена юридична особа не отримала державну легалізацію (через реєстраційні процедури) і тим більше не здійснювала протиправну діяльність, іноді, навіть протягом досить тривалого часу (на практиці держава реєструє податкові накладні фіктивних фірм, інколи видає таким фірмам ліцензії, тощо). І всі помилки та прорахунки в цій сфері є саме помилками, які могли з'явитись лише як наслідок "неналежного урядування".

Відповідно до положень статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У той самий час згідно з частиною 1 статті 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" рішення є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

Суд вважає доречним звернути увагу на те, що ЄСПЛ розглядає факт накладання органами державної влади на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку в якості втручання в його майнові права у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (п. 49 рішення ЄСПЛ у справі "Щокін проти України", п. 32 рішення ЄСПЛ справі "Сєрков проти України" від 07.07.2011 (Заява №39766/05).

Звідси ЄСПЛ, з урахуванням своєї усталеної практики (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) оцінює наявність порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції через призму трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Як вбачається, із вищенаведеного, позиція податкової сторони обвинувачення щодо сумлінного платника податків не витримує жодної критики та має всі перспективи бути визнаним як свавільне порушення Конвенції.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом встановлено, що висновок ГУ ДФС у Харківській області стосовно завищення податкового кредиту за серпень 2016 року на суму ПДВ 415228,00 грн., що призвело до завищення від'ємного значення між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за серпень 2016 року та, відповідно, завищення залишку від'ємного значення, що включається до складу податкового кредиту наступного звітного періоду податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2017 року на суму ПДВ 415 228,00 грн., є неправомірним.

Суд зазначає, що таким чином, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Висновки відповідача, що викладені в акті перевірки від 11.07.2017 р. № 7200/20-40-12-02-08/20023279, порушують закріплений в Конституції України принцип індивідуальної (персональної) відповідальності до якого суб'єкт господарювання не може вести відповідальності за свої контрагентів, а може бути притягнений до юридичної відповідальності лише за власні правопорушення.

Так, у разі якщо контрагент ТОВ "Промарктрейд" не виконав свого зобов'язання зі сплати ПДВ, податку на прибуток до бюджету, настає відповідальність за відповідні негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ та віднесення витрат по взаємовідносинам з таким контрагентом до складу витрат у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та своїх витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 09.09.2008 року по справі № 21-500во08.

Крім того, відповідачем в акті перевірки не наведено фактів, які б безспірно підтверджували недобросовісність саме УАСП ТОВ "КАІС", як платника податків та/або свідчили про його обізнаність щодо протиправного характеру діяльності свого контрагента.

При цьому, слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Зокрема, така правова позиція підтверджується Вищим адміністративним судом України у постанові від 10.09.2014 року по справі № 2а-13207/12/2670.

Суд зазначає, що обставини встановлені в акті перевірки не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання договорів за умови наявності первинних документів, які спростують такі доводи. Враховуючи те, що по господарських операція, що вище описані у серпні 2016 року між УВАСП ТОВ "КАІС" та ТОВ "Промартрейд" наявні всі первинні документи, що спричинили рух активів та пасивів підприємства по рахунках № 631 та № 281, що підтверджується наявними обороно-сальдовими відомостями.

Такої ж правової думки дотримується і Вищий адміністративний суд України в своїй ухвалі від 17.02.2015 року по справі № К/800/55977/14.

Недобросовісність платника має бути встановлена безумовним та однозначно розтлумаченими доказами, водночас такі докази податковим органом в акті перевірки не наведено та реальність виконання господарських операцій не спростовано, як і не зазначено жодних належних доказів на підтвердження того, що визначені умовами зобов'язання за договором поставки не здійснювалася та не виконувалися. При цьому під час розгляду заперечень ДФС в Харківській області не заперечувалося реальність здійснення господарських операцій між УАСП ТОВ "КАІС" та ТОВ "Промарктрейд" за договором поставки від 23.08.2016 року № 2308ПР.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. УАСП ТОВ "КАІС" не може нести відповідальності за невиконання його контрагентами свої зобов'язань, адже, поняття "добросовісний платник, яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме: платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією стосовно викон6ання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла б свідчити про узгодженість дії позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини.

Крім того, податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірності даних, вказаних в первинних документах, а також не зазначав про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства. В обґрунтування висновків в акті перевірки податковим органом не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій.

Отже, з огляду на зазначені обставини та приймаючи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є висновок, що у разі порушення контрагентами платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цих осіб, у зв'язку з чим право платника податків, тобто позивача на кредит та витрати не може ставитися у залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

При цьому суд зазначає, що при вирішення податкових спорів, суд виходить із презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, га достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Відповідачем в акті перевірки не наведено факти, які б безспірно підтверджували недобросовісність саме УАСП ТОВ "КАІС", як платника податків та/або свідчили про його обізнаність щодо протиправного характеру діяльності свого контрагента.

Слід зазначити, що недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, водночас такі докази податковим органом в акті перевірки не наведено та реальність виконання господарських операцій не спростовано.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. УАСП TOB "КАІС" не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме: платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Окрім того, слід відзначити, що відсутність у контрагента трудових ресурсів та виробничих потужностей для самостійного виконання договірних зобов'язань, не свідчить про неможливість виконати відповідні робот, послуги чи поставку та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з даних мотивів, витрат на оплату цих робіт (послуг), у тому числі й по ПДВ. Адже судовий контроль не призначений перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб'єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов'язань тощо).

Податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, вказаних в первинних документах, а також не зазначав про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства. В обґрунтування висновків в акті перевірки податковим органом не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій.

Отже, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та витрат не може ставитися у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту

Аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідальності їх дійсному економічного змісту.

Суд вказує, що відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст. 94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 2, 17, 50, 160-163, 167, 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Українсько-американського спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області № 0026091202 від 28.07.2017 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (код ЄДРПОУ 39599198, вул. Пушкінська, 46, м. Харків, 61057) на користь Українсько-американського спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" (вул. Іванівська, буд. 1, каб. 501, м. Харків, 61058, код ЄДРПОУ 20023279) судовий збір у сумі 6228 (шість тисяч двісті двадцять вісім) гривень 43 копійки.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 08.12.2017 року.

Суддя Супрун Ю.О.